Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Загальні вимоги до реєстрації банків та їх найменувань

Стр 1 из 13Следующая ⇒

Тема 3: Організаційно-правові форми банків та банківських об’єднань

1. Загальні умови створення банків різних організаційно-правових форм.

2. Види організаційно-правових форм банків.

3. Органи управління банків.

4. Правове становще відокремлених підрозділів банків та банківських об’єднань.

Загальні умови створення банків різних організаційно-правових форм

Організаційно-правові форми банків

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку. Аналогічне положення закріплене і в ч. 1 ст. 336 ГК України. Це правило до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та до ГК України впроваджене Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо форми створення банків та розміру статутного капіталу» від 14 вересня 2006 р. № 133-V. Згідно з ч. 2 «Прикінцевих положень» вищевказаного закону банки, створені у формі закритого акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, зобов'язані протягом трьох років з дня набрання чинності цим законом привести свою організаційно-правову форму у відповідність з його вимогами (тобто до 4 жовтня 2009 р.).

На підставі попередніх редакцій вказаних вище статей банки в Україні могли створюватмся у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. На практиці довгий час, починаючи з 1991 р., банки створювалися і діяли лише у формі господарських товариств і, зокрема, у формі акціонерних товариств та товариств із обмеженою відповідальністю. Винятками були Ощадний банк України і Експортно-імпортний банк України, оскільки вони були засновані повністю на державній формі власності та первинно діяли як унітарні банківські установи. Однак на сьогодні і ці два банки перетворено у акціонерні товариства.

Станом на 01 квітня 2007 р. в Україні було зареєстровано 193 банки, в тому числі 104 банки – відкриті акціонерні товариства, 49 банків – закриті акціонерні товариства, 40 банків – товариства з обмеженою відповідальністю[1]. А станом на 1 січня 2010 р. всі банки вже були перетворені у відкриті (публічні) акціонерні товариства (або завершували процес такого перетворення).

Учасники банків

Відповідно до визначення, приведеного у ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» учасники банку - засновники банку, акціонери банку, який є публічним акціонерним товариством, і пайовики кооперативного банку. Іншими словами учасника банку можна визначити як суб’єкта, який володіє стосовно банку корпоративними правами (тобто, згідно із визначенням, що приведене у ч. 1 ст. 167 ГК України, правами на участь особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами).

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ч. 2 ст. 336 ГК України учасниками банків можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі КМУ або уповноважених ним органів. Вимоги щодо ділової репутації та задовільності фінансового стану засновників та осіб, які набувають істотної участі у банку, встановлюються НБУ. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, інститути спільного інвестування, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації. Додатково, згідно з п. 1.7 «Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів», затвердженого постановою Правління НБУ від 08.09.2011 № 306 «Про затвердження деяких нормативно-правових актів Національного банку України» юридичні та фізичні особи не мають права бути учасниками банку, якщо неможливо встановити їх власників (для юридичних осіб) та/або джерела коштів, за рахунок яких ці особи здійснюють внески до статутного капіталу або купують акції (паї) банку. Ця заборона ґрунтується на положеннях ст. 32 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» серед учасників банків виділяються учасники, які володіють істотною участю у банку. Також і банк може бути власником істотної участі в іншій юридичній особі. Згідно зі ст. 2 цього ж закону істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Як бачимо, перший (кількісний) критерій є достатньо чітким, і піддається формальній фіксації. Дійсно, особа може прямо володіти голосами щодо банку, або ж володіти ними опосередковано, через заснованих нею юридичних осіб, чи з використанням інституту представництва. Головне – надійне встановлення факту перевищення особою 10-процентного бар’єру концентрації корпоративної влади щодо банку.

Зазначимо, що кількісний критерій істотної участі у 10 та більше відсотків статутного капіталу відповідає стандарту, прийнятому у законодавстві Європейського Союзу. Так, у п. 11 ст. 4 Директиви 2006/48/ЄС Європейського парламенту і Ради від 14 червня 2006 року «Про започаткування та здійснення діяльності кредитних установ» встановлюється, що кваліфікаційне володіння означає пряме або опосередковане володіння компанією, яке становить 10 % або більше капіталу чи прав голосів або яке уможливлює здійснення значного впливу на управління такою компанією[2].

Стосовно ж можливості вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи, то законодавець у Законі України «Про банки і банківську діяльність» не дає правила того, як встановлювати, вимірювати та фіксувати таку можливість, а тому подібна норма є в значній мірі декларативною (тобто не має механізму застосування).

Сам факт володіння особою істотною участю законодавством України не визнається правопорушенням, однак до власників істотної участі висуваються додаткові вимоги. Зокрема, згідно з тією ж ст. 14 Закону України «Про банки і банківську діяльність» власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Відповідні вимоги встановлюються Законом «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правовими актами НБУ.

Доцільно вказати, що порівняно із першою редакцією Закону України «Про банки і банківську діяльність» нова редакція цього закону не містить обмежень стосовно розміру частки учасника у статутному капіталі банку (в той час як у попередній редакція Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 р. N 872-XII у ст. 22 було встановлено, що частка будь-кого із засновників, акціонерів (учасників) не повинна була перевищувати 35 процентів статутного фонду комерційного банку).

Загальні вимоги до реєстрації банків та їх найменувань

Державна реєстрація банку – це процедура надання банку статусу юридичної особи шляхом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру (ЄДРПОУ) згідно з положеннями чинного законодавства України.

З 1 липня 2004 р. набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15 травня 2003 р. № 755-IV. До вступу цього закону в силу державна реєстрація всіх банків як юридичних осіб здійснювалася НБУ, який був для банків органом державної реєстрації (на відміну від інших суб’єктів господарювання).[3] Після набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», а також з врахуванням положень ст. 80, ч. 4 ст. 87, ст. 89 ЦК України державну реєстрацію банку як юридичної особи здійснює державний реєстратор у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи – банку. Однак внесенню відомостей про банк як юридичну особу до Єдиного державного реєстру передує процедура погодження статуту банку, що створюється, в НБУ. Проходження такого погодження підтверджується відміткою на титульному аркуші статуту банку, засвідченою підписом заступника Голови НБУ і відбитком печатки НБУ. Крім цього, НБУ веде Державний реєстр банків, що містить інформацію про державну реєстрацію усіх банків.

Банк має повне і скорочене офіційні найменування українською та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово «банк», а також вказівку на організаційно-правову форму банку. Банк має печатку зі своїм повним офіційним найменуванням.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 15 Закону України «Про банки і банківську діяльність» слово «банк» та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані НБУ і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, та законодавства України.

Не дозволяється використовувати для найменування банку назву, що повторює вже існуючу назву іншого банку або вводить в оману щодо видів діяльності, які здійснює банк. Вживання у найменуванні банку слів «Україна», «державний», «центральний», «національний» та похідних від них можливе лише за згодою НБУ.

Підрозділ банку (мається на увазі відокремлений підрозділ, наприклад, філія чи представництво) використовує найменування лише того банку, підрозділом якого він є. До назви структурного підрозділу банку може додаватися назва місцезнаходження цього підрозділу.

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒