Установчий документ банку

Слід підкреслити, що у ЦК України та ГК України встановлюється, що господарське товариство може мати тільки один установчий документ – засновницький договір (для повних і командитних товариств) або статут (для товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю та акціонерних товариств). Це правило в повній мірі застосовується до банків, оскільки всі банки є статутними господарськими товариствами (станом на 1 листопада 2010 р. кооперативних банків в Україні не було створено).

Строк діяльності банків

Як правило, строк діяльності господарських товариств (а також господарських організацій у формі кооперативів), не обмежується. Господарське товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації (ст. 6 Закону України «Про господарські товариства», ч. 3 ст. 83 ГК України), а вважається таким, що припинило свою діяльність з дня внесення запису про ліквідацію до державного реєстру (ч. 5 ст. 91 ГК України)[4].

Загальні та специфічні обов’язки та права учасників банків

Учасники банків – господарських товариств несуть обов’язки та здійнюють права, встановлені Законом України «Про господарські товариства», Законом України «Про акціонерні товариства», ЦК України та ГК України, якщо інше не встановлене спеціальним законом про банки. У Законі України «Про банки і банківську діяльність» встановлено для учасників банків декілька спеціфічних обов’язків, зокрема, одержувати дозвіл НБУ на придбання істотної участі (ст. 34 цього закону), формувати статутний капітал виключно грошовими коштами з підтверджених джерел (ст. 32 цього закону) тощо.

Право власності банків

Банки – господарські товариства є власниками майна, переданого їм засновниками і учасниками у власність, зокрема, грошових коштів, внесених в статутний капітал, одержаних доходів, іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Нагадаємо, що право власності банків стосовно окремих видів майна обмежується спеціальним законодавством (ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Фонди банків

У банках створюється статутний капітал, резервний та інші фонди, які передбачені чинним законодавством України та установчим документом банку. Статутний капітал банків, відповідно до вимог ст. 32 Закону України «Про банки і банівську діяльність», формується виключно за рахунок грошових коштів, внесених учасниками (акціонерами), крім випадків, передбачених Законом України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» протягом строку його дії. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях. Єдиним винятком, коли допускається формування статуного капіталу банку не грошовими внесками, є участь держави у капталізації банків. Згідно з п. 1 «Порядку участі держави у капіталізації банків», що затверджений постановою КМУ від 4 листопада 2008 р. № 960 (із змінами та доповненнями) держава бере участь у капіталізації банку шляхом придбання його акцій за рахунок коштів державного бюджету, зокрема, Стабілізаційного фонду, та облігацій внутрішньої державної позики. При цьому зазначається, що у разі участі держави шляхом придбання акцій в обмін на облігації внутрішньої державної позики НБУ здійснює обов’язковий викуп облігацій за номінальною вартістю протягом п’яти банківських днів після надходження пропозиції щодо їхї викупу.

Згідно з положеннями ст. 36 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків по всіх статтях активів та позабалансових зобов'язаннях. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5 відсотків від прибутку банку до досягнення ними 25 відсотків розміру регулятивного капіталу банку. У разі коли діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, НБУ має право вимагати від банку збільшення розміру резервів щорічних відрахувань до них.