Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Сутність і характеристика банківських ризиків

У своїй діяльності банківські установи постійно стикаються з різноманітними видами ризиків. Процес управління ризиками у банківництві розглядається як ключовий напрям банківського менеджменту. При цьому ризик у банківській справі найчастіше пов'язують насамперед з фінансовими втратами банку, які виникають у разі виникнення невизначеності щодо здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. З метою мінімізації ризиків банківські установи повинні організовувати виявлення та оцінювання їх основних різновидів у банківській діяльності, пошук ефективних методів їх контролю та моніторингу, а також створення відповідних систем управління ними.

У широкому аспекті під ризиком розуміється невизначеність щодо здійснення тієї або іншої події в майбутньому. Ризик визначається ймовірністю того, що очікувана подія не відбудеться і це призведе до небажаних наслідків. Таким чином, ризик породжується невизначеністю, випадковістю, спонтанністю природних явищ чи процесів, браком повної інформації про подію, неможливістю точного прогнозу щодо майбутнього розвитку події тощо.

Нормативно-правова база України подає визначення ризику з точки зору банківської установи та з точки зору Національного банку. Так, під ризиком (з точки зору банку) розуміється потенційна можливість недоотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх або внутрішніх чинників. Такі збитки можуть бути прямими (втрата доходів або капіталу) чи непрямими (накладення обмежень на здатність організації досягати своїх бізнес-цілей). Зазначені обмеження стримують здатність банку здійснювати свою поточну діяльність або використовувати можливості для розширення бізнесу.

Ризик (з точки зору Національного банку) - це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал або надходження банку.

Таким чином, під банківським ризиком розуміємо ймовірність виникнення непередбачених втрат банком частини ресурсів, очікуваного прибутку, погіршення ліквідності, недоодержання доходів або створення додаткових видатків у зв'язку з випадковим виникненням подій, пов'язаних з внутрішніми і зовнішніми чинниками, які мають негативний вплив на фінансово-господарську діяльність банку. До внутрішніх чинників можна віднести: складність організаційної структури банку, рівень кваліфікації банківських працівників, зміни в кадровій політиці тощо. До зовнішніх чинників належать: зміни економічних умов діяльності банку та законодавства країни, застосування інформаційних технологій, форс-мажорні обставини тощо.

Банківський ризик виражається ймовірністю одержання таких небажаних результатів, як втрата прибутку і виникнення збитків унаслідок несплати позичальником платежів за виданими кредитами, скорочення ресурсної бази, втрати прибутків унаслідок значних коливань валютних курсів та процентних ставок тощо. Водночас, чим більший ризик здійснення операції, тим більший прибуток може отримати банківська установа.

Банківські установи у процесі своєї діяльності стикаються з різноманітними видами ризиків. Зокрема, ризики банківської діяльності можна класифікувати за такими ознаками (рис. 11.1):

Рис. 11.1. Класифікаційні ознаки та види банківських ризиків

1. За сферою виникнення виділяють:

а) зовнішні банківські ризики - виникають у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежать від його діяльності, тобто ризики, пов'язані зі станом світового фінансового ринку, розвитком національної економіки, політики тощо. До зовнішніх ризиків належать:

- політичний ризик - можливість виникнення збитків чи скорочення розмірів прибутку банку, що є наслідком державної політики, політичної нестабільності в країні тощо;

- ризик країни - виникає через особливості економіки, соціального ладу та політичного устрою країни позичальника і пов'язаний з небезпекою втрат банку внаслідок того, що держава не захоче або не зможе виконати свої зобов'язання перед іноземним кредитором або інвестором з причин, що не належать до звичайних банківських ризиків, які виникають у зв'язку зі кредитуванням і інвестуванням;

- правовий ризик - виникає у разі непередбаченої зміни чинного законодавства, що регулює банківську діяльність, а також у разі відсутності законодавчого регламентування тих чи інших банківських операцій;

- соціальний ризик - випливає з нерівномірного розподілу доходів серед населення, можливих ідеологічних і релігійних розбіжностей, національних конфліктів тощо;

- економічний ризик - пов'язаний зі зміною економічної ситуації в країні, зокрема, до нього можна віднести: нестійкість валютних курсів, інфляцію, неплатоспроможність чи банкрутство клієнтів банку, зміну ціни товару після укладання контракту, помилки в документах чи оплаті товарів, зловживання клієнтів та розкрадання ними валютних коштів, виплату за підробленими банкнотами тощо;

б) внутрішні банківські ризики - виникають у внутрішній діяльності банківської установи і пов'язані з видом банківської установи, характером банківських операцій, специфікою клієнтури, професійним рівнем персоналу банку, якістю контролю за діяльністю банку тощо. До внутрішніх ризиків відносяться:

- ризики основної діяльності банку (кредитний, валютний, процентний, інвестиційний, операційний тощо);

- ризики в допоміжній діяльності банку (ризики банківських зловживань, втрати позицій банку на ринку, зниження банківського рейтингу, втрати репутації банку, складу його клієнтів тощо).

2. Залежно від методу розрахунку виділяють ризики:

а) комплексний - включає оцінювання і прогнозування величини ризику банку і дотримання економічних нормативів банківської діяльності;

б) позиційний - ризик окремої банківської позиції.

3. За ступенем банківського ризику можна виділити:

а) повний;

б) помірний;

в) низький ризик.

4. За характером обліку банківські ризики поділяють на:

а) ризики балансових операцій;

б) ризики позабалансових операцій.

5. Залежно від оцінювання ризику виділяють:

а) фінансові ризики - ті, що піддаються кількісному оцінюванню. До фінансових ризиків належать (рис. 11.2):

- кредитний ризик - ймовірність несплати позичальником основного боргу та процентів за користування кредитом у строки, визначені у кредитному договорі;

- валютний ризик - небезпека валютних (курсових) збитків, пов'язаних зі зміною курсів іноземних валют стосовно національної валюти;

- процентний ризик - передбачає можливість понести збитки внаслідок непередбачених, несприятливих для банку змін процентних ставок і значного зменшення маржі, зведення її до нуля або до негативного показника;

- ринковий ризик - ймовірність зміни ринкових цін на фінансові (кошти, іноземну, валюту, цінні папери) і фізичні (дорогоцінні метали, нафта, зерно, кольорові метали) активи, що перебувають на

Рис. 11.2. Фінансові та функціональні ризики банківської діяльності

балансі банку або враховуються на позабалансових рахунках (гарантії, поручительства, акредитиви, надані банком; сумнівні борги за операціями з валютою, банківські метали й інші фінансові інструменти, цінні папери за операціями андеррайтингу тощо);

- ризик інфляції - ймовірність майбутнього знецінювання коштів, тобто втрати їх купівельної спроможності;

- ризик ліквідності - пов'язаний з ймовірністю того, що банк не зможе вчасно виконати свої зобов'язання або втратить частину доходів через надмірну кількість високоліквідних активів;

- ризик розрахункових операцій;

- ризик лізингових операцій;

- ризик касових операцій;

- ризик депозитних операцій тощо.

б) функціональні (нефінансові) ризики - ті, що не піддаються кількісному оцінюванню та виникають унаслідок неможливості здійснення своєчасного і повного контролю за фінансово-господарським процесом. До функціональних ризиків належать:

- технологічний ризик - пов'язаний з використанням банком технічних засобів, високотехнологічного оснащення та технологій і породжується помилками в застосуванні комп'ютерних програм, математичних моделях, формулах і розрахунках;

- ризик зловживань - можливість збитків для банку, до яких призводять шахрайство, розтрати, несанкціонований доступ до таємної інформації з боку службовців або клієнтів банку, "відмивання" грошей, несанкціоноване рішення угод тощо;

- документарний ризик - можливість виникнення ненавмисної помилки в документації, що може призвести до негативних наслідків - невиконання положень угоди, подачі позову в суд, відмовлення від прийнятих раніше зобов'язань та ін.;

- ризик трансакції - супроводжує висновок і реєстрацію угод, виконання розрахунків, підписання контрактів, постачання цінних паперів або валюти;

- операційний ризик - ймовірність виникнення невідповідності між витратами банку на здійснення своїх операцій і їх результативністю;

- стратегічний ризик - пов'язаний з помилками в стратегічному аналізі і плануванні, зокрема, помилкове формулювання цілей банку, неадекватне ресурсному забезпеченню їх реалізації, а також помилковий підхід до управління ризиками в банківській практиці; виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну організацію прийнятих рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі;

- ризик впровадження нових банківських продуктів - ймовірність не досягти запланованого рівня окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій або технологій;

- юридичний ризик - виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через можливість двозначного тлумачення встановлених законів або правил;

- ризик репутації банку - пов'язаний з можливою нездатністю банку підтримати свою репутацію як надійної й ефективно працюючої установи; виникає через несприятливе сприйняття іміджу банку клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками) або органами нагляду, що впливає на спроможність банку встановлювати нові або підтримувати наявні зв'язки з контрагентами, надавати нові послуги клієнтам тощо.

6. Залежно від рівня небезпеки для банку виділяють:

- ризики вищого порядку (становлять найбільшу небезпеку в діяльності банківської установи). До цієї групи ризиків відносять: ризик банкрутства банку, кредитний, процентний, валютний, інвестиційний ризики, ризик ліквідності тощо;

- ризики нижчого порядку (ризик країни, трансакційний, політичний, ринковий, операційний, правовий, ризик репутації, ризик зловживань).

Наведена класифікація ризиків банківської діяльності не є вичерпною. Класифікаційні ознаки банківських ризиків можуть також виділятися залежно від специфіки функціонування банку, характеру фінансово-господарської діяльності банківських клієнтів, стану розвитку міжнародних ринків та національної економіки тощо.

Отож, діяльність банківських установ повсякденно наражається на різноманітні ризики, які можуть призвести до фінансових втрат банківської установи. У своїй діяльності банки повинні використовувати ефективну систему оцінювання та управління ризиками, яка має включати виявлення та визначення рівня ризику, а також моніторинг і контроль за ризиком банку, що в свою чергу, зумовить мінімізацію ризиків банківської діяльності та сприятиме отриманню банківського прибутку.

11.2. Поняття і види кредитних ризиків

Ризики банківської діяльності тісно пов'язані між собою і нерідко одні види ризиків супроводжуються іншими. Одним із видів ризиків, який суттєво може вплинути на подальшу діяльність банківської установи, є кредитний ризик, тобто ризик втрати банком наданих кредитних ресурсів внаслідок неспроможності позичальника погасити кредитну заборгованість та сплатити проценти за користування кредитом. Кредитний ризик є одним із найбільш значних фінансових ризиків у діяльності банку, оскільки основну частину активів банку становлять кредитні операції, а проценти, отримані від кредитної діяльності, становлять основну складову доходів банку.

Кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб, виконати взяті на себе зобов'язання.

Кредитний ризик притаманний усім видам банківської діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає щоразу, коли банківська установа надає кошти, бере зобов'язання щодо їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до укладених угод. При цьому кредитний ризик поєднує в собі такі ризики, як стратегічний ризик, валютний ризик, процентний ризик, ринковий ризик, ризик країни тощо.

Кредитні ризики можна класифікувати за різними ознаками (рис. 113):

Рис.1.3. Класифікаційні ознаки та види кредитних ризиків банку

1. За сферою виникнення кредитні ризики можна поділити на:

а) зовнішні кредитні ризики - залежать від зовнішнього середовища, що впливає на кредитну діяльність банку, зокрема, ризик позичальника, який зумовлений його кредитоспроможністю. До чинників, які впливають на зовнішній кредитний ризик, належать:

- фінансовий стан позичальника (ліквідність, платоспроможність, рентабельність, ділова активність, стабільність грошових потоків тощо);

- якісні характеристики позичальника (репутація, якість менеджменту, досвід роботи, професіоналізм керівництва тощо);

- конкурентна позиція позичальника;

- чинники навколишнього середовища (розвиток галузі, законодавча та нормативно-правова база, державна підтримка тощо).

б) внутрішні кредитні ризики - це ризики банку, які залежать від правильності його дій у процесі кредитної діяльності та управління кредитним ризиком. До чинників, які впливають на внутрішній кредитний ризик, належать:

- якість аналізу оцінювання кредитоспроможності позичальника в банку та проекту, що кредитується;

- якість аналізу ризиків, що супроводжують кредитну операцію (галузевий ризик, валютний ризик, ризик країни тощо);

- правильне оцінювання забезпечення та його адекватність наданому кредиту;

- аналіз структури кредитного портфеля банку;

- якість кредитного портфеля банку тощо.

2. За характером охоплення кредитний ризик можна поділити на:

а) індивідуальний кредитний ризик - ймовірність того, що позичальник не зможе повернути борг згідно з умовами договору і при цьому банкові не вдасться своєчасно і в повному обсязі скористатися забезпеченням кредиту для покриття можливих втрат. Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінювання індивідуального кредитного ризику передбачає оцінювання кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за прийнятими зобов'язаннями. Індивідуальний кредитний ризик включає (рис. 11.4, див. с. 362):

- кредитний ризик щодо позичальника - ймовірність того, що позичальник не зможе виконати взятих на себе зобов'язань за кредитною угодою внаслідок виникнення та впливу керованих чи некерованих чинників.

До цієї категорії належать:

o ризик кредитоспроможності позичальника - нездатність позичальника виконувати свої зобов'язання за кредитами;

o ризик непогашення основної суми боргу за кредитом;

o ризик несплати процентів за користування кредитом тощо.

Рис. 11.4. Індивідуальний та портфельний кредитні ризики банку

- ризик забезпечення кредиту - визначає міру того, що банку не вдасться своєчасно і в повному обсязі скористатися забезпеченням кредиту для покриття можливих втрат за кредитною операцією. Ризик забезпечення кредиту включає:

o ризик знецінення предмета забезпечення - пов'язаний з можливими змінами ринкової вартості предмета забезпечення протягом строку дії договору забезпечення за кредитом. Ціна предмета забезпечення за кредитом може змінюватися як у бік зменшення, так і в бік збільшення. При цьому найчастіше трапляється зменшення ціни предмета забезпечення, оскільки відбувається його фізичний та моральний знос. Такі зміни ринкової вартості можуть призвести до того, що у разі необхідності після реалізації предмета застави банк не зможе повернути надані кредитні ресурси та компенсувати витрати в повному обсязі;

o ризик втрати чи пошкодження предмета забезпечення - пов'язаний з повною втратою предмета застави або з частковою втратою ним своїх властивостей, що призводить до зниження ринкової вартості об'єкта забезпечення чи повної його втрати;

o правовий ризик - пов'язаний з можливими порушеннями законодавства недобросовісними заставодавцями, а зокрема, надання підроблених документів на право власності заставленого майна чи одночасна неодноразова застава наданого в забезпечення майна тощо;

o ризик неліквідності забезпечення - неможливість реалізації предмета забезпечення на ринку за обумовленою ціною, а також можлива втрата предметом застави своєї ліквідності протягом строку дії договору;

o ризик неправильного оцінювання забезпечення - виникає у разі відсутності достатньої кількості інформації про предмет забезпечення, низької кваліфікації працівників, які здійснюють оцінювання, або здійснення співробітниками посадових зловживань. У разі неправильного оцінювання предмета застави ринкова вартість забезпечення виявляється нижчою від вартості, що вказана у документах, і відповідно не може покрити витрати банку;

o ризик, спричинений низьким рівнем кваліфікації персоналу банку - може виникати на всіх етапах банківського кредитування під забезпечення, при чому результатом може бути як завищена оцінка предмета застави, так і недійсність угоди (при неправильному оформленні) чи отримання невірогідної інформації у разі неякісної перевірки заставної документації тощо;

o ризик, спричинений недостатнім досвідом роботи з банківським забезпеченням - зумовлений відсутністю практики діяльності банківських працівників щодо здійснення заставних операцій при банківському кредитуванні та надання нових банківських послуг, пов'язаних із забезпеченням;

б) портфельний кредитний ризик - виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншому, ніж унаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику с сукупна заборгованість перед банком за операціями, яким притаманний кредитний ризик (кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо). Оцінювання портфельного кредитного ризику передбачає оцінювання концентрації та диверсифікації активів байку. До портфельного кредитного ризику можна віднести:

- ризик якості кредитного портфеля;

- ризик структури кредитного портфеля;

- ризик дохідності кредитного портфеля тощо.

3. Залежно від груп позичальників можна виділити кредитний ризик за операціями з:

а) фізичними особами;

б) юридичними особами-суб'єктами господарювання (різних форм власності);

в) банківськими установами (резидентами і нерезидентами);

г) небанківськими фінансовими установами;

д) державою.

4. Залежно від видів кредитних продуктів банку можна виділити:

а) кредитний ризик при автокредитуванні;

б) іпотечний кредитний ризик;

в) кредитний ризик за операціями овердрафт;

г) ризик за операціями з кредитними картками тощо.

5. За характером впливу на кредитний продукт виділяють:

а) прямі (основні) ризики;

б) непрямі (супутні) ризики.

Виникнення кредитного ризику у банківській діяльності може бути зумовлене низкою причин, серед яких:

- недоступність вірогідної інформації про кредитну історію позичальника;

- незадовільний фінансовий стан підприємства-позичальника;

- надмірна політизованість економіки в Україні (захист інтересів деяких галузей і підприємств зацікавленими в них політичними силами);

- недосконалість правової бази щодо захисту інтересів кредиторів;

- значна концентрація кредитних вкладень у певній галузі, яка є чутливою до змін економічного середовища;

- кредитування інсайдерів на пільгових умовах;

- часті зміни та корективи кредитної політики банку;

- концентрація кредитних вкладень у маловивчених сферах господарювання;

- прийняття недостатньо ліквідного забезпечення за кредитом тощо.

Отож, при банківському кредитуванні значну увагу слід приділяти ризикам, які можуть виникати у процесі здійснення операцій. При цьому ризики кредитної діяльності банку можуть мати значний вплив на фінансову стійкість банківської установи. Працівники банку повинні усвідомлювати важливість ефективної роботи з потенційними позичальниками та здійснювати відповідальне супроводження укладених кредитних договорів з метою недопущення ситуацій, що можуть призвести до втрати банком наданих кредитних ресурсів.

11.3. Критерії оцінювання кредитних ризиків

В умовах зростання обсягів неповернення кредитів позичальниками особливої актуальності набуває питання оцінювання та управління банківськими кредитними ризиками. При цьому банки, використовуючи світові передові технології та керуючись законодавчими і нормативно-правовими актами, впроваджують сучасні методики оцінювання та управління кредитними ризиками, розробляють методики оцінювання кредитних ризиків, які є найбільш прийнятними у їх діяльності і дають змогу максимально якісно оцінити ризик проведення кредитної операції. Банківські установи можуть використовувати декілька методів, комбінуючи їх чи використовуючи різні методи для різних видів ризику. При цьому здійснюється аналіз як кількісної, так і якісної інформації про позичальника та ризику кредитної операції.

Аналіз та оцінювання величини ризиків у банку має здійснюватися або підтверджуватися незалежною службою - підрозділом з ризик-менеджменту банківської установи, який має ресурси, повноваження та досвід, достатній для оцінювання ризиків, тестування ефективності заходів з управління ними та надання рекомендацій щодо здійснення відповідних коригуючих дій.

Основними критеріями оцінювання кредитного ризику є його якісний та кількісний аналізи. Якісний аналіз кредитного ризику (Ідентифікація ризику) полягає у виявленні причин та сфер його виникнення. При цьому слід давати чітку класифікацію та характеристику кожного з кредитних ризиків, а також приймати рішення щодо наслідків дії їхніх конкретних проявів. Кількісний аналіз полягає у визначенні рівня кредитних ризиків банку. Серед підходів до визначення кредитних ризиків можна виділити визначення як абсолютними (сума збитків від наданого та неповерненого кредиту), так і відносними величинами (відношення суми збитків за неповерненими кредитами до загального обсягу кредитного портфеля, до валюти балансу тощо).

Найбільш поширеними методами кількісного аналізу кредитного ризику є:

- статистичний метод, який використовується для обчислення очікуваної тривалості кожної роботи і проекту в цілому та полягає у тому, що для розрахунку ймовірностей виникнення збитків аналізуються всі статистичні дані, що стосуються результативності здійснення банком розглянутих операцій;

- метод аналізу доцільності витрат, який грунтується на тому, що у процесі банківської діяльності витрати за кожним конкретним напрямом та окремим елементом мають неоднаковий ступінь ризику. Даний метод орієнтовано на ідентифікацію потенційних зон ризику;

- метод експертних оцінок, який має суб'єктивний характер і полягає в оцінюванні експертами ризику, поданні ними оцінок минулої ситуації та перспектив розвитку в майбутньому. Цей метод, як правило, застосовується при недостатній кількості інформації або при визначенні рівня ризику напряму діяльності банку, який не має аналогів. При використанні цього методу банк може виділяти певну групу ризиків та розглядати їхній вплив на діяльність банківської установи, надавати бальні оцінки ймовірності виникнення того чи іншого виду ризику та ступеня впливу кожного з них на банківську діяльність, а також наслідків досліджуваних ризиків;

- аналітичний метод, який полягає в проведенні аналізів (визначення точки беззбитковості, аналіз чутливості проекту тощо), результати яких дають змогу визначити ключові показники, що найбільше впливають на оцінку кредитної операції. Даний метод може застосовуватися зіставленням графічного матеріалу (діаграм, ліній тренду тощо).

- метод аналогії, який полягає у тому, що при аналізі ступеня ризику визначеного напряму діяльності доцільно використовувати інформацію про розвиток аналогічних напрямів у минулому. Отримані дані з різних джерел обробляються з метою виявлення залежностей між плановими результатами діяльності та потенційними ризиками.

Розрахунок рівня кредитного ризику в абсолютному вираженні як на рівні окремої кредитної угоди, так і на рівні кредитного портфеля може здійснюватися за формулами:

а) кредитний ризик щодо окремої кредитної угоди полягає у визначенні ймовірності виникнення несприятливих подій за цією угодою:

де IV - величина ризику; р(с) - ймовірність виникнення збитків за кредитною угодою; 5-сума кредиту;

б) кредитний ризик на рівні кредитного портфеля розраховується з використанням таких показників:

o можлива сподівана величина збитків за кредитним портфелем:

де Бр - можлива величина збитків за кредитним портфелем; 5, - сума і-ої кредитної угоди;

р{с) - ймовірність виникнення збитків щодо і-ої кредитної угоди; o середньозважений портфельний кредитний ризик (І):

o дисперсія (варіація) як міра кредитних ризиків щодо угод, які становлять кредитний портфель банку (У(р)):

o середньоквадратичне (стандартне) відхилення кредитних ризиків щодо угод, які становлять кредитний портфель банку (у(р))

Вважається, що варіація та стандартне відхилення характеризують міру розсіювання кредитних ризиків окремих кредитів відносно середньозваженого кредитного портфельного ризику, а тому ці показники є базою для відображення диверсифікованості кредитного портфеля стосовно ризику. Чим більші значення цих показників, тим більш диверсифікованим, з точки зору ризику, є кредитний портфель банку.

Банк мас забезпечити систематичне здійснення аналізу ризиків, спрямованого на їх виявлення та оцінювання їх величини. Метою аналізу має бути розуміння сутності кредитних ризиків, на які наражається банк, та визначення, чи узгоджуються вони з його завданнями, стратегією та кредитною політикою. Тому такий аналіз має здійснюватися постійно як на рівні установи в цілому, так і на рівні окремих підрозділів, які беруть участь у процесі кредитування, та включати виявлення, визначення та оцінювання всіх видів ризиків, у тому числі зв'язок і взаємний вплив різних категорій ризиків банку.

Аналіз ризиків - це безперервний процес, який повинен враховувати:

- зміни внутрішніх та зовнішніх умов діяльності банку;

- нові банківські продукти, послуги, процеси;

- плани на майбутнє.

Таким чином, аналіз кредитних ризиків має охоплювати всі продукти, послуги та процеси банку, пов'язані з кредитуванням, і передбачати як якісне оцінювання відповідних ризиків, так і оцінювання їх кількісних параметрів (у разі можливості). Керівництво банку має знати результати аналізу ризиків кредитної діяльності та враховувати їх у своїй роботі.

У результаті аналізу кредитних ризиків можна отримати висновок, що ризики банку не відповідають або перестали відповідати обраним параметрам кредитної діяльності, або, що обрані параметри ризиків не відповідають або перестали відповідати завданням та стратегії розвитку банку. Може також виявитися, що організаційна структура і механізми контролю банку не узгоджуються зі змінами в параметрах ризиків. Тому управління ризиками має супроводжуватися переглядом завдань, обраної стратегії, розробленої організаційної структури та механізмів контролю.

Аналіз ризиків може виявити ризики, які не були виявлені раніше або які не можна мінімізувати за допомогою відповідних процедур та заходів контролю. У такому разі банк має прийняти рішенні щодо прийнятності таких ризиків та доцільності подальшого здійснення того виду діяльності, на якому ці ризики грунтуються. Для забезпечення належного виявлення, розуміння та управління ризиками у їхній взаємодії вони не повинні розглядатися окремо один від одного. Аналіз, потрібний для виявлення та узагальнення ризиків, має проводитися на рівні, що дає змогу охопити банк у цілому як на індивідуальній, так і на консолідованій основі.

Банк має забезпечити уникнення конфлікту інтересів. Аналіз ризиків має здійснюватися, а його результати повідомлятися зацікавленим сторонам без будь-якого впливу з боку керівників банку, відповідальних за той чи інший вид діяльності.

Оцінювання та визначення кредитного ризику здійснюється банком з врахуванням різноманітних зовнішніх та внутрішніх чинників діяльності позичальника. При виявленні кредитного ризику банківської установи слід враховувати такі чинники:

- репутація позичальника, яка полягає у бажанні клієнта погашати кредитну заборгованість перед банком. Для цього банківська установа повинна налагоджувати постійні ділові контакти з позичальником, відвідувати його на місці, спілкуватися з клієнтом для окреслення його психологічного портрету і виявлення його порядності та чесності щодо виконання взятих на себе зобов'язань за кредитною угодою;

- можливість позичальника розраховуватися за кредитними зобов'язаннями, яка полягає у здатності отримувати грошові кошти у процесі діяльності підприємства чи реалізації кредитного проекту, вмінні ефективно управляти грошовими потоками для забезпечення своєчасного і повного повернення основної суми боргу за кредитом та процентів за користування ним;

наявність власного капіталу підприємства-позичальника, який може бути вкладений у реалізацію даного кредитного проекту;

- умови господарської діяльності клієнта, які полягають у поінформованості банківського працівника щодо стану розвитку галузі, в якій працює підприємство-позичальник, регіональної і національної економіки, періодичності огляду та прогнозування можливих змін у макроекономічній ситуації та зовнішньому навколишньому середовищі;

- забезпечення позичальника, яке полягає у правильному оцінюванні його вартості, ліквідності та можливості тривалого зберігання, стабільності цін на заставлене майно та визначенні співвідношення між вартістю застави та сумою наданого кредиту.

Отож, важливим етапом управління ризиками в банку при здійсненні кредитної діяльності є аналіз та визначення рівня ризику. Правильно і якісно здійснене оцінювання ризику в банківській установі сприятиме запобіганню виникнення ситуацій, які можуть призвести до фінансових утрат банку.

11.4. Ризик-менеджмент кредитної діяльності банку

Основною метою управління ризиками банківської установи є сприяння підвищенню вартості власного капіталу банку з одночасним забезпеченням досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін, а саме: клієнтів та контрагентів банку; керівників та банківських працівників; спостережної ради й акціонерів (власників); органів банківського нагляду; рейтингових агентств, інвесторів, кредиторів та інших сторін.

Управління ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, оцінює їх величини, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки різних категорій (видів) ризиків.

Ризик-менеджмент - це система управління ризиками, яка включає в себе стратегію і тактику управління, спрямовані на досягнення основних бізнес-цілей банку. Ефективний ризик-менеджмент включає:

o систему управління ризиками;

o систему ідентифікації і визначення ризику;

o систему супроводження (моніторингу та контролю) ризиків; Система управління кредитним ризиком банку складається із

регламентних документів - політики, положень, процедур, методик тощо, які затверджуються відповідно до обраної банком форми корпоративного управління з урахуванням обсягу та складності операцій банківської установи.

Система управління кредитним ризиком має включати наступні аспекти:

1) політику та положення про управління кредитним ризиком, що мають бути розглянуті та затверджені відповідно до принципів корпоративного управління та підлягають періодичному перегляду;

2) положення про порядок кредитування, які враховують як балансові, так і позабалансові операції банку, а саме:

- регламентують типи й умови кредитів та інших операцій, що несуть кредитний ризик;

- враховують характер ринків та галузей, яким надаватимуться кредити;

- передбачають розгляд до взяття зобов'язання про надання кредиту різної інформації, зокрема, про фінансовий стан позичальника, характер та вартість застави, характер позичальника та його спроможність погасити кредит згідно з угодою, фінансову відповідальність гаранта тощо;

- адекватно враховують концентрацію кредитного ризику і пов'язаних із ним потенційних ризиків;

- інші питання, що пов'язані з кредитуванням, зокрема порядок та процедуру визначення процентної ставки за кредитом та необхідної застави;

- положення про ліміти ризику на одного контрагента, групу взаємопов'язаних контрагентів, за галузями або секторами економіки, географічними регіонами або іншими групами кредитних операцій, які можна розглядати в сукупності (при цьому мають враховуватися всі компоненти кредитного ризику, як балансові, так і позабалансові, на які наражається установа, а також можливий вилив інших видів ризиків);

- чітко визначену і виважену систему повноважень з прийняття рішень щодо ухвалення операцій, що мають кредитний ризик;

- комплексну систему оцінювання кредитного ризику;

3) належну інформаційну базу, яка:

- дає змогу керівництву приймати обгрунтовані рішення про надання кредитів і оцінювати ризик на постійній основі;

- надає інформацію про розмір, призначення та джерело заборгованості, а також дозволяє оцінити здатність позичальника своєчасно її погасити;

- забезпечує інформацією для своєчасного реагування і застосування відповідних правових санкцій проти позичальника;

- надає можливість здійснювати адекватне адміністрування і моніторинг кредитних операцій;

- дає змогу підтримувати зберігання і оброблення даних за попередні періоди;

4) процес ідентифікації кредитів, якість яких погіршується;

5) належну роботу з проблемними активами, яка включає:

- безперервне управління кредитними операціями, що вимагають посиленої уваги, в їх сукупності;

- періодичні перевірки якості кредитів для ідентифікації проблемних активів;

- методику ідентифікації, оцінювання, обліку кредитів, якість яких погіршується, та створення під них відповідних резервів;

- порівняння загальних сум проблемних активів із капіталом;

- оцінювання потенційних збитків за проблемними активами і формування резервів, достатніх для покриття цих збитків;

6) підготовку та подання періодичних звітів керівникам і спостережній раді з достатньою інформацією для оцінювання рівня ризику, що включають.

- перелік кредитів у розрізі класифікації за ризиком;

- аналіз проблемних кредитів;

- оцінювання напряму ризику в кредитному портфелі;

- інформацію про проблемні кредити за кредитними інспекторами, філіями, галузями, видами забезпечення тощо;

- аналіз змін рівня резервів банку на основі рівня і тенденцій змін проблемних активів і загальної суми кредитів;

- аналіз концентрації кредитів за клієнтами, пов'язаними особами, галузями економіки і регіонами;

7) функцію незалежних перевірок кредитної діяльності, призначенням яких є аналіз якості як окремих кредитів, так і кредитного портфеля у цілому. Результати цього аналізу мають подаватися правлінню і спостережній раді на регулярній основі.

У вітчизняній банківській практиці весь процес управлінні кредитним ризиком можна поділити на такі складові:

1. Аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища кредитора, який проводиться з метою виявлення потенційних кредитних ризиків, а також чинників, що можуть позитивно чи негативно впливати на рівень кредитних ризиків банку.

2. Визначення ризику шляхом проведення якісного та кількісного аналізів кредитного ризику в банку.

3. Оцінювання прийнятності кредитних ризиків для банку та визначення їхнього оптимального рівня.

4. Розробка заходів щодо управління кредитним ризиком банку.

5. Обрання прийнятного методу (чи комбінації методів) управління і мінімізації кредитних ризиків банку.

6. Оцінювання результатів та контроль за рівнем кредитних ризиків.

При здійсненні ризик-менеджменту кредитної діяльності банківська установа має обрати для себе найбільш прийнятні методи управління кредитними ризиками. Зокрема, загальні методи управління кредитними ризиками банку наведено на рис. 11.5.

Рис. 11.5. Методи управління кредитним ризиком банку

Метод уникнення ризику полягає у свідомому рішенні банку не наражатися на певний вид ризику, наприклад, ухиленням від діяльності, яка породжує ризик. Він може застосовуватися як кредиторами, так і регулюючими органами. Банківські установи використовують цей метод шляхом уникнення ризику, що пов'язаний із проблемами у діяльності позичальника (відмова у кредитуванні), та ризику, що пов'язаний з технічно-організаційними проблемами банку-кредитора (відмова у працевлаштуванні недостатньо кваліфікованих працівників, від використання сумнівних комп'ютерних технологій тощо). При цьому банківська установа має достатньо обґрунтовувати використання такого методу управління кредитним ризиком, оскільки банк втрачає потенційних клієнтів, а як наслідок - свій прибуток.

Уникнення кредитного ризику може також застосовуватися регулюючими органами встановленням обмежень на проведення кредитної діяльності банків. Так, Національний банк України встановлює обов'язкові економічні нормативи, зокрема, нормативи кредитного ризику, яких повинні дотримуватися банки. У цьому разі, якщо розраховані банком значення нормативів перевищують встановлені НБУ межі, то банківська установа має відмовлятися від кредитування нових клієнтів для уникнення порушення встановлених нормативів.

Метод утримання (поглинання) ризику полягає у повному прийнятті кредитного ризику на себе, наприклад, створенням ієрархічної системи прийняття кредитних рішень у банку, покриттям збитків за рахунок власних ресурсів тощо. Банківська установа може повністю приймати на себе ризик, наприклад, якщо проект, що кредитується, є високоприбутковим. Однак при цьому банк має усвідомлювати, що може виникнути ситуація, за якої поглинання кредитного ризику може виявитися невиправданим. Таким чином, банк може зазнати значних збитків.

З точки зору ризик-менеджменту, банківська діяльність зводиться до прийняття ризику й отримання за це відповідної компенсації (економічної вигоди). При прийнятті банком ризику комплекс дій з ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення таких цілей:

o ризики мають бути зрозумілими та усвідомлюватися банком та його керівництвом;

o ризики мають бути в межах рівнів толерантності, установлених спостережною радою;

o рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку;

o рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими;

o очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик;

o розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк;

o стимули для досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

Метод перенесення (передачі) ризику полягає у частковому перекладанні ризику на інших суб'єктів. Найбільш поширеним

у цьому є використання страхових послуг у банківському кредиту, ванні. Метою страхування кредитних ризиків є зменшення розміру втрат, які можуть виникнути у процесі кредитування. Використання цього методу передбачає залучення страхової компанії, яка у ^ настання страхового випадку повинна виплатити страхове відшкодування. При цьому важливе значення має визначення страхової суми, а також вид страхових послуг, що пропонуються.

За часткового перенесення ризику банківська установа може також перекладати частину ризику на інших економічних агентів (розкладання ризику). Прикладом такого розкладання може бути консорціумне кредитування, коли ризики кредитування розподіляються між членами консорціуму. Часткове перенесення ризику може використовуватися також при посередництві у кредиті. Так, ініціатором кредитування можуть виступати органи державної влади, міжнародні фінансові організації, які мають на меті запровадження певних кредитних програм. При цьому частину кредитних ресурсів може надавати банк та брати на себе частину кредитного ризику.

Мінімізація ризику полягає у зниженні кредитного ризику банку через застосування відповідних методів та виконання дій, метою яких є зменшення вірогідності втрат і мінімізація їх наслідків. Серед методів мінімізації кредитних ризиків можна виділити такі:

1. Методи банку щодо мінімізації кредитних ризиків, які включають (рис. 11.6):

а) методи мінімізації індивідуального кредитного ризику:

- методи мінімізації кредитного ризику щодо позичальника:

o аналіз кредитоспроможності позичальника - визначення основних якісних та кількісних показників діяльності позичальника, виявлення можливості та джерел повернення основної суми боргу за кредитом та сплати процентів за користування ним;

o оцінювання кредитного проекту - визначення реалістичності та окупності кредитного проекту, встановлення ступеня відповідності суми та строків кредиту меті заходу, що кредитується тощо;

o визначення оптимальних умов кредитування - здійснення банком структурування кредиту, тобто визначення основних параметрів кредитної угоди, які відповідали би потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик банку;

o документування кредитних операцій - підготовка та ретельна перевірка умов кредитного договору та договорів забезпечення, умови яких мають задовольняти як потреби клієнта, так і захитати інтереси банку;

Рис. 11.6. Метоли мінімізації кредитного ризику банку

o контроль за наданим кредитом - постійне відстеження банківськими працівниками цільового використання кредиту та дотримання умов кредитної угоди позичальником для недопущення виникнення проблемної заборгованості за кредитною операцією;

o контроль за джерелами погашення заборгованості - контроль з боку банку за станом рахунків клієнта, зміною грошових потоків, що може негативно ви л и нуги на погашення позичальником основної суми боргу за кредитом та сплати процентів за користування ним,

- методи мінімізації ризику забезпечення кредиту:

o моніторинг забезпечення кредиту - перевірка наявності, стану, умов зберігання та якості майна, яке надане у забезпечення за кредитом, та відстеження негативних змін, які можуть призвести до виникнення втрат для банківської установи;

o постійне переоцінювання заставленого майна - початкове оцінювання вартості забезпечення, а також подальший контроль за її змінами для недопущення значного зниження ринкової вартості застави і як наслідок неможливості покриття збитків банку в повному обсязі за рахунок реалізації такого забезпечення;

o юридичне супроводження забезпечення - грамотне оцінювання юридичними підрозділами банківської установи документації, пов'язаної із забезпеченням кредиту, для виявлення можливих помилок та недопущення неточностей у договорах забезпечення за кредитом;

o експертиза майна, що надається у забезпечення - перевірка банківською установою показників вартості та ліквідності забезпечення, у результаті чого відповідними працівниками банку готується висновок щодо доцільності прийняття наданого майна у забезпечення за кредитом;

o перевірка можливості неодноразової застави майна - виявлення службою безпеки банку недобросовісної поведінки позичальників, зокрема, щодо наявності непогашеної кредитної заборгованості чи багаторазового одночасного надання певного майна у забезпечення за різними кредитами;

o страхування застави - укладення угоди зі страховою компанією про виплату страхового відшкодування у разі настання страхового випадку з предметом забезпечення;

б) методи мінімізації портфельного кредитного ризику банку:

- диверсифікація кредитного портфеля - надання кредитів широкому колу позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розміром капіталу, формою власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон тощо). Використання методу диверсифікації потребує віл банківських працівників відповідного рівня професіоналізму та знання ринку, специфіки розвитку галузей економіки, стану різних географічних регіонів та діяльності різних категорій позичальників. Виділяють наступні види диверсифікації:

o галузева диверсифікація - розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють свою діяльність у різних галузях економіки. При цьому банківські працівники повинні проводити їхній аналіз та прогнози розвитку. Найбільший ефект досягається при розподілі кредитного портфелю між галузями з протилежними фазами коливань лілового циклу. Якщо одна галузь перебуває на стадії економічного зростання, а інша переживає стадію занепаду, то їхні позиції змінюються на протилежні і зниження доходів віл однієї групи позичальників компенсується підвищенням доходів від іншої, що допомагає банку стабілізувати доходи та мінімізувати ризики:

o географічна диверсифікація - розподіл кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних географічних регіонах, країнах із різними економічними умовами тощо. Використання методу географічної диверсифікації допомагає банківським установам нівелювати вплив кліматичних та погодних умов, політичних та економічних потрясінь, які впливають на кредитоспроможність позичальників;

o портфельна диверсифікація - розподіл кредитів між різними категоріями позичальників (великими і середніми підприємствами, чалим бізнесом, юридичними та фізичними особами, домашніми господарствами тощо). При цьому, чим більшій кількості позичальників буде надано кредитні кошти банку, за інших рівних умов, тим меншим буде ступінь ризику неповернення боргу, оскільки ймовірність банкрутства багатьох позичальників значно нижча від ймовірності банкрутства одного чи кількох клієнтів банку;

- концентрація кредитного портфеля - зосередження кредитних операцій у певній галузі чи групі взаємопов'язаних галузей, на певній географічній території або кредитування певних категорій клієнтів.

Класифікація та управління концентрацією кредитних вкладень у банку може здійснюватися за такими напрямами:

o галузева концентрація - зосередження кредитних вкладень банку у певній галузі (виді діяльності). При цьому банківські установи можуть використовувати методи рейтингування галузей економіки, визначення рівня їх ризику (низький, середній, високий) та встановлення рейтингової оцінки. Галузевий рейтинг застосовується банківськими установами при визначенні оцінки фінансового стану та класу позичальника. Банківські установи можуть встановлювати граничний ліміт галузевої концентрації кредитних вкладень для галузей із визначеними рівнями ризику у відсотку кредитного портфелю банку (наприклад, галузь з низьким ризиком! 55% кредитного портфеля, з середнім та високим ризиком - відповідно 30 і 15% кредитного портфеля банку);

o географічна концентрація - зосередження кредитних вкладень банку на певній географічній території. Метод географічної концентрації може використовуватися банківськими установами для обмеження кредитування нерезидентів та недопущення спрямування кредитних вкладень у значних обсягах за межі території України. Крім того, перевага може надаватися тим клієнтам, які здійснюють діяльність у тому самому географічному регіоні, що і банк;

o портфельна концентрація - зосередження кредитних вкладень банку серед певних категорій позичальників. При використанні методу портфельної концентрації можуть використовуватися: концентрація кредитних вкладень на одного позичальника, концентрація кредитних вкладень за спорідненими позичальниками, концентрація кредитних вкладень за інсайдерами тощо;

- лімітування - встановлення максимально допустимих розмірів надання кредитів позичальникам, що дає змогу обмежити ризик;

- резервування - полягає у формуванні банком резервів на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями;

в) методи мінімізації ризику на рівні банку:

- розподіл повноважень у процесі прийняття рішень;

- підвищення кваліфікації банківських працівників;

- створення системи мотивації персоналу банку;

- розроблення власних методик виявлення і оцінювання ризиків банку;

- підвищення компетентності керівництва банку.

2. Методи Національного банку України щодо мінімізації кредитних ризиків, які включають (рис. 11.7):

а) методи мінімізації ризиків на рівні позичальника:

- розроблення рекомендацій щодо оцінювання кредитоспроможності позичальника;

- встановлення економічних нормативів, що обмежують надання кредитів окремим позичальникам;

б) методи мінімізації ризиків на рівні банківської установи:

- встановлення вимог щодо функцій підрозділів банку з управління ризиками;

- встановлення вимог щодо кваліфікації банківського персоналу;

банку розроблення уніфікованих Документів кредитної діяльності

Рис. 11.7. Методи Національного банку України щодо мінімізації кредитних ризиків банку

- розроблення стандартів бухгалтерського обліку і аудиту;

- встановлення вимог щодо технічного обладнання банку;

- розроблення вимог щодо формування резервів за кредитними операціями банку;

в) методи мінімізації ризиків на рівні НБУ:

- обмеження доступу на ринок шляхом надання банківських ліцензій та письмових дозволів на здійснення окремих операцій;

- створення методологічної бази для здійснення кредитної діяльності банками;

- встановлення нормативів кредитного ризику;

- нагляд та контроль за ефективністю управління кредитними ризиками в банку.

Банки мають намагатися створити комплексну систему ризик-менеджменту, яка забезпечувала б надійний процес виявлення, оцінювання, контролю та моніторингу всіх видів ризику на всіх рівнях організації, у тому числі з урахуванням взаємного впливу різних категорій ризиків, а також сприяла вирішенню питання конфлікту завдань між необхідністю отримання доходу та мінімізацією ризиків.

Кожному банку рекомендується розробити систему внутрішньобанківських нормативних документів щодо ризик-менеджменту. Необхідно забезпечити своєчасну актуалізацію внутрішньобанківської нормативної бази у разі зміни вимог законодавчого, регулятивного чи нормативного характеру, організаційної структури банку та зміни рівня толерантності банку до ризику. Банк має забезпечити доведення внутрішньобанківської нормативної бази до відома всіх відповідальних виконавців, у тому числі через періодичне навчання та підвищення кваліфікації.

До процесу ризик-менеджменту мають бути залучені такі функціональні та структурні підрозділи банку як спостережна рада, правління банку, підрозділ з ризик-менеджменту (у межах своїх функцій щодо виявлення, кількісного та якісного оцінювання, контролю та моніторингу ризиків), бек-офіс (функції контролю за дотриманням встановлених вимог), фронт-офіс (функції прийняття банком ризиків у межах доведених повноважень). Функції всіх підрозділів мають бути чітко визначені та задокументовані, а банк має зробити все належне для уникнення конфлікту інтересів між ними.

Підрозділ банку з ризик-менеджменту - це структурний підрозділ банку, у якому зосереджено функції управління ризиками конкретного банку, зокрема:

o забезпечення проведення кількісного та якісного оцінювання або формалізованого аналізу на основі визначених показників тих ризиків, на які наражається банк або які можуть надалі з'явитися в його діяльності;

o розроблення та подання на затвердження правління банку методик оцінювання ризиків, що мають забезпечувати можливість зіставлення різних ризиків, а також величини одного ризику в часі;

o розроблення інфраструктури для отримання даних від інших систем, створення системи для автоматизованого ведення та оброблення бази даних щодо ризиків, а також для забезпечення безперервного моніторингу й оцінювання різних ризиків;

o розроблення та актуалізація засобів аналізу ризиків і методик для нових та діючих моделей, у тому числі їх бек-тестування;

o накопичення спостережень (історичних даних) для порівняльного аналізу;

o здійснення моніторингу даних щодо позицій та цін, ризикових позицій;

o ідентифікація і моніторинг порушення лімітів;

o аналіз можливих сценаріїв;

o підготовка загального опису ризикових позицій і звітування щодо них правлінню (або, у разі потреби, спостережній раді банку або її комітету);

o забезпечення координації з іншими підрозділами і сферами діяльності банку;

o на основі проведеного аналізу величини ризиків банку та всіх чинників, що можуть призводити до її зниження (страхування тощо), а також рівня розвитку систем управління конкретними ризиками надання рекомендацій на розгляд правління щодо Подальшої тактики роботи з ними, у тому числі за допомогою встановлення лімітів та інших обмежень, аж до заборони проведення операції;

o надання рекомендацій спостережній раді і правлінню щодо потрібних вимог до капіталу для покриття неочікуваних збитків і збитків, пов'язаних з ризиками, виявленими (ідентифікованими) і визначеними кількісно з використанням методики найгіршого сценарію;

o надання допомоги спостережній раді і правлінню у розробленні і впровадженні політики, положень і процедур з управління ризиками.

Отож, під час проведення кредитного ризик-менеджменту банківським працівникам слід у першу чергу здійснювати ідентифікацію ключових ризиків кредитування, що пов'язані як із зростанням кредитного портфеля банку, так і з невиконанням позичальниками умов кредитного договору, і вживати необхідних заходів для своєчасного запобігання виникненню негативних ситуацій. Наприклад, одним із ризиків банківської кредитної діяльності є ризик занадто м'яких кредитних умов, який зумовлено зростанням конкуренції на ринку банківських послуг. Окрім того, значний вплив на діяльність банку може мати ризик, пов'язаний із корпоративним кредитуванням, коливанням курсів валют, ризик ліквідності тощо.

У діяльності банківських установ найбільш ризикованим видом кредиту є такий різновид споживчого кредитування як скоринг-кредит, який оформляється настільки швидко, що врахувати всі потенційні ризики практично неможливо. Рішення про видачу кредит) банківські працівники приймають, як правило, протягом 1-2 годин, на підставі анкети позичальника. При цьому допускається відсутність забезпечення за таким кредитом І виділяється мінімум часу на оцінювання позичальника та його можливостей і бажання повертати одержані кошти. Такі кредити, як правило, оформляються не в банку, а у торгових місцях (магазинах побутової техніки, мобільних телефонів тощо) і ціна їх є досить високою (ефективна процентна ставка (з врахуванням усіх комісій і зборів) за такими кредитами може сягати 50-60% річних). Поряд із цим найбільш надійною вважається іпотека і саме вона займає найбільшу частку у кредитному портфелі більшості банківських установ.

Отже, при здійсненні банківського кредитування працівники банку повинні реально оцінювати ризики кредитної діяльності, виявляти чинники, які впливають на виникнення ризикованих ситуацій, розробляти методи управління ризиками як на рівні конкретної кредитної угоди, так і на рівні кредитного портфеля банку загалом. При цьому у банківській установі слід створювати підрозділи, які займалися б управлінням ризиками на всіх етапах кредитного процесу та ведення банківської діяльності.

Короткі підсумки

У процесі будь-якої діяльності всі суб'єкти господарювання стикаються з різноманітними ризиками. Під банківським ризиком розглядається ймовірність виникнення непередбачених втрат кредитною установою частини ресурсів, очікуваного прибутку, погіршення ліквідності, недоодержання доходів або понесення додаткових видатків у зв'язку з випадковим виникненням подій, пов'язаних з внутрішніми і зовнішніми чинниками, які негативно впливають на фінансово-господарську діяльність банку.

2. Ризики банківської діяльності можна класифікувати за різноманітними ознаками, а зокрема, за сферою виникнення, ступенем банківського ризику, характером обліку, залежно від рівня небезпеки для банку, методу розрахунку, оцінки ризику тощо. Найбільш поширеним є поділ банківських ризиків на фінансові та функціональні. Зокрема, фінансові - це ризики, які підлягають кількісному оцінюванню, а функціональні - не піддаються оцінюванню.

3. Одним із ризиків банківської діяльності є кредитний ризик, який може значною мірою вплинути на діяльність та стабільність банківської установи. Кредитний ризик полягає у наявному або потенційному ризику для надходжень та капіталу, що виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання.

4. Кредитний ризик можна класифікувати за різними ознаками, зокрема, за сферою виникнення, характером охоплення, характером впливу на кредитний продукт, залежно від груп позичальників, видів кредитних продуктів тощо.

5. З метою мінімізації кредитного ризику в банку слід проводити правильну його ідентифікацію та оцінювання. Аналіз кредитного ризику має враховувати основні зміни, які відбуваються у діяльності банку, зовнішні та внутрішні чинники, які впливають на проведення кредитних операцій, впровадження нових банківських продуктів, послуг та прогноз банківської діяльності на майбутнє.

6. Процес управління кредитним ризиком банківської установи має включати: аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища діяльності банку, виявлення можливих ризиків та їх визначення, розробку та прийняття заходів щодо управління ризиками, оцінювання результатів та контроль за рівнем кредитного ризику банку. При цьому загальними методами управління кредитними ризиками 8 банку є: уникнення, утримання, перенесення та мінімізація кредитного ризику.

7. Серед методів мінімізації кредитного ризику банку можна виділити методи банківської установи та методи НБУ. Зокрема, методи мінімізації ризику банку включають: мінімізацію індивідуального кредитного ризику (щодо позичальника та забезпечення за кредитом), методи мінімізації ризику кредитного портфеля банку (диверсифікацію, концентрацію, лімітування, резервування) та методи мінімізації ризику на рівні банку (розподіл повноважень, підвищення кваліфікації працівників тощо). Методи НБУ щодо мінімізації кредитних ризиків включають: регулювання мінімізації ризиків на рівні позичальника, на рівні банку та на рівні НБУ.

Тема 12. Контроль за банківською кредитною діяльністю

⇐ Предыдущая 31 32 33 34 35 363738 39 40 Следующая ⇒