Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Умови та чинники виникнення проблемних кредитів

На сучасному етапі розвитку економіки України однією із найскладніших проблем, з якими стикаються банківські установи, є неповернення позичальниками виданих кредитів. Можливі проблеми банки мають помічати на всіх стадіях кредитного процесу. Тому слід здійснювати постійний та всебічний контроль як за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредитних коштів, так і за якістю предмета забезпечення і зміною фінансового стану позичальника. Основною метою такого контролю має бути мінімізація ризику виникнення проблемної заборгованості та забезпечення повернення позичальником одержаного кредиту та сплати процентів за користування ним.

Проблемні кредити - це кредити, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, за яких банк має сумнів щодо повернення кредитних коштів.

Унаслідок зростання обсягів проблемної заборгованості у банку можуть виникати різноманітні збитки, зокрема:

- падіння репутації банку;

- відплив клієнтів від банку;

- відплив кваліфікованих працівників банку;

- поява додаткових витрат, пов'язаних зі стягненням проблемного кредиту чи реалізацією забезпечення;

- зниження рентабельності та ліквідності банківської установи тощо.

Труднощі з погашення кредитів можуть виникати з різних причин, найпоширенішими з яких є: помилки самого банку при розгляді кредитної документації, оцінюванні кредитоспроможності позичальника та розробці умов кредитної угоди, недостатній подальший контроль; неефективна робота клієнта, що отримав кредиту проблеми, що не контролюються ні банком, ні позичальником.

Серед основних чинників, які впливають на виникнення проблемної заборгованості, слід виділити (рис. 14.1):

Рис. 14.1. Чинники виникнення проблемних кредитів

1. Зовнішні чинники - ті, що негативно впливають на виконання кредитних зобов'язань позичальником і не піддаються контролю з боку банківської установи. До цієї групи можна віднести:

- економічну ситуацію в країні;

- політичне становище;

- розвиток галузі;

- зміни законодавства тощо.

2. Внутрішні чинники - ті, що негативно впливають на виконання позичальником кредитних зобов'язань, але піддаються виявленню та контролю з боку як банку, так і клієнта. Зокрема, цю групу чинників можна поділити на:

а) чинники, які залежать від позичальника:

- недостатній рівень менеджменту;

- погіршення якості продукції;

- недосвідченість керівництва та працівників підприємства;

- недостатній контроль за станом фінансів;

- проблеми, пов'язані з розвитком підприємства;

- відсутність необхідного досвіду ведення бізнесу;

- небажання позичальника повернути кредит;

- непередбачені обставини (втрата майна, запасів унаслідок нещасних випадків, пожеж та природних катастроф);

- неефективність реалізації та неокупність кредитного проекту тощо;

б) чинники, які залежать від банківської установи:

- відсутність чи недостатність досвіду роботи працівників у кредитній діяльності (невміння якісно проаналізувати кредитну документацію, здійснювати контроль тощо);

- недостатньо продумана кредитна політика банку;

- надто ліберальне ставлення до позичальника;

- кредитування пов'язаних з банком осіб (інсайдерів) на пільгових умовах;

- помилки у розгляді заявки на одержання кредиту;

- недостатність інформації про позичальника (відсутність вичерпної фінансової документації, статистичних даних, інформації щодо кредитної історії тощо);

- невиважений підхід до оцінювання та управління ризиками банку (невміння визначити та мінімізувати ризики кожної конкретної кредитної операції, прийняття рішення щодо надання прибуткових, але надто ризикових кредитів тощо);

- неякісне оцінювання кредитоспроможності позичальника та проекту, що кредитується;

- погане структурування кредиту;

- помилки в оцінюванні забезпечення за кредитом;

- нечітке визначення у кредитному договорі умов, які забезпечують захист інтересів кредитора;

- недостатньо виважені прийняті рішення щодо надання кредитів (необґрунтовані рішення щодо пролонгації кредитів, зміни графіків платежів тощо);

- відсутність належного контролю виконання умов кредитного договору клієнтом після прийняття рішення щодо кредитування та надання позичальнику кредитних коштів;

- зловживання працівників банківської установи та перевищення визначених службових повноважень кредитними спеціалістами;

- відсутність належного моніторингу наявності та зміни якості забезпечення за кредитом тощо.

Як правило, проблемні кредити здебільшого не виникають зненацька. Існує багато попереджень, які свідчать про те, що фінансовий стан позичальника погіршується, що наданий йому кредит може бути не повернений у визначений строк, або зовсім не повернений. Ці попередження працівник банку повинен уміти вчасно розпізнавати. Проблемними, насамперед, можуть стати кредити, ризик за якими є підвищеним. Досвідчений працівник банку може ще на ранній стадії помітити ознаки процесу виникнення фінансових труднощів та вжити заходів щодо виправлення такої ситуації і захисту інтересів банку.

Серед загальних ознак, які можуть свідчити про виникнення проблемної заборгованості слід виділити:

- затримки у платежах позичальника за кредитом;

- припинення контактів позичальника з банком;

- погіршення стану розвитку галузі;

- зміна вартості забезпечення;

- зменшення надходжень коштів на рахунки позичальника;

- втрата ринків збуту позичальником;

- втрата постачальників, покупців;

- зміна керівництва позичальника;

- зміна сфери діяльності позичальника;

- погіршення фінансового стану клієнта тощо.

Для визначення ознак проблемної заборгованості використовують: аналіз бухгалтерської та фінансової звітності; особисті контакти з позичальником; вірогідні повідомлення від третіх осіб та інших відділів банку. У період користування кредитом позичальник повинен надавати банку баланси, звіти про фінансові результати, інші матеріали, необхідні для здійснення контролю за цільовим використанням кредиту і своєчасним його погашенням. Працівник банку, який обслуговує позичальника, повинен сумлінно аналізувати документи, що надходять від позичальника для оцінювання перспектив своєчасності повернення кредиту. У результаті проведення такого аналізу можуть бути виявлені ознаки, які свідчитимуть про можливість неповернення в строк кредиту.

Умови виникнення проблемної заборгованості слід визначати працівниками кредитного підрозділу банку якомога швидше, оскільки, лише вчасне виявлення та управління кредитною заборгованістю зможе мінімізувати ризики збитків для банківської установи.

Прострочення за кредитами у банківській практиці є постійним явищем. Але при цьому важливе значення мають обсяги такої простроченої заборгованості та темпи її зростання. Банківські установи мають прикладати максимум зусиль, аби процент неповернення кредитів був якомога нижчим.

У практиці банківських установ найбільші обсяги неповернення кредитних коштів спостерігаються у сфері споживчого кредитування. Чим більше банківські установи розвивають здійснення операцій з надання кредитів за різноманітними програмами кредитування, чим більше зручними і доступнішими є ці кредити для споживачів, чим більше осіб звертається за кредитами до банківських установ, тим більшими і різноманітнішими є ризики втрат для банку. При цьому процент проблемної заборгованості за різними кредитними продуктами може бути різним. Так, наприклад, іпотечні кредити та кредити на купівлю автомобіля можуть мати нижчий процент неповернення порівняно із споживчим кредитуванням населення за кредитними картками, а найбільший процент прострочення кредитів спостерігається за незабезпеченими екс-прес-кредитами, які надаються у торгових мережах. Таким чином, чим більше "поставлено на карту", тим більша відповідальність позичальника.

Неповернення кредитів, які надаються фізичним особам, може бути зумовлене:

- забуванням погасити борг;

- невмінням планувати власний бюджет, що спричинює затримки у погашенні кредитної заборгованості. При цьому, як правило, банківські установи намагаються використовувати такі схеми повернення коштів, щоб регулярні виплати за кредитом становили не більше ніж 15% сімейного бюджету (вважається, що саме такий процент фізичні особи можуть погашати без зайвих клопотів);

- непередбачені обставини, які можуть підвищити ризик втрати кредитоспроможності позичальника.

Виходячи з цього, можна виділити такі категорії позичальників, які не повертають отримані у банку кредити:

1. "Забудькуваті". Зазвичай така категорія позичальників погашає заборгованість протягом 10-40 днів після нагадування з боку банківської установи. Ця категорія є найбільшою. Банківські установи можуть розробляти для таких позичальників різні способи нагадування про повернення кредиту (sms-повідомлення, e-mail та ін.). При цьому у кредитному договорі може бути обумовлено встановлення штрафів за несвоєчасне погашення кредиту і про це слід наголосити позичальнику. Також важливо визначити графік повернення коштів для позичальника та розтлумачити йому інші умови кредитного договору.

2. "Проблемні". Така група позичальників найчастіше складається з людей, які не планують свої витрати і у них найчастіше виникають непередбачені фінансові ускладнення.

3. "Експериментатори". Ця категорія позичальників випробовує банківську установу (наприклад, а що буде, якщо не погасити невеликий кредит?).

4. "Навмисні неплатники". До цієї категорії належать шахраї, які беруть кредит і від початку не мають бажання його повертати. Вони фальсифікують документи та здійснюють різноманітні правопорушення.

Для розв'язання проблем неповернення кредиту для позичальника можуть бути такі поради:

- при укладенні кредитного договору необхідно обов'язково уточнити графік погашення кредиту і суму щомісячного платежу (залежно від обраного методу погашення кредиту);

- якщо є можливість, то слід використовувати sms-сервіси, які автоматично нагадають про строк здійснення виплати;

- слід уважно читати листи та повідомлення, які надходять від банку-кредитора;

- у разі виникнення ситуації, коли немає можливості здійснити платіж, слід зателефонувати до банківської установи і пояснити причини такої затримки;

- якщо не має змоги погашати кредит протягом певного періоду часу, необхідно особисто зустрітися з працівником банку і розробити схему реструктуризації кредитної заборгованості;

- необхідно планувати свої витрати на кілька місяців уперед, що дасть змогу передбачити і витрати на повернення кредиту.

Отже, однією із важливих проблем банківської діяльності є неповернення позичальниками наданих кредитних коштів. Для запобігання виникненню проблеми неповернення кредитів банківські установи повинні вміти вчасно розпізнавати ознаки погіршення фінансового стану позичальників та реагувати на будь-які зміни, які в подальшому можуть призвести до виникнення проблемних кредитів.

14.2. Шляхи виявлення та управління проблемною заборгованістю

Світова практика свідчить, що повністю уникнути втрат за кредитами у банківській діяльності неможливо. Тому банки повинні докладати зусиль, аби виявляти проблемну заборгованість на ранніх етапах кредитування і визначати найбільш дієві шляхи щодо мінімізацій кредитних ризиків.

Серед основних шляхів, за допомогою яких можна виявити проблемну заборгованість позичальників за кредитами, слід виділити:

1. Аналіз кредитного портфеля банку.

2. Контроль за кожною конкретною кредитною операцією. До проблемних кредитів у портфелі банку можна віднести

кредити прострочені, пролонговані, сумнівні до повернення та безнадійні. Для якомога швидшого виявлення проблемної заборгованості банківські установи повинні аналізувати свій кредитний портфель щодо своєчасності погашення виданих кредитів. Для цього необхідно:

- виявити частку, яку становить проблемна заборгованість у загальній сумі кредитів банку;

- проаналізувати структуру проблемної заборгованості у розрізі прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення кредитів;

- визначити загальну суму простроченої заборгованості за кредитами банку і процентів за ними;

- розрахувати частку, яку становить прострочена заборгованість у загальній сумі кредитів банку;

- проаналізувати зміни сум простроченої заборгованості у динаміці;

- розглянути структуру простроченої заборгованості у розрізі клієнтів банку;

- проаналізувати давність виникнення простроченої заборгованості;

- з'ясувати причини виникнення простроченої заборгованості у кожному конкретному випадку;

- проаналізувати заходи, яких вживає банк для стягнення простроченої заборгованості і процентів.

Аналіз кредитного портфеля щодо погашення кредитів проводиться за обсягом прострочених, переоформлених (пролонгованих кредитів), сумнівних до повернення кредитів та фактами списання безнадійної заборгованості. Банківські установи визначають найбільш прийнятну для себе структуру кредитного портфеля. Структура кредитного портфеля банківської установи може вважатися задовільною у тому разі, якщо питома вага проблемних кредитів становить не більше ніж 30%. Однак, банки можуть встановлювати і більш жорсткі критерії оцінювання якості кредитного портфеля (зокрема, встановлювати окремі граничні значення обсягів прострочених, сумнівних та пролонгованих кредитів тощо).

Значне збільшення питомої ваги пролонгованих кредитів порівняно з часткою прострочених кредитів може свідчити про приховування фактів неповернення кредитів пролонгацією. Для цього банківські установи повинні проаналізувати структуру пролонгованих кредитів у розрізі:

- пролонгованих менше ніж два рази (у тому числі: на строк не більше ніж 6 місяців, на строк понад 6 місяців);

- пролонгованих понад два рази (у тому числі: на строк не більше ніж 6 місяців, на строк понад б місяців).

Однак, найбільшу увагу у кредитному портфелі банку слід приділяти простроченим кредитам. Обсяг та тривалість простроченої заборгованості аналізуються залежно від строку її виникнення та частки кожної групи в загальній сумі прострочених кредитів. При цьому прострочені кредити доцільно групувати за строками прострочення: від 1 до 30 днів; від ЗІ до 90 днів; від 91 до 180 днів; понад 181 день. Збільшення частки прострочених кредитів понад 181 день свідчить про підвищення ймовірності втрати цих коштів.

Для недопущення виникнення простроченої заборгованості банківські установи мають проводити аналіз поточної (стандартної) заборгованості за кредитами. Контроль за строками погашення кредитів здійснюється у розрізі окремих позичальників за їх кредитними справами.

Важливе значення для запобігання проблемним кредитам має контроль за кожною конкретною кредитною операцією. При цьому банківські установи можуть здійснювати (рис. 14.2):

- попередній контроль - здійснюється на ранніх етапах кредитного процесу, починаючи від одержання кредитної заявки від позичальника до прийняття рішення про кредитування та надання кредитних коштів;

- поточний контроль - включає в себе контроль за дотриманням позичальником графіку погашення кредитної заборгованості,

Рис. 14.2. Попередній та поточний контроль банку за кредитами для виявлення проблемної заборгованості

виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням кредитних ресурсів, станом предмета забезпечення кредиту, оцінювання фінансового стану та господарської діяльності позичальника тощо;

- подальший контроль - здійснюється для виявлення порушень у процесі проведення кредитної операції та вжиття заходів щодо запобігання їх виникненню у майбутньому.

При здійсненні контролю за кредитами інспектори кредитних підрозділів банку повинні мати постійні контакти з позичальником. Необхідно відвідувати клієнта, зустрічатись з керівництвом підприємства. Це дає змогу отримати додаткову інформацію про позичальника. Якщо банк виявляє проблемний кредит, він повинен негайно вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного повернення кредиту. Найкращим кроком буде розробка разом з! позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей захід не дасть результатів, банк має забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред'явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід - порушення питання про оголошення позичальника банкрутом.

Основним завданням управління проблемною заборгованістю банку є мінімізація збитків за кредитними операціями за допомогою відповідних методів управління. Як правило, у банківській установі створюється спеціальний підрозділ з управління проблемними активами, який займається виявленням, аналізом та розробкою заходів щодо зменшення ризику неповернення позичальником наданих кредитних коштів та сплати процентів за користування ними.

Весь комплекс управління проблемною заборгованістю банку містить такі основні елементи:

1. Планування - проводиться для визначення напрямів диверсифікації кредитного портфеля банку за строками, галузями, суб'єктами, діловою репутацією, рівнем ризиковості тощо.

2. Облік - забезпечує надання повної і вірогідної інформації про діяльність кредитного підрозділу банку в розрізі кожної кредитної угоди; забезпечує постійне збирання, систематизацію та узагальнення даних, необхідних для ефективного управління проблемною заборгованістю і контролю за виконанням кожним позичальником умов кредитного договору.

3. Аналіз - дає можливість усвідомити й узагальнити інформацію; у ході його проведення аналітично опрацьовуються первинні дані: отримані результати діяльності порівнюються із даними за попередні періоди часу, показниками інших банківських установ, з галузевими, часовими та іншими джерелами виникнення проблемної заборгованості; з'ясовується вплив різноманітних чинників на величину результативних показників: виявляються недоліки, помилки, невикористані можливості, визначаються перспективи тощо.

4. Ухвалення рішень - механізм управлінського контролю, предметом якого с кредитні рішення за договорами; на основі проведеного аналізу приймаються обґрунтовані рішення та проводяться певні дії, які с основою для управління кредитною діяльністю банку.

Кредитний працівник повинен відстежувати виникнення негативних застережень щодо можливості погашення кредиту, а саме:

- порушення графіку погашення кредиту;

- затримку із сплатою процентів;

- погіршення фінансових розрахункових коефіцієнтів та показників (принаймні, коефіцієнтів ліквідності та зменшення питомої ваги власних обігових коштів);

- зростання питомої ваги бартерних угод (порівняння обсягів реалізації з розміром коштів, що надходять на поточний рахунок);

- виникнення або зростання бюджетної заборгованості;

- несвоєчасне надання оперативної та вірогідної фінансової інформації;

- наявність негативної інформації, отриманої від служби банківської безпеки, з преси чи від третіх осіб стосовно стану справ у клієнта.

Якщо ж з'явилися ознаки виникнення проблемної заборгованості, кредитний працівник повинен проінформувати керівництво та визначити дії, спрямовані на своєчасне погашення кредиту та процентів.

Кредитний, юридичний працівники разом з працівником служби безпеки банку повинні провести переговори з позичальником для обговорення ситуації, тобто визначитись із перспективами руху грошових потоків позичальника та запропонувати змінити умови укладеної кредитної угоди, а саме відкоригувати графік погашення боргу з урахуванням надходжень на рахунки з додержанням строку погашення, визначеному кредитним договором.

Кредитний працівник може рекомендувати позичальнику шляхи виправлення фінансового стану позичальника через:

- розробку платіжних схем щодо реалізації дебіторської заборгованості позичальника;

- впровадження за згодою клієнта, зафіксованою в кредитному договорі, щоденного контролю за його грошовими потоками для надання рекомендацій щодо оптимізації спрямування коштів.

Якщо працівники банку виявлять порушення будь-яких умов, передбачених у кредитному договорі, керівництво банку застосовує санкції, передбачені в кредитному договорі. Так, якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань за кредитним договором і ставить під загрозу своєчасне та повне погашення заборгованості й процентів, а також, якщо виявлено факти надання неправдивої звітності чи порушень клієнтом правил ведення бухгалтерського обліку, банк має право:

o призупинити подальше надання кредиту, передбаченого умовами кредитного договору (цим правом банк може скористатися лише після того, як клієнта було попереджено, але він не вжив відповідних заходів щодо ліквідації виявлених недоліків);

o своїм розпорядженням пред'явити до сплати частину боргу, що залишилася за кредитом (якщо клієнт не зробив чергового внеску на погашення кредиту і немає надії на своєчасні розрахунки із банком).

Банківські установи можуть класифікувати кредитні продукти за ризиком неповернення коштів. Наприклад, у наданні споживчих кредитів на придбання різноманітних товарів банки виділяють то-i вари з підвищеним ризиком неплатежів та розробляють заходи щодо управління такими товарними групами. Таким чином, у банківській практиці, з точки зору надійності, товари можна умовно поділити на такі групи:

- найвищий ризик кредитування - мобільні телефони (залежно від регіону, умов кредитування та торговельних мереж);

- досить високий ризик неповернення кредиту - побутова техніка, оргтехніка, аудіо -, відеоапаратура (ноутбуки, кишенькові комп'ютери, автомагнітоли, аудіоцентри тощо);

- середній ризик неповернення кредиту - кухонна побутова техніка (холодильники, мікрохвильові пічки тощо);

- низький ризик неповернення кредиту - меблі, автомобілі, квартири тощо.

Щоб отримати кредити на товари з підвищеним ризиком, позичальник повинен пройти скорингову систему оцінювання позичальника. Крім того, банківські установи можуть вимагати внесення початкового внеску позичальником від 10 до 30% суми кредиту або закласти підвищені ризики за такими кредитами у тарифи. Часто банківські установи можуть пропонувати клієнтам різного роду акції, наприклад, кредит з 0% першого внеску тощо. Але при цьому використовуються різні способи мінімізації ризику неповернення таких кредитів. Зокрема, банківські установи встановлюють комісійну винагороду, яка компенсувала би підвищені втрати; інструктують персонал банку щодо оцінювання зовнішнього вигляду позичальників; застосовують програмні комплекси, розроблені для боротьби з шахрайством тощо.

Намагаючись повернути проблемний кредит, банк має діяти швидко, без зволікань. Якщо позичальник не має реальних перспектив розрахуватися найближчим часом, банк залежно від форми забезпечення кредиту може застосувати різні способи примусового стягнення боргу та процентів за ним. Так, якщо кредит наданий під заставу майна, банк може задовольнити свої вимоги за рахунок вартості цього майна у порядку, визначеному договором. Серед інших методів захисту інтересів кредитора можна виділити метод, за яким банк може зарахувати виручку від реалізації застави (не перевищуючи суму заборгованості) на кредитний рахунок позичальника, обминаючи його поточний рахунок аж до повного погашення кредитного боргу. У разі надання кредиту під гарантію чи поруку банк може за своїм розпорядженням у безспірному порядку стягнути суму боргу з рахунка гаранта. Якщо забезпеченням кредиту є страхове свідоцтво (поліс), банк отримує страхове відшкодування від страхових компаній у межах строків, визначених правилами страхування. У разі, якщо забезпеченням кредиту є переуступка вимог, банк може пред'явити до сплати вимоги і рахунки позичальника третій особі, а одержані кошти спрямувати на погашення кредиту.

Звичайно, кожен банк розробляє та провадить свою кредитну політику, враховуючи власні поточні та стратегічні цілі і завдання. У процесі проведення кредитних операцій банківська установа має систематично аналізувати склад та структуру наданих кредитів. Від структури та якості кредитного портфеля банку значною мірою залежать його стійкість, репутація та фінансовий успіх. Тому необхідно ретельно аналізувати якість кредитів, проводити незалежні експертизи великих кредитних проектів, виявляти відхилення від цілей кредитної політики.

14.3. Реабілітація та ліквідація проблемних кредитів

Порушення стандартних норм поведінки позичальника щодо погашення заборгованості за кредитом та сплати процентів за користування ним виявляються у процесі проведення моніторингу банківською установою. А саме, банківська установа контролює: виконання позичальником умов кредитного договору; дотримання графіку погашення кредиту; зміни у фінансовому стані позичальника; порушення щодо збереження застави, наданої за кредитом тощо. Якщо у процесі такого контролю виявляються порушення (наприклад, затримка платежів за кредитом), то банк надсилає клієнту попередження про несвоєчасну сплату, а основну суму боргу переносить на рахунок прострочених кредитів. При цьому за прострочення позичальником сплати кредиту та процентів за користування ним, банківські установи можуть вживати відповідних санкцій (підвищувати процентну ставку за кредит (у 1,5-2 рази), стягувати штрафи, пеню у розмірах, передбачених кредитною угодою, призупиняти подальшу видачу нового кредиту, достроково стягувати раніше виданий кредит тощо). Якщо і після попередження позичальника про вжиття заходів щодо погашення боргу банку кредит не погашається, банк застосовує заходи претензійно-позовного характеру: реалізація застави; вимоги до гарантів, поручителів та інше.

Серед заходів впливу на скорочення проблемної кредитної заборгованості банків можна виділити:

1. Установлення та стягнення штрафних санкції з позичальників, які мали б стимулювати їх вчасно та в повному обсязі погашати кредитну заборгованість. Банк може розробити методи впливу на позичальника у вигляді підвищеного процента за користування кредитними коштами, разових виплат як в абсолютній сумі, так і в процентах до заборгованості позичальника, додаткових комісій, пені тощо. Розмір санкцій, штрафів та інші методи впливу визначаються кредитним договором або рішенням кредитного комітету банку відповідного рівня чи уповноваженої особи.

2. Санація, тобто розробка системи заходів, що провадяться для запобігання банкрутству підприємств. Санація може здійснюватися шляхом злиття підприємства, що перебуває на межі банкрутства, з більш потужною компанією; випуску нових акцій чи облігацій для мобілізації грошового капіталу; надання урядових субсидій; зменшення розміру процентів за облігаціями, випущеними підприємством, і відстрочки їх погашення; перетворення короткострокової заборгованості підприємства на довгострокову тощо.

3. Призначення тимчасової адміністрації за участю працівників банку.

4. Реструктуризація банківських активів шляхом зменшення кредитного портфеля і збільшення інвестиційного. При цьому акції клієнта на суму боргу передаються банку і банк із кредитора стає власником клієнта. Проте цей засіб може бути впроваджений тільки за згодою акціонерів та за наявності додаткової емісії цінних паперів.

5. Сек'юритизація кредитів - дрібні, неліквідні кредити, ідентичні за характером, строками і дохідністю об'єднуються в один пакет, на основі якого випускаються цінні папери, що продаються кінцевим інвесторам. У результаті сек'юритизації право отримання боргу і процентів за виданими кредитами переходить до власника цінного папера.

У діяльності банківських установ використовуються такі види сек'юритизації:

- класична сек'юритизація - передбачає списання активів з балансу банку на SPV-компанію - спеціально створену юридичну особу (рис. 14.3). При цьому випуск цінних паперів здійснюється траншами. Перший випуск є найбільш ризикований. Покупці таких облігацій отримують більш високу дохідність, але першими зазнають втрати у разі виникнення дефолтів. Другий випуск - це цінні папери середньої ризикованості, а третій - облігації з найбільш якісним забезпеченням, тобто з мінімальним ризиком;

- квазі-сек'юритизація - не передбачає списання активів з балансу банку. При цьому випускаються цінні папери, заставою за якими виступає кредитний портфель банку, тобто всі платежі, які мають надійти за кредитами, закладені на користь інвестора;

- часткове використання механізмів сек'юритизації шляхом продажу проблемних кредитів колекторським агентствам чи іншим організаціям без випуску цінних паперів.

Рис. 14.3. Схема класичної сек'юритизації активів

1 - Банківська установа видає кредити позичальникам.

2 - Банк передає портфель однорідних кредитів і право отримання процентів за ними спеціально створеній компанії (SPV) і списує активи зі свого балансу.

3 - SPV - компанія випускає облігації, забезпеченням за якими є права вимоги за кредитами, і продає цінні папери інвесторам.

4 - SPV - компанія перераховує банку гроші, отримані від випуску облігацій.

5 - Банк спрямовує отримані від продажу активів кошти на видачу нових кредитів.

6 - SPV - компанія отримує постійні платежі від позичальників банку, за рахунок яких виплачується інвесторам дохід за облігаціями.

Таким чином, основною метою сек'юритизації, як правило, є залучення більш дешевого фінансування на ринку, а також покращення своїх фінансових показників (наприклад, показників адекватності капіталу за рахунок зменшення ризикованості активів). Необхідною умовою для проведення сек'юритизації є стандартизація активів, що дає змогу в подальшому розподілити однорідні активи на транші, залежно від надійності. При цьому випускаються цінні папери, як правило, облігації, забезпечені однорідними активами (наприклад, іпотечними кредитами).

До основних методів, які можуть застосовуватися банками щодо повернення наданих кредитних ресурсів, слід віднести:

1) реабілітацію проблемної заборгованості - розробку спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту;

2) ліквідацію проблемної заборгованості - повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.

У разі, якщо позичальник і банк впевнені, що фінансові труднощі - це тимчасове явище, банківські установи можуть пропонувати клієнтам реабілітацію кредитної заборгованості. При цьому банківські установи можуть домовитися з проблемним клієнтом і переглянути строки чи порядок погашення заборгованості. У такому випадку позичальник повинен представити до банку документальне підтвердження виникнення ситуації, яка призвела до неможливості виплат за кредитом (свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про смерть чоловіка, виписки з медичних карток, довідка з лікарні тощо). У будь-якому випадку питання реструктуризації проблемної заборгованості для кожного позичальника вирішується індивідуально.

Можливими варіантами домовленості між банком і позичальником щодо погашення проблемної заборгованості є:

а) відстрочення (пролонгація) сплати основної суми боргу за кредитом на певний період без продовження строку дії кредиту. При цьому сплачуються лише проценти за користування кредитними коштами, строк дії кредиту залишається незмінним і збільшуються майбутні розміри щомісячних платежів;

б) відстрочення сплати основної суми боргу за кредитом на певний період з продовженням строку дії кредиту. При цьому позичальник сплачує лише проценти за користування кредитом і строк дії кредиту може бути продовжений банківською установою;

в) відстрочення сплати основної суми боргу та процентів за ним на певний визначений період. Після цього банком може бути здійснено рівномірний розподіл невиплаченої суми боргу та процентів на строк дії угоди, що залишився. У цьому разі розмір щомісячних платежів позичальника збільшується;

г) продовження строку дії кредитного договору, при чому розмір щомісячних платежів залишається незмінним;

д) перекредитування - покриття заборгованості в одному банку за рахунок додаткового кредиту, отриманого на вигідних умовах у іншому банку.

У разі тимчасових фінансових ускладнень у позичальника, внаслідок чого він тимчасово не може своєчасно виконувати свої зобов'язання, передбачені кредитним договором, у повному обсязі, банк може надати позичальнику відстрочку (здійснити пролонгацію) у погашенні кредиту (або окремих його частин) за умови дотримання пріоритетності позиції банку щодо дохідності та забезпеченості операцій.

Відстрочка надається у виняткових випадках за наявності:

- об'єктивних причин, що тимчасово роблять неможливим виконання позичальником своїх зобов'язань (затримка надходжень за розрахунками за укладеними договорами чи контрактами, дія чинників непереборної сили, хвороба фізичної особи тощо);

- реальних підстав у позичальника отримати кошти протягом найкоротшого строку.

Розгляд питання про пролонгацію строку, на який надано кредит (перенесення строків погашення заборгованості), здійснюється на підставі письмового клопотання позичальника. У ньому потрібно обґрунтувати необхідність пролонгації, зазначити причини тимчасових труднощів, а також надати підтвердження наявності реальних джерел повернення заборгованості найближчим часом. Клопотання надається позичальником до настання строку погашення заборгованості в термін, що передбачений кредитним договором, але, як правило, не пізніше ніж:

- за 5 робочих днів до строку чергового погашення заборгованості - для фізичних осіб;

- за 10 робочих днів до строку чергового погашення заборгованості - для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Можливість та умови пролонгації визначаються лише за рішенням кредитного комітету банку, що має відповідні повноваження, та не має суперечити програмам кредитування, вимогам внутрішніх положень та кредитної політики банку.

Після аналізу клопотання позичальника приймається рішення щодо можливості чи неможливості пролонгації кредиту. Рішення про пролонгацію приймається на основі детального аналізу ситуації і надання усіма службами банку, що беруть участь у процесі кредитування, своїх висновків, які можуть бути подані як окремі висновки згідно з визначеними у банку типовими формами, у вигляді напису на протоколі узгодження або у вигляді напису на заяві позичальника.

У разі, якщо кредитна операція класифікована як "сумнівна" або "безнадійна", пролонгація такого кредиту проводиться виключно за рішенням кредитного комітету головного банку. Філіям банку може бути дозволено в межах діючих повноважень перенесення проміжних строків погашення позичальником частин (траншів) заборгованості за кредитом чи процентами за дотриманням вимог, встановлених внутрішніми документами банку.

Якщо забезпечення за кредитною операцією викликає сумнів відносно гарантій повного погашення заборгованості, пролонгація такої кредитної операції може проводитися за умови заміни існуючого або надання додаткового забезпечення. Пролонгація кредитної операції в разі, якщо заставлене майно не застраховане на строк пролонгації, не допускається (крім випадків надання в заставу прав вимоги за грошовими вкладами у даному банку або іншого фінансового покриття).

Перед пролонгацією кредитного договору, забезпеченням повернення якого є порука, необхідно отримати згоду від поручителя з обов'язковим оформленням додаткової угоди до договору поруки. У разі виникнення сумнівів щодо спроможності поручителя виконати свої зобов'язання перед банком, пролонгація можлива після заміни поручителя або надання додаткової поруки платоспроможної юридичної чи фізичної особи, або надання додаткового забезпечення.

У разі пролонгації кредитного договору, забезпеченням повернення якого є застава (іпотека, порука тощо), здійснюється укладання додаткових угод до договорів забезпечення. Додаткові угоди укладаються у такій самій формі, як договір, невід'ємну частину якого вони становлять (тобто нотаріальне засвідчення, державна реєстрація тощо).

Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору між позичальником і банком, яка є невід'ємною частиною кредитного договору. Додаткові угоди до договорів кредиту та пов'язаних з ними договорів готуються, погоджуються та підписуються відповідним підрозділом банківської установи, на який покладено обов'язки з підготовки пакетів документів та проектів рішень надання кредитів позичальникам.

Копії підписаних додаткових угод, у яких викладено умови пролонгації або відповідних змін, разом з копією повноважного рішення кредитного комітету передаються до бек-офісу не пізніше дня їх підписання (включно) для своєчасного відображення зазначених змін в обліку.

Перекредитування, як правило, використовується у банківській практиці при погашенні стандартної заборгованості позичальників. У цьому разі до пакета документів, які подаються до банківської установи, що здійснює перекредитування, позичальник подає також кредитний договір, графік погашення заборгованості та інші, визначені банком, матеріали щодо кредиту та його забезпечення. Вигідним таке перекредитування може бути при довгостроковому кредитуванні під заставу нерухомості і у разі зниження процентних ставок за кредитами на 2-3 проценти.

Основними причинами невикористання клієнтами перекредитування є:

- погана інформованість позичальників про можливість перекредитування;

- додаткові витрати на оформлення нового кредиту (за розгляд кредитної заявки, відкриття і ведення рахунку, страхування, оцінювання житла, нотаріальне посвідчення угод тощо);

- перешкоди щодо майбутньої застави вже заставленого майна.

На початковому етапі виникнення простроченої заборгованості банки, як правило, покладаються на власні сили щодо повернення проблемних боргів. Служби безпеки та юридичні відділи банківських установ намагаються вести переговори з позичальниками та знайти компроміс у вирішенні проблеми шляхом реструктуризації заборгованості. У разі прострочення сплати кредиту позичальником використовується така схема співпраці банку з клієнтом:

1) спочатку банківські установи здійснюють телефонний дзвінок до позичальника;

2) наступний дзвінок здійснюється у більш жорсткому режимі (додому, на роботу тощо);

3) особистий візит до неплатника кредиту;

4) у разі, якщо немає позитивних результатів, банк може звернутися за допомогою до колекторського агентства - спеціалізованої організації, яка займається збиранням боргів.

Як свідчить практика діяльності банківських установ, виникнення простроченої заборгованості за кредитами продовжуватиметься і в майбутньому. Удосконалені методи кредитної діяльності банків (суворі вимоги до позичальників, кредитний скоринг, можливість отримання вірогідної інформації про боржника тощо) дають можливість зниження кількості випадків неповернення кредитів та шахрайства. Тому у розвинених країнах сформувалась стандартна схема роботи з боргами - до певного строку прострочення заборгованості з нею працює банківська установа, потім борг передається на аутсорсинг до професійного колекторського агентства, відтак нестягнута прострочена кредитна заборгованість продається.

Європейський ринок роботи з проблемною заборгованістю характеризується різноманіттям послуг та схем співробітництва з позичальниками. Західні агентства працюють з різними типами заборгованості (борги фізичних осіб, комерційна заборгованість, забезпечені і незабезпечені кредити тощо), а також надають цілий комплекс супутніх послуг (аналітичні дослідження, профілактика виникнення простроченої заборгованості тощо). При цьому склалися стандартні механізми управління заборгованістю. Так, якщо до колекторського агентства передаються на стягнення платежі з невеликим строком прострочення (до 180 днів), то на цьому етапі комісійна винагорода є невисокою, а процент повернення максимальним. Борги з більшим періодом прострочення (до 2 років) розміщуються в агентстві на дещо інших умовах (комісійна винагорода є вищою і з ними проводиться максимально активна робота). Зовсім давня заборгованість (понад 2 роки), як правило, продається.

Сучасний колекторський бізнес в європейських країнах відрізняється за своїми масштабами. Значна частина ринку належить великим компаніям, які мають свої представництва та філії в більшості країн Євросоюзу. Таким чином вони можуть забезпечити роботу за єдиними стандартами у всіх регіонах і обслуговувати банківські установи з широкою філійною мережею. Окрім цього, значного поширення набула практика співпраці кількох колекторських агентств із різних країн, за якої стягненням заборгованості з боржників, які взяли кредит на батьківщині, але постійно проживають на території іншої країни, займається агентство, що розташоване там, де перебуває боржник.

В Україні також поступово починає розвиватися ринок колекторських послуг. Основними клієнтами колекторських агентств є банківські установи. Однак дедалі частіше до їхніх послуг звертаються також компанії інших сфер бізнесу (страхового, телекомунікаційного, житлово-комунального тощо). Виникнення колекторських агентств було зумовлено значним зростанням проблемної заборгованості при споживчому кредитуванні банківськими установами.

До комплексу послуг, які надаються колекторськими агентствами, відносять:

- стягнення боргів;

- реструктуризацію проблемної заборгованості;

- купівлю боргів;

- експертизу документів, які підтверджують боргові зобов'язання;

- аналітичні дослідження ринку заборгованостей;

- підвищення ліквідності боргу шляхом переоформлення його в безспірне грошове зобов'язання;

- надання бази даних учасників боргового ринку.

У вітчизняній банківській практиці взаємодія банків та колекторських агентств може здійснюватися двома способами - прямим продажем боргу з дисконтом або передачею інформації про проблемні кредити банком до колекторського агентства (рис. 14.4). У першому варіанті колектор купує право вимоги проблемних кредитів на всю суму, яку позичальники заборгували банку. Сума дисконту визначається в процесі укладання угоди і є виручкою колекторського агентства. На практиці найбільш поширеним є використання другого варіанту, коли банківська установа передає інформацію про своїх боржників, а колектор заробляє на процентах від суми поверненого банку боргу.

Рис. 14.4. Взаємодія між банком і колекторським агентством

Стягнення заборгованості колекторськими агентствами відбувається як в досудовому, так і в судовому порядку, включаючи супроводження виконання судового рішення. Технологію роботи колекторського агентства можна зобразити у такій послідовності (рис. 14.5):

Рис. 14.5. Технологія роботи колекторського агентства

1 - Банківська установа звертається до колекторського агентства і передає йому, як правило, великі боргові портфелі, які містять не менше ніж 50 справ. На початковому етапі керівники служб колекторського агентства збираються і детально вивчають якість переданих справ (період прострочення, раніше здійснювані дії кредиторами чи іншими колекторськими агентствами тощо). Після проведеного аналізу складається письмовий висновок про порядок роботи з портфелем. При цьому портфель поділяється на частини згідно з критеріями роботи з боржниками та розподіляється за службами колекторського агентства (наприклад, служба досудової роботи з боржниками, служба судового стягнення та служба виконання). Працівники агентства відразу вносять всю наявну інформацію про боржника у спеціально розроблену колекторську програму, яка дає змогу автоматизувати процес роботи з кожним боржником.

2 - Якщо боржник потрапив до служби досудової роботи, то технологія співпраці колекторського агентства з позичальниками може бути такою:

1) проводиться контакт з позичальником та виявляються причини виникнення простроченої заборгованості. Спочатку співробітники агентства здійснюють телефонний дзвінок до позичальника, в якому нагадують, що він повинен сплатити кредит та проценти за його користування. Перший телефонний контакт з боржником мають визначити, наскільки позичальник готовий до співпраці. На цьому початковому етапі колектори повинні проводити співбесіди із боржниками і всіляко допомагати їм, пропонуючи різноманітні варіанти виходу із ситуації, що склалася. При цьому колектори мають розповісти про те, яким чином слід повертати борг банку, за рахунок яких джерел можна погасити заборгованість, переконати боржника у необхідності здійснити платіж за кредитом та визначити з банком можливі варіанти погашення заборгованості. Цей етап зазвичай триває недовго - один-два тижні. При повторних телефонних дзвінках боржника можуть повідомляти про негативні наслідки неповернення заборгованості (кримінальна відповідальність, погана кредитна історія тощо);

2) якщо позичальник не погоджується на переговори з агентством і продовжує ухилятися від виплат заборгованості за кредитом, то колектори здійснюють телефонні дзвінки до керівництва боржника, родичів, ділових партнерів, ідуть до нього додому чи на роботу для особистих переговорів. При цьому на особисті переговори їдуть переважно чоловіки, більша частина яких у минулому працювали у судах, органах внутрішніх справ, службах безпеки тощо. На цьому етапі роботи колекторського агентства можуть складатися письмові претензії, які повідомляють боржників про початок проти них судових переслідувань, та направлятися на адреси місця проживання та місця роботи;

3) якщо позичальник не ухиляється від сплати заборгованості, то проводяться переговори і укладаються домовленості щодо погашення боргу;

4) у разі наявності об'єктивних причин неповернення позичальником боргу колекторське агентство за попередньої домовленості з кредитором може дисконтувати або реструктуризувати заборгованість.

Усі результати досудової роботи з боржником заносять до колекторської програми.

3 - У разі, якщо нема можливості домовитися з боржником, то справа передається до суду, при чому колекторські агентства здійснюють супроводження судового процесу. Зазвичай заяви до суду подають працівники колекторських агентств тоді, коли вдається встановити наявність у боржника нерухомості чи автомобіля, щоб накласти на них арешт з метою задоволення з їх вартості вимог кредитора в майбутньому. Як правило, здебільшого судове рішення приймається на користь банків. Але, задовольнивши вимогу банку щодо погашення основної суми боргу, суд може дещо знизити суму штрафів та інших платежів, у разі, якщо визнає поважною причину прострочення виплат.

Якщо ж колектори не знаходять майна, то подається заява на видачу судового наказу, що має силу виконавчого листа. Створена у структурі колекторського агентства служба виконання сприяє судовим виконавцям у здійсненні їх діяльності. Колекторська служба виїздів дає змогу швидко прибути на місце виконання дій, а наявна інформація полегшує роботу щодо пошуків як самого боржника, так і його майна.

До чинників, які впливають на вартість прострочених боргів при їх купівлі колекторськими агентствами, належать: строк простроченої заборгованості, соціально-демографічні характеристики боржника, історія роботи з позичальником після виникнення прострочення, досвід роботи з даним кредитним портфелем тощо. Кінцева величина колекторської винагороди за надані послуги агентства залежить від:

а) суми боргу;

б) строку заборгованості;

в) типу заборгованості;

г) наявності забезпечення;

д) місцезнаходження позичальника тощо.

У вітчизняній банківській практиці ціна повернення проблемної заборгованості може варіювати від 15 до 50% від її суми.

За недостатності коштів та неможливості повернути позичальником одержаний кредит банк може здійснювати ліквідацію проблемної кредитної заборгованості шляхом отримання коштів від реалізації заставленого майна. Майно можна реалізувати такими способами:

1. Добровільний продаж майна боржниками - боржники самі знаходять покупця, під контролем банку продають своє майно й повертають борг. Так найчастіше роблять громадяни, не здатні погасити кредит на машину чи квартиру.

2. Примусовий продаж через організатора торгів (біржу, аукціонний центр тощо). При цьому грошей, вилучених на відкритому аукціоні, може не вистачити для погашення кредиту, а також немає можливостей для маніпуляцій - ні покупець, ні сума угоди не залежать від банку.

3. Продаж поза публічними торгами. У разі невиконання боржником своїх зобов'язань банк може переоформити право власності на заставу (наприклад, нерухоме майно переходить у власність банку), а потім продати його від свого імені.

Реалізація заставленого майна державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, проводиться банківськими установами виключно з аукціонів.

Банківська установа не дасть згоди на продаж заставленого майна, якщо вона не зможе відстежити, щоб отримані кошти пішли на погашення кредиту. Наприклад, у сфері іпотечного кредитування реалізація заставленої квартири може здійснюватися за трьома схемами:

1) банк погоджується зняти з квартири обтяження, щоб було можливим укладення договору купівлі-продажу. При цьому укладається тристоронній договір (між позичальником, банком і покупцем квартири), згідно з яким покупець кладе гроші у дві депозитні скриньки банку-кредитора. В одній скриньці - вся сума боргу позичальника банку, а в іншій - частина вартості квартири, яка залишилася і призначена позичальнику. Коли кошти покладені у депозитні скриньки, починається переоформлення прав власності на квартиру. Покупець і позичальник (найчастіше у супроводженні своїх агентів-ріелтерів) за наявності письмової згоди банку виводять квартиру з-під застави. Надалі відбувається переоформлення прав на основі договору купівлі-продажу. Дана схема не характеризується підвищеним ризиком ні для покупця, ні для позичальника, однак покупець, як правило, не хоче купувати заставлену квартиру за такою самою ціною, як і безпроблемну (при цьому покупець може вимагати знижки на ціну квартири);

2) покупцю пропонують внести до каси банку всю суму, яку позичальник винен за квартиру ще до того, як банківська установа дасть згоду на зняття застави. Після погашення боргу банк знімає заставу з квартири, але процедура може бути дещо довшою, ніж у першому випадку;

3) покупець квартири фактично займає місце попереднього позичальника банку. При цьому покупець платить лише невелику частину від вартості застави і бере на себе зобов'язання боржника перед банком. Банк і надалі отримуватиме проценти за користування кредитом. Однак, для того, аби поміняти позичальників, необхідна згода банківської установи, яка може її не надати, якщо не буде впевнена у кредитоспроможності нового власника майна.

Продаж рухомого майна з-під забезпечення (зокрема, автомобіля) проводиться, як правило, на умовах передоплати: покупець вносить кошти у банк і погашає заборгованість позичальника, банк виводить автомобіль з-під застави, після чого в ДАІ проводиться реєстрація нового власника.

Робота банківської установи щодо звернення стягнення на заставлене майно та його подальша реалізація може проводитись одночасно із здійсненням претензійно-позовної роботи. Звернення стягнення на заставлене майно може здійснюватися за згодою позичальника про можливість реалізації майна, наданого у забезпечення банку; за рішенням арбітражного суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або іншими шляхами, які передбачені сторонами в договорі застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства здійснюється виключно за рішенням арбітражного суду.

У разі, якщо після вчинення виконавчого напису або проведення аукціону реалізацію застави не здійснено, вживають заходів щодо вирішення з позичальником питання про можливості перегляду вартості майна (уцінки) або заміни його на більш ліквідне. У цьому разі необхідно внести зміни до договору забезпечення кредиту укладенням додаткової угоди.

При надходженні коштів від реалізації майна їх спрямовують на погашення процентів та кредиту, сплату суми неустойки за порушення умов кредитного договору або договору застави, суми збитків, завданих неналежним виконанням або невиконанням умов кредитного договору чи договору застави, суми витрат на звернення стягнення на заставлене майно та його реалізацію.

14.4. Претензійно-позовна робота банку з проблемними кредитами

Якщо немає домовленості між позичальником і банківською установою про відстрочення платежу за кредитом, то банк може стягувати кредитну заборгованість з позичальника у претензійно-позовному порядку. При цьому не пізніше наступного робочого дня несплачена сума переноситься працівником бек-офісу на відповідні рахунки з обліку простроченої заборгованості за кредитами (доходами тощо), про що інформується керівник кредитного підрозділу банку та керівник філії чи відділення, в якому обслуговується позичальник, а також інші особи, якщо це зазначено в посадових інструкціях.

Після отримання інформації від бек-офісу про виникнення простроченого зобов'язання відповідальний працівник кредитного підрозділу банку повинен здійснити такі дії:

1. У день виникнення простроченої заборгованості чи невиконання вимог договору або наступного дня з моменту виникнення такої заборгованості провести телефонну або особисту бесіду з позичальником щодо погашення простроченої заборгованості та отримати чітку відповідь щодо перспектив її погашення.

2. Протягом встановленого банком періоду (наприклад, п'яти календарних днів) з моменту виникнення простроченої заборгованості направити листа (повідомлення, претензію), який інформує позичальника про виникнення простроченої заборгованості чи факту невиконання вимог договору та містить вимогу щодо погашення такої заборгованості.

Претензія - письмова вимога банку про виконання позичальниками (поручителями, гарантами, страховиками) у добровільному порядку зобов'язань перед банком, яка пред'являється до зобов'язаних осіб у встановленому чинним законодавством порядку.

Право пред'явлення претензії до позичальника виникає у банку, коли його права і законні інтереси порушено, тобто мають місце факти неповернення кредиту чи несплати процентів у строки, встановлені кредитним договором, невиконання інших, зазначених у договорі умов.

Проект претензії готується кредитним працівником. У разі виникнення невпевненості щодо змісту претензії при самостійній його підготовці він має право звернутися до співробітника юридичного підрозділу для отримання фахової допомоги. Надання претензії до юридичного відділу банку для здійснення правового оцінювання має здійснюватися протягом встановленого банком періоду після порушення позичальником строків погашення кредиту чи сплати процентів, визначених у кредитному договорі.

У претензії має бути зазначена така інформація:

- повна назва, поштові реквізити банку та позичальника;

- номер претензії та дата її написання;

- номер і дата укладеного кредитного договору;

- сума кредиту;

- проценти за користування кредитом;

- строк повернення кредиту;

- розрахунок заборгованості (сума кредиту, процентів, комісій, пені тощо);

- перелік документів, що додані до претензії.

Після надсилання банківською установою претензії боржнику щодо виконання взятих на себе зобов'язань можливі такі подальші дії з боку позичальника:

а) визнати борг і подати пропозиції щодо методів погашення кредиту;

б) визнати борг та подати пропозиції щодо погашення заборгованості за рахунок звернення стягнення на заставлене позичальником майно;

в) не відсилати відповідь банківській установі протягом установленого банком періоду з моменту вручення претензії (у цьому разі банк звернеться з позовною заявою до суду);

г) надіслати банкові негативну відповідь.

При отриманні від боржника відповіді про визнання претензії банку, якщо у цій відповіді боржник не повідомив про перерахування визнаної ним суми, банк має право по закінченні встановленого періоду (наприклад, 20 днів) після одержання такої відповіді виставити до боржника платіжну вимогу про списання визнаної суми. До платіжної вимоги додається оригінал відповіді боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визнаної суми, то до неї додається також копія претензії. На основі платіжної вимоги з поточного рахунка позичальника стягується заборгованість.

3. Протягом визначеного банком періоду (наприклад, 7 календарних днів) винести питання щодо плану дій відносно ситуації, що склалася, на розгляд кредитного комітету банку й надати до підрозділу управління ризиками (ризик-менеджменту) службову записку інформаційного характеру з відомостями про причини виникнення простроченої заборгованості чи факту невиконання вимог договору та перелік запланованих заходів щодо її погашення.

Відомості про надання інформації (здійснення заходів) передаються в кредитну справу у вигляді копій (оригіналів) документів, поштових корінців тощо.

У разі наявності простроченої заборгованості (факту невиконання вимог договору) строком понад встановлений банком період (наприклад, понад 7 календарних днів) з дати її виникнення, відповідальний працівник кредитного підрозділу банку (філії, відділення) готує службову записку для залучення до роботи з простроченою заборгованістю служби безпеки.

За наявності простроченої заборгованості строком понад визначений банком період (наприклад, понад 10 календарних днів) з дати її виникнення, відповідальний працівник кредитного підрозділу, на якого покладено обов'язки із супроводу кредитної справи, інформує юридичну службу банку та управління з роботи з проблемними активами службовою запискою з інформацією щодо причин виникнення простроченої заборгованості та договірного оформлення зобов'язання, за яким виникла прострочена заборгованість, а також стосовно договірного оформлення забезпечення простроченого зобов'язання. Директор банку (філії) за результатами розгляду юридичною службою документів щодо простроченої заборгованості та документів щодо договірного оформлення забезпечення основного зобов'язання (за наявності забезпечення) вирішує питання щодо доцільності початку позовної роботи юридичною службою.

У разі наявності проблемної заборгованості (прострочень виконання зобов'язань) понад 30 календарних днів кредитні підрозділи банку (філії, відділення) зобов'язані винести справу на розгляд кредитного комітету головного банку зі звітом про виконані етапи роботи з повернення проблемної заборгованості та планові строки і можливості щодо її погашення для вирішення питання щодо передачі проблемного активу до управління з роботи з проблемним" активами або здійснення судового провадження.

Для винесення інформації за визначеною проблемною заборгованістю на розгляд кредитного комітету головного банку до юридичного департаменту надається пакет копій документів, який містить:

- наявні документи в розрізі забезпечення, у тому числі право-встановлювальні, та документального (договірного) оформлення основного зобов'язання та забезпечення;

- висновок юриста щодо правильності оформлення основного зобов'язання та забезпечення;

- службову записку із переліком та результатами заходів щодо повернення простроченої заборгованості.

Відповідний кредитний департамент банку після отримання службових записок від юридичного відділу та управління з роботи з проблемними активами ініціює винесення питання щодо подальших дій з простроченою заборгованістю на розгляд кредитного комітету головного банку. Остаточне рішення про здійснення судового провадження приймається кредитним комітетом головного банку.

У разі прийняття рішення про здійснення судового провадження юридичний відділ самостійно вирішує питання щодо здійснення позовної роботи (про що службовою запискою повідомляє директора та юриста банку (філії)) або проводить позовну роботу за проблемною заборгованістю, яка виникла у філії із залученням фахівців головного банку. Підрозділи банківської установи зобов'язані на першу вимогу юридичної служби надавати всю необхідну інформацію та належним чином засвідчені копії документів, а за необхідності - оригінали документів, які потрібні для здійснення позовної роботи.

Кредитна справа виноситься на розгляд кредитного комітету головного банку для прийняття рішення щодо доцільності її передачі до управління (підрозділу) з роботи з проблемною заборгованістю відразу після виявлення чинників, що призвели до виникнення проблемної заборгованості. При цьому (у разі наявності факту смерті, ситуації, коли розпочато провадження у справі про банкрутство, розподілу спадщини тощо) необхідно отримати від юридичного відділу висновок (у відповідь на службову записку кредитного підрозділу) щодо визначення строків пред'явлення вимог до спадкоємців померлого позичальника (поручителя, заставодавця тощо) або суб'єкта господарювання, стосовно якого розпочато провадження про банкрутство, для непропущення таких строків. Для цього кредитним підрозділом надасться службова записка до юридичного відділу банку з підтверджувальними документами наявності факту смерті чи порушення провадження про банкрутство відповідно та документами (договорами), що підтверджують наявність заборгованості.

Після передачі кредитної справи до підрозділу з роботи з проблемними активами банку подальша робота з повернення проблемної заборгованості здійснюється у порядку, визначеному відповідними внутрішніми положеннями банку. При цьому, у разі, якщо майна при зверненні на нього стягнення недостатньо або з інших підстав кредитна заборгованість не погашена і позов до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором не подавався (у зв'язку з тим, що одразу ж здійснювались заходи щодо звернення стягнення на майно, припустимо, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса на забезпечувальному договорі або у разі отримання рішення суду про погашення заборгованості за рахунок заставленого майна тощо), необхідно відстежувати строки позовної давності для недопущення пропуску подачі позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором (за іншим договором, який містить основне зобов'язання).

Позовна заява - письмова вимога кредитора щодо спонукання позичальника (поручителя, гаранта, страховика) до виконання зобов'язань перед банком, що подається до судових органів у передбаченому чинними нормативними актами порядку.

Подача позовної заяви в межах строків позовної давності є обов'язковою з огляду на забезпечення можливості в майбутньому списувати в податковому обліку безнадійну заборгованість за кредитним договором за рахунок сформованого резерву. Такі строки позовної давності відстежуються або філією, яка здійснює стягнення заборгованості, або управлінням з роботи з проблемними активами, якщо стягнення заборгованості здійснюється ним.

Залежно від фактичних обставин, юридичний департамент самостійно вирішує можливість здійснення позовного провадження фахівцями головного банку або направляє службову записку на ім'я директора філії та юриста щодо необхідності подачі відповідного позову про стягнення заборгованості за проблемним активом філії банківської установи.

У разі, якщо платіж за основним боргом прострочений понад 180 днів або проценти за ним прострочені понад 60 днів, працівник бек-офісу, що відповідає за супровід кредиту, ініціює за погодженням із керівником кредитного підрозділу винесення питання про визнання кредитної заборгованості сумнівною на розгляд кредитного комітету відповідного рівня. У разі передачі кредитної справи до підрозділу з роботи з проблемними активами банку процедура визнання заборгованості сумнівною виконується фахівцями цього підрозділу через повноважний кредитний комітет головного банку.

Процедури щодо стягнення простроченої та сумнівної заборгованості за кредитами та нарахованими доходами здійснюються відповідно до умов укладених договорів (кредитних, застави, іпотеки, поруки, гарантії) та вимог чинного законодавства підрозділом, який супроводжує кредит, за участі юридичної служби (до моменту передачі до спеціалізованого підрозділу), управління з роботи з проблемною заборгованістю та іншими службами (підрозділами) згідно з вимогами внутрішніх положень банківської установи.

Рі

⇐ Предыдущая 31 32 33 34 35 36 37 38 3940