 |
57.Висвітліть особливості імпресіоністського стилю в художній літературі.
|
|
|
|
57. Висвітліть особливості імпресіоністського стилю в художній літературі.
В літературі імпресіонізм не являв собою цілісного напрямку – як стильова особливість, прагнення передати миттєві враження, імпресіонізм притаманний творам літераторів різноманітних напрямків. Шанувальниками розтягнутих і глибоких психологічних досліджень були брати Гонкури, К. Гамсун (роман " Голод" ); " в потік свідомості" перетворюється аналіз спогадів в епопеї Марселя Пруста " В пошуках втраченого часу".
Імпресіонізм поширив діапазон нашого світогляду. В серії відомих парадоксів Уайльда міститься заява про те, що " від імпресіоністів ми запозичили ці дивовижні бурі тумани". І взагалі, " дивовижна зміна, що відбулась за останні десять років в кліматі Лондона, безперечно, відбулась завдяки цій своєрідній школі мистецтва", тобто завдяки імпресіоністам.
В поезії імпресіонізм зімкнувся із символізмом. Імпресіонізм в поезії – це тонкі спостереження і описи з використанням чисто живописних засобів, але в ніжних пастельних тонах, притаманних неокласицизму (модерну), а також прийоми тонкого асоціативного звукозапису, притаманні творчості П. Верлена і його послідовникам.
Але при спробах акцентувати надто сильні відчуття поет переходить вже до суб’єктивного накалу емоцій, що притаманно вже експресіонізму.
58. Поясніть специфіку експресіонізму як стилю мистецтва. Який образ людини і чому культивує експресіонізм?
Експресіоні́ зм (від франц. expression — вираження, виразність) — літературно-мистецький потік авангардизму, що сформувався в Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників в Франції, Австрії, Польщі, німецькомовній Швейцарії.
|
|
|
Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст.
Визначальні риси експресіонізму
-зацікавленість глибинними психічними процесами;
-заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;
-оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, -часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;
-суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою;
-бунт проти сталих академічних форм в образотворчому мистецтві при збереженні -головних жанрів (портрет, батальний жанр, побутова картина, міфологічний чи релігійний образ, пейзаж, навіть натюрморт).
В українській літературі експресіонізм започаткував Василь Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив Осип Турянський повістю «Поза межами болю». У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість Миколи Куліша («97»), частково — Миколи Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза Миколи Хвильового (зокрема твір «Я (Романтика)»), Івана Дніпровського, Юрія Липи, Тодося Осьмачки.
59. Які особливості експресіонізму як стилю мистецтва забезпечили особливу увагу до засобів його виразності з боку кінематографістів?
Сучасний експресіонізм акцентує увагу на елементах фізіологічності, які, втім, завжди були властиві цьому напряму мистецтва. Не виходячи за межі раніше проголошених тем, представники експресіонізму сьогодні дедалі більше тяжіють до «філософії життя і смерті».
Після другої світової війни експресіонізм поширився в кінематографії. Майстри кіно звернулися до тих традицій, які закладалися німецькими кінематографістами-експресіоністами ще в 30-ті роки. Так, у фільмі відомого шведського режисера Інгмара Бергмана «Сьома печать» смерть є одним з головних героїв твору, а своєрідним епіграфом до фільму «Персона» стають вражаючі своєю натуралістичністю плани мертвих очей птаха, шлунка мертвого кролика, пробитої цвяхом людської руки. Ці кадри поступаються місцем іншим, де поруч з агонізуючими тілами стариків бачимо на екрані очі хворобливої дитини. У фільмі «Крики й шепоти» глядачеві демонструються всі етапи смерті від раку шлунка однієї з сестер. Тривалу агонію постійно спостерігає хтось із рідних. Муки агонії Бергман монтує з романтичними пейзажами дитинства, зі спогадами про складні життєві ситуації то однієї, то другої сестри. У фільмі послідовно проводиться думка про даремність усіх людських зусиль. Гарна чи потворна, щаслива чи нещасна, багата чи бідна, людина так чи інакше йде до трагічного фіналу -- смерті, яка всіх зрівнює, звільняє від заздрості, страждань.
|
|
|
Варто підкреслити, що кожна картина Бергмана, так само як і твори Мунка, Кокошки, ставить і робить спроби розв'язати проблеми сенсу буття, пошуків людського єднання, подолання самотності тощо. І будь-яке звернення до складних філософських питань завершується у Бергмана доведенням неможливості для сучасної людини звільнитися від внутрішньої дисгармонії, власної недосконалості. Експресіоністи переконані, що поза власним «Я» світ уже не існує. Духовна, моральна самотність -- це доля людини, вона ніби фатально приречена на внутрішні кризи, з яких немає виходу.
Тенденції західноєвропейського експресіонізму не були чужими й українській культурі початку XX століття. На наш погляд, досить переконливою й аргументованою є точка зору кінознавця О. І. Оніщенко щодо експресіоністичних мотивів творчості О. П. Довженка, зокрема у фільмі «Арсенал». Ми поділяємо й думку дослідника, що «таких видатних художників кінця XIX -- початку XX ст., як Ольга Кобилянська, Василь Стефаник і Василь Авраменко, слід уважати представниками «української гілки» європейського експресіонізму».
|
|
|
