Аналіз ризику — найважливіша складова процесу управлення безпекою

Формування фахівця XXI століття вимагає глибоких знань методології аналізу ризику складних систем "людина-техніка-середовище", як сучасного інструментарію управління безпекою. Науковий кругозір майбутнього фахівця як базис безпеки, знан­ня методологій управління ризиком формується в установах вищої освіти. Фахова освіта є необхідною умовою профілактики, запобігання, попередження надзвичайних ситуацій. Передові суспільства наполегливо ведуть пошуки найкращих методів ана­лізу і управління ризиком соціально-екологічних систем. Найбільш поширеними є управління ризиком техногенних сис­тем. Уже більше 20 років у розвинених країнах при прийнятті рішень використовуються різні методи розрахунку ризику. Ство­рено міжнародну інформаційну мережу по обміну даними по аналізу ризиками, випускаються щомісячні журнали, з інформа­цією про ризик — орієнтовані методи розрахунків [25]. Насам­перед це стосується потенційно небезпечних об'єктів. Існує бага­то програм (розрахункових кодів, чи просто кодів) з розрахунку ризиків. Один з найпоширеніших — код ІККА8, описаний у на­вчальному посібнику для спеціальності "атомна енергетика"[9]. Необхідність застосування ризик орієнтованого підходу у питаннях безпеки розуміють і найбільш передові вчені й інженери-практики інших галузей знань і промислового виробництва. Так, у проблемній роботі [26], поставлені основні задачі по впровадженню ризик орієнтованого підходу:

— Створення реальних наукових основ забезпечення техногенної безпеки, безпеки складних технічних систем, людей і навколишнього середовища;

— Розробка методів оцінки небезпеки промислових об'єктів;

— Розробка наукових основ концепції прийнятного ризику щодо умов функціонування національної економіки.

У загальноприйнятих поняттях ризик розглядається, як деякий потенційний збиток,, що може відбутися внаслідок тієї чи іншої небажаної події. Інакше кажучи, ризик розмірна величи­на, що залежить від імовірності негативної (небажаної) події і розмірів її наслідків. Найбільш просто ризик можна вимірюва­ти тією ж величиною, що і небезпечний чинник небажаної події. Наприклад, для персоналу АЕС і населення, що проживає на при­леглій території, небезпечним чинником буде радіаційний вплив (опромінення), а одиницею його виміру — зиверт. Загальним виміром величини ризику (як збитку) для всіх небажаних подій, служать гроші — прямі, безпосередні втрати або втрати на усу­нення негативних наслідків небажаної події.

Основу концепції ризик орієнтованого підходу в питаннях управління безпекою (і не тільки, а у будь-якому випадку управ­ління) складає порівняння поточного ризику з припустимим, а методологією ризик орієнтованого підходу служить ІАБ^е. Резуль­тати ІАБ можуть бути використані для визначення значимості різних чинників, що роблять внесок в аварію, або для висновку щодо ризиків, що створюють ПНО. В останньому випадку за­гально прийнято, щоб рішення про прийнятність ризику базува­лися на таких трьох принципах:

— Існують рівні ризику для окремих осіб чи суспільства в
цілому в зв'язку з використанням технологій, які не слід допус кати безвідносно до їх корисності. Такі рівні часто називають межами прийнятності.

—Навіть при ризику менше зазначеного рівня, безпека не може вважатися абсолютною і знання про те, як її поліпшити, ніколи не можна вважати повними. Відповідні дії включають постійне прагнення до зниження ризику за умови, що зусилля по досягненню цих поліпшень не є необґрунтовано високими.

—На рівнях, істотно більш низьких у порівнянні з межею прийнятності, ризик настільки низький, що його варто вважати зневажливо малим для того, щоб уникнути непотрібних витрат ресурсів, що відволікають увагу від істотних проблем безпеки, які можуть привести до більшого ризику іншого типу. Такий відповідно низький рівень іноді називають мінімальною межею.

Реалізація цих принципів вимагає формулювання цілей безпе­ки, що базуються на відповідних визначеннях ризику, що забезпе­чують практичність порівняння реальних рівнів ризику з цілями, його значимість і наочність. Як приклад необхідності застосуван­ня розрахунків ІАБ, у [35] приводиться посилання на проект Чор­нобильської станції до аварії в 1986 році. Цей проект допускав виникнення мимовільного перехідного процесу з руйнуванням усіх бар'єрів унаслідок неправильного функціонування однієї системи, а саме системи управління реактивністю. Таким чином, якби імовірнісні оцінки були зроблені, то розрахована імовірність важких наслідків залежала б майже винятково від таких вели­чин, як відмова з загальної причини системи управління чи людсь­ка помилка, тобто аварія в такому вигляді не могла б відбутися, завдяки завчасно прийнятим заходам.