Управління захистом населення та територій: наукове підґрунтя нормативно-правової бази

Політика держави щодо вирішення проблем запобігання та реагування на надзвичайні ситуації знаходить своє відображен­ня в чинному законодавстві України. Ці питання прямо чи опо­середковано регулюють понад 200 нормативно-правових актів різної юридичної сили. Регламентація діяльності державних органів виконавчої влади здійснюється, в першу чергу, Законом України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру". Науковим підґрунтям закону є ризик орієнтований підхід до ідентифікації джерел небезпек і запобіжної побудови адекватних захисних бар'єрів. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій тех­ногенного та природного характеру - - підготовка і реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, органі­заційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, зав­часне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру на основі даних моніто­рингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого пе­ребігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичай­ну ситуацію техногенного та природного характеру або пом'як­шення її можливих наслідків має проводитися на основі оцінки рівнів ризику. Державна стандартизація з питань безпеки у над­звичайних ситуаціях техногенного та природного характеру спря­мована на забезпечення безпеки об'єктів господарювання також з урахуванням ризику виникнення техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха­рактеру (розділ П, ст. 19). З урахуванням міжнародного досвіду та практики управління безпекою життєдіяльності, урядовою по­становою від 7.02.2001 р. № 122 було передбачено розроблення та впровадження науково-практичних методів і рекомендацій щодо переходу на систему аналізу та управління ризиками як основу регулювання безпеки населення і територій, забезпечен­ня гарантованого рівня безпеки громадянина, суспільства.

Основними завданнями у сфері захисту населення і тери­торій від надзвичайних ситуацій є здійснення комплексу заходів щодо запобігання та реагування на них, а також забезпечення готовності та контролю за станом готовності до дій і взаємодії органів управління, сил та засобів у цій сфері.

Основні принци­пи захисту населення і територій полягають у пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоро­в'я людей і довкілля; безумовного надання переваги раціональній та превентивній безпеці; вільного доступу населення до інфор­мації щодо захисту населення і територій від надзвичайних си­туацій; особистої відповідальності і піклування громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведін­ки та дій у надзвичайних ситуаціях; відповідальності у межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог закону.

З метою забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій створена єдина державна система з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру. Визначені функції міністерств та інших центральних органів виконавчої влади щодо запобігання та реагування на надзви­чайні ситуації. Алгоритм цих функцій однотипний для усіх га­лузей господарювання.

Для захисту від надзвичайних ситуацій створені спеціальні сили та засоби, до складу яких входять професійні аварійно-рятувальні служби і спеціальні (воєнізовані) аварійно-рятувальні служби, а також добровільні рятувальні формування, що залуча­ються до проведення відповідних робіт.

Державними органами управління у сфері захисту населен­ня і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та при­родного характеру є Кабінет Міністрів України; спеціально упов­новажений центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від над­звичайних ситуацій; місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Належне управління безпекою життя і діяльності суспіль­ства та окремої людини передбачає участь та співпрацю держав­них і громадських організацій. Започаткування розбудови гро­мадянського суспільства в Україні супроводжується створенням громадських угрупувань, метою яких є залучення до розв'язання проблем безпеки життєдіяльності широких верств населення.