Співвідношення міжнародних угод та внутрішнього законодавства в рамках регулювання міжнародних приватноправових відносин.

Згідно зі ст. 9 Конституції України та відповідно до ч. 1 ст. 10 нового Цивільного кодексу України, частиною національного за­конодавства стають тільки «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України». Тим ча­сом у ч. 2 ст. 10 ЦК України, яка встановлює переважну силу пра­вил міжнародних договорів, використана інша формула - «міжна­родний договір України, укладений у встановленому законом порядку». Цій формулі відповідають як міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Президентом Украї­ни, Кабінетом Міністрів України, так і - в установлених законом межах - міністерствами та іншими центральними органами держа­вної виконавчої влади. За буквальним тлумаченням ч. 1 ст. 9 Кон­ституції України, такі міжнародні договори не набувають вищої юридичної сили, сили закону, проте залишаються джерелами наці­онального права.

Правила застосування трансформованих у національну правову систему норм міжнародних договорів:

По-перше, норми національного права, що виникають внаслі­док зазначеної трансформації, завжди використовуються як спе­ціальні норми щодо будь-яких інших норм відповідної системи права. Тобто, механізми регулювання, що створюються міжнарод­ними договорами, як спеціальні норми (leх sресiаles) мають примат перед загальними механізмами регулювання, що діють у національному праві, або, інакше кажучи, переважну силу.

По-друге, така норма в системі внутрішньодержавних норм має певну автономію. Це означає, що скасування трансформованої норми у встановленому в національному праві порядку ніяким чи­ном не впливає на зобов'язання держави щодо виконання відпо­відної норми міжнародного договору, якщо тільки останній зали­шається для цієї держави чинним.

13. Форми укладення договорів:

- зареєст­рація у державних органах;

- цер­ковний шлюб, коли право вибору форми укладення шлюбу зали­шено на розсуд осіб, що укладають шлюб;

- укладення шлюбу можливе лише у церковній формі;

- визнання шлюбу громадянського.

Коли йдеться про змішані шлюби, слід мати на увазі, що се­ред них окремо виділяється такий різновид, як закордонний шлюб. Під ним розуміється шлюб громадянина відповідної держави з іноземною особою, та шлюб громадян цієї держави між собою, які укладені поза межами території відповідної держави. Під це поняття підпадає і шлюб двох іноземців, який укладається в третій країні.

Найбільш поширеною формою укладання подібних шлюбів є так звані консульські шлюби, тобто шлюби, що укладаються в дип­ломатичних або консульських установах відповідних держав за кордоном. Для того щоб такі шлюби отримали визнання на тери­торії держави перебування консула, необхідно щоб консул мав на це повноваження своєї держави та згоду держави акредитації на те, щоб консул укладав ці шлюби на її території як між громадя­нами держав, які досягли відповідної згоди, так і громадянином своєї держави з особою із третьої держави. Подібна «легалізація» діяльності консула забезпечується шляхом укладення між відповід­ними державами консульських конвенцій, коли на засадах взаєм­ності в них вирішуються всі відповідні питання.

Щодо українського національного регулювання процедури укладення шлюбу слід зазначити, що згідно зі ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, заре­єстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Релігійний обряд шлюбу не породжує відповідних юридичних прав і зобов'язань, окрім випадків, коли цей обряд відбувся до створення або відновлення зазначених державних органів. Держа­вна реєстрація шлюбу підтверджується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.