Буковина і Закарпаття (самостійне вивчення)

Якщо 80 % західних українців проживало в Галичині, то решта 20%—у двох
невеликих регіонах: на Буковині та в Закарпатті. До певної міри їхнє життя було схожим. Серед українців Буковини та Закарпаття переважали селяни; маєтну ж еліту
складали неукраїнці — румуни на Буковині та мадяри у Закарпатті. Небагато українців мешкало у напівсонних містечках, де переважали німці та євреї; промисловості
практично не існувало. Аналогічно Галичині, Буковина і Закарпаття являли собою
внутрішні колонії австрійського центру. Проте в інших відношеннях ситуація помітно відрізнялася.

На Буковині, яку в 1861 р. відділили від Галичини в окрему провінцію, близько
300 тис. українців (або 40 % загальної кількості населення) проживали в її північній
частині. Решту населення складали румуни (34 %), євреї (13%), німці (8%) та інші
меншості. Серед усіх західноукраїнських селян буковинці були найзаможнішими,
в основному завдяки тому, що великі румунські землевласники не мали такого вели-
чезного впливу у Відні, як поляки та мадяри. Оскільки політика Відня зводилася до використання українців як противаги румунам, то перші й справді мали певні полі-
тичні важелі. На кінець XIX ст. наслідками цього впливу була добре організована
система освіти, можливість навчання у Чернівецькому університеті та відносно спри-
ятливі політичні вигоди. Втім існували й перешкоди на шляху національного й по-
літичного розвитку. Буковинці, як і румуни, були православними, а церковна ієрархія
була в основному опанована румунами. Тому, на відміну від Галичини, церква не гра-
ла та й не могла відігравати помітної ролі у розвитку почуття національної ідентич-
ності на Буковині; відтак процес національного будівництва в краї значно сповільню-
вався.

Коли у 1870-х та 80-х роках цей процес фактично почався, великий вплив на
нього справили сусідство з Галичиною й приплив сюди галицької інтелігенції.
В 1869 р. для сприяння рідній культурі в Чернівцях було засновано Руське товари-
ство. Через рік виникла Руська Рада — політична група, що мала представляти
українців на виборах. Незабаром у краї з'явилися місцеві від-
ділення галицьких націонал-демократів, радикалів та соціал-демократів. До 1914 р.
Руське товариство, що орієнтувалося на «Просвіту», залучило до свого складу близь-
ко 13 тис. чоловік. Тим часом у 1911 р. було досягнуто компромісу з іншими національностями, за яким українцям гарантувалося 17 із 63 місць у сеймі провінції.
У віденському парламенті буковинські українці звичайно посідали респектабельні
п'ять місць. Так, завдяки збалансованій політиці Відня на Буковині політичний ком-
проміс був більш реальним, а національна напруженість — більш згладженою,
ніж у Галичині.

У Закарпатті, на відміну від Буковини, ні про який компроміс не могло бути й мови. Мадяри (угорці) цілком підпорядкували собі край, особливо після 1867 р.: їхні аристо-
крати свавільно експлуатували селянство, а угорські націоналісти всіляко душили
місцевий патріотизм. Таким чином, майже в усіх відношеннях близько 400 тис. закар-
патців, які складали майже 70% всього населення краю, були найбезправнішими
з усіх західних українців. Національний розвиток закарпатців також зазнав серйозних невдач.