Радянські партизани на Україні

Незабаром після нападу Німеччини функціонери комуністичної партії почали організовувати в тилу ворога підпільні частини Протягом усієї війни радянські партизани перебували під пильним контролем Кремля. Оскільки радянське підпілля розвивалося повільно й не досягло великих успіхів у 1941 та на початку 1942 р., у травні 1942 р. Центральний штаб партизанського руху в Москві провів його реорганізацію. Через місяць було утворено Українське партизанське командування на чолі з високопоставленим офіцером НКВС Тимофієм Строкачем. Після перемоги під Сталінградом значно зросла кількість і активізувалася діяльність радянських партизанів, особливо в безлюдних багнистих районах Білорусії.

На Україні, проте, радянські партизани за своїм значенням так і не дорівнялися
до Білорусії. Велика частина відкритих теренів України не була придатна для ведення партизанської війни. А на Західній Україні, де міцно закріпилася ОУН, дії радянських партизанів не мали народної підтримки. Тому більшість їхніх операцій обмежувалася частиною Волині та Полісся.

Радянські партизани поставили собі завданням руйнувати німецькі комунікації
(особливо ефективною виявилася їхня «рейкова війна», що перешкоджала постачанню фронту німецькими підкріпленнями), сковувати німецькі війська, в яких відчувалася велика потреба на фронті, поширювати напруженість і безладдя в тилу
ворога та забезпечувати радянську присутність на окупованих територіях. Улюбленою тактикою радянських партизанів (а також УПА) було проведення далекосяжних рейдів із «партизанських республік», тобто контрольованих ними великих недоступних районів Полісся та Волині. Радянські партизани часто вступали у сутички з УПА, намагаючись ліквідувати її провід і підірвати базу підтримки.

До найвідоміших командирів радянських партизанів належали Сидір Ковпак,
Олександр Сабуров та Петро Вершигора. Знаменитий Ковпак закріпився на Поліссі на початку 1943 р. Спираючись на штаб добре навчених офіцерів та поставки зброї, що йшли через таємні аеродроми, він створив військо в кілька тисяч бійців.
Улітку 1943 р. Ковпак розпочав великий рейд до Карпат. Операція ця не здійснила
основного свого воєнного завдання — знищення нафтових промислів у Прикарпатті, а більша частина його з'єднання загинула. Але цей рейд справив значне
психологічне і політичне враження, продемонструвавши нездатність німців забезпечити свої тили й нагадавши про можливість повернення більшовиків.

Українців у лавах радянських партизанів було непропорційно мало. Складаючи майже 80 % населення, українці, проте, становили тільки 46% бійців п'яти найбільших з'єднань радянських партизанів на Україні й лише 35% Ковпака. Росіяни ж складали непропорційно велику частку —37 %. Кількість радянських партизанів на Україні сягала 250(за радянськими джерелами, а за західними 50 тис.)

6.3.Спільне і відмінне в діях радянських партизанів і УПА. (самостійне вивчення).

Що було між ними спільного? Те, що почали боротьбу без необхідного досвіду і набували його поступово ціною втрат і не­вдач; те, що не могли ефективно діяти без підтримки населення; те, що часто опинялися в ситуаціях, коли мусили покладатися на власну ініціативу. Спільним було і те, що активні бойові дії про­ти загарбників частіше вели в районах, віддалених від баз власної дислокації, створювали визволені зони на Сумщині, Чернігівщи­ні, Волині, Галичині.-Також можна відзначити такі спільні риси, як налагодження підготовки командирів і військових спеціаліс­тів, залучення в свої ряди колишніх воїнів Червоної Армії, постійну проблему із зброєю і боєприпасами, і УПА, і радянські партизани мали над собою політичне керівництво в особі відпо­відно ОУН і КПРС і органи служб безпеки, що контролювали дії загонів. Це нерідко приводило до того, що політичні розра­хунки брали гору над національними інтересами; і це підривало можливість спільних дій проти загарбників і викликало міжусоб­ні сутички.

Були й відмінності. Якщо взяти чисельність в період 1943 p., то вона буде приблизно однаковою - біля 100 тис.чол. Та, якщо спі­вставити з чисельністю населення району дій, то значна перевага буде на боці УПА. Більш тісним в УПА був і зв'язок з підпіллям, яке, на відміну від радянського, пройшло велику школу конспі­рації ще в 1930-х pp. Відрізнялась УПА від радянських партиза­нів і тим, що мала єдину структуру організацій, власне команду­вання, свої військові звання і навіть грошові знаки. УПА, як і радянські партизани, була інтернаціональною за складом, але частина неукраїнців і колишніх червоноармійців в УПА була значно меншою. Пояснюється це як тим, що райони дій радян­ських партизанів були більш багатонаціональними за складом населення, так і постійним поповненням їх загонів з московсь­кого центру. Та й основні табори військовополонених 1941 p. були на Наддніпрянській Україні.

Радянські партизани мали більший досвід бойових дій, бо їхні великі з'єднання виросли із загонів, створених ще в 1941 p. УПА в підготовці кадрів, озброєнні змушена була опиратися тільки на власні сили: радянські партизани, як частина єдиних збройних сил СРСР, отримували в цьому плані централізовану допомогу. Щодо тактики, то вони в основному зосереджувались на проведенні "рейкової війни" і сковуванні німецьких тилових гарнізонів. Вояки ж УПА основним завданням вважали захист населення і накопичення сил. Бо для них війна вигнанням німе­цьких загарбників не закінчувалася. Вони мали намір продовжи­ти її і проти сталінського режиму, надіючись на неминучий роз­вал антигітлерівської коаліції. Воюючи з німецькою владою, ко­мандири УПА в той же час підтримували певний контакт з її представниками. Радянські ж партизани у ставленні до німців вели себе абсолютно безкомпромісно, а щодо сталінського ре­жиму плекали ілюзії на його суттєве пом'якшення після війни.

Різне ставлення до Радянської влади визначило подальшу долю українського партизанського руху. Після вигнання німець­ких загарбників загони радянських партизанів або самоліквідувалися, або ж перейшли, виконуючи наказ командування, на тери­торію Польщі та Чехословаччини. А УПА, поповнившись людь­ми. що рятувалися від мобілізації в чужу їм Червону Армію, про­довжила боротьбу в її тилу.