ОУН і нацистська Німеччина

Українські інтегральні націоналісти з ентузіазмом вітали напад німців на СРСР,
розглядаючи його як багатообіцяючу можливість встановлення незалежної української держави. Та хоч ОУН і Німеччина мали спільного ворога, їхні цілі були далеко не спільними. З точки зору німців основна користь ОУН полягала в тому, щоб служити диверсійною силою для створення хаосу в радянському тилу. Зі свого боку інтегральні націоналісти, розчаровані політикою Гітлера щодо Карпатської України, не мали наміру бути знаряддям для Берліна; вони поставили собі за мету скористатися війною й поширити по всій Україні власний вплив. Відтак кожна сторона прагнула використати іншу у своїх власних, часто протилежних, цілях.

С.Бандера, за яким пішла більша частина оунівців, розра­ховував, що за допомогу, яку вони надали німецьким військам проти Червоної Армії (діяльність Легіону українських націоналі­стів, його диверсійних батальйонів "Нахтігаль" і "Роланд"), йому буде дозволено відновити державність в Україні. Проте прголошення бандерівцями 30 червня 1941 p. в Львові Української соборної держави і формування ними її уряду викликало негативну реак­цію з боку німецького політичного керівництва. Бандера і його уряд були заарештовані і до кінця 1944 p. утримувалися німцями в ув'язненні. Вищеназвані батальйони були перекинуті в Білорусію, де їх до розформування в кінці 1942 p. використовували в боях проти радянських парти­занів

Але конспіративна майстерність ОУН дозволила уникнути повного розгрому. Організація зосередилась на створенні похід­них колон, які мали йти за німецькими військами і створювати на зайнятій території органи місцевого українського самовряду­вання. Раніше за цю справу взялися мельниківцї. Але чисельніші бандерівці, не зупиняючись і перед терором проти мельниківців, незабаром перехопили ініціативу. ОУН (м) зосередилась в Києві і найбільших містах східної України, де німці не створювали своєї цивільної адміністрації. На початку жовтня мельниківці проголосили створення в Києві Української Національної Ради як посередника між німецькою владою і українським населен­ням. У вересні 1941 р. підрозділи СС заарештували й стратили багатьох членів похідних груп ОУН-Б. Десь через два місяці гестапо накинулося на ОУН-М, зосередивши удар на її впливовій київській групі. Було розстріляно понад 40 провідних членів ОУН-М, у тому числі поетесу Олену Телігу, закрито популярну газету «Українське слово». Київську пресу було передано проросійським групам, що слухняно виконували вказівки німців. Згодом нацистські власті стратили українського мера Києва Володимира Багазія й вигнали з органів управління, поліції та преси національне свідомих українців. Інтегральні націоналісти пішли в підпілля зосереджуючись на підготовці підпільно-партизанської боро­тьби проти німецьких окупантів. Краще це вдалось ОУН (б), яка мала широку конспіративну мережу в Галичині. Створюються бази партизансь­ких загонів, налагоджується система їх життєзабезпечення. Ре­альною силою вони змогли стати лише в середині 1943 p. Прав­да, зразу ж підкорили собі всі інші українські національні парти­занські сили (мельниківців і загони Бульби-Боровця («Поліська Січ»), в яких і "позичили" назву УПА; з нею і увійдуть в історію). УПА не тільки протидіяла німецьким окупантам, але й вела бої проти радянсь­ких партизанів, коли ті намагалися проникнути в західно­українські землі, а також проти польських партизанів на Волині Характерно, що в 1943-1944 pp. ОУН(б) і контрольована нею УПА переходять у спірних питаннях на позиції мельниківців, але проти них са­мих продовжують конфронтацію. Це підштовхнуло ОУН(м) до відновлення співпраці з німцями і прийняття їх пропозицій про створення з галичан добровільної дивізії в складі німецької армії. Розрахунок ОУН(м) був на те, що ця військова частина зуміє в майбутньому зіграти ту ж роль, що січові стрільці 1-ї світової війни в боротьбі за українську державність в 1917-20 pp., тобто основою української національної армії. Мельниківці, як і бан­дерівці, сподівались, що друга світова війна з поразкою Німеч­чини не закінчиться, а між союзниками по антигітлерівській ко­аліції обов'язково виникне воєнний конфлікт, І на його час тре­ба організовану військову силу. Та цим надіям не судилося спра­вдитись.