Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

VII. Групові вправи в шерензі, колоні, колі

1. Стоячи в шерензі (не менше 3—4-х учнів), поклавши руки на плечі один одному. Ходьба стройовим кроком, зберігаючи рівняння.

2. Те саме, але приставними кроками вліво або вправо.

3. Те саме, але стрибками вперед або назад.

4. Те саме, але з нахилами вперед і назад на кожні чотири рахунки.

5. Стоячи в шерензі, взятися за руки. 1—3 — три пружинні нахили вперед; 4 — в. п.; 1—3 — руки вгору, прогнутись; 4 — в. п.

6. Стоячи в шерензі, учні розраховуються на перший-другий і беруться за руки. 1—2 — перші номери нахиляються вперед, другі назад; 3—4 — в. п. На наступні чотири рахунки — навпаки.

7. Стоячи в шерензі, поклавши руки на плечі партнерів. Учні, на визначену кількість рахунків, починаючи з правого флангу, роблять нахил вперед з відставанням один від одного на один або два рахунки, а потім, послідовно випрямляючись, знову нахиляються, з тим же відставанням, створюючи «хвилю».

8. Стоячи в шеренгах (наприклад, по 16 учнів у кожній), команди розраховуються по порядку. Учні у кожній шерензі з 1 по 8 виконують поворот кругом. За сигналом вчителя учні кожної команди беруться за руки (або руки на плечі) і, зберігаючи рівняння, рухаються стройовим кроком, окреслюючи коло. Виграє та команда, яка найточніше окреслила коло, наприклад, за 30 с або за 1 хв. Враховується також збереження рівняння під час ходьби.

9. Стоячи в колонах упритул один до одного, взявшись руками за пояс партнера, що стоїть попереду. Ходьба.

10. Стоячи в колонах, руки на плечі партнера, що стоїть попереду. Ходьба.

11. Стоячи в колоні по одному (не менше 30 учнів), поклавши руки на плечі партнеру, що стоїть попереду. Послідовні нахили вліво і вправо, створюючи таким чином зигзагоподібну «хвилю».

12. Те саме, але послідовне присідання і підведення, позначаючи таким чином вертикальну «хвилю».

13. Стоячи в колонах (по 8—10 учнів) у присіді, поклавши руки на плечі партнера або тримаючись обома руками за пояс партнера. Ходьба в ногу — «Каченята».

14. Те саме, але стрибками.

15. Стоячи в колонах на відстані кроку один від одного, ліва рука вперед на плече партнера, права нога зігнута назад і підтримується знизу за стопу партнером, що стоїть позаду. Одночасні стрибки з просуванням вперед.

16. Танець «Лєтка — єнька».

17. Учні шикуються в коло і розраховуються на перший-другий. Перші номери кладуть руки на плечі другим. Другі беруться за руки і садять на них перші номери. За командою вчителя другі номери приставними кроками рухаються по колу вліво. Потім навпаки — вправо.

18. Те саме, але бігом.

19. Стоячи в колі, учні розраховуються на перший-другий.
Перші номери кладуть руки на плечі другим. За командою вчите
ля перші номери виконують кут у висі і утримують це положення
3—4 с. Потім — навпаки.

20. Те саме, але на 2 рахунки присісти і на 2 рахунки встати.

21. Стоячи в колі, руки на плечі один одному. 1—2 — глибокий присід; 3 — вистрибнути вгору; 4 — в. п.

22. Стоячи в колі, взявшись за руки, учні розраховуються на перший-другий. 1—3 — перші номери нахиляються вперед, другі — назад; 4 — в. п. Потім навпаки.

Слід також підкреслити, що ЗРВ повинні віддзеркалювати специфіку кожної СПД, її зміст і характер діяльності студентів, але ні в якому разі не зводитись до чогось середнього (не визначеного), оскільки такий стиль виконання вправ швидко породжує недбале ставлення студентів (учнів) до занять, а відтак призводить до втрати контролю над власними рухами і очікуваного впливу на організм.

Особливу увагу слід звернути на методичну підготовку студентів до складання спеціальних комплексів вправ (табл. 2), для цього вони повинні: вміти добирати адекватні вправи для спеціальних комплексів; знати, яку кількість вправ треба включити в конкретні комплекси; знати послідовність виконання вправ у комплексі; знати вимоги до правильного виконання вправ; знати кількість повторень кожної вправи.

Таблиця 2 Комплекси ЗРВ, їх призначення та їх місце у шкільній програмі

Наведемо декілька прикладів орієнтовних комплексів з використанням спеціальних вправ (табл. 3—6).

Орієнтовні комплекси вправ для профілактики плоскостопості Комплекс 1. Виконується сидячи босоніж на килимі.

1. В. п. — сід ноги нарізно в упорі ззаду. 1—3 — силою роз'єднувати пальці ніг; 4 — розслабити м'язи стопи. Повторити 4—6 разів.

2. В. п. — те саме. 1 — розвернути стопи назовні; 2 — в. п.; З — розвернути стопи до середини; 4 — в. п. Повторити 6—8 разів.

3. В. п. — те саме. 1 — взяти пальці на себе; 2 — тримати; З _ _в. п.; 4 — тримати; 5 — відтягнути пальці; 6 — тримати; 7 — в. п.; 8 — тримати. Повторити 4—6 разів.

4. В. п. — те саме. 6—8 колових рухів стопами до середини; 6—8 колових рухів назовні. Повторити 4—6 разів.

Ст.. 64 книжка дописати табличку

5. В. п. — сід на п'ятах. 1 — стійка на колінах, руки за голову 2—3 — прогнутися; 4 — в. п. Повторити 4—6 разів.

6. В. п. — присід. Пружні рухи ногами протягом 6—8 с.

7. Повільна ходьба на місці з високим підніманням стегна.

8. В. п. — стоячи на лівій, потрушування правою стопок і навпаки.

Комплекс 2.

1. Ходьба навшпиньки (ноги тримати прямі з максимальним підйомом на пальці). Вправа виконується протягом 30 с.

2. Ходьба по обручу (гімнастичній палиці, канату або мотузці), охоплюючи предмет пальцями ніг.

3. Те саме, але охоплюючи склепінням стопи.

4. Ходьба лівим (правим) боком уперед по рейці гімнастичної лави, охоплюючи склепінням стопи.

5. Перекати з п'ятки на пальці і, навпаки, стоячи серединою стопи на гімнастичній палиці.

6. В. п. — о. с. За допомогою пальців ніг переміщення тулуба вперед і назад.

При складанні спеціальних комплексів для різних видів професійної діяльності людини необхідно враховувати ті умови, в яких працюють конкретні фахівці, обсяг, інтенсивність та біомеханічні і психофізіологічні особливості їх виробничих рухів.

Так, наприклад, комплекс вправ для верстатників повинен сприяти розвитку сили м'язів плечового поясу, тулуба, стоп; удосконаленню рівноваги у вертикальному положенні, координації рухів рук; розвитку витривалості. Для будівельників важливий розвиток сили (кистей рук і розгиначів спини) і статичної витривалості м'язів плечового поясу, черевного пресу, розгиначів спини, ніг; розвиток координації рухів, рухливості в променево-зап'ясткових суглобах, вестибулярної стійкості; вдосконалення техніки рухових дій в умовах висоти й обмеженої опори, загартовування. Для шахтарів — розвиток сили і статичної витривалості м'язів плечового поясу й спини, спритності, гнучкості; формування навичок пересування і переповзання; загартовування організму.

Спеціальні вправи — це ті рухові дії, які застосовуються для розвитку фізичних і психічних якостей відповідно до вимог конкретного виду спорту. Вправи такого типу будують таким чином, щоб рухи і дії спортсмена в них якнайбільше відповідали характерові кінематичних і психологічних проявів обраного виду спорту. їх поділяють на такі групи:

1. Спеціально-підготовчі вправи, що використовуються для розвитку якостей.

2. Підвідні, що відповідають структурі основних.

3. Імітаційні, що дозволяють у полегшених умовах повільно відтворити структуру основних.

Спеціально-підготовчі вправи застосовуються переважно для розвитку саме тих м'язових груп і рухових якостей, які є визначальними для засвоєння техніки виконання певної групи вправ. Спеціально-підготовчі вправи завжди передують вивченню основних (змагальних) вправ. Чим більше схожі спеціально-підготовчі вправи з основними, тим швидше формуються та ширше використовуються нові навички і якості. Спеціально-підготовчі вправи можуть відповідати декільком елементам основної вправи. Це дозволяє повторювати їх більшу кількість разів і в різних умовах: полегшених, стандартних, ускладнених, а також вибірково впливати на окремі групи м'язів. Так, наприклад, стрибуни у довжину використовують стрибки д^кроці (далеко, високо, високо-далеко); стрибки з ноги на ногу через лаву, підскоки вгору на одній — друга на підвищеній опорі тощо. Стрибуни у висоту — стрибки на двох на місці, підтягуючи коліна до грудей; стрибки вгору з торканням високо підвішених предметів руками, головою, маховою ногою. Метальники м'яча (гранати) — колові рухи прямими і зігнутими руками; переміщення палиці за спину викрутом назад і повернення зворотним шляхом у вихідне положення; кидки набивного м'яча двома руками з-за голови з широким кроком уперед.

Плавці — пропливання відрізків дистанції основним (кролем на грудях) і додатковим (брасом) способами плавання; плавання з додатковими обтяженнями і гальмуючими пристроями.

У процесі проведення занять з СПД слід наголошувати, що спеціально-підготовчі вправи виконуються після ЗРВ з метою спеціальної розминки. Спеціальну розминку необхідно проводити перед кожним видом вправ (біг — стрибки — метання; акробатика — виси — упори тощо).

Підвідні вправи. На початковому етапі навчання рухових дій учні зустрічаються з певними труднощами. Кожна фаза рухової дії вимагає відповідних змін у взаєморозміщені окремих ланок тіла, різних зусиль, а вся рухова дія — суворого ритму. Впоратися з усіма цими завданнями допоможуть правильно підібрані підвідні вправи.

Підвідні вправи — це ті рухові дії, які полегшують засвоєння основної вправи, оскільки їх структура за біомеханічними параметрами наближена (але не ідентична) до основної. За допомогою підвідних вправ відбувається нагромадження в центральній нервовій системі таких слідових ефектів, таких більш простих тимчасових зв'язків, які, внаслідок відомої однорідності і координаційної спільності з основною вправою, здатні полегшити засвоєння нової, більш складної рухової дії.

Такий шлях навчання, при якому заздалегідь застосовуються конкретні у кожному випадку підвідні вправи, які поступово створюють передумови для успішного оволодіння необхідними руховими діями, є одним із ефективних.

Найвідповідальнішим моментом реалізації такого навчання є створення системи підвідних вправ. Досягається це за допомогою глибокого аналізу й уміння викладача (вчителя) виділити з основної вправи найскладніші і найвідповідальніші елементи (підвідні вправи). Кожна підвідна вправа у такому варіанті повинна мати завершену форму і бути доступною для учнів. Засвоївши задовільно попередню підвідну вправу, слід переходити до наступної.

Аналіз змісту програми «Основи здоров'я і фізична культура» показує, що переважну більшість вправ, яка послідовно вивчається і часто повторюється у наступних класах, можна розглядати як добре сформовану систему спеціально-підготовчих і підвідних вправ. Так, наприклад, перекид уперед розпочинається з визначення:

1 клас — групування, перекати у групуванні; перекат у сторону;

2 клас — перекид уперед;

3—4 класи — 2 перекиди вперед;

5 клас — довгий перекид уперед;

6—9 класи — 2 довгих перекиди вперед;

10 клас — з кількох кроків довгий перекид уперед.

Але це не означає, що вчитель (викладач) повинен обмежуватися лише тим переліком вправ, які зазначені у шкільній програмі. Кожна основна вправа повинна «обростати» додатковими підвідними вправами. Наприклад, групування з положення сидячи, лежачи, упору присівши, стоячи, у стрибку тощо. Чим багатший і різноманітніший арсенал підвідних вправ, тим вища якість і швидкість засвоєння техніки вправ, що вивчаються.

У процесі навчання у вищому навчальному закладі студент повинен не тільки засвоїти основні групи підвідних вправ, які буде використовувати при навчанні учнів, але й одержати знання і вміння з методики їх застосування. Особлива увага при цьому повинна приділятися вправам, передбаченим шкільною програмою.

Імітаційні вправи — це один із різновидів спеціальних вправ навчання. Вони повинні якнайбільше відповідати координаційній структурі рухів основної вправи або її частин. При виконанні імітаційних вправ учень уявляє, що робить це в реальних умовах. У волейболі, наприклад, раптова зупинка сигналом та імітація визначеного прийому; скачок з наступною імітацією будь-якого технічного прийому (передачі); імітація нападаючого удару; імітація блоку з місця біля сітки або з переміщенням уздовж сітки тощо.

У легкій атлетиці — повороти без молота, кулі; у важкій —
ривок гімнастичної палиці замість штанги; в плаванні — рухи
руками, ногами на суші тощо. $ҐУ

Імітаційні вправи включаються у спеціальну й індивідуальну розминку і виконуються після спеціально-підготовчих вправ.

Виконання імітаційних рухів дає можливість:

— створювати і закріплювати уявлення про спортивну техніку;

— розвивати групи м'язів, на які припадає найбільше навантаження;

— досягати автоматизації окремих підсистем спортивної техніки;

— відновлювати в пам'яті послідовність рухів.
Пропонуючи імітаційні вправи, треба пам'ятати, що вони

приносять користь лише в тих випадках, коли учні здатні точно відтворити техніку вправи, що вивчається, в усіх її деталях.

Змагальні вправи. До змагальних або основних вправ відносяться ті, які є предметом засвоєння відповідно до вимог СПД або конкретного виду спорту. Техніка виконання змагальних вправ вимагає від майбутнього вчителя знань особливостей методики їх навчання. Структурна складність основних вправ значною мірою визначає, за допомогою якого методу буде здійснюватися процес початкового розучування. Якщо вправа відносно проста або виконується на заключному етапі засвоєння, то застосовується, зазвичай, метод розучування в цілому; якщо складна — за частинами з наступним об'єднанням їх у ціле.

Позитивною рисою методу розучування вправи в цілому є те. що цілісне вивчення сприяє формуванню міцних умовно-рефлекторних зв'язків одночасно на всі рухи рухової дії. Недоліком — те, що учень одночасно повинен вирішувати багато рухових завдань, а, отже, зосереджувати увагу на всіх деталях техніки. В методиці навчання рухових дій існує прийом, при якому вчитель вимагає від учнів при цілісному виконанні зосередити увагу лише на одному з елементів і не акцентувати на інші. Цілком логічно вважати, що даний прийом є також своєрідною формою аналізу дії, способом виділення окремих компонентів. Але таке вивчення окремої частини на тлі цілісного виконання рухової дії менш ефективне. Тому треба акцентувати увагу майбутніх учителів, щоб при використанні цього методу вони застосовували і такі прийоми, як: імітацію рухів, полегшені умови виконання, ідеомоторне виконання, зниження ступеня зусиль, фізичну допомогу.

Метод навчання вправ за частинами полягає в тому, що складну рухову дію спочатку розділяють на частини, вивчають окремі рухи, а потім об'єднують їх. При цьому дуже важливо враховувати педагогічну доцільність щодо кількості окремих частин. Складна вправа повинна бути поділена на такі частини, у яких би збереглися ознаки цілісної вправи, і вони були б доступні учням для засвоєння, враховуючи їх підготовленість. Ознаки цілісності передбачають наявність у кожній частині елементів попередньої і наступної частини.

Позитивною рисою даного методу є те, що таке навчання і фізично, і психологічно полегшує засвоєння складних рухових дій, зменшує кількість помилок. Вивчення вправ за частинами дозволяє достеменно визначити конкретні недоліки кожного учня, скоротити час навчання, зробити процес навчання конкретнішим, а, значить, мотивованим, бо успіхи учнів підвищують їх інтерес до занять.

Негативною рисою є те, що при розучуванні частин формуються окремі рефлекторні зв'язки на певні рухи, а також не виключаються випадки помилкового розчленування цілісної вправи на частини. В останньому випадку засвоєння частин рухової дії не гарантує правильного виконання дії в цілому, а іноді навіть заважає засвоєнню самої вправи.

Мають значення й особливості зв'язку між підготовчою, основною і заключною фазами дії. В одних випадках починають розучування фізичної вправи з основної фази, наприклад, з відштовхування в стрибках у довжину і висоту; в інших — з підготовчої, наприклад, при навчанні підйому розгином на брусах з розмахування в упорі на руках, спочатку розучується розмахування і перехід в упор зігнувшись.

Є фізичні вправи, які доцільно розучувати з заключної фази, наприклад, в опорних стрибках у гімнастиці — це приземлення.

У спортивних іграх і одноборствах (боротьба, бокс, фехтування тощо) розучування рухових дій повинно відбуватися таким чином, щоб збільшувалась їх доцільна варіативність, як того вимагає змагальна діяльність.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що ефективність методики навчання основних вправ не обмежується лише окремими методами і прийомами, — вона включає і врахування тих факторів, які супроводжують їх виконання. До таких, факторів слід віднести:

1. Індивідуальні особливості учнів, їх моральні, вольові й інтелектуальні якості; тип нервової діяльності; рівень знань і рухового досвіду; фізичний розвиток і підготовленість; стан здоров'я; інтерес до занять, активність; любов до праці.

2. Особливості самих вправ, їх характер, складність і важкість; новизна й емоційність тощо.

3. Зовнішні умови виконання вправ (місце проведення, кліматичні, метеорологічні і санітарно-гігієнічні умови, стан матеріально-технічної бази, рельєф місцевості).

4. Дії вчителя щодо раціональної побудови процесу фізичного виховання.

Як суб'єкт цього процесу, вчитель зобов'язаний пізнати його закономірності, психологічні, фізіологічні і біохімічні реакції на виконання фізичних вправ. Це дозволить йому регулювати фізичні навантаження, враховувати післядії попередньо виконаних вправ, реалізувати принципи розвиваючого навчання, індивідуалізувати його.

Усю цю інформацію повинні отримувати майбутні вчителі на СПД в процесі особистого засвоєння вправ, передбачених програмами. Саме це є запорукою їх належної професійної підготовки.

3.4. Організація і управління навчальним процесом

Одним із основних критеріїв ефективності процесу професійно-педагогічної підготовки майбутніх фахівців є оцінка їх підготовки до вирішення педагогічних завдань з організації і управління процесом фізичного виховання школярів. Від того, як будуть сформовані ці уміння вчителя фізичної культури, так і складеться їх педагогічна діяльність у майбутньому. Адже відомо, що неправильно або стихійно сформована методика професійної підготовки студентів загалом, з одного боку, накладає певний штамп, а з іншого — виступає суттєвим гальмом у їх професійному самовдосконаленню. Тому дуже важливо, щоб практичні заняття з СПД організовувалися творчо, а управління діяльністю студентів (учнів) відбувалось у такій співпраці (викладач—студент; студент—викладач), яка б у кінцевому результаті призвела цю діяльність до рівня самоуправління. Для досягнення даної мети студенти повинні набути цілого комплексу умінь, а саме:

1. Уміння використовувати основні професійно-педагогічні засоби і методи (способи і прийоми):

— словесні (опис, пояснення, розповідь, розбір тощо);

— наочні (пряма й опосередкована наочність);

— практичні (ігровий і змагальний методи, методи розучування вправ у цілому і за частинами тощо).

Приклад перший. У підготовчій частині уроку учні, зазвичай, виконують ЗРВ за показом вчителя, без їх назви. Таке виконання вправ носить репродуктивний характері не сприяє розвитку мовлення і мислення учнів. У результаті вони не засвоюють назви рухів і це ускладнює процес спілкування між собою і вчителем. Тому викладач має наголосити на тому, як повинен діяти вчитель, а саме: при початковому розучуванні він називає й одночасно показує фізичну вправу. На наступних уроках — або тільки називає, або тільки показує. У першому випадку вчитель формує в учнів поняття про рухи (напрямок руху, характер руху тощо), знання термінології назви вправ; у другому — привертає увагу до себе, якщо вона послабилась.

Приклад другий. Під час перешикування з однієї шеренги в дві, учні допускають помилки — вчитель використав спосіб виконання за поділом, подавши такі команди:

1) «Крок лівою назад, роби — Раз!», 2) «Крок правою в бік, роби — Два!», 3) «Приставити ліву, роби — Три!». Під час пауз учитель має можливість виправити помилки і навчити дітей здійснювати самоконтроль за власними рухами.

2. Уміння виконувати основні технологічні операції планування навчально-виховного процесу: — тематичне планування;

— діагностику й оцінку вихідного стану підготовленості учнів
(фізичної, технічної, психологічної);

— оцінку умов роботи (матеріально-технічна база, інвентар тощо);

— формувати системи навчальних завдань;

— визначати терміни етапів, періодів, циклів, необхідних для реалізації поставлених завдань;

— добирати засоби і методи, адекватні завданням, розподіляти їх у системи занять (уроків) на запланований термін;

— визначати основні параметри фізичного навантаження
і розподіляти їх у системі уроків;

— складати плани (конспект уроку, робочий план тощо).
Приклад перший. У процесі вивчення техніки метання гранати

студентами II курсу викладач легкої атлетики звертає увагу на
те, що учні засвоюють цей вид метань у 9 класі. На дану вправу
вчитель може виділити 7—10 уроків, взявши до уваги: готовність
учнів, наявність ефективних засобів, методів, форм організації
навчальної роботи тощо. Упродовж цих уроків учителю необхідно реалізовувати такі завдання:

1. Створити уявлення про метання гранати (етап ознайомлення).

2. Навчити тримати і випускати гранату.

3. Навчити виконувати фінальне зусилля.

4. Вивчити техніку кидкових кроків.

5. Навчити розбігу в поєднанні з кидковими кроками.

6. Навчити метання гранати в цілому.

7. Закріпити техніку метання гранати.

8. Удосконалювати техніку метання.

9. Контролювати техніку виконання метання гранати і досягати належного результату.

Схематично планування уроків, присвячених вивченню техніки метання гранати, може виглядати так:

Навчальна тема: «Техніка метання гранати на дальність» (9 клас).

Мета: сформувати рухову навичку.

Кількість уроків — 9.

Методи: цілісний, за частинами, ігровий, змагальний.

Обладнання, інвентар: 12 гранат (12 м'ячів).

Наочність: таблиця; навчальні, контрольні картки; кінокільцівка.

Табличка ст. 76 книжка дописати

Умовні позначки: О — ознайомлення; Пр — початкове розучування; ПР — поглиблене розучування; 3 — закріплення; У — удосконалення; К — контроль.

Приклад другий. Оцінка рівня розвитку фізичних якостей повинна здійснюватися вчителем з урахуванням індивідуальної динаміки особистих рекордів кожного учня. При такому підході кожен рухається до мети своїм темпом. Тестові перевірки доцільно робити через кожні 14 днів, оскільки мінімальний час, необхідний для перетворення потенціалу фізичних навантажень у підвищений рівень розвитку основних фізичних якостей, дорівнює 10 дням.

Знаючи початковий рівень підготовки з конкретного нормативу і кінцевий результат, який хоче показати учень в кінці навчального уроку, можна визначити дефіцит фізичної підготовленості кожного учня класу.

Дефіцит ділиться на кількість тренувальних мікроциклів у навчальному році (один тренувальний мікроцикл — це період між чотирма уроками фізкультури. Таким чином визначається планове завдання на кожний тренувальний цикл. Наприклад, учень 9 класу Стадник П. при першій тестовій перевірці показав результат у стрибках у довжину з місця 175 см. Норматив — 220 см (2 бали). Дефіцит тренованості — 45 см. Один тренувальний цикл (14 днів) включає 4 уроки фізкультури. У навчальному році 68 уроків фізкультури. 16 уроків відведемо на лижну підготовку. Розділивши решту 52 уроки на 4 уроки, отримаємо кількість тренувальних мікроциклів у навчальному році (12 мікроциклів + 1 резерв). Шляхом ділення дефіциту тренованості на кількість мікроциклів одержимо планову норму приросту ре зультатів зі стрибків у довжину з місця на кожний тренувальний мікроцикл (приблизно 3,7 см). Такі ж розрахунки можна провести за всіма іншими показниками фізичних якостей (табл. 7).

Таблиця 7 ст 77

Такі розрахунки, наголошує викладач майбутнім учителям, активізують діяльність учнів, їх самостійну роботу і зроблять її систематичною та допоможуть забезпечити самоконтроль.

3. Уміння виконувати основні технологічні операції з організації навчально-виховним процесом:

—розподіляти учнів на групи, команди тощо (за розрахунком, за вибором капітанів, постійних команд, за вибором вчителя, за рівнем фізичної підготовленості тощо);

—формувати класний колектив (взаємодопомога, взаємонавчання, відповідальність за доручену справу тощо);

—застосовувати елементарні способи управління (підрахунок, музику, оплески, барабан тощо);

— урізноманітнювати способи виконання вправ (поточний,
поперемінний, позмінний (хвилями), одночасний, почерговий);
методи організації навчальної діяльності (фронтальний, групо
вий, індивідуальний).

Наведемо один із прикладів. Учні першого класу виконують з упору присівши перекати назад і вперед. Учитель акцентує увагу учнів на прийняття положення круглої спини під час перекату назад, своєчасне групування; наголошує, що перекат назад повинен завершуватися торканням потилицею гімнастичного матрацу; акцентує увагу на тих рухах ногами, які слід виконувати, щоб правильно повернутись у вихідне положення.

Після декількох спроб вчитель використав ігровий метод: клас шикується у дві шеренги обличчям одна до одної (шеренга дівчаток і шеренга хлопчиків). Поперемінно, спочатку хлопчики, а потім дівчатка виконують перекати назад і вперед. Між двома парами учнів (біля лівої — правої руки) кладеться тенісний м'яч. За командою вчителя усі хлопчики одночасно виконують перекати назад і повертаються у вихідне положення. Завдання для кожної пари: «Хто швидше візьме м'ячик».

Шеренга дівчаток спостерігає за виконанням вправи хлопчиками, визначає переможця. Після декількох повторень вправи хлопчиками — завдання виконують дівчатка.

Дії вчителя:

1. Спостерігає за правильним виконанням перекатів, визначає учня, який найкраще їх виконує.

2. Урізноманітнює команди для початку виконання вправи (оплеск, свисток, «Руш!» тощо).

3. Організовує взаємооцінювання, дає вказівки щодо об'єкта спостереження.

4. Акцентує увагу учнів на техніку виконання вправи шляхом співставлення двох учнів (порівняння техніки виконання).

5. Формує правильні оцінювальні судження.

Таким чином, усі дії вчителя спрямовані на спонукання дітей акцентувати увагу на власні рухи, викликати інтерес до виконання вправи.

Усі названі технологічні операції і можливі варіанти дій учителя будуть засвоєні студентами і використовуватимуться ними в процесі самостійної педагогічної діяльності лише за умови, якщо систематично будуть мати місце на практичних заняттях з СПД.

4. Уміння оперативно управляти діяльністю учнів на уроці:

— підготуватися до уроку (підготовка конспекту уроку, місця занять, обладнання й інвентаря, забезпечення безпеки учнів при виконанні навчальних завдань, доцільність витрати часу на кожну частину уроку тощо);

— організовувати діяльність учнів і їх самоорганізацію (шикування, рапорт, пояснення завдань уроку і формування установок на їх виконання, забезпечення культури праці і дисципліни, раціональний розподіл учнів класу на відділення, вибір місця для управління класом);

— ставити завдання і формувати адекватні уявлення учнів про рухову дію, що вивчається;

— спрямовано впливати на функціональні можливості організму учнів; розвивати фізичні здібності (регулювання обсягу й інтенсивності вправ, раціональне чергування роботи і відпочинку, нормування сумарного навантаження управління його динамікою, забезпечення оптимальної моторної і загальної щільності уроку);

— управляти поведінкою учнів у плані виховання їх особистісних якостей, формування етичних норм і навичок свідомої дисципліни і поведінки;

— оперативно контролювати процес засвоєння учнями програми уроку в цілому й окремих завдань (спостереження за виконанням завдань, аналіз помилок, оцінка виконання, визначення шляхів усунення помилок, своєчасне виправлення помилок тощо) та розв'язувати педагогічні ситуації.

Приклад перший. Частина учнів класу намагається виконати рухову дію, але з першої спроби їм це не вдається. Від усіх наступних спроб відмовляються.

Дії вчителя:

— проводить додатковий аналіз рухової дії, використовуючи попередні і нові (інші) методи і методичні прийоми навчання;

— визначає основні труднощі, планує шляхи їх подолання;

— активізує розумову (інтелектуальну) діяльність учнів;

— створює умови, що стимулюють і викликають інтерес до виконання вправи.

Приклад другий. Частина учнів класу намагається виконати рухову дію за допомогою багатьох спроб, але їм не вдається. Втрачають інтерес до виконання вправи і припиняють працювати.

Дії вчителя:

— звертає увагу учнів на систему основних опорних точок;

— здійснює фізичну допомогу;

— вчить добирати адекватні засоби, методи і методичні прийоми, які полегшують виконання вправи.

Приклад третій. Частина учнів класу намагається виконати рухову дію — не вдається. Дивляться на тих, у кого виходить. Намагаються повторити за ними, просять навчити. Незважаючи на зовнішню активність, учні здатні лише до копіювання, наслідування, за порадою виконувати рухову дію.

Дії вчителя:

— використовує методи і прийоми, які активізують аналітичну діяльність учнів: самоаналіз, самооцінка, самонавчання, взаємонавчання;

— виховує самостійність у діях учнів шляхом виконання додаткових індивідуальних завдань.

Приклад четвертий. Частина учнів класу після невдалої спроби шукає способи, які полегшують виконання рухової дії, але роблять це виключно за допомогою аналогічного (попереднього) досвіду і часто невдало.

Дії вчителя:

— вчить пошуку адекватних шляхів вирішення завдань та проектування власних дій;

— спонукає до свідомого сприйняття та осмислення одержаної інформації.

Приклад п'ятий. Група учнів здатна виконати рухову дію самостійно. Вміють переносити прийоми навчальної діяльності з однієї вправи на іншу: ставити завдання, добирати адекватні засоби, проявляти творчий підхід у навчанні, бачать кінцевий результат у роботі.

Дії вчителя:

— висуває учням більш складні завдання у навчанні;

— ставить за приклад іншим учням класу;

— залучає до тісної співпраці з невстигаючими учнями;

— всіляко заохочує (дошка пошани, грамота, подяка тощо).
5. Уміння вести контроль за ходом навчально-виховного процесу:

— облік виконаної роботи;

— тестування й облік результатів контрольних вправ;

— обробка й аналіз отриманих результатів тестування, їх узагальнення й систематизація;

— оцінювання ефективності навчально-виховного процесу по етапах і в цілому;

— аналіз причин відхилення від запланованих показників, визначення шляхів і методів їх усунення;

— внесення відповідних коректив у плани і програми занять.
Частина таких ситуацій може зустрітися під час заняття з СПД і, розв'язуючи їх, викладач повинен публічно їх аналізувати, трансформуючи свої дії на можливі дії майбутніх учителів. Чим більше таких ситуацій буде розв'язуватися, тим більше педагогічного досвіду одержать майбутні педагоги.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 8 9 10 Следующая ⇒