Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Поняття, основні чинники та форми прояву економічної глобалізації.

Одним з ключових процесів розвитку світової економіки на межі ХХ–ХХI століть є прогресуюча глобалізація, тобто якісно новий етап у розвитку інтернаціоналізації господарського життя.

За визначенням Організації об’єднаних націй (ООН) глобалізація – це спільний термін, який позначає складний комплекс транскордонних взаємодій між фізичними особами, підприємствами, інститутами й ринками, який проявляється в поширенні потоків товарів, технологій і фінансових коштів, в неухильному зростанні й посиленні впливу міжнародних інститутів цивільного суспільства, в глобальній діяльності ТНК, в значному розширенні масштабів транскордонних комунікаційних й інформаційних обмінів, насамперед через мережу Інтернет, в транскордонному перенесенні хвороб і екологічних наслідків, а також у все більшій інтернаціоналізації певних типів злочинної діяльності.

Отже, якщо визначити глобалізацію світової економіки у більш загальному значенні, то її можна охарактеризувати як посилення взаємозалежності і взаємовпливу різних сфер і процесів світової економіки, яке виражається у поступовому перетворенні світового господарства на єдиний ринок товарів, послуг, капіталу, робочої сили і знання.

Глобалізація – це багаторівневе явище, яке впливає регіональну, національну економіку (макрорівень); товарні, фінансові й валютні ринки, ринки праці (мезорівень); окремі компанії (мікрорівень).

На макроекономічному рівні глобалізація проявляється в прагненні держав і інтеграційних об’єднань до економічної активності поза своїми кордонами за рахунок лібералізації торгівлі, ліквідації торговельних й інвестиційних перешкод, утворення зон вільної торгівлі и т. ін. Крім того процес глобалізації охоплює міждержавні узгодженні заходи з формування всесвітнього ринкового (економічного, правового, інформаційного, політичного) простору.

На мікроекономічному рівні глобалізація проявляється в поширенні діяльності компаній за кордони внутрішнього ринку. Більшість транснаціональних корпорацій (ТНК) вимушені діяти в глобальних масштабах: їх ринком стає будь-який район з високим рівнем споживання, вони повинні мати можливість задовольняти попит споживачів скрізь, незалежно від кордонів і національної належності. Стадії проектування, виробництва й збуту продукції розміщуються в різних країнах, що означає їх уніфікацію у світовому масштабі. Утворення й розвиток транснаціональних фірм дозволяє обійти багато перешкод (за рахунок використання трансфертних поставок, цін, сприятливих умов відтворення, кращого урахування ринкової ситуації, використання прибутку и т.д.). Враховуючи, що для ТНК зовнішньоекономічна діяльність в більшості випадків має більш важливе значення, ніж внутрішні операції, вони виступають основним суб’єктом процесів глобалізації.

Комісія ООН по ТНК виділила ряд ознак за якими у сучасних умовах слід розпізнавати ТНК. ДО них відносяться:

· річний оборот (об’єм продаж) більше 1 морд дол.;

· наявність філіалів не менш, ніж у 6 країнах;

· частка закордонних активів повинна складати 25-30% у загальній вартості всіх активів компанії;

· 1/3–1/5 всіх об’ємів обороту компанії повинна припадати на зовнішньоторгові операції, тобто реалізовуватися за межами країни резиденції.

ТНК виникають під впливом цілого комплексу факторів, а саме:

· інтернаціоналізації виробництва і капіталу на основі розвитку продуктивних сил;

· експансії капіталу за кордоном, створення власних відділень;

· стремління до отримання надприбутків;

· жорсткої конкуренції, що призводить до концентрації виробництва і капіталу у міжнародному масштабі;

· зниження значення геоекономічних кордонів.

Сучасні ТНК володіють рядом специфічних рис:

· вони є активними учасниками міжнародного розподілу праці і сприяють його розвитку;

· створюють міжнародні виробничі комплекси, отримуючи при цьому додаткові переваги;

· використовують глобальні виробничі сили та ресурси;

· працюють на масового споживача;

· рух їх капіталів здійснюється незалежно від процесів, що відбуваються в рамках країни базування;

· ТНК проникають у високотехнологічні, наукоємні галузі виробництва, котрі вимагають великих капіталовкладень і високваліфікованого персоналу, при цьому проявляється тенденція до монополізації цих галузей.

Глобалізація виникла як процес, який якісно відрізняється від інтернаціоналізації тим що означає перехід до системи відкритого національного господарства у інтегроване світове господарство. Основними характерними признаками глобалізації є: розповсюдження торгівлі та її лібералізація; інтернаціоналізація обігу капіталу й знищення перешкод для його руху; зміни у фінансовій сфері; поширення діяльності ТНК; переважена орієнтація попиту на світовий ринок; виникнення міжнародній фінансових інститутів.

До основних чинників, що обумовлюють процес глобалізації відносять:

1. Виробничі, науково-технічні й технологічні чинники, які полягають у тому, що різко зростають масштаби виробництва. Здійснюється перехід до нового технологічного способу виробництва – до наукоємних технологій, швидке розповсюдження нових технологій, які ліквідують перешкоди на шляху руху товарів, послуг, капіталів.

2. Організаційні чинники означають виникнення міжнародних форм здійснення виробничо-господарчої діяльності (ТНК) – це організаційні форми, межі діяльності яких виходять за національні кордони, набувають міжнародного характеру, сприяючи формуванню єдиного ринкового простору. Неурядові організації почали виходити на багатонаціональний або світовий рівень. До організаційних чинників також належить перетворення ТНК і міжнародних організацій на основних дійових осіб глобальної економіки.

3. Економічні чинники виражаються насамперед у лібералізації торгівлі товарами та послугами, ринків капіталу та інших формах економічної лібералізації, які викликали обмеження політики протекціонізму, зробивши світову торгівлю вільнішою. Слід зазначити, що в світі набуває великих розмірів концентрація і централізація капіталу, відбувається зростання похідних фінансово-економічних інструментів, різке скорочення часу здійснення валютних угод. Міжнародні економічні організації впровадили єдині критерії макроекономічної політики, уніфіковані вимоги до податкової, регіональної, аграрної, антимонопольної політики, до політики в області зайнятості та ін. До економічних чинників глобалізації відноситься також посилення тенденції до уніфікації й стандартизації. Частіше використовуються єдині для усіх країн стандарти на технологію, екологію, діяльність фінансових організацій, бухгалтерську й статистичну звітність. Стандарти поширюються на освіту й культуру.

4. Інформаційні чинники процесу глобалізації включають радикальну зміну засобів ділового спілкування, обміну виробничою, науково-технічною, економічною, фінансовою інформацією. Виникають і розвиваються принципово нові системи отримання, передачі й обробки інформації. Це дозволило створити глобальні мережі, які об’єднують фінансові й товарні ринки, включи ринки ноу-хау й професіональних послуг. Формування систем, які дозволяють з одного центру управляти розташованим в різних країнах виробництвом, зробили можливим оперативне, своєчасне й ефективне рішення виробничих, науково-технічних, комерційних задач. Комп’ютеризація, системи електронних рахунків і пластикових карток, супутниковий і оптико-волоконний зв’язок дозволяють практично миттєво переміщувати фінансову інформацію, укладати угоди, переводити кошти з одних рахунків на інші незалежно від відстані й державних кордонів.

5. Політичні чинники включають послаблення жорсткості державних кордонів, полегшення свободи руху громадян, товарів та послуг, капіталів.

6. Соціальні й культурні чинники глобалізації означають послаблення ролі традицій й звичок, соціальних зв’язків й звичаїв, подолання національної обмеженості, що підвищує мобільність людей в територіальному, духовному й психологічному аспектах, сприяє міжнародній міграції. Виникли тенденції формування глобалізованих «однорідних» засобів масової інформації, мистецтва, культури, подолання кордонів в освіті завдяки розвитку дистанційної освіти.

⇐ Предыдущая 2 3 4 5 678 9 10 11 Следующая ⇒