Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Права людини і міжнародне право

П7_

у політичній, соціальній, економічній та культурній сферах для гарантування їм здійснення і користування правами людини й основними свободами нарівні з чоловіками.

На 47-й сесії Генеральної Асамблеї ООН делегація України разом з делегаціями 27 інших країн внесла проект резолюції «Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» ¹, у якій звертається увага на необхідність адекватної підтримки діяльності Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок, створеного на основі цієї Конвенції.

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р.² націлена на попередження та покарання за катування, спричинене державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають в офіційній якості, або з їх підбурювання, відома чи мовчазної згоди (ст. 1). УРСР ратифікувала цю Конвенцію 26 січня 1987 р., зробивши застереження до п. 1 ст. ЗО Конвенції про невизнання обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН. Це застереження разом з аналогічними застереженнями до низки інших міжнародних договорів з прав людини було зняте Указом Президії ВР УРСР від 14 березня 1989 р.

Згідно з Конвенцією кожна держава-учасниця вживає ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів, щоб запобігти актам катувань на будь-якій території під її юрисдикцією (ст. 2). Конвенція включає низку положень для забезпечення того, щоб формальна заборона катувань стала реальністю на рівні держави. Так, згідно зі ст. 11 кожна держава-учасниця систематично здійснює нагляд за правилами, інструкціями, методами та практикою щодо допитів, а також за умовами утримання під вартою і поводження з людьми, які піддані будь-якій формі арешту, затримання чи ув'язнення на будь-якій території під її юрисдикцією, з тим щоб не допускати будь-яких випадків катування.

Всі наведені приклади найважливіших міжнародних Конвенцій з окремих категорій прав людини засвідчують, що Україна є стороною в них, а отже, зобов'язана дотримуватись закріплених у них положень. Разом з тим участь України в ООН -це не тільки підписання чи ратифікація конвенцій ООН, а й конкретна робота щодо розробок таких документів, включно з міжнародно-правовими актами з прав людини. Серед останніх

'Проект резолюції «Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» // Україна на міжнародній арені: 36. документів і матеріалів (1991-1995 рр.)- У 2-х кн,- К.: Юрінком Інтер, 1998.- С. 625-628.

² Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання // Права людини. Міжнародні договори України...- Вказ. праця.— С. 92-108.

РОЗДІЛ 8

^важливіших ініціатив України можна зазначити розробку ^яа _нар_Одної Конвенції про захист миротворчого персоналу оОН- Україна вперше в історії миротворчої діяльності ООН тупила _ і_Нщі_атИвою розробки міжнародного правового ^в_окумента, який би юридично захищав миротворців, необхідність чого особливо гостро виявилась після втрат миротворців V Сараєві 1992 р. На сесію ГА ООН Україна внесла проект резолюції загального плану про захист миротворчого контингенту. Наступним етапом цієї ініціативи став проект міжнародної Конвенції, що розроблявся у МЗС України за допомогою постійного представництва при ООН. Після тривалої роботи над цим проектом, до якої були залучені й інші країни, було створено спеціальний комітет, віце-головою якого став представник України. 1994 р. Конвенцію було схвалено Генеральною Асамблеєю і відкрито для підписання '.

Міжнародний контроль за дотриманням прав людини та захист прав людини

Залежно від охоплення країн міжнародні контрольні механізми бувають універсальними або регіональними. У цьому параграфі зупинимось на універсальних міжнародних контрольних механізмах імплементації міжнародних договорів з прав людини та участі України в них. Серед універсальних органів спостереження та контролю за дотриманням основних прав людини виділяють юридичні органи, які створені для спостереження за дотриманням конкретного договору з прав людини та складаються з незалежних експертів (тобто не представників держав, а фахівців у особистій якості), а також політичні органи, які складаються з представників держав.

Нині діє сім універсальних договірних органів з прав людини, а саме:

- Комітет з ліквідації расової дискриміна
ції, створений відповідно до міжнародної Кон
венції про ліквідацію всіх форм расової дис
кримінації від 21 грудня 1965 р. (Україна є учасницею цієї
Конвенції з 6 квітня 1969 р.);

- Група трьох, створена на основі Конвенції про припинен
ня злочину апартеїду та покарання за нього;

- Комітет з прав людини, створений, як зазначалося вище,
згідно з Міжнародним пактом про громадянські і політичні

¹ Участь в ООН: активність, ініціатива // Урядовий кур'єр.- 8 черв. 1995.- _№ 84-85.

права людини 1 1 О

і міжнародне право

права від 16 грудня 1966 р. (Україна з 19 жовтня 1973 р. _єучасницею цього Пакту);

- Комітет з економічних, соціальних і культурних прав, ство
рений згідно з Міжнародним пактом про економічні, соціальні
і культурні права від 16 грудня 1966 р. (Україна з 19 жовтня
1973 р. є учасницею цього Пакту, а з 1985 р.- бере участь в
роботі Комітету);

- Комітет з ліквідації дискримінації жінок, створений відпо
відно до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо
жінок від 18 грудня 1979 р. (Україна з 3 вересня 1981 р. є
учасницею цієї Конвенції і з часу створення Комітету 10 квітня
1982 р. надає періодичні доповіді про виконання положень
Конвенції);

- Комітет проти катувань, створений відповідно до Конвен
ції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або та
ких, що принижують гідність, видів поводження і покарання
від 10 грудня 1984 р. (Україна з 26 червня 1987 р. є учасни
цею цієї Конвенції і з 1988 р. бере участь у роботі Комітету);

- Комітет з прав дитини, створений відповідно до Конвен
ції про права дитини від 20 листопада 1989 р. (Україна є уча
сницею цієї Конвенції з 27 вересня 1989 р. і з 1991 р. надає
періодичні доповіді про виконання положень Конвенції).

Комітет ООН з прав людини було створено 20 вересня 1976 р., і з моменту його створення Україна бере участь у роботі Комітету, надаючи періодичні доповіді про виконання положень МПГПП. Розгляд діяльності Комітету, створеного з метою допомоги здійсненню вимог МПГПП, дає досить повну картину міжнародного контролю у сфері прав людини на універсальному рівні. Цей Комітет, що складається з 18 експертів, які виступають в особистій якості, а не як представники держав, є одним з найавторитетніших міжнародних органів у сфері прав людини.

Збираючись тричі на рік на свої тритижневі сесії (протягом тижня перед кожною сесією працюють дві робочі групи: з доповідей держав і з індивідуальних повідомлень, котрі готують матеріали для пленарних засідань Комітету), Комітет розглядає доповіді держав - учасниць Пакту; розбирає повідомлення (скарги) індивідів, які твердять, що держава, яка визнає обов'язковість для неї Факультативного протоколу до Пакту, порушила їх права і свободи, що охороняються Пактом; розробляє на цій основі Загальні зауваження з окремих статей чи групи однорідних статей Пакту, котрі, по суті, є авторитетним тлумаченням Пакту чи коментарями до нього.

Комітет також уповноважений розглядати повідомлення | будь-якої держави — учасниці Пакту про те, що інша держа-

_ва.учасниця не дотримується своїх зобов'язань згідно з Пактом, якщо вони обидві зробили заяву на основі ст. 41 Пакту про визнання такої компетенції Комітету. Однак, як зазначає Р- А. Мюллерсон, хоча на 1991 р. 24 держави зробили відповідні заяви, жодна з них не звернулась до Комітету з пові-домленнням на іншу державу *. Це свідчить, що система міждержавних скарг чи повідомлень не є досить ефективним механізмом захисту прав і свобод індивіда. Навіть у рамках процедур, передбачених Європейською конвенцією, де Європейська комісія з прав людини та Європейський суд з прав людини, азі листопада 1998 р.- тільки Європейський суд розглядають і скарги держав, що торкаються порушення іншою державою положень Конвенції, значно ефективнішим засобом є система індивідуальних скарг (в рамках західноєвропейської системи захисту прав людини, як буде продемонстровано нижче, немає такого засобу контролю, як доповіді держав).

Відповідно до ст. 40 МПГПП, Комітет розглядає доповіді держав, що, на думку Р. А. Мюллерсона, є найважливішою формою спостереження за виконанням державами своїх зобов'язань за Пактом. Комітет не виносить рішень з доповіді, не визнає її задовільною чи незадовільною. Однак після розгляду доповідей Комітет має право сформулювати відповідні рекомендації державам. Відповідно до ч. 4 ст. 40 МПГПП Комітет надсилає державам-учасницям свої доповіді й такі зауваження загального порядку, які вважатиме доцільними.

До 1992 р. Комітет, як правило, відкрито не критикував держави, які не виконували своїх зобов'язань за Пактом. Винятком був розгляд доповіді Чилі у квітні 1979 р., в результаті якого голова Комітету зробив заяву від імені Комітету про те, що «Комітет з прав людини, вивчивши дві доповіді, представлені урядом Чилі, вислухавши відповіді, дані його представниками під час вивчення цих документів, і беручи до уваги доповіді робочої групи і резолюції Генеральної Асамблеї ООН про ситуацію з прав людини в Чилі, вважає, що інформація, надана з приводу забезпечення прав людини, передбачених у Пакті,... є недостатньою» ². Комітет попросив уряд Чилі подати нову доповідь відповідно до вимог ст. 40 Пакту, а також надати спеціальну інформацію про обмеження прав людини в умовах надзвичайного стану в Чилі.

У щорічній доповіді Комітету Генеральній Асамблеї з приводу розгляду третьої періодичної доповіді СРСР у 1990 р.

¹ Мюллерсон Р.А.- Права человека: идеи, нормьі, реальность.- М.: Юрид. ^Л-Ра, 1991.- с. 96.

²УеагЬоок оі іЬе Нитап КіеЬіз СоттіМее. 1979-1980.- N. У., ІЬНесі з, 1989.- V. 11.- Р. 475-476.

РОЗДІЛ 8

права людини 1 л і і міжнародне право | /і. \

йшлося про досягнення значного прогресу у сфері прав людини '«Однак були і зауваження. Так, більшість членів Комітету спинились на ст. 12 МПГПП. З одного боку, зазначалось, що практика СРСР із забезпечення права на виїзд з країни (п. 2 ст. 12) і права на в'їзд у свою власну країну (п. 4 ст. 12) стала значно ближчою до вимог цієї статті. Водночас було відсутнє законодавче закріплення цієї практики.

Що ж до права на вільне пересування і особливо на свободу вибору місця проживання в межах країни (п. 1 ст. 12), то тут члени Комітету зробили зауваження СРСР про невідповідність як законодавства, так і практики (система прописки) вимогам Пакту.

Зауваження членів Комітету торкались також виконання СРСР вимог ст. 18 Пакту, котра закріплює право на свободу думки, совісті та релігії, щодо української уніатської церкви. Невдовзі після розгляду доповіді СРСР віруючим української уніатської церкви було надано право реєструвати свої релігійні громади.

У 1995 р. Україна подала свою доповідь про виконання положень МПГПП разом з такими державами, як Велика Британія, Латвія, Росія та Шрі-Ланка. Це була четверта доповідь України з часу створення Комітету з прав людини і перша доповідь незалежної України, підготовлена в рамках чотирирічної періодичності доповідей держав-учасниць. На думку О. Сліпченка, Надзвичайного і Повноважного Посла України у Швейцарії та постійного представника при відділенні ООН та інших міжнародних організацій у Женеві, це був перший серйозний документ, представлений на міжнародний розгляд, який узагальнював нашу практику і роботу в цій надзвичайно важливій галузі й показав, наскільки шлях, обраний нами, відповідає найвищим міжнародним стандартам ². Враження від загального рівня доповіді у 18 експертів Комітету було позитивне. Вони дійшли основного висновку, що з боку наших відповідних органів - Парламенту, виконавчої влади, громадських інституцій були зроблені чесні й послідовні зусилля для того, щоб якнайшвидше позбутися тоталітарної спадщини. Разом з тим було звернено увагу на серйозний недолік - відсутність на той час нової Конституції України, вказано на певні прогалини в законодавстві щодо меншин, висловлено стурбованість нерівноправним становищем жінок. Йшлося про надання можливості жінкам здійснювати право на працю, отримувати однакову оплату за однаковий трудовий внесок, про право обіймати високі службові посади, повною мірою про-

¹Доклад Комитета по правам человека Генеральной Ассамблее ООН.""і)
1990.- С. 28.

²Четверта, вона ж перша // Голос України.- 19 серп. 1995.- С. 5.

являти себе в політичному, економічному і культурному житті тощо. Комітет зазначив, що з боку держави мають вживатися більш активні заходи захисту соціально вразливих груп населення, таких як релігійні та національні меншини, діти, молодь, жінки та інші, які потребують додаткового захисту і заходів для здійснення гарантованих їм основних прав. Крім цього, експерти звернули увагу на те, що не завжди українські стандарти утримання до суду і ув'язнення відповідають міжнародним стандартам. Міжнародні експерти надали свої рекомендації і пропозиції, виходячи з того, що сучасне суспільство України здатне забезпечити найвищі стандарти міжнародної системи захисту прав людини '.

П'ята періодична доповідь України Комітетові з прав людини щодо виконання МПГПП, яка мала бути подана у 1999 р., була подана Україною 16 листопада 2000 р.². Серед позитивних аспектів Комітет зазначив прийняття нової Конституції 1996 р., скасування смертної кари, навіть під час війни. Вітаються зусилля щодо реформування законодавства, зокрема прийняття нового Закону про біженців 2001 р., Закону про міграцію 2001 р., Закону про громадянство 2001 р. та декри-міналізація наклепу. Вітається також створення нового Конституційного Суду та прийняття нового Кримінального кодексу, набуття чинності нового законодавства щодо прав людини та створення апеляційної судової системи, а також створення служби Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. На цьому позитивні аспекти звіту завершуються. Підстав для стурбованості та рекомендацій у Комітету виявилось значно більше. Зокрема, Комітет висловлює занепокоєність тим, що у разі колізії прав людини за Пактом та внутрішнім правом останнє може мати перевагу. Ані зі звіту держави-учасниці, ані під час обговорення з делегацією України, Комітет не отримав чіткого розуміння того, як може бути розв'язано потенційний конфлікт прав за Пактом та внутрішніми законами. Адже, ратифікуючи МПГПП, Україна зобов'язалась поважати і забезпечувати всім, хто перебуває у межах її території та під її юрисдикцією, права, визнані в цьому Пакті. Згідно з ч. 2 ^ст. 2 МПГПП, якщо це вже не передбачено існуючими законодавчими чи іншими заходами, кожна держава - учасниця цього Пакту зобов'язується вжити необхідних заходів відповідно до своїх конституційних процедур і положень цього Пакту для вжиття таких законодавчих або інших заходів, які можуть виявитися необхідними для здійснення прав, визнаних у цьому Пакті.

'Четверта, вона ж перша // Голос України.- 19 серп. 1995.- С. 5. ² ССРК/С/ІЛсг/99/5.

РОЗДІЛ 8

права людини і і міжнародне право |

Відзначаючи певний прогрес у забезпеченні рівності жінок і у політичній та громадській сферах, Комітет все ж залишаєть- | ся стурбованим рівнем представництва жінок у Парламенті та ' на керівних посадах як у публічній, так і в приватній сферах. У зв'язку з цим вказується на необхідність вжиття заходів для виконання зобов'язань України за ст. З та 26 Пакту. Зазначається, що домашнє насильство над жінками залишається проблемою, для вирішення якої необхідні прийняття та імплементація відповідного законодавства та підготовка міліціонерів і активізація громадської думки для захисту жінок від такого насильства.

Стурбованість висловлюється і з приводу того, що у стані надзвичайної ситуації, відповідно до ст. 64 Конституції України, може бути обмежено право на свободу думки та право на свободу релігії, що несумісно зі ст. 4 Пакту, а отже слід забезпечити відповідність Пактові у цій сфері.

З приводу поданої доповіді Комітет зазначив, що вона не містить інформації щодо імплементації Пакту на практиці, а тому було наголошено на необхідності подати додаткову письмову інформацію.

Щодо четвертої періодичної доповіді Російської Федерації у 1995 р., Комітет відзначив необхідність подолання спадщини тоталітарного минулого і необхідність додаткової роботи зі зміцнення демократичних інститутів і виховання поваги до права; було висловлено занепокоєння тим, що радикальні зміни в законодавстві держави-учасниці не підкріплювались механізмами імплементації захисту прав людини. Було також висловлено занепокоєння щодо практики затримання до суду, відсутності нагляду за пенітенціарними установами, відсутності незалежності суддів та ефективності судової системи, застосування на практиці системи прописки, відміненої федеральним законом тощо. Щодо ситуації в Чечні, Комітет висловив стурбованість тим, що були порушені вимоги ст. 4 Пакту, в якій перелічено положення, від яких не можна відступати навіть у випадку надзвичайного стану. Комітет засудив надмірне та непропорційне використання сили російськими військами в Чечні, що призвело до серйозних порушень прав людини. Комітет висловив глибоку стурбованість великою кількістю повідомлень про катування, негуманне поводження і свавільне затримання в «центрах фільтрації», які були створені для встановлення особи захоплених в полон бійців, однак за повідомленнями, що надходять, там утримується велика кількість цивільних осіб ч Другою формою контролю за дотриманням державами прийнятих зобов'язань згідно з МПГПП є система індивідуальних

Бос. ССРК/С/79/Ада.2 (1995). 1 24 РОЗДІЛ 8

повідомлень (скарг), що торкаються порушення громадянських • політичних прав державами, які приєднались до Факультативного протоколу до Пакту. Ратифікуючи Факультативний протокол, держави - учасниці Пакту визнають компетенцію Комітету з прав людини приймати і розглядати повідомлення _від осіб, що підлягають його юрисдикції, які твердять, що вони є жертвами порушення цими державами якогось із прав, викладених у Пакті. Україна ратифікувала цей документ 25 жовтня 1991 р., визнавши тим самим за фізичними особами, які знаходяться під її юрисдикцією, право звертатися до Комітету зі скаргами на порушення громадянських і політичних прав, передбачених у Пакті, після вичерпання всіх національних засобів правового захисту.

Як зазначалося вище, скаржитись у Комітет можуть тільки індивіди, котрі перебувають під юрисдикцією держави -учасниці Факультативного протоколу. При цьому жертва правопорушення не обов'язково має перебувати на території даної держави. Так, Комітет визнав, що Уругвай, відмовляючи своїй громадянці, що проживає за кордоном, у продовженні паспорта, без якого вона позбавляється, зокрема, можливості залишити країну перебування і відвідати інші країни, порушив п. 2 ст. 12 Пакту, що передбачає право кожної людини залишати будь-яку країну, включаючи свою власну ¹.

Якщо хтось скаржиться на порушення своїх прав, не закріплених у Пакті (наприклад, соціально-економічних прав), то Комітет оголошує таке повідомлення неприйнятним як несумісне з положеннями Пакту. Так, у справі № 53/1979 (К. Б. проти Норвегії) Комітет дійшов висновку про неприйнятність повідомлення, оскільки «право на володіння власністю не захищається Міжнародним пактом про громадянські і політичні права»².

Комітет не може прийняти справу до розгляду також у тому випадку, якщо вона в даний момент знаходиться в іншому міжнародному органі. Це означає, що попередній розгляд Цієї ж справи в іншому органі не позбавляє Комітет можливості визнати повідомлення прийнятним.

Постанови (сіесізіопз) Комітету за повідомленнями індивідів мають дуже невизначену назву - «міркування» (уіє^з, оріпіопз). Як зазначає Р. А. Мюллерсон, ні сам Пакт, ні Факультативний протокол не визначають юридичну силу повідомлень Комітету. Хоч вони і не є юридично обов'язковими, видається, що їх не можна також розглядати як прості рекомендації, адресовані державі. Річ у тім, що Комітет уповноважений

¹ Нитап ²1<і.— Р. 24.

і Соттійее. 8е1ес1;есі Бесізіопз.- Уоі. 1.- р. 124.

125.

⇐ Предыдущая 15 16 17 18 192021 22 23 24 Следующая ⇒