Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Міжнародне повітряне право

213.

РОЗДІЛ 16

Право міжнародних організацій

Поняття та розвиток міжнародних організацій

Міжнародна організація — це об'єднання держав, яке створене на основі міжнародного договору для досягнення певної мети, має відповідну систему постійно діючих органів і наділене міжнародною правосуб'єктністю. До пра-восуб'єктності організації відносять можливість укладати міжнародні угоди, право на привілеї та імунітети як самої організації, так і її персоналу, право подавати позов про відшкодування шкоди, завданої організації та її персоналу, відповідальність міжнародної організації тощо.

Міжнародні організації можна класифікувати за різними критеріями:

1) за характером членів у них:

• міжнародні міждержавні організації;

• міжнародні недержавні організації, на
приклад, Міжнародний комітет Червоного Хре
ста; Асоціація міжнародного права тощо. Чле
нами недержавних організацій можуть бути

фізичні особи (Римський клуб), споріднені міста (Міжнародна асоціація споріднених міст) тощо;

2) за колом членів:

• універсальні, відкриті для участі всіх держав світу, напри
клад, ООН, спеціалізовані установи ООН тощо;

• регіональні, членами яких можуть бути держави одного
регіону, наприклад, Організація африканської єдності, Рада Євро
пи тощо;

3) за об'єктами діяльності:

• організації загальної компетенції, наприклад ООН;

• організації спеціальної компетенції, наприклад, Всесвіт
ній поштовий конгрес, Міжнародна організація праці тощо;

4) за характером діяльності:

• політичні;

• економічні;

РОЗДІЛ 16

.214

• соціальні;

• культурні;

• наукові тощо;

5) закриті організації, які встановлюють кінцевий перелік держав, наприклад Організація держав-каучуковиробників, та відкриті організації, членство в яких не обмежене. Переважна більшість організацій є відносно відкритими, наприклад, за Статутом ООН членами цієї організації можуть бути тільки миролюбні держави.

В історичному плані діалектика розвитку міжнародних

організацій така:

1. Міжнародні конференції як тимчасові міжнародні орга
нізації для певних конкретних цілей.

2. Міжнародні комітети, комісії.

3. Міжнародні організації як постійно діючі органи, які в
кінці XIX ст. називались адміністративними союзами.

Фактично до Першої світової війни події у світі значною мірою визначалися періодичними конференціями, що відбувались у Європі, наприклад, Паризька конференція 1856 р. та Берлінське зібрання 1871 р. по Балканах. Вони стали важливою передумовою створення міжнародних організацій. Однак конференція може бути скликана тільки з ініціативи однієї чи кількох держав, як правило, в результаті певної міжнародної кризи.

У XIX ст. також були створені міжнародні неурядові асоціації, такі як Міжнародний комітет Червоного Хреста (заснований 1863 р.) та Асоціація міжнародного права (1873 р.). Ці неурядові організації засвідчили: щоб бути ефективним, співробітництво має бути міжнародним. Робота цих організацій мала і продовжує мати великий вплив на діяльність урядів. Так, Міжнародний комітет Червоного Хреста дуже багато зробив, щоб Женевські конвенції 1949 р. та протоколи до них

були підписані.

Першими прикладами міжурядових асоціацій стали міжнародні комісії, утворені з метою пожвавлення функціонування річок Рейн і Дунай. Більшість таких комісій виконували важливі адміністративні та нормотворчі функції. У 1865 р. був утворений Міжнародний телеграфний союз, який мав постійний секретаріат, а в 1874 р.— Всесвітній поштовий союз. Такі союзи займались певними специфічними сферами і не були всеохопними, але вони проклали шлях універсальним організаціям XX ст.

На початку XX ст., 1919 р., було утворено Лігу Націй, яка мала на меті сприяти міжнародному співробітництву, миру та безпеці на основі роззброєння, мирного вирішення спорів та гарантій суверенітету та незалежності державам-учасницям.

право міжнародних г\ і с

організацій

За кожним членом Ліги Націй залишалось право вирішувати, чи мало місце порушення Пакту Ліги Націй і чи застосовувати санкції. Ця система спрацювала щодо певних порівняно незначних криз на Балканах та в Південній Америці, але там, де були безпосередньо втягнуті європейські держави та Японія, вона зазнала краху. Німецька, італійська та японська агресія 30-х років, російське вторгнення у Фінляндію викликали незначну реакцію Ліги. Ліга складалася з трьох основних органів:

1) Рада, напіввиконавчий орган, який у свою чергу скла
дався з основних союзних та асоційованих держав та низки
непостійних членів і приймав рішення одноголосно. Ці рішен
ня не мали обов'язкової сили для держав-учасниць;

2) Асамблея, яка складалася з представників усіх держав і
проводила щорічні зустрічі;

3) Секретаріат.

Хоч Ліга утворювалась як міжнародна організація, вона так і не стала універсальною, а залишилась європейською інституцією. Формально Лігу було розпущено у квітні 1946 р.

Право- суб'єктність міжнародних організацій

У міжнародно-правовій доктрині визнано, що міжнародні організації є суб'єктами міжнародного права. Встановлено це і в самому міжнародному праві. Так, зі ст. З Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями чи між міжнародними організаціями 1986 р. випливає, що суб'єктами міжнародного права є, зокрема, і міжнародні організації.

На сьогодні в міжнародному спілкуванні поряд з державами беруть участь близько 500 міжнародних організацій, створених державами з метою співробітництва у певній сфері, забезпечення і охорони їхніх спільних інтересів у міжнародному спілкуванні. Віденська конвенція про представництва держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. також підтверджує правосуб'єкт-ність міжнародних організацій.

Юридична правосуб'єктність міжнародних організацій залежить від обставин їх утворення. її можна визначити на основі установчого договору організації. Так, згідно зі ст. 104 Статуту ООН «ця організація має таку правоздатність на території своїх членів, яка необхідна для виконання її функцій та

РОЗДІЛ їй

.216

досягнення її цілей». Ця стаття означає, що ООН має правосуб'єктність згідно з внутрішньодержавним правом всіх своїх членів. В цілому міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій є поняттям відносним. Одна організація може мати певні права, яких не має інша організація.

Спершу розглянемо правосуб'єкність міжнародних організацій у національних правових системах. Так, чи може міжнародна міжурядова організація виступати позивачем чи відповідачем у національних судах? Чи є міжурядова організація окремою юридичною особою в національному праві, такою як, наприклад, зареєстрована корпорація? У національній правовій системі міжурядові організації перебувають під внутрішньодержавною юрисдикцією і поза міжнародним контролем. Відповіді слід шукати у внутрішньодержавних конституційних принципах, що ведуть до різних вирішень у різних державах.

У Великій Британії та Канаді договір набуває чинності тільки після його імплементації внутрішньодержавним законодавством. Тому, наприклад, приєднання Канади до Статуту РАД не має прямого впливу на канадське право. Щоб якимось чином врегулювати цей недолік, ч. 5 Закону Канади про дипломатичні місії та міжнародні організації дозволяє губернаторові визначити ті міжнародні організації, які будуть мати правоздатність як корпоративні утворення в Канаді, а також він має право визначати обсяг їх імунітетів.

У справі АгаЬ Мопеїагу Рипсі V. НазЬіт (1990) організація звернулася з позовом до англійських судів проти свого колишнього генерального директора, який тоді проживав у Лондоні, щодо повернення великої суми грошей, у крадіжці яких він підозрювався. Організація була утворена кількома арабськими державами як організація з міжнародною правосуб'єкт-ністю, а також наділялась правами суб'єкта внутрішнього права у державі Абу Дабі, де знаходився її штаб. Відповідач успішно побудував свої аргументи на тому, що Фонд був невідомий англійському праву. Організація аргументувала тим, що конфлікти законодавчих норм дозволяють суду визнати юридичну особу, створену згідно з міжнародним правом чи, принаймні, таку, що створена за внутрішнім правом іноземної держави. Апеляційний суд у своєму рішенні (котре не було одностайним) відмовив у визнанні Фонду іноземною юридичною особою, яка має право порушувати судову справу в англійському праві, зазначаючи, що законодавство Абу Дабі, яке надало організації внутрішньодержавну правоздатність, було прийняте згідно з міжнародними зобов'язаннями цієї держави і було виключно територіальним.

Міжнародний Суд не раз підкреслював, що в природі міжнародних організацій немає нічого такого, що дозволяло б

право міжнародних г\ ч —і

організацій ^ І / ____________

розглядати їх як щось схоже на наддержаву. Організація має лише ту компетенцію, якою її наділили держави '. Повноваження організації закріплені її статутом. Але оскільки статут не завжди може це зробити достатньо повно, було визнано концепцію передбачених повноважень (ітрііесі ро^егз). Під ними розуміють додаткові повноваження, необхідні для досягнення цілей організації. Це підкреслювалось і МСС. У Консультативному висновку на запит ВООЗ щодо законності застосування державою ядерної зброї у збройному конфлікті (1996 р.) Суд, спираючись на попередню міжнародну судову практику, визначив: «...Потреби міжнародного життя можуть зробити необхідним, щоб організації для досягнення своїх цілей мали додаткові повноваження, які прямо не передбачені в основних актах».

Насправді міжнародні організації прямо не творять міжнародне право, за винятком випадків, зазначених у р. VII Статуту ООН, за яким Рада Безпеки може приймати резолюції, що є обов'язковими для держав. Окрім того, через судові органи міжнародними організаціями створюють прецеденти.

Проблему правосуб'єктності міжнародних організацій, зокрема ООН, було розглянуто у справі репарацій ². У 1948 р. громадянин Швеції, посередник ООН у Палестині, був убитий в Єрусалимі, який знаходився у володінні Ізраїлю. В той час Ізраїль ще не був членом ООН. Перед тим як розпочати справу про відшкодування, Генеральна Асамблея звернулась до МСС за консультативним висновком щодо правоздатності організації подавати позов до міжнародного судового органу.

Перше запитання стосувалось того, чи має право ООН як організація звернутись із міжнародним позовом проти відповідальної де юре чи де факто держави щодо отримання відшкодування за шкоду, спричинену ООН або особі чи особам, які діяли від імені ООН. Суд висловив думку, що ООН як особлива міжнародна організація є суб'єктом міжнародного права. Це не означає, що її правосуб'єктність є такою ж як право-суб'єктність держав. Це тільки означає, що як суб'єкт міжнародного права вона має міжнародні права та обов'язки і здатна захищати свої права шляхом звернення до МСС.

Часто організація наділяє своїх представників важливими місіями, під час виконання яких вони можуть опинятись у небезпеці. В таких ситуаціях для належного виконання обов'язків представник організації має відчувати, що організація захищає його і на цей захист можна покластися. Отже, орга-

¹ Асіу. ор. оп їЬ.є Іпіегргеіаіїоп оі іЬе А§геетеп1; оі 25 Маг. 1951 Ьеі^ееп *Ье №НО апй Е£ур<; [1980] І. С. 3. Кер. 89, 103.

²Карагаїїоп Сазе (Айу. Ор.) [1949] І.С..7. Кер. 174.

нізація повинна мати здатність звернутись до МСС. Незалежно від того, чи є країна-відповідач членом ООН, організація має право функціонального захисту своїх агентів.

Друге запитання стосувалося того, яким чином право ООН можна узгодити з правами держави, громадянином якої є жертва? Адже може виникнути суперечність між правом держави здійснювати дипломатичний захист і правом організації на функціональний захист. Жодна норма міжнародного права не надає пріоритету одній чи іншій стороні. Вони повинні узгодити між собою, хто саме звертатиметься до суду.

1950 р. Ізраїль сплатив суму, яку вимагала ГА ООН за шкоду, спричинену через необачність Ізраїлю. Ця справа була важливою не тільки для ООН. Це було надзвичайно важливе рішення, яке стосується всіх міжнародних організацій. Воно демонструє, що повноваження, які має організація, не повинні обов'язково бути виражені у Статуті чи в установчому договорі, але передбачаються імпліцитно до такої міри, наскільки організації необхідно, щоб вона могла виконувати функції, для яких вона була створена.

Що ж до правосуб'єктності неурядових міжнародних організацій (Міжнародна Амністія тощо), вони майже не мають правоздатності, не виявляють майже жодних прав та обов'язків. Однак вони мають важливий вплив на прийняття рішень.

Особливий правовий статус має Міжнародний комітет Червоного Хреста - він утворений з внутрішньодержавних організацій, які є квазіурядовими.

За ст. 71 Статуту ООН, один з основних органів ООН -ЕКОСОР має право надавати консультативний статус неурядовим організаціям, право прямо брати участь у міждержавних обговореннях. Так, на засіданнях Комісії ЕКОСОР з прав людини (54 держави) близько 120 неурядових організацій можуть виступати на форумах. Вони повинні бути акредитовані ЕКОСОР.

Інший приклад: Конвенція про права дитини була розроблена і проведена польським професором, представником неурядової організації.

16.3.

Основні міжнародні організації

Для того щоб виправити недоліки, які існували в роботі Ліги Націй, було створено нову універсальну організацію - ООН. її утворенню передувало прийняття кількох декларацій, що були прийняті під час Другої світової війни, та проведення декількох конференцій (Московська конференція міністрів закордонних справ Великої Британії, СРСР, СІЛА за участю посла

.218

РОЗДІЛ 16

право міжнародних О 1 О організацій ^ | / _

Китаю в СРСР 1943 р., Тегеранська конференція глав Великої Британії, СРСР та США 1943 р., конференція в Думбартон-Оксі представників тих же держав і на другій стадії Китаю 1944 р., Кримська (Ялтинська) конференція глав Великої Британії, СРСР та США 1945 р.)- Вони знайшли своє завершення на конференції в Сан-Франциско в 1945 р. Саме на цій конференції було прийнято Статут ООН. Згідно зі Статутом, ООН має шість основних органів, а саме: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР), Рада з опіки, Секретаріат та Міжнародний Суд Справедливості.

Для прийняття у члени ООН необхідна рекомендація Ради Безпеки, ухвалена не менш як дев'ятьма голосами, і постанова Генеральної Асамблеї, винесена двома третинами присутніх і тих, що взяли участь у голосуванні, членів ООН.

Рада Безпеки складається з 15 членів, п'ять з яких є постійними членами, що мають право вето: Велика Британія, Китай, Росія, США, Франція. Відповідно до ст. 27 Статуту, з усіх питань, крім процедурних, рішення Ради повинні бути прийняті не менш як дев'ятьма голосами «за», включно зі всіма п'ятьма голосами постійних членів. З десяти непостійних членів п'ять повинні бути з афро-азійських держав, один зі Східної Європи, два з Латинської Америки та два із західноєвропейських та інших держав. Рада Безпеки приймає юридичні акти двох типів: рекомендації і резолюції. Останні відповідно до Статуту ООН є юридично обов'язковими для держав.

Генеральна Асамблея має шість головних комітетів, а саме: з роззброєння та міжнародної безпеки; економічний та фінансовий; з соціальних, гуманітарних питань та з питань культури; спеціальний політичний комітет та з питань деколонізації; адміністративний та бюджетний комітет та комітет з правових питань. Крім того, є процедурний комітет, який займається питаннями порядку денного сесій; два постійних комітети, які займаються адміністративними та бюджетними питаннями і питаннями внесків у міжсесійний період, та низка допоміжних, тимчасових та інших органів, відповідальних за певні ділянки, як-от комітет з інвестицій та Рада з аудиту. Серед таких органів добре відомі Комісія міжнародного права, Комісія з права міжнародної торгівлі, Рада з Намібії тощо.

ЕКОСОР складається з 54 членів, що обираються Асамблеєю на три роки. Відповідно до ст. 62 Статуту ООН Рада може ініціювати розгляд низки питань чи вивчення цих питань, давати рекомендації ГА ООН, членам ООН та спеціалізованим установам ООН. Вона може готувати проекти конвенцій на

розгляд ГА та скликати міжнародні конференції. Рада створила низку допоміжних органів, починаючи від дев'яти функціональних комісій, влючаючи Комісію з прав людини, Комісію щодо статусу жінок, Комісію з проблем сталого розвитку, і до п'яти регіональних комісій, зокрема щодо Африки, Азії та Тихого океану, Європи, Латинської Америки та Карибського моря, Західної Азії. ЕКОСОР також утворила низку постійних комітетів та комітетів експертів, як, наприклад, Комісія щодо транснаціональних корпорацій та інші. Рада створює свої програми і утворила разом з ГА ООН низку органів, як, наприклад, Верховний комісар ООН щодо біженців, Конференція ООН з торгівлі та розвитку тощо. її основна функція - утворити широку мережу органів з економічних, соціальних прав та прав людини.

Раду з опіки було утворено для контролю над територіями з опіки, що з'явилися після закінчення Другої світової війни. Передбачалось, що до таких територій входитимуть території за мандатами; території, відділені від ворожих держав в результаті Другої світової війни та інші території, що добровільно перейдуть під опіку певної адміністративної одиниці (яких не виявилось). Останньою опікунською територією була територія Тихоокеанських островів, що адмініструвалася США. Єдиною територією за мандатом була територія Південно-За-хідної Африки. Рада з опіки призупинила свою діяльність 1 листопада 1994 р.

Міжнародний Суд Справедливості уповноважений давати консультативні висновки на запити ГА ООН, Ради Безпеки та спеціалізованих установ ООН та розглядати справи за поданням будь-якої з держав, які ратифікували Статут ООН, проти держави, яка дала згоду на розгляд справи МСС. Держави можуть звернутись до МСС зі спільною заявою щодо розгляду справи. У справі щодо тлумачення мирних договорів 1950 р. Суд зазначив, що згода держав - сторін спору, є основою юрисдикції Суду у спірних (сопіепііоиз) справах'. Що ж до консультативних висновків — ситуація відмінна, навіть якщо запит щодо висновку відноситься до юридичного питання, яке розглядається між державами. Відповідь Суду має тільки дорадчий характер і не має обов'язкової сили. З цього випливає, що жодна держава не може заперечити тому, щоб Суд дав консультативний висновок, який ООН вважає потрібним. Висновок Суду дається не державам, а органові, який має право звернутись за таким висновком. Такому висновку не можна заперечити, однак можлива юридична недоречність такого висновку (Вігі і,Ье Соигі; із аіегї 4о ІЬе роззіЬіе іийісіаі ітргоргіеіу

¹ Реасе Тгеаііез Сазе [1950] І.С..І. Кер.

РОЗДІЛ 16

право міжнародних О О 1 організацій Л. А. \

оі £іуіп§ оріпіопз). Так, у справі Західної Сахари 1975 р. МСС зауважив, що відсутність згоди зацікавленої держави може зробити надання консультативного висновку несумісним з судовим характером цього органу (...Іаск оі сопзепі; оі" ап іпіегезіесі зіаіе «тау гепсіег іпе £іуіп£ оі ап асіуізогу оріпіоп іпсотраШЛе \уі{,п іпе Соигі'з іисіісіаі сЬагас1;ег») '.

Термін «спеціалізовані установи» стосується організацій, утворених відповідно до міжурядових угод, які мають широкі міжнародні зобов'язання в економічній, соціальній, культурній та інших сферах і які тісно пов'язані з ООН. Координує їх діяльність ЕКОСОР. Спеціалізовані установи утворені відповідно до міжнародного договору між державами, в якому визначається членство, мета та структура організації. Підписавши угоду з ООН відповідно до ст. 57 та 63 Статуту ООН, така організація стає спеціалізованою установою. Разом з тим, спеціалізовані установи ООН - це самостійні міжнародні організації, які мають свої статути, штаб-квартири, свій бюджет. Серед п'ятнадцяти спеціалізованих установ ООН - Міжнародна організація праці (МОП), Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Всесвітній поштовий конгрес (ВПК), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) тощо.

Окрім спеціалізованих організацій, діють і інші міжнародні організації, пов'язані з ООН, такі як, наприклад, Міжнародна організація з атомної енергії (МАГАТЕ), Організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО) тощо.

Серед важливих регіональних міжнародних організацій згадаємо ОБСЄ - Організацію з безпеки та співробітництва у Європі. Структуру цієї організації складають Парламентська Асамблея, Верховний комісар у справах національних меншин та Рада міністрів. До кінця 1994 р. ця організація називалась Нарадою з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ). Членами ОБСЄ є всі держави Західної та Східної Європи, а також США та Канада.

До недавнього розширення Організації Північноатлантичного договору (НАТО) членами цієї організації були 16 держав. Установчим документом є Північноатлантична Хартія, стаття 5 якої, зокрема, говорить про те, що у разі воєнного нападу на одного з членів країн НАТО весь блок стає на його захист. Створено договірно-правову основу відносин «особли-

вого партнерства» України з НАТО. Зокрема, прийнято Рамковий документ Програми НАТО «Партнерство заради миру» (8 лютого 1994 р., м. Київ); Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору (9 липня 1997 р., Мадрид); Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України і НАТО щодо заснування Центру інформації та документації НАТО в Україні (7 травня 1997 р., м. Київ) та щодо призначення офіцерів зв'язку НАТО в Україні (9 грудня 1998 р., м. Брюссель). Указом Президента України від 4 листопада 1998 р. було затверджено Державну програму співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО). У листопаді 2002 р. на саміті НАТО у Празі був ухвалений план дій «Україна - НАТО».

Важливим для України є також членство в Центральній Європейській Ініціативі (СЕІ) - міжурядовому форумі співробітництва шістнадцяти центральноєвропейських держав.

Тривалий час Україна залишалась асоційованим членом СНД. З березня 1999 року було прийнято Постанову Верховної Ради України «Про приєднання Верховної Ради України до Угоди про Міжпарламентську Асамблею (МПА) держав - учасниць СНД», укладеної у м. Алмати 27 березня 1992 р. Прийняття цієї Постанови дозволило розблокувати кількамісячний бойкот фракцією комуністів усіх ратифікаційних угод. Україна стала десятою державою, що вступила до МПА. У березні 1999 р. Туркменистан першим з країн СНД ухвалив рішення про вихід з угоди про безвізові поїздки громадян територією країн - членів СНД 1992 р.

У вересні 1992 р. Україна вступила до впливових міжнародних фінансових організацій, серед яких був і Світовий Банк, або Міжнародний банк реконструкції і розвитку.

\Уе8Іегп ЗаЬага Сазе [1975] І.СІ. Кер.

РОЗДІЛ 16

право міжнародних організацій

⇐ Предыдущая 31 32 33 34 353637 38 39 40 Следующая ⇒