Міжнародне економічне право

г

І

За загальним правилом - держава не несе відповідальності за економічну діяльність приватних осіб. У свою чергу приватні компанії не несуть відповідальності за діяльність держави.

Компанія, яка належить державі і діє від її імені, має імуні­тет. Відповідальність за її діяльність несе сама держава. В між­народній практиці не раз виникало питання про цивільно-пра­вову відповідальність держави за борговими зобов'язаннями компанії, яка їй належить, і про відповідальність компанії за борговими зобов'язаннями своєї держави. Рішення залежить від того, чи має компанія статус самостійної юридичної особи. Якщо вона має такий статус, то відповідає тільки за власні дії. В Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» записано, що Україна як держава не несе відповідальності за дії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, як і вони не несуть такої відповідальності за дії України як держави.

Вперше Закон про імунітет держави було прийнято у США 1976 р. У 1978 р. приклад США наслідувала Велика Британія, де прийняли Акт про імунітет держави, а 1982 р. у Канаді було прийнято Акт, що надає імунітет державі в канадійських судах. Поряд з доктриною абсолютного імунітету держави, тобто коли пред'явлення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави може бути допущено тільки зі згоди відповідної іноземної держави, існує доктрина обмеженого імунітету, коли при здійс­ненні владних повноважень держава має імунітет, а коли мова йде про дії держави як приватної особи, імунітет не надається '. За останні роки спостерігається тенденція обмеження імуні­тету як на рівні національного законодавства, так і міжнарод­них договорів та угод. До таких міжнародно-правових актів на­лежить Європейська конвенція про імунітет держав від 16 травня 1976 р. Комісія міжнародного права ООН підготувала проект ста­тей про юрисдикційний імунітет держав та їхньої власності, за­снований на принципі обмеженого імунітету держави. Цей проект був схвалений резолюцією ГА ООН 49/91 від 9 грудня 1994 р.

Визначення громадянства корпорацій
ускладнюється двома їх рисами. По-перше, як
_г і особи, вони можуть мати різноманітні кон-

I роМОДЯНСТВО такти з різними державами. Так, корпорація, міжнародних заснована і зареєстрована в одній державі, може мати основний офіс в іншій державі, а корпорацій основне місце бізнесу в третій державі. Таке під­приємство може мати філії та офіси в декількох

¹ Седова М. И. Необходимость изменения российского законодательства о юрисдикционном иммунитете иностранного государства // Международное публичное и частное право.— 2001.- № 2.— С. 2.

.234

інших державах, і його акціонерами можуть бути громадяни різних держав у різних пропорціях відповідно до розподілу акцій. По-друге, на відміну від осіб, корпорації є юридични­ми особами згідно з національними законодавствами. Яким чином міжнародне право має розглядати такі утворення вну­трішньодержавного походження та статусу? Крім того, кор­поративні закони різних держав відрізняються, зокрема в тому, яким чином вони надають громадянство. Так, за закона­ми однієї держави громадянство може надаватись корпора­ції, якщо вона була утворена та зареєстрована в цій державі, в той час як за законодавством іншої держави громадянство надається тій же корпорації, якщо центр її бізнесу знаходить­ся в межах юрисдикції даної держави. Яким чином міжнародне право повинно враховувати ці відмінності в корпоративних законах?

Питання про те, хто має право захищати міжнародні кор­порації, є центральним питанням, яке виникає навколо про­блеми експропріації власності корпорацій. При встановленні того, яка держава може висувати скаргу, основним джерелом є звичаєве право. Так, у справі компанії - виробника електро­енергії Вагсеіопа Тгасііоп ¹ кілька бельгійських акціонерів во­лоділи більшістю акцій. Рада директорів компанії знаходи­лася в Канаді. У 1940-х роках в Іспанії корпорація була лікві­дована іспанськими властями згідно з іспанським законодав­ством. За канадським же законодавством вона продовжувала діяти. Однак канадський уряд, здавалось, утратив будь-який інтерес і не виявляв жодної активності в цьому питанні. В ре­зультаті бельгійські акціонери звернулися до бельгійського уряду з проханням захистити їхні інтереси. Важливим у цій справі було встановити, чи права Бельгії були порушені в результаті того, що були порушені права її громадян — акціонерів компа­нії, що мала не бельгійське громадянство.

Згідно з позицією бельгійського уряду було неприпусти­мим заперечувати право держави акціонерів здійснювати дип­ломатичний захист тільки на тій основі, що інша держава має відповідне право щодо самої компанії. Бельгійський уряд не­одноразово підкреслював, що не існує норми міжнародного права, котра б заперечувала право держави акціонерів здійсню­вати дипломатичний захист з метою відшкодування шкоди, нанесеної внаслідок незаконних дій, вчинених іншою держа­вою щодо компанії, в якій вони були акціонерами.

Однак, як вирішив МСС, Бельгія не могла оскаржувати цю справу, оскільки:

¹ Вагсеіопа Тгас*іоп, Іл^Ь* апа Рои^ег Со. Сазе [1970] 1 І.С..І. Кер. 3.