Принципи страхування
Принципи – це основні ідеї, керівні положення, що визначають зміст і напрямки тої чи іншої діяльності. З одного боку, вони виражають закономірності, з іншого боку – являють собою найбільш загальні норми, які діють у всій сфері й поширюються на всіх її суб’єктів. Ці норми або прямо сформульовані у відповідному законодавстві, або виводяться із загального змісту діяльності. Принципи страхування визначають сутність та способи здійснення страхової діяльності, є сполучною ланкою між основними закономірностями розвитку й функціонування суспільства й страхуванням. Страхування ґрунтується на наступних принципах: · конкурентність; · наявність страхового ризику; · страховий інтерес; · максимальна сумлінність; · відшкодування в межах реально завданих збитків; · франшиза; · суброгація; · контрибуція; · співстрахування і перестрахування; · диверсифікація. Розглянемо зміст цих принципів і їх тлумачення в чинному законодавстві. Конкурентність є основою функціонування страхування як інструменту ринкової економіки. Держава гарантує усім страхувальникам і страховикам вільний вибір видів та рівні можливості у здійсненні страхування, створює сприятливі умови для його розвитку щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб. Цей принцип не стосується обов’язкових видів страхування. Страховий ризик – це передбачувана ймовірна подія або їх сукупність, на випадок яких здійснюється страхування. У світовій страховій практиці ризиком також називають конкретний об’єкт страхування або вид відповідальності. Зрозуміло, що не може бути предмета для страхування, якщо його сторони не несуть жодного ризику.
Страховий інтерес випливає ризику, що виникає з права власності або володіння тим чи іншим об’єктом. Цей інтерес може бути як майновим, так і особистим, який стосується страти життя чи здоров’я. Інтерес страхувальника полягає у недопущенні настання нещасливої події, а в разі її настання – у прагненні отримати достатньої для відновлення майна або здоров’я суми відшкодування, доходів у разі втрати годувальника тощо. У свою чергу, інтерес страхової організації полягає у прагненні отримати максимально можливу загальну масу прибутку з урахуванням інвестиційної діяльності. Тому страховик теж зацікавлений у тому, щоб нещасливого випадку не трапилось. Цей принцип означає, що страховий захист може реалізуватися лише щодо конкретних збитків, заподіяних конкретній особі. Якщо страхувальник не має майнового або спорідненого інтересу щодо об’єкту страхування, не може виступати страхувальником. Тоді договір страхування визнається недійсним. Максимальна (гранична) сумлінність дає можливість сторонам страхування довіряти одна одній, без чого неможливе надійне страхування. Вона визначена у ст.17, 20, 25 ЗУ "Про страхування" [5] та регулюється положеннями Цивільного кодексу України. Обидві сторони договору страхування зобов’язані бути гранично сумлінними стосовно один до одного і під час виконання договору як до, так і після настання страхової події. Принцип граничної сумлінності поширюється і на страхових посередників (страхових брокерів або агентів, що беруть участь в укладанні страхового договору), а також застрахованих осіб, а в окремих випадках – і на вигодонабувача. Обмеження дії цього принципу допускаються лише у випадках, передбачених ст.24 цього Закону. Страхувальник та страховик не мають права приховувати або спотворювати важливу інформацію щодо об’єкту страхування та інших істотних умов страхового договору. У страхуванні, на відміну від звичайної комерційної діяльності, де діє принцип достатньої необхідності інформації, будь-яке замовчування інформації рівноважне перекручуванню фактів. Відповідно до законодавства страховик укладає договір страхування на підставі заздалегідь визначених ним самим та поданих страхувальником в повному обсязі даних щодо об’єкту страхування і не може вимагати визнання цього договору недійсним на тій підставі, що отриманих даних недостатньо для ухвалення рішення про підписання договору.
Принцип граничної сумлінності потребує виконання двох умов: · при укладанні договору страхувальник зобов’язується надати всі відомості про обставини, що цікавлять страховика у зв’язку з прийняттям на страхування конкретного ризику; · страхувальник зобов’язаний дотримуватися вимог договору страхування протягом всього терміну його дії, робити або не робити певні дії відповідно договору страхування. Страхові відшкодування призначені для компенсації завданого страхувальникові, застрахованій особі або вигодонабувачу реального збитку, отже, за економічною сутністю не призначені для принесення прибутку (ст.9 Закону України "Про страхування"). Крім максимальної сумлінності в процесі виконання договору страхування щоб уникнути спроб скористатися страхуванням зі спекулятивною метою страховиками використовується і принцип компенсації в межах реально завданого збитку. Згідно з ним фінансовий стан страхувальника після отримання відшкодування збитків має бути не кращим, ніж був до страхового випадку. Для цього встановлюються ліміти відповідальності страховика за окремими ризиками, видами страхування, договорами при добровільному страхуванні, а за ризиковими видами обов’язкового страхування – визначається ліміт виплат. Законодавство дозволяє здійснювати страхові відшкодування в будь-якій із форм: · перерахуванням належних коштів на рахунок страхувальника (застрахованої особи) або вигодо набувача (найпростіша форма, найпоширеніша в Україні); · оплатою витрат на ремонт пошкодженого об’єкта; · відновленням об’єкта; · заміною знищеного, пошкодженого або викраденого предмета на аналог.
Винятком є накопичувальне страхування життя, яке за своєю природою передбачає можливість отримання застрахованою особою, її нащадком або вигодонабувачем крім сплачених внесків ще й частини інвестиційного прибутку. Цей принцип може бути реалізованій в залежності від виду страхування наступним чином: · у майновому страхуванні – за прямою формою, полягає у виплаті страхувальнику або застрахованій особі, яка фактично зазнала майнового збитку, суми відшкодування в обсязі реально завданого майнового збитку; · у страхуванні відповідальності – за прямою формою, однак одержувачем завжди буде не страхувальник, а застрахована особа, що постраждала внаслідок ненавмисних дій чи бездіяльності страховика; · у особистому страхуванні – або прямо (у випадках хвороби, непрацездатності, досягнення визначеного віку тощо виплата здійснюється застрахованій особі, але сума страхової виплати по конкретному випадку обумовлюється у договорі страхування заздалегідь), або опосередковано (у випадку смерті застрахованої особи виплата здійснюється нащадку або вигодонабувачу). Франшиза – це визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Застосуванням франшизи поєднуються комерційне страхування та самострахування. Франшиза визначається у вигляді певної суми або у відсотках до страхової суми, може залежати від виду ризику та інших істотних умов страхового договору. Розрізняють умовну та безумовну франшизу. Умовна франшиза використовується головним чином в особистому страхуванні і не відшкодовується, якщо розмір збитку не більший за визначену суму, а якщо більший – то збиток відшкодовується у повному обсязі. Безумовна франшиза встановлює відповідальність страховика як збиток за винятком суми франшизи і притаманна майновому страхуванню. Суброгація – це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми. Право на подання регресного позову виникає у страховика лише після повної виплати страхового відшкодування (ст.25 і ст.27 Закону України "Про страхування"). Якщо сума отриманого страхового відшкодування менше завданого страхувальнику збитку, він зберігає право на отримання різниці від особи, що винна у заподіяному збитку. Якщо страхувальник отримує відшкодування збитків з іншого, ніж страхування, джерела, до виплати страхового відшкодування, то він має повідомити про це страховика, який врахує їх при розрахунку розміру відшкодування й оформлення регресного позову. Цей принцип використовується у майновому страхуванні.
Контрибуція (принцип подвійного страхування або принцип сприяння) – це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків. Вона визначається у ст.9 і 21 Закону України "Про страхування". Застосування цього принципу сприяє реалізації принципів максимальної сумлінності та відшкодування реально понесеного збитку, адже унеможливлює отримання за одну і ту ж шкоду більше одного відшкодування. Розподіл страхового відшкодування між страховиками в основному здійснюється пропорційно отриманим страховим премія. В реалізації цього принципу можливі такі варіанти: · страхувальник одержав від кількох страховиків відшкодування збитку, що сумарно перевищують понесений збиток – тоді кожний страховик, що виплатив відшкодування цілком, має право звернутися до страховиків, які не виплатили відшкодувань, із вимогою покриття його збитків у частині, що перевищує його частку в спільному покритті збитків страхувальника; · всі або більшість страховиків виплатили страхувальнику повні суми страхових відшкодувань збитку, що сумарно перевищують понесений збиток – то вони мають право вимагати від страхувальника повернення сум, які вони переплатили. Співстрахування і перестрахування мають спільну причину – неспроможність чи недоцільність утримування одним страховиком усього обсягу ризиків одного страхувальника. У цьому випадку страховик або страхує свої ризики у спеціальній страховій (перестраховій) компанії, або розподіляє ризик між кількома страховиками (за згодою останніх) шляхом спільного страхування. Докладніше про перестрахування та співстрахування буде сказано нижче. Диверсифікація діяльності страховиків, тобто поширення їх активності за рамки страхування, суттєво обмежена чинним законодавством, яке передбачає, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням і розміщенням страхових резервів та управлінням ними. Водночас диверсифікація збитків у часі, просторі та галузями є основою страхування як професійної фінансової діяльності. Головним чином принцип диверсифікації має використовуватися у формуванні страхового портфелю та при розміщенні резервів страхової компанії.
Збитки страхувальника можуть бути покритими лише за наявності безпосередньої причини, що прямо призводить до виникнення збитку. Вона повинна бути зафіксована в договорі як страховий ризик, на випадок якого здійснюється страхування і лише який дає страхувальнику право на відшкодування збитків (ст.8 і 9 Закону України "Про страхування"). Також у договорі страхування можуть бути винятки та обмеження ризиків, за якими страхування не здійснюється. Абандон – це умова, визначена у договорі страхування за згодою страховика і страхувальника, яка передбачає одержання від страховика повної страхової суми в обмін на відмову страхувальника від своїх прав на застраховане майно на користь страховика. Після абандону страховик стає власником об’єкта страхування. Підставами для абандону можуть бути такі страхові випадки: · повна конструктивна загибель – повна загибель об’єкта страхування або ушкодження його значної частини (близько 80 %), що робить витрати на його відновленню до стану, що передував страховому випадку, економічно недоцільні; · повна фактична загибель – втрата, загибель або знищення застрахованого майна при технічній неможливості його відновлення; · пропажа застрахованого транспортного засобу (судна, літака) або вантажу без звістки; · ушкодження в обсязі, що тягне за собою недоцільність ремонту транспортного засобу або доставки застрахованого вантажу в місце призначення; · захоплення судна або вантажу, застрахованих від такого ризику. При цьому можливе завдання особливого виду збитку, заподіяного судну або комерційному вантажу в результаті навмисних дій капітана або членів команди – баратрії. Контрольні питання: 1. Що таке страховий захист? 2. Назвіть специфічні ознаки категорії "страховий захист". 3. Що ви розумієте під страховим фондом? 4. Що таке страхування? 5. Назвіть основні принципи страхування. 6. Які специфічні функції страхування ви знаєте? 7. Назвіть загальні функції страхування. ТЕМА 2.
Читайте также: I. ПРИНЦИПИАЛЬНЫЕ СООБРАЖЕНИЯ Воспользуйтесь поиском по сайту: ©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...
|