Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

соціального захисту. Ці організаційно-правові форми вибу­довуються з огляду на правовий статус окремих категорій громадян, що потребують соціального забезпечення, на^ явність чи відсутність у них страхового стажу, а також вра­ховують специфіку окремих видів соціального забезпечення. Різноманітність організаційно-правових форм соціального забезпечення дозволяє охопити широке коло громадян, ви­користовуючи при цьому для захисту їхніх інтересів різні джерела фінансування витрат цих заходів. Значення ор­ганізаційно-правових форм соціального забезпечення поля­гає у тому, що вони дозволяють державі і суспільству най­більш раціонально розподіляти через систему соціального за­безпечення сукупний валовий продукт, поклавши в основу такого розподілу принципи соціальної справедливості¹.

Таким чином, під організаційно-правовими формами со­ціального забезпечення розуміються способи його фінансу­вання та здійснення. При їх характеристиці використовують такі ознаки:

1) спосіб акумуляції грошових засобів, за рахунок яких здійснюється соціальне забезпечення;

2) коло суб'єктів, які отримують соціальне забезпечення з відповідного фінансового джерела;

3) види забезпечення, що надаються в межах відповідної організаційно-правової форми;

4) система органів, які надають соціальне забезпечення².

Деякі вчені організаційно-правові форми соціального за­безпечення визначають лише з огляду на джерела фінансу-; вання окремих видів соціального забезпечення³. Такий під­хід видається не зовсім правильним, оскільки поза увагою залишаються такі важливі ознаки, як коло осіб, що підляга­ють соціальному забезпеченню, його види та ін.

¹ Захаров М. Л„ Тучкова З. Г. Право социального обеспечения России: Учебник. —

М.,2001, — С. 42.

² Андреев В. С. Право социального обеспечения в СССР: Учебник. — М., Юрид. лит.,

1980. — С. 11.

³ Право социального обеспечения: Учебник / Под ред. К. Н. Гусова. — М., 2001. — '

С.22-43.

8.1. Поняття та види організаційно-правових форм соціального забезпечення

Світовій практиці відомі три основні організаційно-пра­вові форми соціального забезпечення населення: соціальне страхування (з публічно-правовим статусом); соціальна до­помога, яка надається державою і органами місцевого само­врядування, та приватна страхова ініціатива і соціальні по­слуги, які надаються підприємствами¹.

В Україні система організаційно-правових форм соціаль­ного забезпечення має дещо інший вигляд. Вона, зокрема, включає: соціальне страхування працівників, асигнування за рахунок бюджетів різних рівнів та інші форми соціально­го забезпечення. При цьому перші дві організаційно-правові форми у нашій державі вже існують або поки що перебува­ють на стадії реформування, третя ж — ще тільки заро­джується.

Найпоширенішою в Україні організаційно-правовою фор­мою соціального забезпечення є соціальне страхування, яке становить відповідну систему правових відносин щодо на­дання матеріального забезпечення та соціальних послуг за­страхованим особам (членам їхніх сімей) у разі настання страхових випадків у розмірах і порядку, визначених зако­нами, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових платежів роботодавцями та особами, на ко­ристь яких здійснюється страхування.

Метою соціального страхування є перерозподіл соціаль­них витрат між роботодавцями, найманими працівниками чи іншими заінтересованими особами, які підлягають соціальному страхуванню, і державою для часткової або пов­ної компенсації втраченого заробітку, а також компенсації потреб, які виникли при настанні страхового випадку.

Залежно від джерел утворення соціальних страхових фондів та з огляду на їх правове становище розрізняють два види соціального страхування: державне загальнообов'язко­ве соціальне страхування та недержавне соціальне страху­вання.

¹ Социальная политика: Учебник / Под общей ред. П. А. Волгина. — М., 2002. — С. 295.

Розділ 8. Організаційно-право ві форми соціального забезпечення в Україні

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування

має чітко виражений публічно-правовий характер. Воно є обов'язковим для всіх суб'єктів, які визначені законом. Дер­жава встановлює порядок і розмір сплати страхових внесків, а також вказує підстави здійснення та розміри страхових ви­плат. Вона ж бере участь у формуванні страхових фондів, управлінні ними на паритетних засадах разом з іншими сторонами соціального партнерства.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування містить також елементи добровільності. Зокрема, передбаче­но перелік суб'єктів, які можуть добровільно взяти участь у системі соціального страхування. У деяких видах загально­обов'язкового державного соціального страхування право на виплати мають особи, які не є застрахованими. Це сто­сується, наприклад, страхування на випадок безробіття. Різноманітність видів соціального страхування зумовлена також різним правовим статусом фондів, які є страховиками у кожному з цих видів страхування. Так, якщо Пенсійний фонд є самоврядною організацією, яка діє на підставі статуту і утворює свої органи управління, то функції виконавчої ди­рекції фонду страхування на випадок безробіття поклада­ються на органи державної служби зайнятості.

Що ж до недержавного соціального страхування, то йому більш притаманний приватноправовий характер. Зокрема, визначення порядку і розмірів сплати страхових внесків ви­значається у договорі між застрахованою особою і страхови­ком. Цим же договором встановлюються підстави одержання та розміри страхових виплат. Держава здійснює лише кон­трольні функції, виступаючи при цьому гарантом такої діяльності. Цей вид соціального страхування в Україні тільки починає запроваджуватися. При цьому реально мож­на лише говорити про недержавне пенсійне страхування, яке дістало своє законодавче регулювання¹.

8.1. П он яття та види організаційно-правових форм соціального забезпечення

Недержавне соціальне страхування іноді зараховують до видів цивільно-правових договорів. Однак порівняно з ци­вільним страхуванням цей вид соціального страхування має свої особливості. Так, загальні підстави здійснення страхо­вих виплат визначаються спеціальним законодавством, яке регулює зазначений вид соціального страхування, а не дого­вором. Законодавчо регулюється також порядок встановлен­ня страхових випадків, які не можуть відрізнятися від ана­логічних підстав, визначених для загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Недержавне соціальне страхування іноді називають доб­ровільним соціальним страхуванням¹, але це не зовсім відпо­відає дійсності. Та обставина, що у певній своїй частині воно справді є добровільним, оскільки брати участь у ньому мож­на на підставі договору, не заперечує того, що деякі види не­державного соціального страхування є обов'язковими для певних категорій працівників. Це, зокрема, стосується стра­хування за рахунок професійних і ряду корпоративних пенсійних фондів. Воно повинно здійснюватися на підставі відповідних законів, прийняття яких передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне стра­хування»². Тому цьому виду страхування найповніше відпо­відає назва — недержавне соціальне страхування. А поєд­нання державного і недержавного способів формування стра­хових фондів дозволяє створити гнучку і ефективну систему соціального забезпечення громадян з достатньо високим рів­нем соціальних виплат.

Недержавні фонди соціального страхування, за кошти яких здійснюється недержавне соціальне страхування, є особливою організаційно-правовою формою некомерційної організації соціального забезпечення, єдиним видом діяль­ності якої є соціальне забезпечення учасників фонду на підставі договорів про недержавне соціальне страхування.

 

¹ Див. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-ІУ // Праця і зарплата. — 2003,— № 33.

¹ Иосифиди Д. Т. Право социального обеспечения Российской Федерации: Учебник

для вузов / Под ред. А. И. Бобьілева. — М., 2003. — С. 35.

² Відомості Верховної Ради України. — 2003. — №49-51. — Ст. 376.

 

⇐ Предыдущая19202122232425262728Следующая ⇒

Поделиться:

Читайте также:

Cтановлення багатопартійності в україні
II. Информирование о введении временных ограничений или прекращении движения транспортных средств по автомобильным дорогам
II. Компетенции, формируемые в результате освоения учебной дисциплины
II. Порядок формирования экспертных групп, организация экспертизы заявленных на Конкурс проектов и регламент работы Конкурсной комиссии
III. Забезпечення вихідного рівня знань - умінь
III. Забезпечення вихідного рівня знань.
III. Правотворчество и процесс формирования права
III. Форми та строки подання звіту
IV. Виховна робота в класі (розділ складається разом з класним керівником).
IV. Формирование новых знаний.

Воспользуйтесь поиском по сайту: