Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Тарифна ставка: структура й методи розрахунку.

Тарифна ставка – ціна страхового ризику та інших витрат, необхідних для виконання зобов’язань страховика перед страхувальником за підписаним договором страхування.

Сукупність тарифних ставок називається тарифом. Система відображення тарифів називається тарифним керівництвом.

Тарифна ставка, за якою укладається страховий договір, називається брутто-ставкою. Вона складається з двох частин: нетто-ставки і навантаження.

Нетто-ставка – ціна страхового ризику (вибуху, пожежі тощо).

Навантаження –вартість, яка покриває витрати страховика з організації та ведення страхової справи, а також містить елементи прибутку.

Для розрахунку тарифів можуть бути використані кілька методів:

- на основі теорії імовірності та методів математичної статистики з використанням часових рядів;

- на базі експертних оцінок;

- за аналогією з іншими об’єктами або компаніями;

- з використанням математичної статистики і розрахунку доходності.

Розглянемо докладніше один із них.

Методика розрахунків тарифної ставки на основі теорії імовірності включає:

- визначення імовірності настання страхового випадку;

- розрахунок нетто-ставки із 100 грн;

- розрахунок ризикової надбавки з використанням стійких статистичних рядів;

- визначення можливого інтервалу змін показника з певною мірою вірогідності;

- розрахунок брутто-ставки виходячи із планової рентабельності;

- визначення структури брутто-ставки та частки кожного елемента в ній.

Нетто-ставка визначається за формулою:

Т_н= Р*К*100, (1)

де Т_н – тарифна нетто-ставка, грн;

Р – імовірність страхової події;

К – коефіцієнт відношення середньої виплати до середньої страхової суми на один договір;

100 – одиниця страхової суми (100 грн.).

де K_в – кількість виплат за певний період (рік);

K_д – кількість підписаних за рік договорів;

де С_в – середня виплата на один договір;

С_с – середня страхова сума на один договір.

Тоді формула (1) матиме вигляд:

або

де В – загальна сума виплат страхового відшкодування;

С – загальна страхова сума застрахованих об’єктів.

Резервний фонд розраховується на основі показника – середньо квадратичного відхилення (d) за формулою:

де q – число страхових подій кожного року (місяця);

–середня кількість страхових подій;

п –тарифний період.

Відхилення, вищі трикратного середньоквадратичного, не використовують, оскільки, по-перше, 100 % гарантії того, що втрати не перевищать величини тарифу, не можна досягти, і, по-друге, чотирикратне і ще вищі середньоквадратичні відхилення значно підвищували б тарифну ставку, а це звужувало б страхове поле внаслідок подорожчання страхових послуг.

У разі надто нестійких рядів або надто високої ціни об’єктів страхування використовують інститут перестрахування.

Ще однією частиною тарифної ставки є витрати на ведення страхової справи. Ці витрати нормувати практично неможливо, оскільки чинників, що впливають на їхню величину, – багато і до того ж вони змінні. Найчастіше в актуарних розрахунках використовують класифікацію, яка відображає такі витрати на ведення страхової справи:

- організаційні –витрати, пов’язані із заснуванням страхової компанії, їх відносять до активів страховика, оскільки вони, по суті, є інвестиціями;

- аквізиційні – витрати, пов’язані із залученням нових страхувальників і укладенням нових страхових договорів при посередництві страхових агентів;

- л іквідаційні –витрати з ліквідації збитків, спричинених страховим випадком: на оплату праці ліквідаторам (особам, що займаються ліквідацією збитків); понятим; судові витрати; поштово-телеграфні; витрати на відшкодування збитків страхувальнику;

- у правлінські – загальні управлінські витрати й витрати з управління майном;

- і нкасаційні –витрати, пов’язані з обслуговуванням готівкового обороту надходжень страхових платежів. Сюди входять витрати на виготовлення бланків квитанцій про прийняття страхових платежів, облікових реєстрів: книг, відомостей, довідок тощо.

Останньою складовою тарифу є прибуток від страхових операцій. Він не є обов’язковим компонентом страхового тарифу. Страховик може відмовитись закладати прибуток на деякий проміжок часу з того чи іншого об’єкта з метою розширення страхового поля. Однак страхування – комерційна діяльність і вона має бути прибутковою. Оскільки згідно з інструкцією з ліцензування страхової діяльності величина страхових резервів становить не більш як 50 % від страхових платежів, тариф дорівнюватиме нетто-ставці, помноженій на 2.

Норматив витрат на ведення страхової справи встановлюють у певному відсотковому відношенні до брутто-ставки, а прибуток – до собівартості. Якщо перший норматив встановити на рівні 20 – 25 %, а прибуток – на рівні 5 % від собівартості, то тариф буде значно нижчим.

Є й загальна методика розрахунку тарифу. Вона має вигляд:

Т = Т_б + Н =Т _н + Н_с + Н_о Т , (2)

де Т – тариф;

Т_б – брутто-ставка;

Т_н – нетто-ставка;

Н – навантаження;

Н_с – статті навантаження, що встановлюються в абсолютній сумі;

Н₀ – статті навантаження, закладені в тариф у відсотках до брутто-ставки.

Тоді формула (2) матиме вигляд:

Якщо ж усі елементи навантаження визначено у відсотках до брутто-ставки, то величину брутто-ставки обраховують за формулою:

Конкретні розрахунки тарифів додаються до правил страхування.

⇐ Предыдущая 4 5 6 7 8910 11 12 13 Следующая ⇒