Необхідність і значення державного регулювання страхової діяльності

Організація страхування і підходи до регулювання державою порядку й умов страхових відносин можуть суттєво відрізнятися залежно від соціальної значимості ризику, що приймається на страхування, кількості потенційних потерпілих, ціни страхування, інших факторів. Державне регулювання в таких випадках здійснюється шляхом прийняття законів, а в деяких випадках і підзаконних актів, що встановлюють:

- перелік суб’єктів, які зобов’язані чи можуть брати участь у проведенні страхування (це стосується як осіб, які сплачують страхові внески, так і юридичних осіб, які формують страхові фонди і здійснюють страхові виплати);

- конкретний майновий інтерес, що підлягає страхуванню;

- розмір і порядок розрахунку страхового внеску, який сплачується у страховий фонд;

- умови, при настанні яких виникає обов’язок компенсувати спричинені потерпілим збитки (майнові втрати);

- розмір компенсації при настанні збитків і порядок її виплати;

- порядок проведення страхування, в тому числі визначається суб’єкт (юридична особа), що має обов’язок або право приймати на страхування відомі ризики, а також спеціальні необхідні умови, при яких обов’язок чи право встановленого суб’єкта можуть бути реалізовані.

Ринок страхових послуг у більшості країн є предметом державного регулювання. В Україні питання державного регулювання розвитку ринку страхових послуг необхідно розглядати у двох аспектах: по-перше, прийняття державою базових законів і нормативно-правових актів, що об’єднуються в поняття «страхове законодавство»; по-друге, здійснення спеціального нагляду за розвитком відносин страхування відповідно до інтересів громадян України та загальнодержавних економічних потреб.

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту прав страхувальників. Основним принципом державного регулювання страхового ринку України вважається реалізація загальнодержавних інтересів, забезпечення гарантій страхувальникам і певної безпеки інвестиційної діяльності в Україні.

В арсеналі державного регулювання – інвестиційна, фіскальна, кредитна і грошова політика чи так звані ринкові, непрямі методи впливу держави на зовнішнє середовище страхового бізнесу. Разом з цим використовується і пряме державне втручання в механізм його функціонування – як з допомогою законодавчої бази, так і з допомогою нагляду за страховою діяльністю.

Якість державного регулювання страхового ринку суттєво залежить від обсягів, достовірності, адекватності та незалежності інформації щодо фінансово-господарської діяльності страховиків. Важлива роль у цьому відводиться незалежним суб’єктам підприємницької діяльності, які здійснюють відповідні функції на страховому ринку – аудиторам, аварійним комісарам, оцінювачам.

Основою системи державного регулювання страхового ринку є Конституція України. Важливе місце у становленні системи державного регулювання страхового ринку відводиться Закону України «Про страхування» в редакції від 4 жовтня 2001 р. Цим Законом визначаються обов’язки, права страховика і страхувальника, договірні відносини між сторонами, порядок та умови здійснення страхових виплат і страхового відшкодування, мета і форми державного регулювання, повноваження органів державного регулювання, функції та права органу нагляду за страховою діяльністю, умови ліцензування страхової діяльності, умови забезпечення платоспроможності страховика, формування страхових резервів тощо.

Питання державного регулювання поточної діяльності страховиків у більшості країн світу вирішується встановленням певних правил формування і розміщення страхових резервів, насамперед так званих технічних резервів, тобто таких категорій пасивів страховика, які певною мірою мають адекватно відображати обсяги взятих страховиком страхових зобов’язань.

Надзвичайно важливим є як структура та склад технічних резервів, так і порядок їх формування. Держава має встановлювати певні вимоги до обсягів і структури активів, наявність яких є обов’язковою для покриття технічних резервів, виходячи із критеріїв їхньої надійності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості.

В умовах ринкової економіки кошти резервів разом із власними коштами страховика стають основним інструментом виконання страхових зобов’язань. Тому контроль наявності і достатності вказаних коштів для виконання своїх зобов’язань страховиком – одне з основних завдань діяльності органу нагляду за страховою діяльністю.

Окрім того, для забезпечення фінансової стійкості страховика не менш важливе значення має контроль за розміщенням страхових резервів.

Страхові премії, спрямовані у страхові резерви, деякий час перебувають у розпорядженні страховика і можуть бути інвестовані з метою отримання додаткового прибутку. Тому кошти страхових резервів, інвестовані страховиками, потребують регулювання, оскільки є коштами страхувальників і мають бути повернені їм при настанні страхового випадку.

Здійснення ефективного нагляду за страховою діяльністю – одна з основних передумов забезпечення соціально-економічної стабільності в суспільстві, а підвищення ефективності роботи органів нагляду є одним із першочергових завдань для уряду будь-якої країни і вимагає розгляду їх діяльності через призму необхідності і достатності: об’єктивної необхідності введення поїзних норм і правил в обсягах, достатніх для досягнення позитивних результатів нагляду.