Поняття емпатії в психології

Аналіз літератури показав, що проблема емпатії і в історії психології і в сучасній науці стає об’єктом пильної уваги різних галузей гуманітарного знання, що перетворює її у міждисциплінарну проблему. Теоретичний аналіз сучасних досліджень означеної проблеми свідчить про те, що в зарубіжній літературі емпатія розглядається: у контексті психології розуміння почуттів та потреб іншої людини (Р.Даймонд, Т. Шибутані,); як “вчуття” у подію, в об’єкт мистецтва, природу (С. Маркус, Т. Ліппс, К.Г. Юнг); у контексті афективного зв’язку з іншими людьми (А.Мехрабян, П. Фресс, Н. Епштейн); у зв’язку з дослідженнями якостей особистості професіонала (А.Е. Айві, М.Б. Айві, В.Айкенс, А.К. Бохарт, Д. Іган, А. Гольдштейн, Р. Мей, Т. Райк, К.Роджерс, Л.Сайлік-Даунінг). [12, 89]

Останнім часом у психології виділяються два підходи у поглядах на емпатію. З позицій першого підходу емпатія розглядається як процес або як стан (А.П. Сопіков, Л.П.Стрєлкова, І.М. Юсупов; Т. Райк, К. Роджерс); для другого підходу характерним є уявлення про цей феномен як про здатність чи стійку властивість особистості (Т.П.Гаврилова, В.І. Кротенко, М.М.Муканов, В.А.Лабунська, О.П. Саннікова). У межах другого підходу існує тенденція по-різному ставити акценти у визначенні поняття “емпатія”: деякі дослідники розглядають її у контексті моральних почуттів (Т.П.Гаврилова, Ю.З. Гільбух, В.І.Кротенко, В.Д.Шадриков); інші роблять акцент на тому, що емпатія відіграє центральну роль у гармонізації міжособистісних стосунків (В.Д.Абраменкова, В.С. Агеєв, Ю.Б.Гіппенрейтер); багато дослідників вважають її джерелом альтруїзму, підтримуючої поведінки (С.К. Нартова-Бочавер, Е.П. Ільїн, В.В.Колпачников, М.С. Яницький) [12, 90].

Останнім часом емпатія активно вивчається у професійному контексті: як “педагогічна емпатія” (Ю.Б. Гіппенрейтер, Т.В.Василішина, Л.П. Виговська, В.І. Кротенко, С.Д.Максименко, С.М. Максимець, Л.Б. Малицька, М.В. Тоба, А.Є. Штеймець, Т.С. Яценко); як “терапевтична емпатія” (А.Е.Айві, М.Б. Айві, А.К. Бохарт, Д. Іган, Т. Райк), як базова терапевтична настанова (Н.Ф. Каліна); як професійно важлива властивість психолога (М.А. Амінов, Ж.П. Вірна, М.В.Молоканов, О.П. Саннікова, Т.І. Федотюк, Н.В. Чепелєва) [12, 90].

Емпатія — це складне багаторівневе, але в той же час і цілісне утворення, у структурі якого виділяється 3 рівні: 1) формально-динамічний, що характеризує динамічні властивості емпатії (особливості виникнення та течії емпатичних реакцій) і якісні, які відображають психологічну сутність емпатичного процесу (емоційна емпатія, коґнітивна, предиктивна та дійова); 2) змістовний, до якого входять ті аспекти емпатії, що стосуються виборупростору, для переживання емпатії і морально-етичного змісту її об’єкта; 3) імперативний рівень, що відображає індивідуальні уявлення про існуючі соціально-культурні „норми” емпатичних проявів (О.П. Саннікова). [25, 164]

Емпатичні переживання можуть бути пов’язані не тільки з подіями, які відбуваються з об’єктом “тут і зараз”, але й із ситуаціями, що трапилися з ним у минулому чи відбуватимуться у майбутньому (Т.П. Гаврилова, В.А.Лабунська). Емпатична спрямованість розглядається як прояв емпатичних переваг, як “вибір” суб’єктом тих об’єктів, тих сфер життєдіяльності по відношенню до яких, в першу чергу, виникають емпатичні переживання суб’єкта і де найбільш яскраво виявляється індивідуальна своєрідність емпатії. У психологічній літературі існує інформація, яка дозволяє виділити серед показників емпатичної спрямованості: емпатію до рідних, близьких, друзів, (так звана релятивна емпатія -ЕР); до колег, клієнтів, учнів (професійне спілкування - ЕП); до незнайомих та малознайомих людей (позапрофесійне спілкування - ЕПп); до самого себе (аутоемпатія - Аут); до героїв художніх творів (ЕАрт); до представників тваринного світу (ЕФа); до рослинного світу (ЕФл); до навколишнього світу в цілому (ЕНс); до подій в минулому (ЕРет); до майбутніх подій (ЕМ). Ці показники розглядаються як біполярні континууми: один полюс свідчить про яскравий прояв даного показника, другий - про відсутність такого прояву.

Серед властивостей особистості, що є гіпотетично пов’язаними з емпатією, виділяються: товариськість (О.О.Бодальов, А.І. Ільїна, Т.Р. Каштанова, О.П.Саннікова, Т.І. Федотюк); психологічна проникливість (А.А. Борисова, Н.П.Ерастов, О.А. Кисєльова, І.А.Куницина, В.А. Лабунська; Г.Оллпорт) та широкий спектр властивостей особистості, що представлені у факторній структурі особистості Р. Кеттелла [12, 91].

Огляд наукової літератури засвідчує, що у дослідженнях проблеми емпатії виділяються два основних напрямки: когнітивний та емотивний. У першому випадку емпатія розглядається як спосіб розуміння іншої людини (Р.Карамуратова, L.Cottrel, R.Dymond), як "розумова комунікація" або інтелектуальна реконструкція внутрішнього світу іншої людини (U.Bronfenbrenner, J.Harding, M.Gallwey), тобто як суто інтелектуальний процес. При такому підході емпатія визначається як осмислення внутрішнього життя іншої людини, як вид чуттєвого пізнання. В межах даного напрямку існує тенденція, яка розглядає емпатію як інтуїтивне пізнання емоційного стану іншої особистості (А.Ковальов, Т.Шибутані). Представники іншого напрямку трактують емпатію як емоційний стан, котрий виникає у суб'єкта при вигляді переживань іншої людини (Т.Пашукова, Т.Гаврилова, А.Руська). Емпатія у цьому випадку розглядається як афективне явище, суть якого полягає у проникненні в афективні орієнтації іншої людини, у співчутті переживанням цієї людини, у здатності прилучитися до її емоційного життя, розділити її емоційний стан (Т.Гаврилова, О.Кайріс, А.Рудська, Л.Стрєлкова, О.Фєніна). Окремі психологи, які вивчають емпатію, виділяють не тільки когнітивний та емоційний, але і поведінковий компонент емпатійної взаємодії (Л.Джрназян, В.Киричок, Н.Сарджвеладзе, Є.Шовкомуд). Особливий інтерес викликають праці, в яких емпатичні переживання розглядаються як мотив альтруїстичної поведінки, як складова поведінки, спрямованої на надання допомоги (Дж.Аронфрід, К.Бетсон, Дж.Кок, К.Мак-Девіс, М.Обозов, П.Симонов) [9, 14, 18, 19, 20, 22].

Наш науковий погляд на психологічний зміст емпатії збігається з думкою дослідника М. Обозова (1979), який розглядає сприяння іншій особі не як компонент емпатії, а як вищу форму її прояву з одного боку та – як заключну фазу емпатійного процесу – з іншого.

Аналіз вищевказаних досліджень робить очевидним висновок, що диференціація емпатії як процесу відбувається із врахуванням того, який із трьох компонентів у ній переважає: когнітивний, емоційний чи поведінковий. Перевага когнітивного компоненту у відображенні стану іншої людини характерна для адекватного розуміння іншої особистості. Домінування емоційного компоненту в емпатії говорить про емоційний відгук однієї особистості на переживання іншої. У діяльній емпатії суб'єкт не тільки розуміє емоційний стан іншої особи, але і надає її активну підтримку. Отож, емпатія є одним із регуляторів взаємостосунків між людьми. Емпатійні стани співчуття, співпереживання, які багаторазово повторюються, стають властивістю особистості.

Емпатія розглядається нами як властивість, котра проявляється у розумінні внутрішнього світу іншої людини, емоційному залученні у її життя. Емпатійні переживання(співчуття, співпереживання, жалість) реалізуються у формах допомагаючої поведінки. У цьому випадку емпатія має особливу соціально-практичну значимість для морального удосконалення особистості, оптимізації стосунків, які складаються у діяльності та спілкуванні,

Результати аналізу літератури свідчать, що поза увагою дослідників залишилося питання феномену емпатії в контексті духовності. По-перше, не визначено функціональні зв’язки емпатії з іншими структурними компонентами духовності. По-друге, не окреслена психологічна дефініція поняття «емпатія» як компонента духовності. Крім того, емпатійне ставлення розглядається лише щодо представників роду людського. У подальшому викладі результатів дослідження ми виходитимемо із одного з основних постулатів нашої концепції духовності, згідно з яким гуманне ставлення (зокрема й емпатійне ставлення) виявляється не лише до людей, а й до будь-якої живої істоти.

З одного боку, емпатія розуміється як безпосередній емоційний відгук індивіда на переживання чи експресивні знаки обличчя іншого, що виникає незалежно і до усвідомлення джерела та змісту таких переживань. З іншої сторони емпатія наближається до "розуміння" або трактується як емоційний аспект останнього. При цьому загальний зміст існуючих підходів полягає в тому, що особистість і її відносини неможливо зводити до елементарних психічних процесів. Вони мають свій суб'єктивний, особистісний зміст, для розуміння якого необхідно знати ту систему понять, у якій самі індивіди виражають і структурують свій життєвий світ. Розвиток емпатії проходить від нижчих інстинктивних форм до вищих соціальних почуттів і обумовлюється соціальним впливом, а також системою виховних впливів. Механізмами емпатії є: емоційне зараження, ідентифікація і проекція.