Методи і форми організації перестрахувального захисту

Передавання ризиків у перестрахуванні може відбуватися по­стійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування свід­чить, що першими були епізодичні передавання найбільш небез­печних ризиків.

За методом передавання ризиків у перестрахування і за оформ­ленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поді­ляють:

Ø на факультативні;

Ø облігаторні (договірні);

Ø факультативно - облігаторні;

Ø облігаторно - факультативні (змішані).

Факультативний метод перестрахування характеризу­ється повною свободою сторін договору перестрахування. Пере­страхувальник має право передавати ризики або залишати їх на власній відповідальності, а перестраховик — взяти ризики чи від­мовитися від них. За факультативного перестрахування кожен ризик передається окремо. Головна особливість цього методу перестрахування полягає у можливості індивідуальної оцінки ри­зику.

Факультативне перестрахування в багатьох аспектах подібне до прямого страхування, зокрема у тому, що перестраховик, беру­чи ризик, докладно його вивчає, ознайомлюється з практикою страхових операцій цедента. Таке ретельне вивчення партнера та його пропозицій має сенс, особливо якщо це одне з перших при­ймань від компанії - цедента. Проте вивчення інформації в такому обсязі потребує багато часу і чималих адміністративних витрат для обох сторін (перевірка документів, вивчення подробиць щодо ризиків).

Особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утриман­ня.

Власне утримання — економічно обґрунтована частина стра­хової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідаль­ності. Цю суму визначають:

Ø окремо за страховим полісом;

Ø за одним ризиком;

Ø за групою ризиків.

Власне утримання встановлюється в абсолютній сумі або у від­сотках страхової суми об'єкта.

Отже, визначення оптимального розміру власного утримання є важливою ланкою в організації процесу перестрахування, тому в багатьох країнах світу розмір власного утримання регламенту­ється законодавством або самими учасниками перестрахування.

У ст. 30 Закону України "Про внесення змін до Закону Украї­ни "Про страхування" передбачена вимога щодо обов'язкового укладання договору перестрахування у тому разі, коли страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів.

Порядок укладання перестрахувального договору на факуль­тативній основі полягає у тому, що спочатку перестрахувальник і перестраховик укладають договір про співробітництво з факуль­тативного перестрахування, який не містить даних про ризики, а лише визначає схему роботи, права та обов'язки сторін. Підпису­ючи таку угоду, перестрахзвик не зобов'язаний брати ризики від страховика на перестрахузання. Факультативне перестрахуван­ня передбачає рішення перестраховика у кожному окремому ви­падку.

Коли у страховика з'являється ризик, який він бажає пере­страхувати згідно з Договором про співробітництво з факульта­тивного перестрахування, він надсилає перестраховикові ковер - ноту. Ковер - нота містить таку інформацію: вид страхування, те­риторію страхування, об'єкт страхування, страхову суму, ставку премії, власне утримання, премію перестраховика, комісію.

Після вивчення інформації щодо ризику перестраховик пові­домляє страховика (цедента), яку частку він бере у факультатив­не перестрахування. Підтвердження робиться по телефону, факсу або відправленням підписаної копії пропозиції із зазначенням своєї частки (табл. 9.1).

Таблиця 9.1.