Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Економічний зміст перестрахування та його значення

Перестрахування є найважливішим сегментом міжнародного ринку страхування. Виникнення перестрахування як системи перерозподілу страхових ризиків і збитків було історично зумовлене розвитком світового господарства, появою нових об'єктів страхування та пошуком страховиками нових форм і методів їх страхового захисту на якісно новій фінансовій основі. Страхові компанії здатні виконувати свої безпосередні функції лише за умови створення багаторівневої системи страхового захисту, яка не можлива без застосування перестрахування.

Перестрахування забезпечує фінансову надійність функціонування страхових компаній, динамічний розвиток національного страхового ринку, збільшення його місткості. Застосування можливостей перестрахування є вкрай необхідним для молодих і малопотужних страхових ринків країн із перехідною економікою, у тому числі України.

Перестрахування — страхування страховиком на визначених договором перестрахування умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у разі настання страхового випадку в перестраховика.

Процес виникнення перестрахування не є визначеним, але можна встановити загальні світові тенденції його розвитку. Перестрахування виникло дещо пізніше, ніж саме страхування, тому є похідним від останнього.

Можна стверджувати, що перестрахування з'явилося як спосіб підтримки страховиків у разі збільшення обсягів і використання нових форм страхування. Необхідність такої підтримки полягає у тому, що індивідуальні можливості страховика зі страхування, а також гарантії повної та своєчасної виплати за великим одиночним ризиком є досить обмеженими. Система перестрахування, як і система прямого страхування, ґрунтується на розподілі ризику між декількома учасниками. Це дає змогу прямому страховику, з одного боку, цілком виконати взяті на себе страхові зобов'язання перед страхувальником, а з іншого — полегшити навантаження за виплатою у будь-якому страховому випадку, зберігаючи при цьому свою фінансову надійність.

Довідка. За одними джерелами, перше перестрахування відбулося у 1370 р., коли був укладений перший відомий договір з юридичними особливостями договору перестрахування у Генуї між двома торговцями, які виконували роль перестраховиків, і третім торговцем, котрий був прямим страховиком. Договір надавав перестрахове покриття відповідно страхуванню товарів, які були відправлені морем із Генуї в Брюгге (Бельгія). Перестраховувалася частина рейсу від Коделес до Брюгге. Ця операція мала одиничний характер. Інші датують перші договори перестрахування кінцем XVI ст., коли страховики-купці розподіляли між собою ризики у певних частках.

Найбільш часто використовується визначення перестрахування, наведене у Німецькому торговому статуті: "Перестрахування — це страхування ризику, взятого на себе страховиком".

У перестрахуванні застосовується своя термінологія та відповідні умови страхування. Так, страховик, який перестраховує взяті на себе ризики, стає перестрахувальником, тобто цедентом, хоча при цьому залишається перед своїм клієнтом відповідальним у повному обсязі. Процес передання ризику або його частини називається цедуванням ризику, або цесією. Процес подальшого передання цього ризику наступному перестраховику називається ретроцесією, а сторона, яка бере такий ризик, — ретроцесіонарієм. Під час здійснення перестрахування кожна страхова компанія ґрунтується на тому, що цей процес має бути економічно ефективним при досягненні поставленої цілі, а також враховувати вартість перестрахування.

Вартість перестрахування включає:

Ø частину страхової премії, що передається перестраховику;

Ø витрати компанії на ведення справи у зв'язку з переданням ризиків.

У самому процесі перестрахування закладена певна суперечність. З одного боку, перестраховик, фінансово підтримуючи страхову компанію, сприяє збалансуванню її страхового портфеля, розширенню її страхової діяльності, а з іншого — перестрахування пов'язане з переданням доволі значної частини страхової премії, тобто є можливість погіршення підсумкових показників діяльності страхової компанії.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

У разі настання страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

Ризик, взятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес має назву ретроцесії. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере його на себе, — ретроцесіонарієм.

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Довідка. CCR (Caisse Centrale de Reassurance) (Франція) — один з 25 найбільших перестрахувальників світу. Компанія заснована в 1946 р. З 2001 р. вона має найвищий рейтинг фінансової стійкості "AAA" за оцінкою агентства Standard & Poor's.

"Partner Re" (Швейцарія) — провідна міжнародна перестрахова група, заснована у листопаді 1993 р.

Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: їх рідкісністю ризиків, високою вартістю, потребою у розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер збирає всю потрібну інформацію для пропозиції та розміщує її оптимальним способом. Зробивши це, він готує перестрахувальний договір, після підписання якого забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіює, як правило, у межах від 10 до 15 % нетто-премії.

Отже, основні функції брокера такі:

Ø представлення клієнта;

Ø консультування;

Ø ведення переговорів;

Ø розподіл ризиків.

Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, який передає ризик страховій компанії), під час проведення перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й за страхування, зокрема на принципах страхового інтересу, відшкодування збитків, найвищої сумлінності.

У разі купівлі у перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а також частину премії. Але за організацію взяття ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії з премії.

Комісія — узгоджена частина зазнаних цедентом витрат з укладання договорів страхування.

Є такі види комісій:

Ø оригінальна комісія — відрахування з премії на користь цедента, що виплачується у перестрахувальній цесії;

Ø перестрахувальна комісія — відрахування з премії на користь ретроцедента, що використовується за ретроцесії;

Ø брокерська комісія — відрахування з премії на користь брокера, яка покриває витрати, пов'язані з розміщенням перестрахувального договору, і враховує прибуток із цього розміщення.

Страховик (цедент) має також право на тантьєму.

Тантьєма — відрахування з прибутку перестраховика, який може отримати страховик (цедент) за результатами проходження договору перестрахування.

Тантьєма виплачується щороку із суми чистого прибутку, який отримує перестрахувальна компанія. Вона є формою заохочення перестраховиком перестрахувальника щодо наданої участі у договорі перестрахування, сумлінності та обачного ведення справи.

Значне місце у перестрахуванні займають перестрахувальні пули. Розрізняють два типи пулів: пул страхування і пул перестрахування.

Пул страхування здійснює продаж полісів, за якими всі його учасники беруть на себе раніше узгоджену частку відповідальності.

Пул перестрахування передбачає, що страховики випускають поліси самостійно, утримують узгоджену частку, а решту передають у пул на основі квоти або ексцедента. Перестрахувальний пул діє як посередник, розподіляючи передані у перестрахування ризики між своїми членами. З огляду на світовий досвід доцільним вважається створювати пули у страхуванні ризиків з можливою катастрофічною відповідальністю (ядерні та авіаційні ризики, каско морських суден).

Отже, правильне встановлення розміру перестрахування важливе для кожної страхової компанії. У зв'язку з цим визначальною є сума на утримання цедента, яке становить економічно обґрунтований рівень суми, в межах якої страхова компанія утримує на своїй відповідальності певну частку ризиків, які страхує, та передає у перестрахування суми, що перевищують цей рівень. Є багато теорій та практичних рекомендацій із встановлення лімітів власного утримання. Проте вони не враховують специфіки кожної окремої страхової компанії. У розв'язанні зазначеної проблеми важливим є врахування багатьох факторів (середньої збитковості за ризиками, що страхуються, обсяг премії, середня дохідність чи прибутковість операцій за відповідним видом страхування, територіальний розподіл застрахованих об'єктів, величина витрат на ведення страхової справи) та професійний рівень андерайтерів.

Перестрахування класифікується:

Ø за способом дії на активне (передання ризиків у перестрахування) і пасивне (взяття ризиків на перестрахування);

Ø розміщенням ризиків на вітчизняне та зарубіжне;

Ø способом розподілу ризиків на пропорційне і непропорційне;

Ø методом передання ризиків на факультативне (добровільне), облігаторне (обов'язкове) і факультативно - облігаторне (змішане);

Ø видами договорів (формами здійснення) на пропорційне (квотні договори, договори ексцеденту суми, квотно - ексцедентні суми) і непропорційне (договори ексцеденту збитку й ексцеденту збитковості).

Головна функція перестрахуваня — вторинний перерозподіл ризику, зміст якої полягає у тому, що страховик може забезпечити страхувальнику тільки таку гарантію, яка відповідає його фінансовим можливостям. Самотужки домогтися значних результатів страховику досить важко. Якісніше і в повнішому обсязі виконувати свої зобов'язання він може завдяки перестрахуванню, тобто через розподіл ризику між ним та іншими страховиками. За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії. Частина ризику, яку цедент залишає за собою, називається власним утриманням. На практиці у покритті збитків найчастіше беруть участь кілька перестраховиків (вони починають співпрацювати на підставі контрактного документа або договору).

Як правило, на кожного перестрахувальника припадає різна частка покриття. Завдяки цьому страховик, котрий передає ризики у перестрахування, збільшує можливості щодо взяття ризиків у десятки разів.

Допоміжними функціями перестрахуванняє такі.

1. Перестрахування дає змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики.

2. Воно сприяє запровадженню та поширенню нових видів страхування.

3. Перестрахування у перспективі створює умови для формування однорідного збалансованого портфеля, який необхідний страховику для надійного контролю своєї середньо- та довгострокової політики. Наприклад, страхова компанія має портфель страхування від пожежі, що характеризується певною стабільністю. У певні проміжки часу збитковість компанії може досить різко коливатись упродовж 3—5 років, причинами чого є випадковість, економіко-політичні ситуації, якість взятих на страхування ризиків. Для керівництва така ситуація досить уразлива. Йому (керівництву) потрібно поділити ці коливання на певний період, наприклад, на 5 років. Ця проблема розв'язується за допомогою перестрахування.

4. Якщо перерозподіл ризику здійснюється між компаніями з різних країн, то перестрахування набирає форми зовнішньої торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є страхові гарантії. Це "невидимий" експорт-імпорт.

Розрізняють активне та пасивне перестрахування.

Активне перестрахування полягає у взятті іноземних ризиків для покриття або продажу страхових гарантій.

Пасивне перестрахування — це передання ризиків іноземним страховикам (купівля страхових гарантій). Основна його мета полягає у переданні відносно дрібних ризиків великій кількості перестраховиків у різних країнах. Завдяки цьому досягається стабільність страхового портфеля та встановлюються широкі контакти на ринку перестрахування.

⇐ Предыдущая 29 30 31 32 333435 36 37 38 Следующая ⇒