Страхування відповідальності за забруднення довкілля.

Правом людини є мешкати поза забрудненим навколишнім середовищем. Екологічні катастрофи привернули увагу людства, загострили розуміння небезпеки для життя, здоров’я, господарської діяльності. Національні законодавства та міжнародні угоди покладають безумовну відповідальність за викиди небезпечних речовин у навколишнє середовище за принципом “платить той хто забруднив”. При цьому заповідач шкоди повинен компенсувати не лише прямі втрати, а й витрати на очищення забруднених територій. В країнах ЄС підприємства об’єкти підвищеної небезпеки для зовнішнього середовища повинні здійснювати обов’язкове страхування екологічних ризиків.

Екологічні катастрофи спричиняють наступні чинники:

· відсталість технологій та значний ступінь зносу технічної бази виробництв;

· недбалість персоналу і керівництва про безпеку виробництва;

· стихійні лиха та протиправні дії третіх осіб.

В України прийнято закон “Про охорону навколишнього природного середовища”, що є правовим забезпеченням щодо захисту природного середовища. В цьому законі дається визначення поняття забруднення – це викид та нагромадження шкідливих речовин у обсязі, який не може більше поглинатися навколишнім середовищем. Підприємства забруднювачі звільняються від відшкодування шкоди, у разі якщо доведуть, що шкода виникла в наслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій третіх осіб.

Сутність страхування відповідальності за екологічне забруднення полягає у тому, що страхувальник (підприємство, на якому потенційно можливі шкідливі викиди) сплатою страхового внеску передає страховикові відповідальність за раптове забруднення навколишнього середовища своїм підприємством.

Особливостями цього виду страхування є те, що:

шкода може настати через багато років, і в такому разі важко встановити зв’язок між результатом забруднення та викидами;

передбачити і оцінити ризики забруднення довкілля дуже важко, необхідно мати фахівців-експертів для оцінки ризиків конкретного виробника;

дуже важко визначити розмір страхового платежу, а розрахований страховий платіж через можливі катастрофічні збитки може бути дуже великим.

Страхування відповідальності за шкоду заподіяну природному середовищу базується на наступних умовах:

· компенсувати страхувальникові усі суми, присуджені за законом постраждалим третім особам;

· покриваються лише випадкові забруднення;

· суми штрафів за порушення умов безпечного виробництва не відшкодовуються.

Через високі премії, та великі адміністративні витрати страхувальникові вигідно партнерство на термін не менш як 5-10 років.

З метою страхового захисту передбачаються страхові пули – це надання більш розширеного покриття та забезпечення високих лімітів для компенсації збитків. У 1997р. в Україні створений пул із страхування ядерних ризиків.

Територіальні межі обумовлюються географічними лімітами.

В Україні не передбачено загального страхування екологічної відповідальності як обов’язкового, але в окремих випадках діють норми обов’язковості екологічного страхування, а саме:

страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за збиток завданий внаслідок ядерного інциденту;

страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за збиток, який може бути спричинено пожарами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки;

страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду завдану оточуючому середовищу;

страхування відповідальності експортера і особи, відповідальної за утилізацію (видалення) небезпечних відходів щодо шкоди, яка може бути завдана оточуючому середовищу;

страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів.

Отже, певний страховий захист екологічного середовища України передбачений, але з наведених видів страхування діють лише два останні (виділені курсивом).