Історичні хроніки Шекспіра Річард 3 і генріх 4

Річард III – п’єса Вільяма Шекспіра, написана в 1592-1593 роках. П’єса є хронікою життя й діянь Річарда Глостера із династії Йорків. Вона завершує цикл п’єс-хронік, так звану першу тетралогію, із історії Англії 15-го століття, розпочинаючи розповідь там, де закінчився сюжет «Генріха VI».

Вперше п’єса надрукована в 1597 році, потім 5 разів виходила окремими виданнями Quarto, і нарешті увійшла до великої збірки п’єс Шекспіра Folio 1623 року. Загалом Річард III в кінці 16-го та на початку 17-го століття друкувався більше, ніж будь-яка інша п’єса Шекспіра. Окремі видання були піратськими, надиктованими по пам’яті акторів, тому в них є чимало пропусків і спотворень.

Джерелом для створення Річарда III послужила хроніка Голіншеда, який опирався на попередню хроніку Голла і на твір Томаса Мора «Історія короля Річарда III». При написанні п’єси Шекспір залишився лояльним династії Тюдорів, для яких було вигідно зобразити останнього з королів-Йорків у якомога менш привабливих барвах. Історичний аналіз показує, що Річард III не особливо відрізнявся від своїх сучасників ні віроломством ні жорстокістю У Шекспіра Річард III не тільки носій середньовічного зла, а й гравець із долею, авантюрист. На відміну від попередніх п’єс-хронік, «Річард III» не просто переповідає події. Це вже твір із чіткою драматичною композицією із королем-негідником у центрі. Шекспір створив сильний, обдарований, артистичний образ короля, що підноситься над іншими персонажами, короля якому ніхто не може опиратися. Трагізм Річарда III у тому, що він веде боротьбу із несприятливим часом, намагаючись скорити його своїй волі, й зазнає в цій боротьбі поразки.Тематично й сюжетно хроніка «Річард III» пов'язана з трилогією «Генріх VI» і разом з нею складає першу тетралогію історичних хронік Шекспіра.

СЮЖЕТ:Відображено останній етап війни Білої і Червоної троянд та її фінал. Після тривалої і запеклої боротьби до влади прийшли Йорки - королем став представник їхньої династії Едвард IV. Проте міжусобиця на цьому не припинилася; через певний час вона розгорілась і всередині табору Йорків, та й супротивники їхні не склали зброї. Едвард IV виявився слабким і недалекоглядним правителем, який діяв за принципом «королю все дозволено»; одружившись із леді Грей, він підніс до влади її численну й не дуже знатну рідню, що викликало обурення серед давніх його прибічників. Помираючи, він залишив корону неповнолітньому синові Едвардові й призначив регентом свого брата Річарда, герцога Глостера. Зразу ж спалахнула боротьба між Річардом, з одного боку, і королевою Єлизаветою та її ріднею Вудвілами - з другого, в якій переміг герцог Глостер. Він проголосив себе королем Річардом III, але його правління виявилося короткочасним: проти нього виступила коаліція ворогів, очолена графом Річмондом, який, перемігїпи у битві при Босворті, став королем Генріхом VII і поклав початок династії Тюдорів.

Своєрідний титанізм Річарда III виявляється і в тому, що він вступає в боротьбу з «часом», намагається скорити його своєму бажанню, своїй волі. Цей конфлікт героя з «часом» виразно намітився вже в останній частині «Генріха VI», а в хроніці «Річард III» він досягає апогею, за яким швидко настає катастрофічна розв'язка. Протягом усього твору послідовно акцентується «випадіння» Річарда III з «часу», яке переростає в дерзновенне прагнення героя «осідлати час», повернути його в бажаному напрямі. Річард III хоче створити свій «час», але цей час не збігається з об'єктивним часом історії, і тому всі потуги героя закінчуються крахом. Зрештою, в своєму творі Шекспір осуджує волюнтаризм Річарда III, невіддільний від його аморальності.

Спеціальні дослідження показують, що стилістикою «Річард III» дуже близький до «Генріха VI», але своєю структурою це вже інший твір. Для нього характерна не епічно-хронікальна, а суто драматична композиція. «Річард III» - це монодрама, тут порядок і хід подій визначаються не стільки спонтанним рухом історії, скільки особистістю головного героя, його характером і волею, планами і намірами.

Генріх IV

П’єса

Джерелом сюжету з'явилися кілька анонімних п'єс і літописи Холіншеда, з якими, однак, Шекспір ​​обійшовся дуже вільно. П'єси про царювання Генріха IV складають як би серединну частину тетралогії, початком якої є «Річард II», а кінцем - «Генріх V». Всі вони пов'язані послідовністю історичних подій і спільністю деяких персонажів. Дія п'єси розгортається в Англії початку XV ст., Коли королівська влада стверджувала себе у боротьбі зі свавільними феодалами.

СЮЖЕТ:Король Генріх IV збирається очолити похід у Святу Землю, що має стати єпітимією, церковним покаянням, за вбивство Річарда II. Але ці плани зриваються, коли король дізнається від графа Уестморленда, що бунтівний уельський полководець Оуен Глендаур завдав поразки величезної англійської армії на чолі з Едмундом Мортімером, графом Марч, який потрапив у полон. Генріху також повідомляють, що в битві при Холмдоне юний Гаррі Персі, на прізвисько Хотспер («Гаряча Шпора», т, е. «Шибайголова»), розбив шотландців на чолі з Арчіболдом, графом Дугласом, але відмовився видати бранців королю. Згадавши про власний норовливим сина, Генріх дозволяє собі позаздрити графу Нортемберленду, батькові Хотспера.

Тим часом принц Уельський Хел розважається у своєму будинку з сером Фальстафом - огрядним лицарем, чию схильність до веселощів і хересу НЕ стримують ні сивини, ні порожній гаманець. Нед Пойнс, один з безпутних дружків принца, вмовляє його і сера Фальстафа пограбувати паломників і купців. Хел противиться, але Пойнс по секрету розповідає йому, як можна при цьому виставити Фальстафа боягузом, яким той і є. Залишившись один, принц розмірковує про свою поведінку. Він збирається наслідувати сонцю, яке ховається в хмарах, щоб з'явитися потім у ще більшому блиску.

Після помилкових повідомлень про перемогу граф Нортемберленд нарешті дізнається, що його син Хотспер убитий в битві при Шрусбері і що королівська армія на чолі з другим сином короля Джоном Ланкастером і графом Вестморленд рухається йому назустріч. Граф вирішує об'єднати свої війська з силами бунтівного архієпископа Йоркського.

41 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОМЕДІЙ ШЕКСПІРА Комедії. Протягом 90-х років Шекспір написав десять комедій. Сюжети для них він запозичував з різних джерел: італійських новел, античних і сучасних творів, з реальної дійсності. Драматург часто переносив події у різні країни,

передусім південні.Написані в найбільш оптимістичний період англійського гуманізму, комедії пройняті ренесансним утвердженням земного життя, непохитною вірою у шляхетність і довершеність людини. Світ комедій становить усе прекраснее в житті — кохання, дружба, музика, поезія, природа. В цьому світі діють люди молоді, добрі, веселі, діяльні, здатні на сильні й стійкі пристрасті, самопожертву й подвиг в ім'я дружби й кохання. Особлива принадність цих людей у природності, свободі й невимушеності їхніх почуттів і поведінки. Вони сміються над усім, що суперечить здоровій людській природі: над ханженством і скнарістю, педантизмом і догматикою, афектацією і манірністю у поведінці й мові.

Герої комедії нерідко зустрічаються з перешкодами на шляху до щастя, стикаються з жорстокістю і несправедливістю, але ніколи не схиляються перед злом, а рішуче борються з усіма його проявами і завжди перемагають у цій боротьбі.

Комедії Шекспіра вражають багатством і широтою життєвого матеріалу, дивовижною різноманітністю людських характерів і натур: кожний із 180 персонажів, виведених у комедіях,— неповторна індивідуальність.

Гуманістична мрія Шекспіра про ідеальний світ, що проймає всі комедії, зумовила звертання драматурга до фантастичного елемента, народних легенд і балад, поетики казки.

Визначальною особливістю жанру Шекспірової комедії є поєднання в ній у нерозривну цілість фантастичного і реального, серйозного і смішного. Сюжети комедій розгортаються, як правило, у двох органічно злитих планах — романтичному, високому і реальному, побутовому/ Витончена думка, облагороджені культурою почуття і пристрасті поєднані з веселим простонародним гумором і побутовими мотивами. Відповідно до цього Шекспір вживає у своїх комедіях вірш і прозу.

Для комедій, написаних у другій половині 90-х років, характерні нові особливості. П'єси зберігають життєрадісний характер, віру в перемогу добра, протее світ, який, постає в них, позначений гострішими протиріччями, більше місця в ньому займають персонажі негативні, носії зла, виразніше звучать сумні мотиви, складнішими стають людські характери.