Особливості суспільний ладу на українських землях..

Пануючі верстви - населення. Найвищу верству населен­ня в Литовсько-Руській державі складали нащадки україн­ських удільних князів, які разом з литовськими князями вони утворили соціаль­ний стан магнатів — своєрідну аристократію.

Українські магнати не мали права займати державні по­сади. Вищі урядові посади зайняли литовські аристокра­ти.

Нижче магнатів стояла шляхта, що осіла на землях, отриманих за військову службу, шляхта складала основ­ну частину збройних сил.Князь звільняв її від податків, підлеглості місцевій адміністрації тощо. Шляхта по була замкненою верствою. За певні заслуги шляхетство могли одержати селяни, міщани і особи духовної належності.

Бояри в Литовсько-Руській державі складали нижчий соціальний прошарок. Вони виконували різні державні повинності; розвозили пошту, несли "подорожну" повин­ність, "путну" службу.

Найнижчий служивий стан складали "панцирні слуги", що жили па землях, одержаних від уряду. Вони повинні були самі служити у війську без власної дружини.

Селянство. Для періоду Литовське-Руської держави характерним було те, що чим більше прав та привілеїв здобувала шляхта, тим більш обездоленим ставало се­лянство.

На початку періоду серед селянства України були ті самі верстви, що й за княжої доби: вільні, напіввільні, невільні.

Вільні селяни, мали власну землю, вели своє господар­ство, платили податок — ''тягло", могли переходити з од­ного місця на інше.

Вільний міг виступати та суді як свідок. Він розпоряджав­ся своєю землею: міг її продати, подарувати, передати в спадщину. Придбання шляхтичем маєтку не позбавляло селян, що жили в його межах, права на землю.

У селах існували громади. Їх очолював староста, при якому була громадська рада — "добрі люди". Старосту та раду обирали на рік. Громада відповідала за сплату по­датків та видання злочинців.

селяни по­ділялися на три категорії.

1. Тяглові селяни, дляяких визначалася панщина — спочатку 8—10 днівна рік, згодом 2—4 дні натиждень зтривалістюроботи від сходу до заходу сонця.

Крім панщини, тяглові селяни виконували різні додат­кові роботи та сплачували державі податок, який в Україні називався "подимщина". Селяни відбували також мостову, вартову й підводну повинності.

2. Ремісники й. службові селяни. Були цілі села ковалів, колісників, пекарів. Вони об'єднувалися в сотні, якими керував сотник, здебільшого жили біля замків і повинні були обслуговувати їх.

3. Чиншові селяни — платили чинш (податок) медом, зерном, шкірою, тощо із своєївласної землі.

Напіввільні селяни, або закупи,брали в позику купу. На відміну від закупів Київської Русі тепер в купу входи­ли тільки гроші. Закупами селяни залишалися до того часу, поки не повертали борг.

До невільних селян належали колишні холопи, челядь княжої доби. Одні з них залишалися в попередньому пра­вовому становищі, інші мали власне майно, працювали у панів.

Джерела невільництва не змінились: полон, продаж, крадіжка. На початку XVII ст. ця група селян злилася з селянами-кріпаками.

Окрему групу невільних селян становили "непохожі селяни", що жили в окремих господарствах, платили чинш натурою або працею і не мали права виходу. Від звичай­них невільників вони відрізнялись тим, що були прив'я­зані до землі (проте особисто не належали тому чи іншо­му панові