Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Особливості окремих видів грацильних австралопітеків.

Найбільш ранніми представниками роду були австралопітеки анамський (Australopithecus anamensis) та афарський (A. afarensis).

Австралопітек анамський – найдавніший австралопітек, жив 4,2-3, 9 млн. р. т. Знахідки фрагментарні (рис. 46)[20, 42, 60, 130].

Рис. 46. Реконструкція асталопітеків анамського (ліворуч) та афарського (праворуч) [130, 165].

Австралопітек афарський – найменший вид австралопітеків (рис. 46) [130]. Він, ймовірно мав темну шкіру і був покритий волоссям [42, 49]. Самці були більших розмірів за самиць. Зріст – 1-1,3 м, маса тіла – близько 30 кг. Розміри черепа порівняно невеликі, мозкова коробка мала. Лоб низький, є надочноямковий валик, ніс плаский, щелепи з масивними корінними зубами виступають вперед, виступ підборіддя відсутній. Мозок австралопітека афарського не відрізняється великим об'ємом (≈ 380-430 см³, що трохи більше, ніж у шимпанзе в середньому).

Зубна дуга австралопітека афарського дещо нагадує зубний ряд людиноподібних мавп так само, як і великі різці. У той же час ікла в цього австралопітека більше, а підкорінні зуби примітивніші, ніж у пізніших гомінідів. Відмінними особливостями зубних дуг австралопітека афарського є діастема між різцями і іклами, а також товстий шар емалі на корінних зубах, які досить сильно стерті. Австралопітек з Афара ходив на злегка зігнутих ногах, у нього були зігнуті кістки пальців рук і ніг, а стегна були схожі на стегна шимпанзе. Самиці мали більш близько поставлені стегна, ніж у сучасних жінок.

Рис. 47. Реконструкції вигляду австралопітеків африканського та седібба [130].

Австалопітек африканський (Australopithecus africanus) – жив 3,6—2,4 млн. р. т. у Південній Африці (рис. 47) [42, 130]. На відміну від афарських австралопітеків, африканські мали більш мавпоподібний скелет, хоча деякі риси черепу виглядають прогресивнішими. Разом з тим, загальна будова тіла має більше схожості зі скелетом мавпи (наприклад, пальці даного виду довгі та зкручені, що дозволяло йому з легкістью лазити по деревам). Судячи по кісткам кінцівок і тазу, вони були повністю прямоходячими, але проводили багато часу на деревах. Зріст біля 1−1,5 м, вага 20−45 кг, об'єм мозку — 425−450 см³. Дитинчата цього виду часто гинули від великих хижих птахів. Відомий також близький до нього австралопітек барельгазальський (Australopithecus bahrelghazali), проте кількість його залишок недостатня для визначення його ролі в процесі антропогенезу.

Австралопітек седіба (Australopithecus sedibba) – вид австралопітеків, відомий за рештками, вік яких оцінюється в 1,78-1,95 млн років (плейстоцен) [42, 130]. Із 130 ознак 23 відрізняють їх від австралопітеків та наближують до людей, 7 – наближують до австралопітеків, та відрізняють від людей (рис. 47) [130]. Об’єм мозку – 420 см³.

Австралопітек Гарі (Australopithecus garhi) – грацильний австралопітек, що існував близько 2,5 млн років тому (рис. 48) [42, 130]. Знайдений в Ефіопії (Боурі) і описаний у 1997 році. Можливо цей вид є прямим предком лінії, що веде до людини.

Представлені череп, зуби, кістки кінцівок. Зріст 1,2-1,5 м. Об'єм мозку близько 440-450 см³. Характерною особливістю є дуже великі передні зуби. Разом з залишками австалопітека Гарі знайдені простіші кам'яні знаряддя праці і кістки антилоп зі слідами надрізів. Можливо один із предків людини вмілої.

Кеніантроп плосколиций (Keniathropus platyops) – стародавній рід гомінідів, що жив в пліоцені близько 3,2—3,5 млн років тому (рис.48) [42, 130].

Рис. 48. Реконструкції австралопітеку Гарі [165] та кеніантропу пласколицього [42, 130].

З точки зору авторів описання виду, форма лицевого скелету дозволяє наближувати Kenyanthropus platyops с більш пізнім Homo rudolfensis а також говорить про віднесення «ранніх Homo» до роду Kenyanthropus з утворенням назви Kenyanthropus rudolfensis. Найхарактернішою рисою вважають значну ширину та плескуватість лиця кеніантропа, однак вона, по-перше, може бути значно збільшена деформацією, а, по-друге, не набагато сильніше виражена, ніж у багатьох A. africanus и, тим більш масивных австралопітеків; відмінності за цією ознакою від синхронного та територіально ідентичного виду A.afarensis також не є очевидними.

Австралопітеки масивні, або парантропи (Paranthropus), були представниками більш молодої з еволюційного погляду групи, розвиток якої пов'язаний із силовою спеціалізацією (рис. 49) [42, 130]. Парантропи були вищими від класичних австралопітеків і досягали 160 см, маса тіла становила приблизно 60 кг. За типом харчування вони були рослинноїдними. Силова спеціалізація, характерна для них, виявилася неадаптивною, а сама група масивних авсралопітеків вимерла близько 1 млн. років тому, тобто виявилася сліпою гілкою еволюції.

Рис.49. Реконструкція вигляду Парантропів ефіопського, Бойсова та потужного [130].

Парантроп ефіопський (Paranthropus aethiopicus) – викопний вид роду парантропів («масивних австралопітеків»), що мешкав в Східній Африці близько 2,5 млн років тому (рис. 49) [42, 130]. Це найстародавніший з парантропів, відомих науці.

Черепна коробка маленького розміру, низька, витягнута в довжину і розширюється донизу. У дорослих самців дуже сильно розвинений сагітальний гребінь, який служив для кріплення потужних жувальних м'язів. Надбрівний валик дещо тонкий. Будова скроневої кістки близько до такої у парантропа Бойса. Основа черепа плоска, а потиличний отвір зміщений назад, що можна розцінювати як примітивні ознаки. Сосцевидні відростки великі. Кістки обличчя масивні, обличчя дуже широке, його центральна частина ввігнута, а бічні краї виступають вперед. Вертикальний профіль обличчя виразний з дуже сильним альвеолярним прогнатизмом. Верхня щелепа масивна, сплощена спереду, сильно виступає вперед. Піднебіння велике, масивне, плоске. Нижня щелепа масивна, з дуже широкою зубної дугою, сильно розходиться назад. Корінні зуби дуже великі, а передкорінні, ікла і особливо різці відносно менш великі. На верхній щелепі є діастема – проміжок між різцями і іклами, що є ще одною примітивною ознакою.

Мозок дуже маленький, об'єм черепної коробки становить всього лише близько 410 см³. За формою і співвідношеннями розмірів відділів мозку парантроп ефіопський близький до сучасних людиноподібних мавп [143].

Про будову інших частин скелета практично нічого достовірно невідомо. Можливо, до цього виду належить стегнова кістка KNM-WT 16002, знайдена в тому ж районі, що й «чорний череп», але трохи давніша. Її розміри - середні для австралопітеків.

Парантроп Бойсів, або зинджантроп (Paranthropus boisei) – наймасивніший вид парантропів, датований від 2,5 до 1 млн років тому (рис. 49) [20, 42, 46, 60, 130]. Характерні величезні моляри, важкі щелепи, які, однак, не виступають вперед, великі кісткові гребені, що служили для прикріплення жувальних м'язів. Загальна статура була масивною, мабуть, дуже великою на зріст – 1,2-1,6 м, парантроп Бойса важив від 40 до 90 кг. Парантропи Бойса були повністю прямоходячими. Обсяг мозку 400-500 см³ (у сучасної людини в середньому 1350 см³).

Важливо, що разом з парантропом Бойсовим було знайдено горіхову шкаралупу, що в сукупності з потужними зубами (щелепами) дає підстави вважати, що цей вид мав рослинну спеціалізацію. Також поряд були знайдені примітивні кам'яні знаряддя (оббита галька). Спочатку його відкривач Луїс Лікі вважав (помилково), що зинджантроп почав використовувати кам'яні знаряддя першим з усіх тварин в історії, і консиліум вчених з небажанням визнав що парантроп Бойса є однією з «відсутніх ланок» оскільки при всьому примітивізмі вмів виготовляти кам'яні знаряддя. Але вже через кілька місяців у 1960 році Лікі відновив істину, повернувся до Африки і відкопав на тому ж таки місці і Homo habilis — справжнього власника тих кам'яних знарядь, а парантроп Бойса, відповідно, ставши обідом Homo habilis, був сильно знижений в ранзі.

Парантроп потужний (Paranthropus robustus) – був датований періодом від 2 до 1,2 млн років (рис. 49) [130]. Об’єм головного мозку приблизно 520 см³. Вид відрізнявся кістяним гребенем на черепі для кріплення жувальних м'язів, ймовірно, це дозволяло пережовувати жорсткі рослинні волокна. Виступаючі вперед вилиці також свідчать про розвинену жувальної мускулатури. Судячи з аналізу зубів цей вид був всеїдний [20, 42, 46, 59, 130].

Пізні форми грацильних австралопітеків, які жили 1,5-2,6 млн років тому в плейстоцені четвертинного періоду кайнозойскої ери, були представлені австралопітеком Гарі (Australopithecus garhi) та а. седібба (A. sedibba) [42, 130].

Перші люди.

Відомі також перші кандидати на звання людини – людина вміла та людина Рудольфська, які можливо є потомками австралопітеку Гарі (рис. 50) [130].

Рис. 50. Реконструкції людини умілої та людини з озера Рудольфа [130].

Для цього часу характерна галькова або олдувайська культура. Цей термін застосовують щодо вілафранкських комплексів із Південної і Східної Африки. Аналогічні знахідки на інших територіях одержали назву пре-ашель. Подібність цих культур зумовлюється спільними функціональними задачами, які вирішувалися за допомогою відповідних знарядь (артефактів). Перші знахідки важко було ідентифікувати, оскільки їх знаходили поряд із кістковими рештками відразу декількох представників гомінід. Спочатку припускали, що знаряддя були виготовлені зинджантропом, який є більш пізньою формою (ці гомініди жили близько 1,7 млн. років тому). Проте, невеликий розмір головного мозку і ряд інших ознак свідчать про помилковість такого твердження. Пізніше були виявлені кісткові залишки інших більш прогресивних істот, що жили близько 2 млн років тому і названих презинджантропами. Вивчення цієї знахідки привело до висновку, що саме цей гомінід міг бути одним із творців олдувайської культури. Артефакти віднайдено і поряд з іншими представниками прегомінід, до яких належать парантроп, грацільні австралопітеки, австралопітек Бойса та інші.

Морфологічно хабіліси суттєво не відрізнялися від інших австралопітеків [42, 44, 46, 59, 60, 130]. Вони мали зріст близько 120-160 см і масу 30-40 кг. На двох ногах вони пересувалися досить швидко (як і більшість приматів), але вже міг і ходити кроком, тому що перший палець стопи вже не був відведеним у бік. Об'єм головного мозку цих істот був близько 700 см³ (500-800 см³), а його морфологія суттєво не відрізнялася від структури мозку всіх прегомінід (рис. 51) [143].

1 2

Рис. 51. Реконструкція ендокранів людини вмілої (1) та людини з озера Рудольфа (2) [143].

Проте вже спостерігається перше суттєве збільшення його розмірів. На цій стадіїї мозок перетнув ту межу, яка була характерною для людиноподібних мавп. Можливою причиною цього була більш м’ясоїдна дієта. Якщо раніше, перевагу для розмноження становили особини, метаболізм мозку яких був не дуже активний, так як в живленні переважала рослинна їжа, а робота мозку забирала багато енергетичних ресурсів організму(«неекономні» особини були зайвими), то зараз якраз стали виживати ті особини, метаболізм мозку яких був активніше, тому що мясна їжа є набагато калорійнішою та містить багато важливих нейромедіаторів (це дозволило їм вижити). Таким чином виживати стали особини, активність мозкових процесів яких була інтенсивнішою і це стало закріплюватися в потомстві природнім добором. Добре сформованими в мізках були ділянки, пов'язані із загальною чутливістю (верхньо-тім'яна і постцентральна), а також зона стереогнозу і ручної рецепції. Вони стали основою для виникнення більш високого рівня функціонування головного мозку і зробили можливим подальше виникнення абстрактного мислення і трудової діяльності.

Хабіліси активно використовують знаряддя праці, які вже самі й виробляють [42]. Це були переважно примітивні форми, проте вони були вже достатніми (мали ріжучу кромку), щоб відокремити м'ясо від шкіри, відчленини шматок м’яса, кінцівку. Той хто виробляв кращий інстумент, той швидше набирав здобичі та швидше з нею втікав, доки не прийшли більші хижаки. Відповідно мав більші шанси повернутись з «полювання» та нагодувати своїх самок та дитинчат. З часом інструменти дозволили вже відганяти конкурентів від здобичі, завдяки можливо більшій згуртованості самців та кращому розподілу функцій в їх стаді. До теорії висунутої Ою Лавджоєм [90] вдало приєднується теорія, що була створена Ф. Енгельсом («трудова теорія», у відповідності до якої труд створив людину).Хабіліси виготовляли декілька типів знарядь, які за формою поділялися на чопери або ударники (основний тип), уніфаси і біфаси (1 – 2 сколи робочої поверхні), клівери (сокироподібні), сфероїди (кулеподібні), поліедри (гранчасті). Найбільш поширеними були чопери. Вони становили собою гальки розміром 7-10 см із декількома сколами робочої поверхні й природним опуклим торцем, який замінював рукоятку (рис. 52) [42].

Рис. 52. Чоппери (Олдувайська культура) [42].

Для виготовлення знарядь у хабілісів ще не існувало певних норм. Кожнен винаходив власний спосіб оброблення каменю методом спроб і помилок. У тих місцях, де гальки було мало, для виготовлення знарядь використовували шматки лави або кварцу. Знаряддя олдувайської культури були інвентарем, за допомогою якого хабіліси забезпечували себе різноманітною рослинною і тваринною їжею.

Засвоєння навичок трудової діяльності зумовило порівняльно високу швидкість еволюції пізніх австралопітеків і наступний перехід до Homo еrectus здійснювався вже винятково за рахунок розвитку матеріальної культури і приведення в дію механізму зворотних зв'язків між фізіологічним і культурним розвитком. Природний добір як фактор біологічної еволюції почав сприяти більш ефективному виготовленню знарядь праці, умінню пригасити агресивність і здатності до колективних дій, тому що тільки такі соціальні ознаки забезпечували виживання.

Також в цей же час існувала альтернативна популяція антропоїдів, що також має відношення до Олдувейської культури – людина Рудольфська (Homo rudolfensis) [42].

Час існування – 2,3-1,5 млн років тому. Характерними відмінностями Homo rudolfensis від Homo habilis є більша масивність і більші розміри зубів (хоча деякі дослідники вважають, що ці відмінності можуть бути пояснені статевим диморфізмом). Обличчя Homo rudolfensis помітно сплощене, а скулова частина розгорнута вперед. Форма лицьового скелету дає можливість зближувати Homo rudolfensis з стародавнішим Kenyanthropus platyops. Об'єм мозку Homo rudolfensis – в середньому понад 700 см³ (до 770 см³) [143]. Проте в цілому Homo rudolfensis доволі слабко відрізняється від Homo habilis. Його залишки були знайдені у тих же районах і тих шарах, що і залишки Homo habilis.

Відомі й інші види першолюдей:

Людина гаутенгенська (Homo gautengensis) – вид вимерлих африканських гомінідів, що жив приблизно 1,8 млн років тому [42, 130]. Мав великі зуби для пережовування рослинної їжі і відносно невеликий мозок. Його місце в еволюційній лінії розвитку людей не є на даний момент зрозумілим.

Таким чином, вже 2млн. р. т. на Землі існував цілий ряд антропоїдів, що розвивалися в різних еволюційних напрямках. І лише один якийсь із них дав початок генетично сучасним людям, першими представниками яких були очевидно архантропи.

⇐ Предыдущая 7 8 9 10 111213 14 15 16 Следующая ⇒