Писемне мовлення – це завжди оброблена й обдумана фіксація мови з метою наступного відтворення написаного.

Писемна форма орієнтована на сприйняття зором, тому писемне мовлення відтворюється графічними матеріальними знаками, серед яких літери, математичні знаки, різні символи, малюнки, схеми, креслення.

На відміну від усного писемне мовлення зберігається у просторі і часі, тому людина, яка користується цим жанром мовлення, має можливість повернутися неодноразово до створеного тексту, обдумати і зрозуміти прочитане. Завдяки цій особливості людина має можливість: а) закріпити за допомогою матеріальних знаків інформацію; б) сприймати зором не тільки те, що зафіксоване в писемності сьогодення, а також і те, що закріплено в писемності минулих років, століть, тисячоліть.

Характерною особливістю писемного мовлення є відсутність співрозмовника в момент висловлення думки. Писемна форма – це перш за все дистантне спілкування, яке відбувається у формі монологу і розраховане на невизначену кількість аудиторії. У зв’язку з відсутністю співрозмовника, укладач тексту повинен передати інформацію чітко, точно, в логічно послідовній формі. Відбір мовних засобів, синтаксичних конструкцій, порядок слів у реченні – все це підпорядковане тим законам, які діють у межах того чи іншого типу мовлення. Так, у текстах ділового листування превалює стандартизована форма викладу інформації – вживання готових форм висловлення, термінів, етикетних конструкцій.

Одиницею писемного мовлення є текст, який складається з речень, об’єднаних темою і комунікативною установкою. До речі, слово “текст” з латинської мови перекладається як “тканина, сплетіння, з’єднання”. До загальновизнаних ознак тексту відносять цілісність, зв’язність, завершеність, структурну організацію.

Створюючи писемний текст, укладач має більше часу і можливостей для його укладання. Тому писемний варіант відрізняється від усного варіанту більшою нормативністю мовних засобів, ретельним їх добором, особливою логічною виразністю тексту, дотримуванням загальнообов’язкових норм графіки, орфографії та пунктуації. Тексти у писемному мовленні розрізняються більшою диференціацією за сферами спілкування.

У писемній формі відсутні жести, міміка, інтонація, які компенсуються суворою регламентацією мовних одиниць.

2. Характерні риси усної форми мовлення. Термін “усне мовлення” означає комплексне уміння розуміти звучащу мову і уміння відтворювати мову в звуковій формі.

Усне мовлення орієнтоване на безпосереднє сприйняття, в ньому находить відповідне вираження все те, що бажають повідомити мовці один одному. Усне мовлення створюється мовним апаратом людини й сприймається на слух.

Спілкування співрозмовників в усній формі обмежено у часі, миттєве, спонтанне, не зберігається в просторі і обмежене у часі, за винятком тих моментів, коли промову записують на магнітну плівку.

Для того, щоб відбулося спілкування, необхідна наявність як мінімум двох партнерів (відправника мовлення – адресанта і отримувача – адресата). Тому усне мовлення, що завжди має співрозмовника, відбувається у формі діалогу, а одиницею мовлення є діалогічна єдність, яка складається із запитання та відповіді на запитання.

На відміну від писемного мовлення в усному мовленні допускається деяка недбалість у граматичному оформленні. Тому й виникає в усній формі стільки готових синтаксичних конструкцій, типових мовних зворотів. Сюди належать формули привітання, поздоровлення, прощання. Наприклад: будемо вдячні, щиро вітаємо, зичимо успіхів, слід додати, зауважити і та інше. Усне мовлення супроводжується жестами, мімікою інтонацією. Як вважає Топорков В.О.: “Уся складність, тонкість, усі прояви почуттів, внутрішніх переживань мають своє зовнішнє вираження в інтонації голосу людини”.

В усному мовленні мало уваги приділяється формі висловлення, усю увагу сконцентровано на тому, що сказати, а не як сказати. Ось чому в усному мовленні дуже багато “штампів”, повторювань.

Усне мовлення супроводжується жестами, мімікою інтонацією.

Характерною особливістю усної форми реалізації мови є наявність надлишкової інформації, яка міститься в інтонації, жестах, міміці, паузах і перш за все – в обставинах живого спілкування мовців. Іноді пауза в розмові несе більше інформації, ніж те, що було сказано раніше. Надлишковість інформації проявляється також у вживанні так званих “пустих” слів, тобто слів, які мають мінімальне смислове навантаження. Наприклад, ось, так, такий, якийсь, таким чином, як бачите, так от та інші.

Таким чином, відмінність між усною та писемною формами носить функціональний характер. Усне мовлення – ситуативне, а писемне – контекстуальне, тематичне.

Контрольні питання

1. Що таке писемне мовлення?

2. Що є одиницею писемного мовлення?

3. Чому писемне мовлення відрізняється від усного більшою регламентацією мовних засобів?

4. Що таке текст?

5. Схарактеризуйте основні риси усного мовлення.

6. Чому усне мовлення вважається ситуативним?

7. Яким чином проявляється надлишковість інформації в усному мовленні?