13. Розвиток віктимології в Україні (Ю.В. Баулін, В.О. Туляков,О.М. Джужа, В.Є. Христенко,М.В. Сенаторов, Т.І. Присяжнюк, ).

Будь-яка суспільна діяльність, зокрема й кримінально-виконавча, пов’язана з ризиками різноманітного характеру, що створюють загрозу для життя та здоров’я осіб, які задіяні до процесу реалізації певних програм, завдань, статутних повноважень тощо. Тому підтримуємо думку вчених Ю. В. Бауліна та В. І. Борисова, що проблема захисту прав і законних інтересів потерпілих від злочинів, ефективного їх поновлення та своєчасного відшкодування завданої злочином шкоди є однією з найбільш актуальних для сучасної юридичної науки та правозастосовної практики [

Цікавим у цьому контексті є й інший висновок, – до якого дійшов В. В. Голіна, а саме: “суть злочинності закладена в базових людських властивостях, у ментальній та психологічній конструкції людини, тобто в нас самих… У будь-якому суспільстві існує аномалія, виникає стан, у якому індивіди потрапляють у складні (дійсні чи уявні) соціальні ситуації об’єктивно, а нерідко – й суб’єктивно, не маючи можливості чи у звʼ язку з різними обставинами не бажаючи керуватися загальноприйнятими стандартами поведінки. Виникає синдром кримінальної активності, тобто переконання та рішучість розвʼ язати проблеми обхідним, у тому числі незаконним, злочинним шляхом” [14, с. 335].

Водночас деякі науковці (Є. М. Моісеєв, О. М. Джужа, В. В. Василевич та інші) вважають, що віктимологічні аспекти злочинності у виправних колоніях мають свої особливості та вияви, що важливо враховувати під час розроблення науково обґрунтованих заходів зі зниження рівня віктимізації та віктимності з боку персоналу виправних колоній [1, с. 235]. При цьому слід погодитися з Ю. В. Бауліним і В. І. Борисовим, що кримінологічне значення має не будь-яка поведінка жертви злочину, а тільки така, що сприяє виникненню злочинної рішучості та її реалізації або створює конкретні життєві ситуації, що передують вчиненню конкретного злочину

Відомий німецький кримінолог Г. Й. Шнайдер в одній із численних робіт “Кримінологія” прямо вказує, що “віктимологія має розв’язувати проблему відшкодування шкоди (збитків)” [22, с. 355]. Розвиваючи цю тезу, Ю. В. Баулін та В. І. Борисов наголошують на тому, що проблема захисту прав і законних інтересів потерпілих від злочинів, ефективно

Проблемам кримінологічної віктимології, з огляду на її профільне значення, відведено самостійний розділ у підготовці дипломованих молодих фахівців правоохоронної діяльності.

О. М. Джужа і А. В. Кирилюк вважають, що доречною є наявність у межах кримінологічної науки таких підгалузей, як: профілактика злочинів, кримінологічна віктимологія, пенітенціарна, військова, економічна, оперативно-розшукова, сімейна кримінології. Дві останні підгалузі виникли нещодавно й мають розвиватися в межах фундаментальної науки кримінології

Работа В. Е. Христенко «Психология поведения жертвы» (Ростов-на-Дону, 2004)

Данное учебное пособие представляет новое направление в науке - виктимологию. В нем освещены вопросы психологии поведения жертвы в структуре виктимологических исследований, описаны основные закономерности поведения жертв, а также даны методы исследования жертв.

В приложении даны практические рекомендации о том, как правильно себя вести, если вы оказались жертвой преступника, террориста.

Предназначено для студентов и учащихся юридических вузов и колледжей, работников правоохранительных органов, психологов, а также для широкого круга читателей.

Сенаторов М. В. Потерпілий від злочину в кримінальному праві. – Харків: Право, 2006. – 208 с.

В книге устанавливается уголовно-правовое значение потерпевшего и обстоятельств, связанных с ним, определяется понятие потерпевшего от преступления, проводиться его отграничение от смежных понятий, выделяются виды потерпевших, исследуется потерпевший как признак состава преступления, характеризующий объект преступления, проводится его разграничение с предметом преступления, дается комплексная характеристика обстоятельств, связанных с потерпевшим.
Для научных работников, студентов высших учебных заведений, практиков, а также всех тех, кто интересуется вопросами уголовного права и виктимологии.

Це надало М. В. Сенаторову підстави дійти висновку, що потерпілий від злочину та обставини, пов´ язані з ним, мають значення для встановлення соціальної сутності злочину, з´ ясування характеру та ступеня його суспільної небезпечності, криміналізації та декриміналізації діянь, диференціації кримінальної відповідальності. Потерпілий та обставини, пов´ язані з ним, дозволяють відмежувати один злочин від іншого; виступають ознаками складу значної частини злочинів; сприяють конкретизації інших ознак складу; враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, а також при вирішенні питань чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі, звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання [9].

Виходячи з трьох ознак потерпілого: соціальної (1), заподіяної потерпілому шкоди (2) та вчиненого щодо нього злочину (3), М. В. Сенаторов дає визначення потерпілого як соціального суб´ єкта (фізичної чи юридичної особи, держави, іншого соціального утворення або суспільства в цілому), благу, праву чи інтересу якого, що знаходиться під охороною закону про кримінальну відповідальність, злочином заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння такої [10].

Тобто М. В. Сенаторов не виходить за межі існуючих положень кримінального права, а обмежується поняттям потерпілого лише для встановлення обставин, які пов´ язані з потерпілим та впливають на характер і типовий ступінь суспільної небезпеки посягання, що, на його думку, недостатньо враховуються під час встановлення та диференціації кримінальної відповідальності. Він не розглядає потерпілого з точки зору закріплення у чинному КК положень про повне відшкодування завданої йому злочином шкоди, про визнання потерпілого суб´ єктом кримінально-правових відносин, що має стати відправною точкою перебудови не лише кримінального, а й кримінально-процесуального законодавства.

Це вірне за своєю суттю положення не можна визнати повним, оскільки в ньому не знаходить відображення той факт, що насамперед від злочину страждає особа, якій безпосередньо заподіюється фізична, моральна або майнова шкода, а вона не включена у сферу кримінально-правового регулювання.

На жаль, Т. І. Присяжнюк, досліджуючи проблеми формування у кримінальному праві України інституту потерпілого, не розглядає останнього як суб´ єкта кримінально-правових відносин [14]. Обходить це питання у своїй дисертації і М. В. Сенаторов [15].