 |
33. Процесуальні основи вивчення жертв (потерпілих) злочинів.
|
|
|
|
33. Процесуальні основи вивчення жертв (потерпілих) злочинів.
Декларация основных принципов правосудия для жертв преступлений и злоупотрeбления властью
Принята резолюцией 40/34 Генеральной Ассамблеи от 29 ноября 1985 года
А. Жертвы преступлений
1. Под термином «жертвы» понимаются лица, которым индивидуально или коллективно был причинен вред, включая телесные повреждения или моральный ущерб, эмоциональные страдания, материальный ущерб или существенное ущемление их основных прав в результате действия или бездействия, нарушающего действующие национальные уголовные законы государств-членов, включая законы, запрещающие преступное злоупотребление властью.
2. В соответствии с настоящей Декларацией то или иное лицо может считаться «жертвой» независимо от того, был ли установлен, арестован, передан суду или осужден правонарушитель, а также независимо от родственных отношений между правонарушителем и жертвой. Термин «жертва» в соответствующих случаях включает близких родственников или иждивенцев непосредственной жертвы, а также лиц, которым был причинен ущерб при попытке оказать помощь жертвам, находящимся в бедственном положении, или предотвратить виктимизацию.
3. Положения, содержащиеся в настоящей Декларации, применимы ко всем лицам без каких-либо различий, независимо от расы, цвета кожи, пола, возраста, языка, вероисповедания, национальности, политических или иных взглядов, культурных убеждений или практики, имущественного, сословного или семейного положения, этнического или социального происхождения и нетрудоспособности.
Кримінально-процесуальний кодекс України Стаття 49. Потерпілий
|
|
|
Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.
Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.
ЖЕНЕВСЬКІ КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ЖЕРТВ ВІЙНИ (1949) І ДОДАТКОВІ ПРОТОКОЛИ ДО НИХ (1977)
основоположні багатосторонні угоди у сфері законів і звичаїв війни та міжнародного гуманітарного права, що застосовуються в період збройних конфліктів. Додатковий Протокол I (про захист жертв міжнародних збройних конфліктів) і Додатковий Протокол II (про захист жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру) вдосконалили сферу дії Женевських конвенцій щодо захисту жертв збройних конфліктів та методів і засобів ведення війни.
34. Роль жертви в механізмі злочинів неповнолітніх.
Не можна не погодитись, що в механізмі вчинення злочину поведінка злочинця зумовлюється як поведінкою жертви, будь-якими її якостями, рисами, властивостями, так і характером стосунків злочинця з потерпілим, що виникли до вчинення злочину або безпосередньо у процесі зіткнення інтересів цих учасників кримінального конфлікту. У зв'язку з цим слід погодитись з науковцями, що коли до злочину підходити з максимально широких позицій, то не можна обминути того факту, що за своєю природою злочинне діяння - це «жертвопороджуючий» акт [7, с. 202].
Таким чином, дослідження віктимологічних аспектів поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів тісно пов'язане із розробками, здійсненими науковцями у межах кримінологічної віктимології. Кримінологічне дослідження зазначеної проблеми має здійснюватись у взаємозв'язку двох складових: неповнолітніх жертв статевих злочинів і особистості злочинця.
Як слушно зазначає Д. В. Рівман, відносини «злочинець - жертва» існують і виявляються кримінологічно значущими не тільки на індивідуальному рівні. Належність до тієї чи іншої формальної або неформальної групи, наявність визначених, спільних для деякої безлічі людей інтересів, позицій, а також стабільна «прив'язка» до конкретних об'єктів, ділянок території - це також вираження зв'язку «злочинець - жертва», точніше, «злочинці - жертви» [1, с. 52]. Все це актуалізує необхідність вивчення проблеми, розглядуваної у цьому підрозділі.
|
|
|
До спеціальних детермінант, що зумовлюють вчинення насильницьких злочинів, у тому числі і статевих, щодо неповнолітніх, ми відносимо ті чинники, які впливають на формування віктимної поведінки жертви. Зрозуміло, що для з'ясування механізму статевого насильства, яке спрацьовує в конкретних суспільно небезпечних діяннях, необхідне вивчення тих зовнішніх ситуаційних впливів, які відповідно інтерпретовані злочинцем і зумовлюють вчинення насильства над людиною. При цьому жертва злочину як елемент конкретної життєвої ситуації, як фактор, що генетично і динамічно впливає на злочинність, має кримінологічне значення [5, с. 86].
Серед кримінологів одержало загальне визнання положення, згідно з яким деяким категоріям осіб притаманні риси психологічного, фізичного морального характеру, що створюють підвищену можливість для таких людей стати жертвами злочину. До такої категорії осіб відносять неповнолітніх, адже їм притаманні такі загальні риси, як: довірливість, допитливість, наївність, фізична слабкість. Індивідуальними рисами є тривожність, емоційна неврівноваженість, необ'єктивна та неадекватна оцінка своїх можливостей. Саме ці риси (загального та індивідуального характеру) використовуються злочинцями [5, с. 174] при посяганні на статеву недоторканість дитини.
Подібним є поділ віктимних рис неповнолітніх осіб, здійснений О. Мойсеєвою, яка поділяє їх на дві групи - загальні та індивідуальні. До загальних (притаманних підлітковому віку) належать: довірливість, наївність, допитливість, невміння адекватно реагувати на ситуацію, відставання у психічному розвитку від фізичного, перевага у психічній діяльності процесів збудження над гальмуванням, а інколи - звичайна фізична слабкість. Індивідуальні віктимні риси можуть бути поділені, у свою чергу, на біопсихологічні, власне-психологічні та соціально-психологічні.
|
|
|
До власне-психологічних належать: агресивність, навіюваність, ригідність, тривожність, жорстокість, необ'єктивна оцінка можливостей, схильність до ризику, конформність, емоційна неврівноваженість або наявність однієї чи поєднання декількох акцентуацій характеру.
Другим блоком факторів, що можуть підвищувати вразливість неповнолітніх, є соціально-психологічні, до яких належать: потреби у спілкуванні, самоствердженні, що так загострюються у підлітковому віці, як у жодному іншому, і звідси - підвищена орієнтація на групу, а також «важковиховуваність», правова необізнаність, незнання основних методів забезпечення особистої безпеки.
До біопсихологічних факторів відносять: тип темпераменту, наявність рис, характерних для одного із симптомокомплексів (шизофренічний, психопатичний, олігофренічний, органічний, патопсихологічний синдром, психогенна дезорганізація психічної діяльності) [6, с. 99-100].
Слід зауважити, що неповнолітні вирізняються низьким рівнем особистої зрілості. Для них характерна підвищена навіюваність, засвоєння асоціальних установок, слабкий контроль власних потягів, залежність від ситуації, нездатність активно впливати на неї, схильність до підходів від важких ситуацій або повне підпорядкування їм. У них часто нестійка самооцінка, що залежить від настрою, від зміни оточення, залежно від того, перед ким підліток оцінює себе, а також від гостроти й складності ситуації. Низький рівень об'єктивності стосовно себе може виражатися також у тенденції до завищення самооцінки [3, с. 26 ].
При розгляді віктимологічних аспектів поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів слід наголосити на тому, що вони ніякою мірою не виправдовують злочинця, який вчинив зазначені злочини. І хоча неповнолітні жертви статевих злочинів часто певним чином ініціюють посягання, але при цьому така поведінка неминуче не зумовлює злочинного варіанта поведінки іншої особи. Остаточний вибір завжди залишається за злочинцем [13, с. 96]. Однак слід детально дослідити поведінку неповнолітніх жертв, оскільки в багатьох випадках вона має провокативний характер. Виявлення особливостей віктимної поведінки неповнолітніх жертв, що виступають подразнюючим чинником при вчиненні щодо них статевих злочинів, дасть змогу розробити адекватні заходи впливу на неповнолітніх з метою убезпечення їх від статевих злочинних посягань.
|
|
|
Зазначена фундаментальна суперечність між потребами і можливостями може бути конкретизована щодо неповнолітніх у сучасному суспільстві, а саме:
- суперечність між цілями, прагнути досягти яких суспільство закликає неповнолітніх, і тими легальними можливостями, які воно їм надає для їх досягнення;
- суперечність між розширенням можливостей вибору в різних сферах життєдіяльності і звуженням легальних засобів реалізації цих можливостей;
- суперечність між розширенням потреб у кваліфікованій, престижній і високооплачуваній роботі й обмеженими можливостями їх задоволення;
- суперечність між прагненням до багатства і відчуттям неможливості його досягнення легальними способами;
- суперечність між необхідністю посилення соціального та правового захисту неповнолітніх і обмеженими матеріальними можливостями суспільства [1, с. 96].
Зазначені суперечності засвідчують, що соціальна незрілість неповнолітніх жертв статевих злочинів у поєднанні з психологічними, фізіологічними та іншими підставами сприяє їх віктимізації.
Слід зазначити, що підлітковий перехідний вік є найнебезпечнішим періодом, коли діти тягнуться до нових вражень і відчуттів, і на цьому шляху на них чатує чимало небезпек. Особливо це стосується категорії дітей, що позбавлені батьківської уваги та опинились на вулиці. Як правило, така група дітей обов'язково потрапляє під негативний вплив дорослих. Зайва довірливість неповнолітніх, нерозбірливість у знайомствах, згода відвідати квартиру незнайомих сприяє вчиненню щодо них злочинів, зокрема статевих. Зазначене свідчить, що неналежне виховання є одним з чинників, який віктимізує поведінку неповнолітніх жертв статевих злочинів.
Отже, є підстави стверджувати, що руйнування чи серйозні зміни мікросередовища дитини (родини, шкільного чи найближчого побутового оточення та ін. ) штовхають її до «групи ризику» стати жертвою статевих злочинів. Залежить це від того, які саме умови життя руйнуються, наскільки вони життєво необхідні дитині, а також як довго чи швидко в часі тривав процес їхнього руйнування [2, с. 48]. Тому очевидно, що для дітей, які стали жертвами статевих злочинів, найбільш небезпечним є руйнування сімейного середовища, що підтвердило наше дослідження.
|
|
|
Таким чином, у науковців не виникає сумніву, що неповнолітні з підвищеною віктимністю та послабленими індивідуальними якостями, які не можуть чинити опору злочинцю, повинні стати об'єктом особливої уваги держави і суспільства, найближчого оточення, рідних їм людей [6, с. 88]. Поряд з цим варто відмітити, що досвід статевого насильства, яке отримала особа в дитинстві, підвищує для неї ризик стати жертвою сексуального насильства у дорослому віці. Зазначений факт підтверджують і зарубіжні кримінологи. За їх дослідженням, жінки, які зазнали насильства до 18 років, удвічі частіше стають жертвами зґвалтування у дорослому віці [5, с. 72].
До першої слід віднести неповнолітніх осіб, поведінка яких не відповідає природним законам соціального життя людей, у тому числі законам природного права. Як правило, така поведінка формується у них у результаті неналежного сімейного виховання, педагогічної занедбаності, розбещуючого впливу оточення, в якому вони проводять свій вільний час, та засобів масової інформації. Досить часто, як зазначалося, неповнолітні жертви ведуть зі злочинцем сексуальну гру, при чому не усвідомлюючи цього. А на запитання, чим була мотивована їх поведінка, відповідають: «бачили, як це роблять у фільмах, або чули про це, і хотілось це спробувати». Так, у Полтавській області 15-річний О. вирішив перевірити себе на здатність вчинити статевий акт таким способом, який показували по телевізору. Для здійснення задуманого своєю жертвою він обрав 9-річну К. [16].
До другої групи варто відносити неповнолітніх, поведінка яких була узгоджена із природними законами соціального життя людей, у тому числі законами природного права. Зазначена категорія неповнолітніх жертв статевих злочинів характеризується добропорядною поведінкою.
|
|
|
