Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Основні поняття молоді

Визначення поняття «молодь» важливе не тільки для вироблення єдиного підходу до встановлення вікових меж молоді, а й для з'ясування сутності молоді, її місця у соціальній структурі суспільства, соціальних показників, які відображають специфіку її соціального статусу.Найчастіше при цьому вдаються до використання вікових ознак як найго ловнішого параметра, що характеризує молодь як певну соціально-демографічну групу. Нерідко розглядають молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи її визначають як соціально-демографічну групу, що перебуває в процесі соціалізації. Відповідно найважливішими її характеристиками є не стільки вікові параметри, скільки соціальні показники процесу соціалізації. Конкретнішим є поділ молоді на внутрішні групи за соціально-професійними та віковими ознаками у взаємодії з їх духовним світом і поведінкою. Такий підхід дає змогу адекватніше аналізувати окремі контингенти молоді під час емпіричних соціологічних досліджень. У вітчизняній соціології молодь трактується як соціальна спільнота, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства і набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо. Дискусійним і дотепер є питання вікової періодизації молоді. Згідно з найпоширенішою точкою зору віковими межами молоді вважається період від 16 до 30 років. Існують й інші погляди на вікові межі молоді: 11—25, 15—28, 16—24 роки тощо. Останнім часом нижньою межею молодіжного віку вважається 14, верхньою — 35 років. В основу цієї точки зору (14— 35 років) покладено тезу про «продовження юності», збільшення часу входження у соціальне життя. Розширення загальноприйнятих у 60—70-ті роки XX ст. вікових меж молоді від 16—30 до 14—35 років відображає об'єктивні процеси в розвитку людства. З одного боку, життя все наполегливіше висуває завдання більш ранньої соціальної зрілості молоді, залучення її до трудової практики на ранніх етапах життя, з іншого — розширюються межі середнього і старшого віку, тривалість життя загалом, подовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, стабілізації сімейно-побутового статусу. Учені дискутують щодо понять, які розкривають сутність теорії молоді.Йдеться насамперед про такі поняття, як «становлення молоді» (І. Кон, Є. Головаха), «вибір професії», «професійне самовизначення», «професійна мобільність» (В. Осовський, Л. Шпак, Л. Аза, О. Вишняк, В. Шуб-кін), «становлення молодого спеціаліста» (О. Якуба, Д. Зюзін) тощо.Сучасні суспільні процеси різко змінили соціальне, матеріальне і політичне становище молод і, тому поняття, що характеризували молодь колишнього суспільства («соціальний портрет молоді», категорії «потреби», «поведінка», «діяльність»), потребують сучасного аналізу, переосмислення та уточнення. Предметом аналізу стали соціально-психологічні особливості, розвиток інтересів та потреб молодих людей. На думку багатьох учених, соціально-психологічний розвиток молоді характеризується нерівномірністю, напруженістю, наявністю і повторюваністю конфліктних ситуацій. Вважають, що вона, порівняно із старшими поколіннями, є нетерпимішою, гостріше реагує на суперечності дійсності, не так жорстко «вписана» у суспільство, мобільніша, швидше засвоює нове. її характеризують і підвищена вимогливість, критичність до старших поколінь, недооцінка об'єктивної зумовленості досвіду старших за віком, переоцінка власної здатності до самостійної діяльності. Саме в молодості динамічно формуються соціальні мотивації, самоаналіз і швидкість реакції, проте значно менше, ніж у дорослому віці, турбують безпека близьких і відповідальність за них [1]..

Педагогіка розглядає молодь як компонент соціальної структури суспільства, зосереджується на вивченні особливостей її інтеграції у професійну структуру, умов здобуття освіти, специфіки молодіжної мобільності, становища молоді на ринку праці. Певну увагу вона приділяє проблемам молодіжної субкультури, стосункам між поколіннями, ціннісній свідомості, політичній орієнтації, життєвим стратегіям.

2.2.2. Молодь і активна громадянська позиція,

участь у житті свого населеного пункту.

Соціальне середовище та його виховні функції

На сучасному етапі розвитку суспі льства молодь міста має виявляти активну позицію.

Таку робота доцільно організовувати довкола трьох осей: молода людина як особистість, як громадянин і в своєму відношенні до держави, як вираження соціального запиту.

Напрямки роботи:

- молодь і активна громадянська позиція, місце молоді, її причетність і участь в житті свого населеного пункту;

- молодіжна політика і глобальне виховання: загальні питання формального вихованням (школа), неформального (позашкільного) і абстрактного (сім'я);

- співпраця багатьох учасників освітнього процесу в одній території: навчальний заклад, молодіжна асоціація, територіальні колективи, наукові молодіжні товариства, центри анімації, інститути підвищення кваліфікації вчителів тощо;

- соціалізація молоді в сучасному інформаційному суспільстві.

Така робота дозволяє висвітлити:

- узагальнення різних способів дії з цієї проблеми;

- вивчення молодіжної політики для сприяння залучення молодих людей в життя інформаційного суспільства;

- перехресний аналіз навчальних дій;

- визначення дій на перспективу в рамках Програми України «Молодь у дії».

Завдання:

- виявлення культурних, соціальних, виховних і адміністративних відмінностей молодіжної політики;

- обмін досвідом;

- створення загальної платформи принципів, цінностей і практик у сфері громадянського виховання молоді міста.

Для виховання та розвитку молоді міста важливе місце відіграє соціальне та навчальне середовище [8].

Середовище – все те, що оточує людину – починаючи із сім'ї, родини, включаючи середовище соціальне, яке ств орює умови для її розвитку, соціалізації та формування як особистості.

Соціальне середовище – це сукупність суспільних, матеріальних та духовних умов, факторів, відносин тощо, в яких існує особистість і які так чи інакше впливають на її свідомість, поведінку і діяльність.

Соціальне середовище являє собою складне структурне утворення, яке характеризується численними рівнями, складними зв'язками та відносинами між елементами. Розрізняють соціальне середовище у широкому розумінні – макросередовище, що охоплює всю суспільно-економічну систему, соціум, до якого належить учень (наприклад школа), та у вузькому розумінні – мікросередовище: безпосереднє соціальне оточення учня – сім'я, певна спільність (наприклад клас), неформальна група (коло ровесників) та ін.

Вплив соціального середовища на особистість вихованця та її подальший розвиток неоднобічний, він відбувається через мікросередовище. Безпосереднє соціальне середовище є сполучною ланкою між особистістю і суспільством. Найважливіші структурні компоненти мікросередовища – первинний трудовий або навчальний колектив, профспілкова та інші громадські організації за місцем роботи, неформальне об'єднання за інтересами тощо.

Середовище перебування молоді має ряд функцій, які сприяють покращенню виховного процесу та становленню особистості.

- світоглядна чи ціннісно-орієнтаційна функція;

- адаптаційна функція;

- функція емоційного розвантаження;

- організаційна функція;

- коригуюча функція.

- Світоглядна чи ціннісно-орієнтаційна функція розкриває зміст моральної спрямованості навчального колективу – соціальну цінність, інтегративну єдність її мети , цілей, мотивів; перспективи розвитку колективу. У навчальному середовищі формується громадська думка щодо різноманітних суспільно-політичних явищ. Ці явища обговорюються, переживаються – і випрацьовуються колективні погляди, які безпосередньо впливають на формування ціннісних орієнтацій особистості, здатні забезпечити всебічний, гармонійний розвиток обистості в колективі та через колектив, прийняття членами даного колективу групових норм і цінностей.

- Адаптаційна функція навчального середовища полягає в забезпеченні входження у ритм студентського життя. Така потреба виникає з необхідністю пристосування свідомості, психіки та анатомічно-фізіологічної сфери до заданих навчально-виховних умов. молодь має перебудувати ритм свого життя, змінити навички та звички щоденної поведінки, підпорядкуватися умовам навчально-пізнавальної діяльності. Це пристосування може бути формальним і активним. Якість цього процесу залежить переважно від соціального оточення та навчального середовища.

Адаптація до умов навчального процесу може бути тимчасовою, постійною, байдужою, ситуаційною і фрагментарною. Процес адаптації і реадаптації триває протягом всієї навчально-пізнавальної діяльності у конкретному навчальному закладі.

- Функція емоційного розвантаження в навчальному середовищі реалізується через позитивний соціально-психологічний клімат і морально-психологічну атмосферу, що визначає самопочування кожної особистості у ньому, її задоволення групою, відчуття комфорту від перебування в ній, характер міжособистісного сприймання і налагодження взаєморозуміння, емоційний настрій. Особливо цьому сприяють змістовні культурно-виховні заходи.

- Організаційна функція полягає у сприянні процесам самоорганізації, самоуправління, самовдосконалення особистості, створенні умов для виявлення здібностей кожного, взаємній відповідальності, взаємовиручці. Потенційна ефективність навчального колективу повністю проявляється у взаємодопомозі, виконанні в разі потреби функцій ровесників, а також учителів [5]..

- Коригуюча функція враховує ступінь розвитку групових норм – загальних правил поведінки, яких дотримуються учні та студенти (колективні думки, традиції і правила поведінк и); групових процесів (етапи виникнення, розвитку та розпаду малої групи, рівні розвитку малої групи, керівництво та лідерство); систему санкцій. Також характер педагогічного процесу передбачає прямий виховний вплив на учнів, не допускає неорганізованості, недисциплінованості. Через те середовище безпосередньо застосовує соціалізаційні, ресоціалізаційні та профілактичні функції до кожного.

При проведенні виховної роботи у навчальному колективі працівники органів освіти, насамперед – учителі, викладачі, психологи та ін., повинні враховувати не тільки фактори, які позитивно впливають на формування особистості, але й чинники, які об'єктивно існують в навчальному колективі та можуть заважати розвиткові особистості в бажаному напрямі.
Виникають психологічно-вікова, соціальна та індивідуально-психічна проблеми адаптації в навчальному колективі.

2.2.3. Громадська думка, як засіб виховання молоді

Громадська думка як метод формування особистості вихованця широко застосовувалася в педагогічній системі А. С. Макаренка, який її вважав необхідною умовою виховного впливу, сильним методом виховання звичок, переконань і суспільного обов'язку. Він підкреслював, що сила виховного впливу громадської думки залежить від рівня її сформованості, від її моральної зрілості.Вона водночас виконує роль зворотного зв'язку особистості та колективу: інформація, яка іде від колективу до особистості, може мати форму оцінки, похвали, схвалення, осуду тощо. Вона коригує, контролює та спрямовує вчинки та поведінку учня згідно з вимогами колективу. Вплив колективної думки на особистість визначається, по-перше, тим, що колективна д умка є концентрованим вираженням ідей, поглядів та волі навчального колективу, вона поєднує у собі переконання і психологічний примус; по-друге, систематичністю, повсякденністю та оперативністю впливу моральних оцінок дій та вчинків окремих осіб; по-третє, об'єктивністю та незаперечністю цих оцінок; по-четверте, тим, що колективна думка викликає в учня, навіть за негативної оцінки, не тільки негативні емоції, але й позитивні: бажання виправитися та заслужити позитивну оцінку, почуття відповідальності перед колективом.

Позитивна ж оцінка викликає почуття законних гордощів, підйому, задоволення. Загальна думка у навчальному колективі формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. Умовою цього процесу є взаємодія молоді міста між собою. Колективна думка має висловлюватись, першою чергою, в публічних виступах куратора, який має задавати тон у її створенні. Основними джерелами формування колективної думки в молоді міста є макросфера, мікросфера, колектив, група, окремі особистості, а також методи її формування[4].

Сила громадської думки криється в соціальній природі особистості:

людина тяжко сприймає осуд, висміювання, невизнання громадськістю конкретного вчинку, мотиву, які зачіпають самолюбство, репутацію. Тому кожен не може бути нейтральним щодо соціальних оцінок його поведінки. Саме вони примушують його прислухатися до думки ровесників та змінювати свою поведінку.

2.2.4. Виховання молоді міста – комплексний підхід

Для всебічного виховання молоді весь виховний процес проходить в комплексі. Основними напрямками виховання молоді міста є:

- моральне виховання;

- статеве виховання і підготовка до сімейного життя;

- виховання свідомої дисципліни, почуття обов'язку та відповідальності;

- правове виховання;

- виховання несприйнятливості до наркогенних речовин;

- екологічне виховання.

Моральне виховання

Моральне виховання - виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якос тей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Результати морального виховання характеризуються такими поняттями: мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість.

Мораль - система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах.

Моральність - охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей.

Моральна свідомість - одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.

Моральні переконання - пережиті та узагальнені моральні принципи норми.

Моральні почуття - запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.

Моральні звички - корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Моральна спрямованість - стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Методологічною засадою морального виховання є етика.

Етика - наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

На сучасному етапі розрізняють дві етичні (моральні) системи. Перша - домінує в Західній Європі та Америці. Згідно з нею, заради досягнення навіть «великого добра» не можна допускати «мале зло» (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для прихильників другої (вона, зокрема, є панівною на пострадянських теренах) поєднання добра і зла цілком прийнятне [7].

У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси. Виховання учнів, на думку О.Вишневського, має забезпечити формування в них такої наведеної вище системи моральних цінностей.

Абсолютно вічні цінності - загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).

Національні цінності - є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо.

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 7 Следующая ⇒