42. Особливості взаємин терапевт-клієнт в КБТ.

42. Особливості взаємин терапевт-клієнт в КБТ.

 Клієнт і терапевт повинні прийти до угоди про те, над якою проблемою вони працюватимуть. Важливим є рішення проблем, а не зміна особистісних характеристик або недоліків пацієнта.

Терапевт повинен бути дуже емпатійним, природним, конгруентним (принципи, взяті з гуманістичної психотерапії); не повинно бути директивності.

ü            Психотерапевт і клієнт співпрацюють при експериментальній перевірці   помилкового дезадаптивного мисленні. Приклад: клієнт: «Коли я йду по вулиці, на мене всі обертаються», терапевт: «Спробуйте пройтися по вулиці і порахувати, скільки людей обернулося на вас». Природно, що автоматична думка не збігається з реальністю.

Суть: є гіпотеза, вона повинна бути перевірена емпіричним шляхом.

 

Сократичний діалог як серія питань, що мають наступні цілі:

Прояснити або визначити проблеми

Допомогти в ідентифікації думок, образів, відчуттів                                                   

Дослідити сенс подій для пацієнта

Оцінити наслідки збереження не адаптивних думок і видів поведінки.

Спрямоване пізнання: терапевт-гід заохочує пацієнтів звертатися до фактів, оцінювати ймовірність, збирати інформацію та піддавати все це перевірці.     

 

43. Схема-терапія

Схема­терапію розробив наприкінці 90­х років американський психотерапевт Д. Янг як модифікацію стандартної когнітивно­поведінкової терапії (КПТ) щодо лікування розладів особистості. Мета схема - терапії - допомогти пацієнтам в досягненні задоволення своїх глибинних емоційних потреб.

У моделі Д. Янга схеми є внутрішніми тематичними конструктами, що відображають і організовують знання, насамперед про себе й людські стосунки, набуті в результаті життєвого досвіду, зокрема раннього дитинства. Ці схеми можуть бути більшою чи меншою мірою усвідомленими чи неусвідомленими, є схеми здорові (адаптивні) і негативні (дисфункційні), пов’язані з негативним травматичним досвідом у дитинстві. Д. Янг пов’язує дисфункційні схеми з певними категоріями тем і завдань, присутніх на різних етапах вікового розвитку дитини, і поділяє їх на 5 груп, у яких сумарно ви­окремлює 18 схем. Схеми, у свою чергу, він поділяє на первинні та вторинні. Вторинні є свого роду компенсацією первинних: наприклад, схема самопожертви є компенсаторною щодо схеми дефективності. Людина може перебувати в стані активованої схеми») чи намагатися уникати активації схеми, оскільки більшість схем викликають емоційний дистрес, шляхом застосування копінг­стратегій уникнення або гіперкомпенсації (наприклад, для схеми дефективності стратегією уникнення буде запобігання близьким стосункам — «коли ти не підпускаєш нікого до себе близько, то захищаєшся від розчарування, що тебе ніхто не може полюбити» або ж гіперкомпенсації — постійно шукати близьких стосунків, боротися за любов інших, вимагаючи від них постійних знаків, виявів та підтверджень любові тощо). На жаль, зазвичай ці стратегії ведуть швидше до підтвердження схеми, аніж до зцілення (коли людина вимагає від інших постійних виявів любові, ревнує, рано чи пізно це призведе до конфліктів у стосунках та їх розриву; той же, хто уникає стосунків, навпаки, не має можливості отримати корегуючий досвід, що його можуть любити).

Д. Янг у розробці схема­терапії впровадив також поняття «частки» (це стани свідомості, пов’язані з певним набором схем та копінг­стратегій) і виділив такі з них:

— зранена дитина (містить у собі зазвичай схеми депривації, скривдження, покинення, дефективності — несе у собі весь біль, пов’язаний з минулим досвідом скривдження та емоційної депривації);

— зла/неконтрольована дитина (частка, пов’язана з вибухами злості, що накопичується й більше не може стримуватися);

— осудливо­каральна частка (самоосудження, ненависть до себе, є свого роду представником у внутрішньому світі людини осіб, які негативно ставилися до неї в минулому, які осуджували, відкидали, кривдили);

— відсторонено­захисна частка (має функцію втамовувати біль, а відповідно й усі почуття шляхом загального втамовування/замороження або ж стратегіями зловживання алкоголем, поведінкою самопошкодження тощо);

— доросла здорова частка — в осіб з особистісними розладами зазвичай дуже слабо розвинена, її розвиток є одним із завдань терапії.

 

44. Психотравматерапія та EMDR

 

EMDR ) – перекладається, як Десенсибілізація і Репроцесуалізація (опрацювання) травматичних переживань Рухами Очей.

EMDR є напрямком психотерапії, який практикується в усьому світі впродовж останніх 20 років. В ньому інтегровано багато успішних елементів різних терапевтичних підходів, але найважливішими є його унікальні аспекти: зокрема, терапевт пропонує пацієнту здійснити серію горизонтальних рухів очей (або двосторонніх тактильних чи аудіостимулів) і одночасно зосередитись на різних аспектах спогаду про важку стресову подію чи переживання.

Терапевтичний ефект такої процедури були виявлені Френсін Шапіро. Доктор Шапіро і її колеги розробили ряд процедур, які були уточнені і підтверджені в процесі багатьох контрольованих досліджень. Точне і дбайливе використання цих процедур може призвести до безпечного опрацювання спогадів, після чого негативні думки і емоції зникають.

Результатом загальноприйнятого (не EMDR) лікування ПТСР (посттравматичного стресового розладу) є у середньому зменшення 50% симптомів. Дванадцять сесій когнітивно-поведінкової терапії дають ремісію при діагностованому ПТСР у 79% випадків. Можна також досягти 80% ремісії застосуванням більше 100 годин поведінкової терапії з експозицією. Для порівняння, застосування EMDR дає ремісію при ПТСР з частотою 77-99% у 7 з 8 випадків впродовж трьох-восьми 90-хвилинних сесій.

 

⇐ Предыдущая11121314151617181920Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: