 |
Питання для самоконтролю. Тема 6. Проблема людини у філософії. У філософії сформувалося два підходи до сутності людини: субстанційний та функціональний.
|
|
|
|
Питання для самоконтролю
1. Охарактеризуйте основні питання класичної гносеології.
2. Розкрийте зміст понять: гносеологічний оптимізм, скептицизм, агностицизм.
3. Як розуміють закономірності пізнавального процесу емпіризм та раціоналізм. У чому відмінність між ними?
4. У чому суть кореспондентної теорії істини Аристотеля?
5. Розкрийте суть принципу відображення у теорії пізнання.
6. Розкрийте суть теорії марксизму про роль суспільно-історичної практики у пізнанні.
7. Охарактеризуйте основні принципи марксистської гносеології:
8. У чому полягає відмінність прагматизму від марксистської гносеології?
9. Охарактеризуйте визначення істини у прагматизмі.
10. Що було основним добутком прагматизму в гносеології?
11. Охарактеризуйте етапи розвитку позитивізму.
12. Чим було зумовлене виникнення аналітичної філософії?
13. Розкрийте зміст теорії істини у позитивізмі.
14. У чому суть методологічної функції філософії щодо наукового пізнання?
15. Наведіть і охарактеризуйте основні групи методів наукового пізнання
16. Охарактеризуйте основні особливості класичної науки.
17. Охарактеризуйте основні особливості некласичної науки.
18. Охарактеризуйте основні особливості постнекласичної науки.
| |
Тема 6. Проблема людини у філософії
План
1. Специфіка філософського підходу до людини.
2. Субстанційно-соціальна концепція людини:
а) марксизм;
б) екзистенціалізм.
3. Натуралістична інтерпретація людини.
4. Релігійно-філософський підхід до сутності людини.
5. Функціональний підхід до сутності людини.
Питання 1. У підході до розуміння людини філософія, на відміну від науки має на меті розкрити сутність людського буття та життєве призначення людини.
|
|
|
Під природою людини розуміють стійкі, незмінні риси, загальні задатки та здатності, притаманні Homo sapiens:
o біологічні,
o психічні,
o соціальні.
Сутність людини є таким якісним поєднанням цих рис, які докорінно відрізняють її від решти живих істот.
Класична філософія концентрує увагу на відмінності людини від усіх інших живих істот, яка й складає собою її природу та сутність.
У філософії сформувалося два підходи до сутності людини: субстанційний та функціональний.
o За субстанційним підходом, сутність людини доконечно, однозначно зумовлена біологічними, психічними або соціальними чинниками і передує її існуванню.
o Згідно з функціональним підходом, сутність людини не передує існуванню, а є рольовою, формується в процесі її життєдіяльності.
У філософії Канта, Гегеля та Фейєрбаха проблема людини постала як суперечність між її існуванням – тобто унікальним буттям конкретного індивіда і сутністю – тобто незмінною основою, спільною для всіх людей, що відрізняє людину від інших живих істот.
Цю суперечність філософи XIX століття розглядали як феномен самовідчуження людини: сутність та існування мають протилежні, взаємовиключні виміри.
Сутність людини постає як її (людини) стала незмінна основа (субстанція), тому такий підхід ми розглядаємо як субстанційний.
Субстанцію людського буття різні напрями некласичної філософії розглядають по-різному, в залежності від її тлумачення можна виділити підходи:
o Соціально-субстанційний (марксизм, екзистенціалізм).
o Натуралістично-субстанційний (біхевіоризм, соціобіологія, психоаналіз).
o Духовно-релігійний.
Питання 2/а.
Згідно з марксизмом, людина – це природна істота. Від тварини її відрізняє те, що способом існування людини є діяльність - процес виробництва матеріальних благ, завдяки якому сформувалися мова, свідомість, соціальні зв'язки.
|
|
|
У процесі виробництва люди взаємодіють з природою. Процес праці та виготовлення знарядь потребує постійного спілкування людей, поєднання їх зусиль, що сприяє виникненню мови та збагаченню зв’язків між людьми. Праця потребує цілепокладання, переносу предметно-матеріальних дій у “внутрішній”, ідеальний план з метою формування певного алгоритму діяльності, а все це разом стимулює розвиток мислення та свідомості. У процесі трудової діяльності кожна особа вступає в широку систему суспільних взаємин та спілкування, завдяки чому її індивідуальна життєдіяльність постає соціальною. Таким чином, предметно-практична діяльність і ті форми, в яких вона здійснюється, породжує людину як соціальну істоту, перетворюючи її життя в співдіяльність, співтворчість, співпереживання з іншими й для інших. Предметно-практична діяльність є не лише способом буття людини, а й способом її соціального становлення.
Тому субстанцією людського буття в марксизмі постає сукупність усіх суспільних взаємин, які зумовлені способом матеріального виробництва. Таким чином, сутність людини виявляється поза самою людиною, а це зумовлює можливість її відчуження.
Причиною відчуження людини К. Маркс вважав існування приватної власності, а шлях до повернення людині її сутності вбачав у знищенні приватної власності і утвердженні комунізму.
По суті, уся філософія марксизму почалася і розвинулася як пошук відповіді на питання: як подолати відчуження людини, зробити її цілісною, гармонійною – щасливою. Маркс, за його власним переконанням, намагався створити теорію про те, як усіх людей раз і назавжди зробити щасливими, узгодити її інтереси та поведінку з інтересами суспільства. Логіка його теорії була така: приватна власність примушує людей боротися одне проти одного, робить їх егоїстами. Якщо приватну власність знищити і утвердити спільну,
су-спільну
власність, в усіх будуть спільні інтереси, люди стануть колективістами, це сприятиме небаченому розвиткові суспільства і людини.
ПРОТЕ
Ми знаємо, що теорія Маркса була реалізована більшовиками в Радянському Союзі, і цей гігантський експеримент показав, що суспільство, засноване на висунутих марксизмом засадах, виявилося нежиттєздатним.
|
|
|
Марксистська філософія людини абсолютизує (тобто неправомірно перебільшує) роль соціально-культурного оточення у формуванні особи й воднораз недооцінює вплив природно-біологічних та психічних чинників на глибинну сутність людини.
|
|
|
