 |
10. Люблінська унія. Приєднання українських земель до Польського королівства
|
|
|
|
10. Люблінська унія. Приєднання українських земель до Польського королівства
Розгляд питання про укладення унії розпочався в січні 1569 р. на спільному польсько-литовському сеймі у Любліні. В червні 1569 р. Люблінська унія була підписана. 1 липня 1569 р. її затвердили роздільно депутати польського і литовського сеймів.
Люблінська унія завершила процес Об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії.
Люблінська унія була важливою історичною подією, яка мала суперечливі наслідки для долі України.
Приєднання земель до Польського королівства.
І етап (1340-1362) — «оксамитове» литовське проникнення. Литовське князівство розпочало своє проникнення на Русь ще за часів Міндовга (1230—1263). Головним обґєктом тоді стали західноруські (білоруські) землі.
II етап (1362—1385) — «ословґянення» литовських правителів. Майже до кінця XIV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними субґєктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля.
III етап (1385-1480) - втрата українськими землями залишків автономії.
IV етап (1480—1569) — посилення литовсько-російської боротьби за право бути центром «збирання земель Русі». Остаточна втрата українськими землями у складі Литви автономних прав у часі збіглася з піднесенням Московського князівства.
11. Україна і Союзний договір 1922 р
Логічним завершенням кількарічних зусиль державної влади РСФРР щодо реалізації своєї політичної доктрини щодо УСРР після укладення " Військово-політичного союзу" і т. зв. " Робітничо-селянського союзу" стало " добровільне" об'єднання в складі Союзу PCP.
|
|
|
10 грудня 1922 p. у Харкові відкрився VII Всеукраїнський з'їзд Рад. Його делегати схвалили Декларацію про утворення Союзу PCP і проект основ Конституції СРСР, а також звернулися до всіх республік із закликом негайно розпочати законодавче оформлення єдиної держави. Було запропоновано скликати загальносоюзний з'їзд рад. Через кілька тижнів делегати від УСРР прибули у Москву на І Всесоюзний з'їзд Рад, що тривав тільки один день - 30 грудня 1922 р.
На з'їзд було винесено для обговорення два підходи щодо майбутньої державної конструкції. Сталінська концепція автономізації передбачала створення унітарної держави.
З'їзд затвердив Декларацію про утворення Союзу PCP і Договір про утворення СРСР. Уст. 26 Союзного договору урочисто проголошувалося: " За кожною із союзних республік зберігається право вільного виходу з Союзу".
II Всесоюзний з'їзд рад мав бути скликаний наступного року, але відбувся 31 січня 1924 р., у зв'язку зі смертю Володимира Ульянова-Леніна. Про Декларацію і Договір на з'їзді не було сказано жодного слова, і ніхто їхні тоді, ні пізніше не затверджував і не вводив у дію. Отже, постанова І з'їзду Рад СРСР не була виконана
Характер укладення Союзного договору суперечив елементарним нормам міжнародного права (а Союзний Договір 1922 р. мав стати міжнародним актом): його ніхто не підписував; у ньому не йшлося про термін дії договору; він не був ратифікований.
Особливості укладення Договору про утворення СРСР засвідчує проведення свідомої політики підпорядкування республік єдиному центру й завершення процесу відродження єдиної наддержави в межах колишньої Російської імперії.
Впродовж 1917-1922 pp. тривав пошук оптимальної моделі реалізації політичної та правової доктрини Росії щодо України.
12. Видатні історики України
Для вивчення минулого України другої половини XVII-XVIII ст., найбільше значення мають козацько-старшинські літописи Самовидця, Григорія Грабянки і Самійла Величка.
|
|
|
Одним із видатних істориків XIX ст. був М. І. Костомаров (1817-1885). Він займався історією як України, так і Росії, написав багато праць з історії України: «Богдан Хмельницький і повернення Південної Русі до Росії», «Гетьманство Виговського» (1861), «Гетьманство Юрія Хмельницького».
У перший період своєї діяльності, в 30-50-х роках XIX ст., відомий письменник і історик П. О. Куліш (1819-1895).
Одним з найбільш видатних істориків України був В. Б. Антонович (1834-1908). Його діяльність як історика проходила в київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів і в Київському університеті.
Окреме своєрідне місце в українській історіографії XIX ст. займає творчість М. П. Драгоманова.
Визначним істориком в Україні був О. М. Лазаревський (1834-1902). Він написав понад 400 праць з історії і опублікував багато документів і матеріалів.
13. Повість временних літ
Повість временних літ — це умовна назва літописного зведення XII ст. Текст твору зберігся в складі пізніших збірників XIV-XVI ст.
«Повість временних літ» відома у трьох відмінних редакціях. Перша редакція була створена в 1113 році монахом Києво-Печерського монастиря Нестором. У 1116 році була укладена друга редакція «Повісті временних літ». її упорядником став ігумен Видубецького Свято-Михайлівського монастиря Сильвестр, який за дорученням князя Володимира Мономаха вніс до літопису певні корективи. Третя редакція «Повісті временних літ» також була створена одним із ченців Видубецького монастиря у 1118 році і призначалася для сина Володимира Мономаха Мстислава
Жанр літопису не передбачає авторства в сучасному його розумінні. Є упорядники, які, кожен у свій час, збирали різнорідну інформацію і включали її до складу літопису.
Основним упорядником «Повісті временних літ», талановитим літописцем вважають монаха Києво-Печерського монастиря Нестора.
«Повість временних літ» — перший давньоукраїнський літопис (від «літо» — рік і «писати»). Це жанр історичної прози, в якому розповідь ведеться за роками. Головною композиційною одиницею літопису є річна стаття. Вона може мати різний обсяг залежно від того, наскільки важливі події відбулися певного року. Літопис використовує два типи оповіді: річні записи - стислі повідомлення про події поточного року, та розгорнуті літописні оповідання — описи подій в їх докладному висвітленні.
|
|
|
