18. Розпад Радянського Союзу і проголошення незалежності України.

18. Розпад Радянського Союзу і проголошення незалежності України.

Наприкінці 1990 - початку 1991 р. внутрішньополітична обстановка у Радянському Союзі ще більше загострилася. На грудневому (1990) пленумі ЦК КПРС більшість учасників закликала до рішучої боротьби з «деструктивними силами», «сепаратистами», «націоналістами». 19—21 серпня 1991 р. військово-партійна бюрократія зробила останню спробу врятувати імперію і свою владу в ній шляхом державного перевороту. Шлях до нової комуністичної диктатури путчистам перекрили керівництво та народ Росії. Президент Борис Єльцин закликав громадян до опору. Першого ж дня перевороту до будинку Верховної Ради РРФСР почали прибувати москвичі для захисту демократії та обраної народом влади. Вони збудували довкола " Білого дому" барикади. На сторону законного уряду перейшла частина військових з бойовою технікою. Штурмувати будинок парламенту путчисти не наважилися.

Поразка ГКЧП («Государственного комитета по чрезвычайному положению») в Москві створила якісно нову ситуацію в Україні. Верховна Рада України вирішила про скликання позачергової сесії, призначеної на 24 серпня.

24 серпня відкрилась позачергова сесія Верховної Ради України. Верховна Рада України переважною більшістю голосів (346 з 450) прийняла Акт про проголошення незалежності України. Комуністична більшість в парламенті, деморалізована провалом путчу, не чинила відкритого опору цьому рішенню. Крім того, в ситуації, що склалася, частина комуністичної номенклатури вважала вигіднішим для себе існування саме суверенної України і свідомо підтримала Акт про незалежність. Таким чином, на карті світу з'явилася нова суверенна демократична держава - Україна. З метою всенародної підтримки цього історичного акту, було вирішено провести 1 грудня республіканський референдум.

У наступні дні Президія Верховної Ради прийняла постанови про департизацію державних органів, установ та організацій, про заборону діяльності компартії України, яка була причетна до путчу, про передачу майна КПУ та КПРС на території України на баланс Верховної Ради та місцевих рад.

1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України. В ньому взяли участь 84, 2 % виборців, з яких 90, 32 % проголосували за незалежність України.

Одночасно з референдумом відбулися вибори Президента України. Серед 6 кандидатів майже 62 % виборців підтримали Леоніда Кравчука.

7 грудня 1991 р. в Біловезькій Пущі під Мінськом зустрілися лідери трьох колишніх союзних республік - Росії (Б. Єльцин), України (Л. Кравчук) і Білорусії (С. Шушкевич). Наступного дня вони підписали спільний документ, який констатував факт розпаду Радянського Союзу і утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД). У сферу діяльності нового державного союзу входили консультації в області зовнішньої політики, розвиток спільного економічного простору, участь в загальноєвропейському і євроазіатському ринках, митна політика, екологічна безпека, міграційна політика, боротьба з організованою злочинністю. Діяльність органів колишнього СРСР на території країн СНД припинялася.

19. Київська Русь за Аскольда, Олега, Ігоря, Ольги та Святослава.

Аскольд (860-882). У 860 році Аскольд очолив перший документований самостійний похід Русі на Константинополь. Причиною і приводом для походу на Константинополь могли бути, зокрема утиски київських послів і купців або ж напад на руських рибалок біля острова Березань і Білобережжя (Тендрівської коси). Аскольд воював не лише з візантійцями. У літописі є відомості про його походи проти уличів і печенігів. З Никонівського літопису відомо ще про два походи Аскольда на Візантію. Останній — 874 року — був невдалим. За повідомленням літопису Аскольд був вбитий князем Олегом, який передягнувся торгівцем і підступом виманив князя з Києва. Не виключено, що перемогу Олега забезпечила підтримка київських язичників, невдоволених наверненням Аскольда до християнства.

ОЛЕГ(882 - 9І2). У 882 році Олег організовує похід на Київ. Підступно вбивши київського князя Аскольда, він захоплює владу і утверджується в Києві як великий князь. Формально Олег правив від імені Ігоря, регентом якого він був, але фактично він був повновладним князем. Олег об'єднав Руську Північ з Півднем і проголосив Київ столицею цієї держави. Звідси літописне з його вуст " Се буде мати градам руським". Олег крок за кроком приєднував до Київської держави племінні союзи древлян, полян, сіверян, радимичів, ільменських словен, сіверян, кривичів, радимичів, уличів, можливо, дулібів і хорватів, а також інші менші етнічні об'єднання. Водночас започатковується процес державотворення, вдосконалюються управлінські структури, судочинство, посилюється збирання з князівств на користь держави данини. В часи князювання Олега пожвавився економічний розвиток суспільства. Розбудовувався стольний град Київ. Давньоруська держава часів Олега залишалася все ж таки не досить консолідованою. Влада київського князя в землях племінних княжінь була ще слабкою, часом формальною, а системи управління, стягання данини й судочинства - примітивними й діяли час від часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва. Та країна була, як на свій час, економічно розвинутою й мала велику військову потугу, про що свідчить сама можливість здійснення переможного воєнного походу Русі на Візантію у 907р. Письмові угоди Києва з Константинополем 907 та 91І років стали першими політичними актами молодої держави.

ІГОР(912-945рр. ). Після смерті Олега на чолі Давньоруської держави став син Рюрика - Ігор. Започаткована Олегом політика знаходить своє продовження в часи князювання Ігоря. Своє князювання він почав традиційно для князів цього періоду - із жорстокої боротьби проти автономістських настроїв. Він знову приєднав до держави княжіння уличів і древлян, що відпали було після звістки про кончину Олега. На 40 рр. X ст. припав новий спалах воєнної активності давньоруської панівної верхівки. Київський князь поширив свою владу на східний Крим і Тамань. Ігор вчинив два великих походи на Візантію, що мали на меті як захист південних рубежів, так і забезпечення вигод для руських торгових людей у Константинополі та інших грецьких містах.

Особливо жорстоким було збирання полюддя, що в X ст. йшло безпосередньо на утримання військової дружини. Саме під впливом своїх дружинників князь Ігор, зібравши один раз полюддя з древлян, повернувся туди щоб стягнути його вдруге, за що був убитий повсталими 944р. Найбільш суттєвою відміною його князювання від свого попередника було перетворення збирання данини у своєрідну карну політику відносно непокірних, за що він був убитий древлянами. Все це дозволяє зробити узагальнення, що Олег і Ігор виступили будівниками першого етапу Київської держави.

ОЛЬГА (945 -964рр. ). Після смерті Ігоря залишився малолітній син Святослав, тому правління державою перейшло до його дружини Ольги. Своє князювання вона розпочала з придушення древлянського повстання. Проте смерть Ігоря гостро ставила питання про форми і методи державного управлінні. За князювання Ольги відбуваються деякі принципові зміни в процесі державотворення. Вона прийняла ряд рішучих заходів, спрямованих на впорядкування стягнення і норм данин н, введення замість неї урочної системи. " Полюдь" замінюється так званим " повозом", який був своєрідним першим кроком на шляху до постійного державного податку. Створюються осередки централізованої князівської влади на місцях-" становища" і " погостя". На місцях вводиться, на всіх невласних Києву землях, єдина по суті адміністративна і судова системи. Це сприяло активному одержавленню князівств, поступовому перетворенню їх на державну територію Київської Русі. В часи Ольги розбудовувався, прикрашався і зміцнювався стольний град Русі. З князюванням Ольги можна пов'язувати настання другого етапу в розвиткові давньоруської державності. Він ознаменувався візитом Ольги до Константинополя близько 946р. Уперше в історії глава Давньоруської держави ішов до Візантії на чолі мирного посольства. Результатом цього візиту було укладення союзної русько-візантійської угоди. Найзначніша в житті Ольги подія: її хрещення.

СВЯТОСЛАВ(964-972рр. ). Правління його припало на час становлення ранньофеодальних держав у Європі та завоювання ними нових земель. Святослав був мужній, войовничий князь з лицарською вдачею. Тому його войовничий характер цілком відповідав епосі. За роки свого князювання Святослав пройшов походами " тисячі кілометрів зі Сходу на Захід, від Каспійського моря до Балкан, вписавши молоду Давньоруську державу в геополітичний простір Євразії.

Під час князювання Святослава Давньоруська держава була розширена й зміцнена. Він повернув до складу Київської Русі племінне княжіння в'ятичів, що потрапило під владу хозарів. Для цього йому довелося здійснити похід у межиріччя Оки і Волги. Дізнавшись про облогу Києва, він спішно повернувся до стольного града й відігнав печенігів. Безперервно воюючи п'ять довгих років, він дещо занедбав державні справи.

Святослав провів адміністративну реформу, перед тим, як вирушити в другий і останній похід до Болгарії. Старшого сина Ярополка він посадив своїм намісником у Києві, молодшого Олега - в Овручі, а позашлюбного сина - Володимира він послав правити від свого імені до Новгорода. Це поклало початок державній реформі, в результаті якої вся давньоруська держава опинилася під владою однієї князівської династії. Другий похід Святослава на Болгарію не мав успіху. Повертаючись до Києва Святослав загинув у бою з печенігами.

Отже, часи Аскольда. Олега, Ігоря, Ольги, Святослава - це період найбільшої експансії Київської держави, в результаті якої Русь значно розширила свої межі, укріпилась на Чорному морі, а майже всі причорноморські країни увійшли до сфери її впливу.