48 Заняття східних слов’ян. 49 Культура України у ХІІІ ст.

48 Заняття східних слов’ян

Східні слов’яни, освоюючи величезні лісові та лісостепові простори Східної Європи, несли з собою землеробську культуру. Головним заняттям слов'ян було землеробство, хліб вважався основною стравою. Поширене було підсічно-вогневе землеробство. На визволених від лісу в результаті вирубки і випалювання землях вирощували 2-3 роки с/г культури, використовуючи природну родючість ґрунтів, посилене попелом від згорілих дерев. Після виснаження землі ділянку закидали і освоювали нову, що вимагало зусиль усієї громади. У степових районах застосовувалося перекладне землеробство, схоже з підсік, але пов’язане зі спалюванням не дерева, а польових трав. Хліборобство визначило й осілий спосіб їх життя. З VIII ст. у південних районах отримує розповсюдження польове орне землеробство, засноване на використанні тяглової худоби та дерев’яної сохи, що збереглася до поч. ХХ ст.

Поряд зі скотарством слов’яни займалися і звичними для себе промислами: мисливством, рибальством, бортництвом, вирощували свійських тварин: велику рогату худобу, овець, кіз, свиней. Потужною тягловою силою поряд з волами стали коні. У густих лісах у деревах вирубували дупла - борті для диких бджіл, а потім збирали мед. Це заняття називалося бортництвом. Розвиваються ремесла, які, ще не відокремилися від землеробства. Особливе значення для долі східного слов’янства має зовнішня торгівля, що розвивалася як на Балтійсько-Волзькому шляху, по якому в Європу надходило арабське срібло, так і на шляху з варяг у греки, що зв’язує візантійський світ через Дніпро.

Поступово перетворювалося в самостійну галузь ремесло. Відбувалося і групування ремісничого населення в окремих селищах, де виділялися ремісники-ковалі, виготовляли знаряддя праці з металу - наральники, лемеші, плуги, серпи, ножі, коси-горбуші. Кравці шили одяг, шевці - взуття, лимарі - збрую для коней. Вправними були і ювеліри. Виділення ремесла в окрему галузь господарства сприяло розвитку торгівлі, заснуванню та зростанню міст-фортець (градів) і майновому розшаруванню населення.

49 Культура України у ХІІІ ст.

Панування татаро-монголів, Великого князівства Литовського, Польщі, спустошливі набіги кримської орди негативно вплинули на розвиток матеріальної та духовної культури укр. народу, яка досягла високого рівня за кращих часів Київської державності. Однак було б неправильним вважати період ХІІІ-XV ст. періодом культурного занепаду. Спільна боротьба народів усіх земель України проти соціального та нац. гноблення проти іноземної агресії була найважливішим чинником у політичній консолідації укр. народу, зумовивши також розвиток духовної культури.

Культурний розвиток Русі піднявся на новий щабель після прийняття християнства. Разом з ним відбулися якісні зміни в світогляді і побуті русичів; нова релігія широко відкрила двері культурним впливам Візантії в усіх галузях життя; з'явились чис­ленні церковні книги тодішньою болгарською мовою, яку добре розуміли на Русі, і цим було покладено початок роздвоєнню між мовою народною, про яку майже нічого не відомо, і мовою книж­ною. Християнство стало ідеологічним підґрунтям для феодаль­них відносин, сприяло входженню Київської Русі в європейський культурний світ. Однак навіть і після цього Київська Русь не втра­тила самобутності, своєрідності в усіх галузях культури.

Церква вперто боролась з віковою традицією укр. культури. Згодом вона була вимушена пристосуватися, асимілювати язичницькі культи, обряди, побутову культуру, вбираючи в себе їх кращі елементи. У такому вигляді до наших днів дійшли давні звичаї і традиції праукраїнців, пов'язані з християнськими нормами: Різдво всесвіту святкується як Різдво Христове, при цьому готують кутю і дванадцять страв, співають колядки і щедрівки; з церковними святами пов'язані й інші календарні свята українців — Масляна, гаївки на Великдень, свято Купала на Іванів день тощо.

В XIII ст. з'являються твори світського характеру з їх зверненням до реального земного життя людини, усвідомленням нею сенсу свого буття й призначення, найвидатнішим з яких стає Галицько-Волинський літопис, або Літописець Данила Галицького. Ця праця вважається одним із перших укр. прозових творів. Охоплюючи значний період укр. історії (з 1211 до 1292 р. ), він дає відомості про життя, діяльність Данила Галицького, його рід, боярську колотнечу, суперечки між Угорщиною та Польщею за Галицько-Волинське князівство, його землі, битву на Кальці, нашестя татаро-монгольської орди на Волинь та ін. події. Літопис не обмежується тільки традиціями, притаманними творам цього напряму, а прагне показати людину в усій її психологічній багатоманітності, збагнути мотивації її вчинків і дій в реальному житті, що зближає з творами гуманістичної спрямованості ранньої доби європейського Ренесансу. Вбачаючи вищий сенс життя людини в служінні Вітчизні, її захисті, в літописі підкреслюються державні та дипломатичні здібності Данила Галицького, його мужність і хоробрість, рицарська чесність. В ньому докладно розповідається, як Данило об'єднує волинську " отчину", хоробро воює з Польщею та Литвою, виявляючи при цьому військові й дипломатичні здібності, балансуючи між сусідніми князівствами з тим, щоб не тільки зберегти свою " отчину", а й розширити її володіння. Висвітлюються й інші дійові особи, які введено в літопис.

Високого рівня розвитку досягло ужиткове мистецтво. Ремісники виготовляли знаряддя праці, вироби домашнього вжитку. Широко застосовувався метал, з нього виготовляли лемеші, серпи, ножі, підкови, замки, броню, кольчуги, які з'явились на Русі раніше, ніж у Західній Європі. Гончарі виготовляли посуд, який оздоблювали візерунками з кольоровою поливою. Поширеними були професії кравця і шевця. Славою користувалися київські ювеліри за карбування, золочення, гравірування, техніку емалі та зерні. Вироби художнього ремесла Русі багато вивозили закордон.