36. Розселення східних слов’ян у межах сучасної України

36. Розселення східних слов’ян у межах сучасної України

Сучасні українці є однією з гілок історичного слов'янства. Вперше про слов'ян згадують римські автори І-II ст., а з VI ст. - візантійські історики.

Слов'яни займали райони Вісли, Дністра, Прип'ятського Полісся, сягали Верхнього Подніпров'я. На початку нової ери завершився поділ слов'янської спільноти на дві групи: східну і західну. У V-IX ст. частина слов'ян переселилася на Балканський півострів, де утворилася південнослов'янська група.

Східні слов'яни, що жили на землях сучасної України, на поч. І тис. об'єдналися в Антське державне утворення, яке займало територію між Дністром і Дніпром. У антів панував демократичний лад. Мали військову організацію, здійснювали успішні воєнні походи на сусідів.

Певний час анти межували з готами, які проживали в причорноморських степах у II—IV ст. Відносини між народами мали нестабільний характер.

Упродовж другої пол. V - сер. VI ст. політичну ситуацію в Європі визначали відносини між Антським державним об'єднанням та Візантією.

З сер. VI ст. починається слов'янське розселення на правобережжі Дунаю та колонізація Балкан.

Протягом VII ст. праукраїнці зосереджувалися на правому березі Дніпра. У VIII-IX ст. на території сучасної України проживали такі племена: поляни, які заселяли сучасні Київщину і Канівщину; древляни — Східну Волинь; сіверяни — Дніпровське Лівобережжя; уличі — Південне Подніпров'я і Побужжя; хорвати — Прикарпаття та Закарпаття; волиняни (бужани) — Західну Волинь; тиверці — землі над Дністром.

Характерним для політичної організації того часу було утворення племінних союзів. Найуспішніше етнічна консолідація проукраїнських племен відбувалася у Середньому Подніпров'ї, де головну роль відігравали племена полян. Наприкін. VI-VII ст. вони заснували нове державне утворення — Полянський племінний союз. Його очолював напівлегендарний князь Кий, котрий заклав Київ.

До полян тяжіли сусідні племена сіверян і древлян. У VII ст. всі вони почали об'єднуватися у федерацію племен, яку вже тоді називали Руссю. Наприкін. VIII — у першій пол. IX ст. на їхніх теренах утворилося стабільне проукраїнське державне об'єднання Руська земля.

Отже, протягом тисячоліття наші предки створили досить високу матеріальну і духовну культуру, яка стала основою для формування могутньої держави — Київської Русі.

37. Українська держава на завершувальному етапі національної революції 1657-1676 рр

Завершальний етап Національною - визвольної революції (1657-1676) визначався тенденціями: різким загостренням соціально-політичної боротьби, посиленням втручання сусідніх держав у внутрішні справи України, що призвело до її розчленування на Правобережжя і Лівобережжя, та спробами відновити територіальну цілісність та державну незалежність українських земель. Наступники Б. Хмельницького не зуміли довершити започатковану ним справу державотворення.

Прагнучи забезпечити спадковість верховної влади і тим вберегти державу від непотрібних потрясінь міжусобної боротьби, Б. Хмельницький за життя добився обрання новим гетьманом свого 16-річного сина Юрія. Але після смерті Богдана було вирішено, що функції гетьмана виконуватиме І. Виговський. Основне завдання вбачав у здобутті Україною повної незалежності. Свої відносини з Москвою Виговський будув на принципах рівноправності та невтручання у внутрішні справи України.

На поч. 1658 р. окреслився збройний конфлікт між урядом І. Виговського та опозицією головними осередками якої стали Запоріжжя й Полтавський полк. На чолі сил - запорізький кошовий Яків Барабаш та полтавський полковник Пушкар. Розпалилася громадянська війна. Початок громадянської війни в Україні давав Москві шанс посилити свій вплив.

16 вересня 1658 р. між Україною і Річчю Посполитою було укладено Гадяцький договір. Укладаючи Гадяцький договір, І. Виговський прагнув, щоб Україна ввійшла до Речі Посполитої як рівноправний суб'єкт.

Наприкінці вересня 1659 р. зібралася Козацька рада в Білій Церкві, яка обрала новим гетьманом Ю. Хмельницького. Українська держава фактично опинилася між двома вогнями: Московщиною, з одного боку, та Річчю Посполитою — з другого. Ю. Хмельницький та його оточення, заявивши про повагу польському королеві, поспішали владнати відносини з Москвою.

Після Ю. Хмельницького гетьманом Правобережної України, завдяки підтримці татар, став Павло Тетеря (1663—1665).

У червні 1663 р. під Ніжином зібралася Чорна рада — виборчі збори. , Гетьманом було обрано І. Брюховецького. Отримавши гетьманську булаву, Брюховецький проводив відверто промосковську політику.

Усередині 1660-х років Українська держава внаслідок міжстаршинських усобиць опинилася перед повною катастрофою. Петро Дорошенко хотів поєднати Україну, провів ряд реформ на Правобережжі. Він 1667р. відтіснив поляків із Поділля і дійшов до Галичини. Уперше після смерті Б. Хмельницького було зроблено реальну спробу включити до складу Української держави західноукраїнський регіон.

Остаточний поділ України був затверджений 16 травня 1686 р. " Вічним миром", який підтверджував Андрусівське перемир'я 1667 р. між Московською державою і Річчю Посполитою. Отже, Українська національна революція 1648—1676 pp. зазнала поразки, причинами якої насамперед були внутрішня міжусобна боротьба та зовнішня агресія.