 |
№8 Види знаків. №9 Рівні та виміри семіотичного аналізу мови. №10 Правильність та істинність міркувань
|
|
|
|
№8 Види знаків
Під знаком розуміють матеріальний об'єкт, який символічно, умовно представляє і відсилає до означуваного ним предмета, явища, події, властивості, відношення. Знаки поділяють на три види:
— знаки індекси, — знаки образи, — знаки символи. Знаками-індексами називають знаки, які
безпосередньо вказують на позначуваний ними предмет. Наприклад, дим вказує на наявність вогню. Знаки-образи мають певну подібність з відповідними предметами. Наприклад, карта, план
місцевості, картина, креслення. Знаки-символи — фізично ніяк не пов'язані з предметами на які вони вказують. Тут зв'язок між знаком і предметом складається або за угодою, або стихійно при формуванні мови і практичного її засвоєння конкретною людиною. Саме ці знаки складають
основу мови. Слова і є знаками — символами. Кожний знак характеризується предметним значенням і смислом. Предметним значенням знаку називається об'єкт, який позначається цим знаком. Смислом є інформація, яку несе знак про предмет, тобто інформація про предмет, завдяки
якій ми однозначно виділяємо предмет і відрізняємо його від інших предметів.
№9 Рівні та виміри семіотичного аналізу мови
Синтаксичні, семантичні та прагматичні відношення називають семіотичними відношеннями. Відношення між знаками у знаковій системі, називається синтаксичним. Відношення між знаком та об'єктом і знаковою системою об'єктів, називається семантичним. Відношення між суб'єктом, який використовує знакову систему, і самою знаковою системою, називають прагматичним. У XIX ст. американський філософ і логік Чарльз Пірс заснував спеціальну науку про знаки — семіотику, яка
вивчає властивості семіотичних відношень і дає методологію побудови знакових систем. Семіотика як теорія знакових систем має три розділи: — синтаксис(вивчає синтаксичні відношення), — семантику (вивчає властивості семантичних відношень); — прагматику (досліджує прагматичні відношення знакової системи). Визначають три рівні семіотичного аналізу знакових систем:
|
|
|
— синтаксичний, — семантичний, — прагматичний. На синтаксичному рівні аналізу досліджують знаки самі по собі, тобто, визначають принципи побудови знаків. Семантичний рівень аналізу розкриває принципи співвідношення знаку і значення. Прагматичний рівень аналізу висвітлює відношення між знаковою системою та її носієм. Аналізуючи розрізнення рівнів семіотичного аналізу К. Огден і Дж. Річардс звертаються до схеми яка дістала назву «трикутник співвіднесення»:
А, В, С, відношення між якими забезпечує спілкування.
А — символ (у природній мові насамперед слово); В — предмет, до якого відноситься символ. Предмет, на який вказує символ називають референтом, денотатом; С — посередник між символом і референтом. Цим посередником є думка, яку називають смислом. Суцільні лінії трикутника вказують на реальні відношення між символом та предметом і водночас на те, що
відношення між символом і предметом виникли завдяки посередництву думки (смислу). Головна мета цієї схеми полягає у тому, щоб показати, що синтаксис, семантика і прагматика — це рівні
аналізу, і якщо брати їх ізольовано один від одного, то вони стають своєрідними абстракціями.
№10 Правильність та істинність міркувань
Вивідне знання буде істинним тоді і тільки тоді, коли вихідні твердження міркування будуть істинними, і до них будуть правильно застосовані правила та закони логіки, а правильність
міркування — це відповідність міркування правилам і законам логіки. Нехтуючи однією із вимог, ми можемо отримати у конкретному міркуванні істинний висновок випадково:
|
|
|
В усіх європейських державах — республіканська форма правління.
Франція — держава Європи
Отже, Франція — республіка.
В цьому міркуванні перше вихідне твердження є хибним, але логічний зв'язок між ними відповідає логічним правилам. Але оскільки у цьому міркуванні порушена вимога, щодо обов’язкової істинності вихідного знання, то висновок випадково істинний. Тобто, із хибного вихідного твердження висновок можна отримати будь-який.
Будь-який університет є вищим навчальним закладом.
Консерваторія — не університет.
Отже, консерваторія не є вищим навчальним закладом.
У цьому прикладі обидва вихідні твердження істинні, але пов’язані вони з порушенням правил логіки. Тому висновок є хибним. Тут порушено правило того, що менший засновок не повинен бути заперечу вальним.
|
|
|
