 |
5. Елементи порівняльного аналізу перекладів.
|
|
|
|
У ч и т е л ь. Чи відчувається ця мелодійність вірша Верлена в перекладах? І яким чином це досягається?
Учні відповідають на запитання, користуючись роздатковим матеріалом.
| Осіння пісня Довгі ридання Скрипок Осінніх Ранять моє серце Томлінням Одноманітним... Аж задихаюсь І блідну, коли Дзвонить годинник: Я згадую Колишні дні І плачу. І я виходжу На вітер лихий, Що носить мене Туди-сюди, Неначе Пожовклий лист. Підрядковий переклад (майже дослівно) | Осіння пісня Неголосні Млосні пісні Струн осінніх Серце тобі Топлять в журбі, В голосіннях. Блідну, коли Чую з імли Б'є годинник: Линуть думки В давні роки Мрій дитинних. Вийду надвір — Вихровий вир В полі млистім Крутить, жене, Носить мене З жовклим листям. Переклад Г. Кочура | Осіння пісня Ячатьхлипкі хрипкі скрипки листопада... Їх тужний хлип У серця глиб Просто пада. В ід їх плачу Я весь тремчу І ридаю, Як дні ясні, Немов у сні, Пригадаю. К\дись іду Удаль бліду, З гір в долину, Мов жовклий лист Під вітру свист— В безвість лину. Переклад М. Рильського |
Хто з перекладачів, на ваш погляд, краще відтворив звукову, словесну, образну, поетичну, емоційну структуру вірша?
У ч и т е л ь. Саме у Верлена будуть вчитися символісти музичності, яка для нього була природною.
Чимало вніс Верлен у поетичну техніку. Вигадливість у побудові строфи, незвичність у римуванні, розмовна природність, невимушеність, сміливість — усе це надає вишуканості його віршам і створює значні труднощі для перекладу.
Усі свої відкриття в поезії Поль Верлен відобразив у вірші «Поетичне мистецтво», що був написаний 1874 року, а надрукований у 1882 році.
Читання вірша учнем з творчої групи.
|
|
|
У ч е н ь. Найперше — музика у слові!
Бери ж із розмірів такий,
Що плине, млистий і легкий,
А не тяжить, немов закови.
Не клопочись добором слів,
Які б в рядку без вад бриніли,
Бо наймиліший спів — сп'янілий,
Він невиразне й точне сплів.
В нім —любий погляд з-під вуалю,
В нім — золоте тремті ння дня
Й зірок осіння метушня
На небі, скутому печаллю.
Люби відтінок і півтон.
Не барву — барви нам ворожі:
Відтінок лиш єднати може
Сурму і флейту, мрію й сон.
Винищуй дотепи гризькі ті,
Той ум жорстокий, ниций сміх,
Часник із кухонь тих брудних —
Від нього плач в очах блакиті.
Хребет риториці скрути
Та ще як слід приборкай рими:
Коли не стежити за ними,
Далеко зможуть завести.
Хто риму вигадав зрадливу?
Дикун або глухий хлопчак
Скував за шаг цей скарб, що так
Під терпугом бряжчить фальшиво?
Так музики всякчас і знов!
Щоб вірш твій завше був крилатий,
Щоб душу поривав — шукати
Нову блакить, нову любов.
Щоб мчав, де далеч не похмура,
Де чари діє вітерець,
Де пахне м'ята і чебрець...
А решта все—література.
Переклад Г. Кочура
|
|
|
Вимоги автора давати в поезії голос найтоншим, найневиразнішим враженням та емоціям збіглися з пошуками молодих поетів, які, підхопивши вірш, перетворюють його на своєрідний літературний маніфест імпресіоністів та символістів.
«Геть логічну зрозумілість вірша, нехай живе загадковий зміст звуків», — проголосять символісти, йдучи за Верленом і називаючи його своїм попередником, хоча він сам ніколи не вважав себе символістом.
У ч и т е л ь. Постійним персонажем лірики символістів стає образ «чарівної феї» — «прекрасної дами», створений Верленом.
Учень (з творчої групи) читає вірш «Мій звичайний сон».
У ч е н ь. Буває часто це в чуднім, звабливім сні:
Неначе жінку я незнану зустрічаю,
І одне одному ми любі до одчаю,
І кожен раз вона немов та сама й ні
Для неї загадок і в серця глибині
Нема — нічого й там від неї не сховаю.
І вміє лиш вона, коли стомлюсь без краю.
Сльозою освіжить бліде чоло мені.
Якого кольору м'яке її волосся?
Як звуть її? Ім'я мені дзвінким здалося.
Мов ніжні ймення тих, що вже пішли з життя.
А погляд? В неї він, неначе погляд статуй
А голос тихий? В нім — далеке відбиття
Коханих голосів, що більш їм не звучати
Переклад Г. Качура
У 1870 році поет видає нову збірку з назвою «Добра пісня». Один із віршів цієї збірки «Вже пройшла зима» читається учнем із творчої групи.
У ч е н ь. Вже пройшла зима—широко й розлого
Розлились навкруг світло і тепло
Веселіє серце в доброго і злого,
Лагідніє страдника похмурне чоло
Все цвіте, буяє, все дзвенить, співає.
Навіть хмурий наш, хворий наш Париж
Молодим сонцям радо розкриває
Тисячні обійми червінькових криш.
|
|
|
В мене жна душі цілий рік весніє.
Квітне флореаль ласки і тепла,
Мрія коло мрії райдужне ясніє,
Пломінь коло пломеню радісно пала.
Це блакитне небо — лиш вінець лазурі,
Що в душі сміється світло-молодій,
Це моя весна, це кінець зажурі,
Це велике свято здійснених надій
Хай цвіте весна, стигне літа сила,
Хай за ними йде осінь і зима!
Всі чотири пори, мила, ти скрасила,
Ти сама краса, ти любов сама!
Переклад М. Лукаша
Учитель звертає увагу учнів на метафору: «в мене на душі цілий рік весніє», що свідчить про характерне для Верлена ототожнення стану душі і природи, співвідношення душевного стану з порами року (осінь, зима, весна). «Весніє» на душі в поета — і ллється «добра» пісня.
У ч и т е л ь. Книжка була присвячена Матільді Моте — нареченій поета. У віршах знайшли відображення надії автора на земне щастя, земний рай.
Проте життя зруйнувало надії
І в наступній збірці його віршів з парадоксальною назвою «Романси без слів» (1874) знову відчуваємо сум, тугу, плач серця. Знову осінь повертається до його душі. Один із віршів цієї збірки починається рядками, які стали епіграфом до сьогоднішнього уроку.
|
|
|
