4.Структура стратиграфії.. 5.Поняття наукового принципу і принципи стратиграфії.

4. Структура стратиграфії.

Стратиграфія, як розділ геології який вивчає послідовність формування комплексів гірських порід у розрізі земної кори та їх первинні співвідношення у просторі є самостійною геологічною дисципліною з складною структурою, власними принципами і методами дослідження. Структурні підрозділи стратиграфії відрізняються специфікою об’єкту досліджень - нормально верствуваті геологічні тіла, які складені осадовими, вулканогенними і метаморфічними породами. Результатом досліджень багатьох геологів було проведено розчленування стратисфери на три частини:

- докембрійську 109;

- фанерозойську 106;

- четвертинну 103.

Кожна із яких має певний діапазон, відрізняється провідним методом дослідження певною системою стратопідрозділів і їх специфічною термінологією. Деякі дослідники вклали в об’єкти вивчення всі магматичні утворення. Розчленування докембрію ґрунтується на виявленні тектономагматичних циклів (епох складчастості, тектоногенезу) або на розчленуванні їх з виділенням петрографічних комплексів. У фанерозої широко використовують палеонтогічний матеріал, який надає дані про еволюцію органічного світу. При вивченні стратиграфії головне місце займає кліматостратиграфія, яка базується на дослідженні періодів похолодання (гляціали) та між гляціальні періоди потепління (інтергляціали). Виділяють загальну стратиграфію (теоретичну), яка розроблює принципи науки, проблеми класифікації, термінології, номенклатури, проблеми стратиграфічної кореляції, а також розробляє загальну стратиграфічну шкалу і регіональну стратиграфію, яка базується на безпосередньо практичних дослідженнях, і яка забезпечує стратиграфічною основою (схеми, колонки, розрізи), зйомочні, пошукові і розвідувальні роботи. За предметом досліджень (за критеріями виділення стратиграфічних підрозділів) виділяють наступні напрями стратодослідженнь: хроностратиграфія; літостратиграфія; біостратиграфія; магнітостратиграфія; петростратиграфія; кліматостратиграфія; сейсмостратиграфія; циклостратиграфія; секвенсстратиграфія; подієвастратиграфія; екостратиграфія.

5. Поняття наукового принципу і принципи стратиграфії.

Визнання стратиграфії у статус самостійної геологічної дисципліни потребує не тільки уточнення предмету вивчення об’єкту досліджень і методів досліджень, а також передбачає визначення комплексу її основних нормативних принципів. Під принципами стратиграфії необхідно розуміти найбільш загально основозакладаючі концепції на яких базуються всі другорядні положення цієї науки. У рамках фундаментальних концепцій стратиграфії, закон розглядається як конкретний випадок більш загального наукового принципу, які в своїй суті необхідні і достатні в якості теоретичної бази стратиграфії відносять чотири принципи:

- принципи послідовності формувань геологічних утворень, або принцип суперпозиції (принцип Стенона). У відповідності з первинним формулюванням автора він звучав: «У разі непорушеного залягання кожна верства, яка залягає нижче давніша тої, що її перекриває». З цим принципом в стратиграфію вводиться поняття часу і з’являється можливість користуватися часовими співвідношеннями. В сучасні інтерпритації (Мейє, 1989р. ) принцип формулюється так: «Взаємовідносини у часі (раніше - пізніше) між геологічними тілами визначаються їх первинними взаємовідносинами у просторі і генетичними зв’язками». Даний принцип є основою тлучаення геологічного часу, основою визначення відносного віку осадових утворень і основою розчленування конкретних геологічних розрізів.

- принцип гомотаксальності (принцип Г. Гекслі) Під гомотаксисом Гекслі розумів: ідентичну (однопорядкову) послідовність комплексів фауни і флори в різних розрізах, які в цьому випадку називаються гомотаксальними. Першоосновою для принципу гомотаксальності є висновок основоположника стратиграфії Уіляма Сміта про те, що відклади можна відрізняти та порівнювати на підставі викопних решток організмів, що вони вміщують. Але цьому висновку передував сформульований французьким абатом Жіро Сулаві, у книзі «Природнича історія Пд. Франції» 1799р. - принцип послідовної заміни комплексів викопних організмів у розрізі. Принцип палеонтологічної сугцесії (від лат. послідовність), що стверджує послідовну заміну одних комплексів фауни і флори іншими комплексами на певному стратиграфічному інтервалі. Таким чином він стверджував про незворотність еволюції органічного світу. Зараз поняття гомотаксальності включає не тільки палеонтологічні, а й будь-які інші характеристики і ознаки. Тому в сучасному розумінні принцип Гекслі звучить так: «Стратиграфічну кореляцію виконують порівнюючи гомотаксальні (ідентичні) послідовності ознак. Застосування принципу Гекслі забезпечує виконання другої операції стратиграфічних досліджень: зіставлення (порівняння) окремих розрізів чи стратиграфічних підрозділів (стратопідрозділів).

- принцип Мейєна - принцип хронологічної взаємозаміни ознак. Визначає правомірність пізнавальної процедури порівняння та кореляції різнофаціальних стратонів і товщ різних структур, фаціальних провінцій. Цей принцип стверджує необхідність комплексного вивчення стратонів і їх виділення в стратотипах, що дає можливість визначати ступінь взаємозаміни палеонтологічних і речовинних ознак стратонів під час проведення стратиграфічних досліджень. Саме на цьому принципі базуються різносторонні стратиграфічні кореляції місцевих і регіональних стратонів, та виясняється їх співвідношення із різними одиницями загальних стратиграфічних шкал. Стратон, який є об’єктом вивчення стратиграфії, має геосистемну природу, він відображає певний етап розвитку геосфери в цілому, чи її окремої ділянки із врахуванням еволюції біосфери, гідросфери і атмосфери. Завдяки цим впливам основні біостратиграфічні підрозділи мають комплексну характеристику, яка проявляється при практичних польових роботах. Це стає очевидним при порівнянні різнофаціальних відкладів у різних біофаціальних провінціях. Тільки за допомогою взаємозаміни різних груп фауни і флори, палеонтологічних і літологічних, літологічних і геофізичних та багатьох інших поєднань чи ознак можна корелювати відклади любого генезизу, любих кліматичних зон на любій відстані, аж до планетарного масштабу. Принцип Мейєна сформульований так: «Різне латеральне поширення, яке частково перекривається і різне комплексування стратиграфічних ознак забезпечує їх хронологічну взаємозаміну, яка є основою внутрішньої і міжрегіональної кореляції, аж до планетарної кореляції, за серією ознак найбільшого значення».

- принцип об’єктивної реальності і неповторності стратиграфічних підрозділів (принцип Степанова-Снєжкінова). Цей принцип дає змогу розчленовувати і корелювати геологічні відклади, і він відображає переривчасто-безперервний характер розвитку земної кори. «Стратиграфічні підрозділи є реальним результатом геологічних подій, вони об’єктивно відображають суть цих подій і вони не повторюються ні у часі ні у просторі». У методологічному аспекті цей принцип виключає суб’єктивний вплив чи фактор у процесі пізнання. Відносно інших принципів, які описані в стратиграфічній літературі, необхідно зробити їх короткий критичний аналіз.

- принцип актуалізму (Чарльз Лаєль)В авторському викладі він зучить: «Сили, які зараз діють, як на земній поверхні, так і під нею, можуть бути подібними до тих, які у віддалені епохи виконували геологічні зміни». Цей принцип не є специфічним принципом стратиграфії, а використовується в стратиграфії так же як і в інших галузях геології, географії, біології. Таким же загально науковим принципами є: - принцип незворотньої геологічної і біологічної еволюцій.

- принцип фаціальної диференціації одновікових відкладів (принцип Греслі - Реневє) він є принципом не стратиграфії, а седиментології. Не можна стверджувати, що всі одновікові відклади фаціально диференційовані. Теж саме можна сказати про принцип вікової міграції граничних поверхень супракрустальних геологічних тіл (принцип Головкінського), в основі якого лежить положення про неодночасність утворень літологічно однорідних верств, через сам механізм їх утворення в умовах переміщення берегової лінії в басейнах осадконакопичення. Не є основним і принцип неповноти стратиграфічного і палеонтологічного літопису (Чарльз Дарвіна) він лише вказує на те, що кожний геологічний розріз може бути неповним, тобто мати перерви в осадконакопиченні, розмиви відкладів, відсутність повної послідовності палеонтологічних решток.

6. Характеристика стратиграфічних підрозділів. Предметом вивчення стратиграфії є стратиграфічний підрозділ (стратон). Стратон - це сукупність гірських порід, які виділені за певними ознаками, які дають змогу визначити їх положення у розрізі. Характеристика стратиграфічного підрозділу, його ранг і категорія залежить від того провідного методу стратиграфії чи певного критерію, за яким його виділяють. Стратони, які визначені за однією ознакою не обов’язково співпадають з підрозділами, які виділені за іншими ознаками, показниками. Тому важливо для кожонго із них використовувати різну термінологію, щоб за назвами відрізнити один вид стратиграфічного підрозділу від інших видів. Наприклад:

- за літостратиграфічними показниками виділяють: стратони з назвами: світа, серія і т. д.

- за біостратиграфічними ознаками: зони;

- за сейсмотратиграфією: сейсмопакети:

- за магнітостратиграфією: зони полярності і т. д.

В геологічних розрізах всі стратиграфічні підрозділи відокремлюються від суміжних стратиграфічними границями - поверхнями, які обмежують поширення конкретного стратиграфічного підрозділу в нижній частині його поширення (підошві), і верхній частині (покрівлі). Також стратиграфічні підрозділи мають латеральні границі, які найчастіше збігаються із виклинюванням відкладів, і вони є поверхнями складної конфігурації, які розділяють різні фації. Про наявність двох типів границь: стратиграфічних і фаціальних, писав видатний український вчений Африкан Криштофович в 1945р.

7. Правила визначення і найменування стратонів. Правила визначення і найменування регламентує стратиграфічний кодекс України. Цінність і можливість застосування стратону в геологічних роботах (практиці) залежить від повноти характеристики цього стратону. У випадку виділення стратиграфічного підрозділу і його опису обов’язково необхідно зазначити:

- назву;

- ранг і категорію, перелік підпорядкованих йому стратонів;

- детальний опис речовинного складу і палеонтологічних решток;

- потужність і характеристика і її зміни;

- співвідношення із підстеляючими і перекриваючими та суміжними по латералі відкладами, та характеристика границь;

- поширення стратонів у межах геологічного району;

- опис і місце знаходження стратону.

Якщо в виділений новий стратон відповідає всім цим вимогам, та його називають валідним. Для визначення валідності необхідно опублікувати в науковому виданні його характеристику. І після цього необхідно затвердити національним стратиграфічним комітетом України. Валідні стратони є обов’язковими для використання їх в легендах усіх видів геологічних карт, стратиграфічних схемах і шкалах, в довідниках з геології. Відповідно до вимог стратиграфічного кодексу України процедуру визначення стратонів виконують за певними правилами. Однією з най важливіших вимог є вибір і вивчення стратотипу. Стратотип - це еталон стратиграфічного підрозділу, який би забезпечив одноманітність розуміння об’єму і границь та давав би змогу зменшити суб’єктивний тиск у випадку визначення головних характеристик підрозділу. Існує дві категорії стратотипів:

- стратотип стратону;

- стратотип стратиграфчної границі.

Стратотипом стратону називають конкретний розріз, який обрано, описано і прийнято за еталон цьоо сратону. Стратотип границі (лімітотип) - це еталонний розріз, в якому однозначно фіксований рівень і характер стратиграфічних границь між двома сусідними підрозділами. Його рекомендують обирати і використовувати для уточнення границь між одиницями загальної стратиграфічної шкали. Район в яому розміщений стратотип і розрізи, які його доповнюють називаються стратотиповою місцевістю або страторегіоном.

8. Стратотипи, категорії і види стратотипів, опис стратотипу. Стратотип - це еталон стратиграфічного підрозділу, який би забезпечив одноманітність розуміння об’єму і границь та давав би змогу зменшити суб’єктивний тиск у випадку визначення головних характеристик підрозділу. Існує дві категорії стратотипів: - стратотип стратону; - стратотип стратиграфчної границі. Стратотипом стратону називають конкретний розріз, який обрано, описано і прийнято за еталон цьоо сратону. Стратотип границі (лімітотип) - це еталонний розріз, в якому однозначно фіксований рівень і характер стратиграфічних границь між двома сусідними підрозділами. Його рекомендують обирати і використовувати для уточнення границь між одиницями загальної стратиграфічної шкали. Район в яому розміщений стратотип і розрізи, які його доповнюють називаються стратотиповою місцевістю або страторегіоном. Відомі такі види стратотипів:

- голостратотип (первинний) – вперше описаний розріз (єдиний чи комбінований) стратиграфічного підрозділу, який прийнятий авторами за еталон; - лектостратотип (обраний) – вибирають серед розрізів, які були описані автором стратону, якщо голостратотип автором не був зазначений; - неостратотип (новий) – визначають у випадку знищення голо- чи лектостратотипу; - гіпостратотип (вторичний, додатковий) – виділяють за наявністю більшої кількості стратиграфічних ознак порівняно з голостратотипом; - парастратотип - визначається автором сратону у розрізі, який доповнює стратиграфічні ознаками у голостратотипі; - складений стратотип – це сукупність вертикальної послідовності кількох розрізів у межах стратотипової місцевості, які разом утворюють певний стратотип конкретного стратону.

Наявність стратотипу обов’язкове для головних стратиграфічних підрозділів, а саме: ярусу, хронозони, регіоярусу, серії, світи, магнітозони, цикліту, ступеня, кліматоліту. Більші за рангом одиниці (наприклад система) найчастіше представлені набором стратотипів дрібніших підрозділів, які їх складають.

Кожен стратотип повинен мати лише один стратотип. Стратотипом можуть бути природні або штучні відслонення, розрізи, які розкриті свердловинами за умови їхньої доступності для подальшого вивчення. Обирають стратотип з добре обгрунтованими границями та достатньо охарактеризованими підстеляючими та перекриваючими відкладами. Стратотип повинен бути добре палеонтологічно охарактеризований. При описі стратотипу необхідно вказати:

- відомості про місце знаходження; - детальний пошаровий літологічний опис із позначеннями потужності кожного шару, структурно-текстурних особливостей, мінералогічної та геохімічної характеристики порід; - обов’язково визначають вік;

- проведенні геофізичні дослідження (каратажні); - проведена пошарова палеонтологічна характеристика.

 

9. Загальні принципи виділення і кореляції стратонів. Об’єктом вивчення стратиграфії є товщі черствуватих осадових відкладів. Всі стратиграфічні дослідження мають за мету виявити просторово-часові співвідношення товщ, а стосовно конкретного регіону – виявлення додаткових максимально можливих деталей будови вивчвємих відкладів. З іншого боку, самі особливості будови верствуватих товщ широко використовують при виділенні стратонів і їх прослідкуванні по площі. Таким чином, стратони є результатом сукупної дії факторів зовнішнього середовища і вони відображають геологічний розвиток конкретної території. При проведенні страт досліджень необхідно шукати якісь певні індикатори за якими в подальшому будуть розчленовувати і корелювати осадові товщі. Ознаки породних чи надпородних тіл, які є індикаторами певних геологічних подій і які однаково змінюються в часі на значних площах називаються корелятивними ознаками. Виділяючи корелятивні ознаки необхідно враховувати наступні ознаки: - ступінь і характер їхньої мінливості у розрізі і по площі; - ступінь надійності корелятивних ознак і легкість їх виділення; - легкість їх застосування.

Загальні вимоги до корелятивної ознаки наступні:

- корелятивна ознака є вагомішою тоді, коли вона найшвидше змінюється у вертикальному розрізі;

- вона повинна бути досить стійкою для певного стратону на всій площі його поширення;

- вона повинна давати змогу найдетальніше зіставлятися за нею розрізи.

За характером мінливості у розрізі виділяють три категорії корелятивних ознак: керівні, характерні і фонові. Керівні – властиві тільки конкретномі стратону, вони не повторюються так чітко ні вище ні нижче в розрізі. Це оптимальний вид корелятивних ознак, який тільки однозначно індентифікує конкретний підрозділ. Може застосовуватись для органічних решток. Характерні (найпоширеніші) – їх можна визначати в різних частинах заданого розрізу, але найчіткіше вони виражені в межах певного вузького інтервалу. Фонові – можуть бути характрені для значної частини розрізу. Вони створюють фон, на якому видно корелятивне значення інших ознак. Необхідні для оцінки інших керівних показників. За ступенем мінливості по площі виділяють кореляції: глобальні, регіональні і субрегіональні. Залежно від ступеня детальності і від завдань категорія ознак може змінюватись. Корелятиви відображають дію факторів зовнішнього середовища і поділяють на дві групи:

- Біотичні – пов’язані с процесом розвитку органічного світу;

- Абіотичні – відображають умови сидементації.

Відповідно до цього знаки стратонів можна розділити на дві групи:

- Фізичні – вони є індикатором абіотичних чинників зовнішнього середовища;

- Біологічні або палеонтологічні – відображають процеси розвитку органічного світу.

Для розчленування і кореляції відкладів застосовують два головних способи:

- пошук синхронних рівнів за однією або кількома керівними ознаками;

- визначення гомотаксальних послідовностей характеристик ознак у розрізах, які корелюються.

 

10. Категорії стратиграфічних підрозділів. Гірські породи мають різні властивості, а тому їх можна класифікувати за будь-якими властивостями:

- за фауною чи флорою;

- за літологічним складом;

- за різними геофізичними даними;

- за умовами утворення;

- за часом утворення і т. д.

Ці різні класифікації передбачають і різні категорії виділяємих стратонів. Границі змін однієї властивості не обов’язково збігаються за стратиграфічним положенням із змінами інших властивостей. Відповідно стратиграфічні підрозділи, які визначені за однією властивістю не збігаються с підрозділами, які виділені за іншими ознаками. Об’єми цих підрозділів можуть бути різними, а границі цих підрозділів не рідко пересікаються. В одному виді стратиграфічних підрозділів не можливо показати зміни різноманітних властивостей чи ознак певного стратону. Для кожної з цих ознак потрібен свій набір стратиграфічних підрозділів і своя термінологія. Підрозділи, які виділені за різними ознаками тісно пов’язані між собою так, як вони всебічно відображають різні характеристики одного і того ж геологічного тіла, і вони взаємно доповнюють один одного, і всі вони сприяють вирішенню головних завдань стратиграфії, а також сприяють вивченню будови стратисфери. Численність стратиграфічних ознак визначає наявність багатьох рівноправних між собою стратиграфічних підрозділів, а паралельне існування багатьох стратиграфічних шкал змушує шукати способи кореляції різних стратиграфічних підрозділів із врахуванням їх ієрархії і їх розміщення у вертикальному і горизонтальному рядах стартонів. Все це визначене системою стратиграфічної таксономії – сукупністю таксономічних одиниць у порядку їх підпорядкованості за рангом. Один з таких варіантів систем стратиграфічних підрозділів викладено у стратиграфічному кодексі України. Спеціальні стратиграфічні підрозділи виділяють за провідною (основною) стратиграфічною ознакою. До них належать наступні категорії стратонів:

- хроностратиграф. - визначаються за часом утворення; літостратиграф. - за літолого-фаціальними ознаками; біостратиграф. - за комплексом давніх організмів; магнітостратиграф. - за палеомагнітними даними; клімато-, сейсмо-, циклостратиграф. - за особливостями будови розрізу.

Серед всіх стратиграфічних підрозділів є найбільш часто застосовувані і найважливіші: хроно-, літо-, і біостратиграфія. У межах кожної категорії за ступенем підпорядкованості виділяють стратиграфічні підрозділи різного рангу, від найбільших до найменших. За ступенем обґрунтованості і процедурою визначення виділяють: головні; допоміжні стратиграфічні підрозділи

 

11. Головні і допоміжні стратиграфічні підрозділи. Головними стратонами є підрозділи комплексного обґрунтування - за наявністю провідної стратиграфічної ознаки для їх виділення треба застосовувати і інші характеристики. У разі виділення головних літостратиграфічних підрозділів крім літологофаціального складу необхідно враховувати палеонтологічні дані, геохімічні показники і т. д. Процедуру виділення головних стратиграфічних підрозділів і їх підпорядкованість (ієрархію) регламентує стратиграфічний кодекс України. До головних стратиграфічних підрозділів належать:

- хроностратиграфічні підрозділ: всі акро-, еоно-, ератеми, система, відділ, ярус, хронозона), тільки для четвертинної: розділ, ланка, ступінь;

- літостратиграфічні підрозділи: світа, серія;

- біостратиграфічні підрозділи: регіоярус (горизонт), біостратиграфічні зони.

 Допоміжні стратиграфічні підрозділи: їх виділяють за однією ознакою, вони мають незначне поширення, а їх підпорядкованість не регламентують, будь-які правила їх визначення чи підпорядкування - це терміни вільного користування. До допоміжних стратиграфічних підрозділів належать:

- з літостратиграфії: товщу, пачку, пластмаркет;

- з біостратиграфії: гірські породи з фауною і флорою.

За ступенем участі в літосфері виділяють:

- місцеві стратони (локального поширення);

- регіональні (поширення в межах геологічного регіону);

- загальні (підрозділи потенційно глобального поширення).

Системи стратиграфічної таксономії можуть бути і іншими, але будь-яка з цих інших систем повинна мати певну методологічну основу із можливістю використання цієї системи в геологічній практиці.

За ступенем поширення в земній корі виділяють три категорії: - місцеві; - регіональні; - загальні.

Наявність цих трьох груп зумовлена головними завданнями стратиграфії, які одночасно є рівнями і стадіями стратиграфічних досліджень. Головним завданням стратиграфії є розчленування розрізів під час виконання локальних досліджень і виділення місцевих стратиграфічних підрозділів.

Виконання другого завдання, кореляцію місцевих стратонів, забезпечує виділення головних регіональних підрозділів, приводить до виділення загальних підрозділів і сприяє виконанню третього завдання стратиграфії.

 

12. Місцеві стратиграфічні підрозділи. Місцеві стратони - це сукупності гірських порід, які виділяються на місцевому етапі стратиграфічних досліджень за відмінними від сусідніх комплексів гірських порід літолого-фаціальними ознаками. Поширення виділених місцевих стратонів обмежене або частиною цього району або всім структурно-фаціальним районом, можливо, декількома структурно-фаціальними районами або навіть частиною геологічного розрізу регіону. Місцеві стратиграфічні підрозділи складають місцеві стратиграфічні шкали. Границі місцевих стратонів ізохронні або діахромні, і вони визначаються за рівнями чіткої зміни літолого-фаціального складу, за стратиграфічними перервами чи за кутовими незгідностями. Місцеві стратони отримують назви від назви будь-якого географічного об’єкту, який розташований у стратотиповій місцевості. За ступенем обґрунтованості місцеві підрозділи діляться на: головні і допоміжні. До головних належать - світа і серія, а до допоміжні охоплюють - товщу, пачку та пластмаркет. Палеонтологічні дані використовують для визначення відносного віку, для зіставлення з іншими категоріями підрозділів, для виявлення прихованих перерв в осадконакопиченні і для відновлення фаціальних умов. Палеонтологічні дані не можуть бути критерієм для виділення місцевих стратонів. Світа - єдине геологічне тіло із властивими йому, але відмінними від сусідніх геологічниих тіл літологічним складом, який сформувався в однакових чи близьких фізико-географічних умовах. Світа має стійкі по всій площі поширення літолого-фаціальні ознаки, які служать критерієм її виділення. У межах світи можуть бути виділені допоміжні літостратиграфічні підрозділи (підсвіти, пачка, товща) та біостратиграфічні підрозділи. Світа має стратотип і назву (від географічного об’єкту). Серія - головний місцевий стратон великого рангу, являє собою складно побудоване різнофаціальне геологічне тіло, яке відображає етап осадконакопичення в регіоні. Серію поділяють на світи, сума стратотипів яких становить стратотип серії. Стратиграфічні границі серії ізохронні чи діахронні і виражені площинами регіональних, стратиграфічних або кутових незгідностей. Назва - за назвою будь-якого географічного об’єкту в зоні поширення серії. Світа і серія є головними елемантами, які картують при проведенні стратиграфічних досліджень чи геологічної зйомки. Співвідношення між ними зображають за допомогою стратиграфічної колонки, за допомогою місцевої стратиграфічної схеми чи колонки місцевої стратиграфічної шкали в регіональних кореляційних схемах.

13. Регіональні стратиграфічні підрозділи. Регіональні стратони - це сукупності гірських порід, які сформувались в геологічному регіоні на певному етапі його розвитку і які відображають характерні для цього регіону особливості осадконакопичення та еволюцію органічного світу. Разом регіональні стратотипи складають регіональну стратиграфічну шкалу і на біостратиграфічній основі об’єднують по площі одновікові спеціалізовані головні та допоміжні літо- та біостратиграфічні підрозділи або їх частини. Вони поширені в межах конкретного геологічного регіону. Стратиграфічні границі визначаються за палеонтологічними критеріями. Регіональні стратони призначаються для кореляції місцевих стратонів між собою або із загальною стратиграфічою шкалою. Головною регіонально сратиграфічною одиницею є регіоярус (горизонт), який об’єднує по площі в межах геологічного регіону одновікові різнофаціальні світи, серії або їх частини. Одновіковість об’єднаних в регіоярус місцевих стратонів визначається за палеонтологічними рештками. Він може поділятися на підрегіояруси за комплексами органічних решток, якщо вони дещо відмінні від загальних палеонтологічних характеристик і чітко простежуються в певній частині регіону. У випадку потреби регіояруси можуть об’єднуватися у надрегіояруси. Від сусідніх утворень, сусідніх регіонів, регіоярус відрізняється речовинним складом, будовою і фіксацією стійких взаємозв’язків видів, родів і окремих вищих стратонів викопної фауни. Регіоярус має власний стратотип і власну назву (географічний об’єкт). Регіоярус відносять до одиниць комплексного обґрунтування, від суміжних утворень він відокремлений послідовністю шарів та речовинним складом порід, а також палеонтологічними характеристиками. До спеціалізованих підрозділів регіональної категорії належать різні біостратиграфічні зони - сукупності гірських порід, які охарактеризовані зональним комплексом органічних решток, які в свою чергу відмінні від комплексів, що перекривають і підстеляють відклади.

Стратиграфічні границі між сусідніми біостратиграфічними зонами визначаються за змінами зонального комплексу фауни. Біостратиграфічні зони можуть заповнювати весь стратиграфічний інтервал світ, серій і регіоярусів, і у вертикальному розрізі біозони утворюють послідовності - зональні біостратиграфічні шкали. Поширення по площі біозони може бути обмежена частиною регіону, усім регіоном або кількома регіонами біозони. Біозони називають за видовими назвами одного або двох характерних таксонів. За біозонами виконують детальну біостратиграфічну кореляцію в межах областей їх поширення. За характером розподілу оргачнічних решток розділяють такі види біостратиграфічних зон:

- зона поширення таксону (біозона): це сукупність гірських порід, у яких простежується найповніше стратиграфічне поширення вибраного керівного таксону;

- комплексна зона (ценозона): це сукупність гірських порід, які відрізняються від суміжних наявним в них комплексом органічних решток;

- зона розквіту (акмезона, епіболь): це сукупність гірських порід, у яких фіксують наймаксимальнішу частоту наявності будь-якого таксону або групи таксонів.

- конкурентна зона: це сукупність гірських порід, які вміщують органічні рештки, поширення яких на приграничних стратиграфічних рівнях взаємно перекриваються.

Для всіх біостратиграфічних зон потрібно зазначити опорні розрізи де вони найповніше відображені

 

14. Загальні стратиграфічні підрозділи мають потенційну просторову і часову безперервність, тобто в принципі їх можна визначити на усіх континентах. Склад загального стратиграфічного підрозділу визначений сукупністю регіональних і місцевих підрозділів. Перехід від місцевих і регіональних підрозділів до одиниць загальної шкали є процесом синтезу. Загальні стратиграфічні підрозділи мають ізохронні межі. У сукупності загальні стратиграфічні підрозділи утворюють загальну стратиграфічну шкалу, що прийнята за міжнародний стандарт і затверджена Міжнародним геологічним конгресом. Шкала слугує інструментом для порівняння та кореляції місцевих і регіональних стратиграфічних підрозділів. До складу загальних стратиграфічних підрозділів належать такі стратони (від елементарного до найвищого). Хронозони - це елементарні одиниці, підпорядковані ярусу; вони об'єднують гірські породи, які сформувалися за час існування специфічного зонального комплексу викопних організмів з групи, що використовують для розчленування системи. Виділяють їх у стратотипі ярусу або ж вони мають свій власний стратотип. Ярус - це стратон, підпорядкований відділу і розділений на під'яруси та хронозони, сума яких становить стратиграфічний обсяг ярусу. Він має власний стратотип. Яру си об'єднані у відділи, на які розділені системи. Система - це головний стратиграфічний підрозділ загальної шкали, складений утвореннями, що сформувалися упродовж геологічного періоду і відображають значний етап історії Землі та життя на ній. Межі та обсяг системи фіксують лімітотипи і стратотипи стратонів, що належать до її складу системи. Системи складають ератеми, ератеми - еонотеми, еонотеми (найбільші загальні підрозділи) - акротеми. Назви загальних підрозділів, крім хронозон, походять від назв геогра-фічних або етнічних об'єктів стратотипової місцевості (юрська система здобула назву від гір Юра у Франції та Швейцарії, силурійська система названа іменем давнього населення силурів в Уельсі), або від складу порід (крейдова), чи рівня розвитку органічного світу (палеозой). Відділи називають за положенням у розрізі (нижній, середній, верхній) або дають їм власні назви (лейас, догер, мальм). Визначення загальних стратиграфічних підрозділів, їхніх обсягів і меж є компетенцією Міжнародного геологічного конгресу або уповноважених ним органів.

 

15. Стратиграфічні шкали і схеми. Стратиграфічна шкала – це еталон стратиграфічної послідовності залягання рангу і таксономічної підлеглості стратиграфічних підрозділів. Згідно СКУ (стратиграфічного кодексу України від 1997р. ) виділяють категорії стратиграфічних шкал: - міжнародна; - загальна (ЗСШ); - регіональна (РСШ); - місцева (МСШ).

Міжнародна стратиграфічна шкала (МСШ) – це стратиграфічна послідовність хроностратиграфічних підрозділів субглобального і глобального поширення. Вихідний стратон МСШ - система (нижче на розглядається). Зміст, об’єкт і характеристика цих категорій стратиграфічних шкал знаходиться в компетенції Міжнародного геологічного конгресу і уповноважених цим конгресом органів. Перша МСШ була запропонована у 1986р. і затверджена на 28 сесії Міжнародного геологічного конгресу у 1989р., як Глобальна стратиграфічна шкала з геохронометричними і магнітостратиграфічними даними.

Стратиграфічний кодекс України (СКУ) передбачив, що у випадку деяких регіональних відмін від МСШ-200 на рівні ярусів і хронозон, іноді на рівні відділів для окремих великих територіях земної кулі, зокрема і України. Тоді на основі МСШ складають загальні стратиграфічні шкали, які враховують існуючі розбіжності. ЗСШ для території України була затверджена НСК України 2 квітня 1997 року.

Загальна стратиграфічна шкала (ЗСШ) - це стратиграфічна послідовність стратонів України, яка складена із врахуванням рекомендацій МСШ-2000, але яка враховує особливості геологічної будови України. Регіональна стратиграфічна шкала (РСШ) - це стратиграфічна послідовність стратонів даного геологічного регіону чи певного геостратиграфічного утворення. Вихідний стратон - регіярус (горизонт). Місцева стратиграфічна шкала (МСШ) - це стратиграфічна послідовність стратонів різних категорій, їх ранг і таксономічна підлеглість у даному структурно-фаціальному районі чи у відокремленій території. Вихідний стратон - світа. Основним змістом місцевих та регіональних (кореляційних) схем є порівняння різних категорій стратиграфічних шкал у табличному виразі. Стратиграфічні схеми складаються для окремих районів чи їх ділянок (місцеві стратиграфічні схеми), для геологічних регіонів - це регіональні чи кореляційні схеми чи для великих ділянок землі (від континентів до планети). Найбільш раціональним способом складання стратиграфічних схем (СС) для різних територій є включення окремих чи зведених розрізів більш мілких територій в кореляційні схеми більш крупних регіонів.

Стратиграфічна схема - це табличне вираження просторово-часових співвідношень стратонів, які складають певні ділянки земної кори і які скорельовані із ЗСШ. Для території України передбачено складання наступних категорій СС: - Місцеві стратиграфічні схеми - відображають послідовність і співвідношення місцевих стратонів, які складають надра структурно-фаціального району чи частини геологічного регіону, в межах одного обраного стратону проводять кореляцію місцевих з МСШ. - Регіональні (кореляційні) стратиграфічні схеми – являють собою графічний вираз співвідношень у часі та просторі місцевих та (або) регіональних стратонів, основних особливостей в розрізі різних частин геологічного регіону, кореляції виділених у схемі стратонів між собою і з стратиграфічними схемами суміжних регіонів, а також із ЗСШ. - Стратиграфічні схеми для території України.  Основне призначення РСС: - узагальнення результатів стратиграфічної палеонтології, геохронології та інших досліджень у регіоні; - розробка і вдосконалення стратиграфічної бази для проведення всього комплексу геологічних робіт у регіоні і в першу чергу для створення легенд до геологічних карт чи кореляції стратиграфічних рівнів, які або вміщують корисні копалини або є сприятливими для їх утворення і розміщення.

 

16. Стратиграфічний кодекс. Стратиграфічний кодекс - це збірка головних правил, що визначають зміст і процедуру застосування понять, термінів і назв, які використовують у стратиграфічній класифікації. Він є головним нормативним геологічним документом, що визначає напрям і порядок стратиграфічних досліджень. Призначення кодексу - забезпечення одноманітності в розумінні і викорис-танні термі

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: