 |
20.Типові стратиграфічні розрізи та їх документація.
|
|
|
|
20. Типові стратиграфічні розрізи та їх документація.
Типовим називають найліпший розріз певної послідовності місцевих стратонів конкретної ділянки земної кори, який можна прийняти за еталон. Типовий розріз повинен відображати характерні особливості складу, будови і повинен мати чіткі границі. Типовим вибирають відслонення, яке найповніше розкриває послідовність відкладів. За типові розрізи можуть прийматися на закритих територіях, розрізи параметричних, структурних та інших свердловин з виходом керну не менше 25% і обов'язковим проведенням каротажних робіт. Вивчення типового розрізу передбачає:
- детальний пошаровий літологічний і палеонтологічний опис відкладів,
- визначення літологічних і фаціальних критеріїв розчленування товщі,
- виділення допоміжних літостратиграфічних одиниць (пачок, товщ, шарів).
Потім порівнюють типові розрізи конкретних ділянок геологічного регіону, зіставляють та уніфікують допоміжні підрозділи, визначають літологічні і фаціальні критерії для кореляції розрізів і виділення головних місцевих стратиграфічних підрозділів. Документація типових розрізів передбачає:
- план або геологічний профіль, на якому позначене розташування відслонень чи свердловин;
- стратиграфічну колонку з детальним літологічним і палеонтологічним описом відкладів.
Вивчення типових і опорних розрізів є обов’язковою складовою геолого-зйомочних робіт.
21. Вивчення геологічної будови закритих територій.
Для вивчення геологічної будови закритих територій проводять буріння опорних і параметричних свердловин. Опорне буріння виконують на великі глибини до кристалічного фундаменту чи до інших опорних горизонтів з метою вивчення глибинної будови регіонів або структурно-фаціальних зон (з максимальним виходом керну). Параметричне буріння проводять найчастіше для геологічної інтерпретації геофізичних даних. Під час опрацювання матеріалів опорних і параметричних свердловин потрібно вирішити такі найважливіші завдання:
|
|
|
- вивчення речовинного складу, умов залягання й аналіз потужностей гірських порід, розкритих свердловиною;
- виділення в розрізі стратиграфічних підрозділів і визначення їх віку;
- проведення кореляції виділених стратонів з розрізами інших свердловин суміжних територій чи з відслоненнями.
Камеральне опрацювання матеріалів буріння охоплює:
- вивчення керну чи шламу (зруйнованого керну),
- вивчення матеріалів геофізичних досліджень (каратажу);
- опрацювання отриманих даних;
- складання кінцевого звіту.
За типовими й опорними розрізами першої і другої категорій готують стратиграфічну основу для геологічного картування, підготовка якої, крім комплексного вивчення мережі найхарактерніших стратиграфічних підрозділів, охоплює:
- виявлення кореляційних критеріїв і виділення маркувальних горизонтів,
- визначення особливостей розчленування і кореляції товщ,
- складання місцевої стратиграфічної схеми;
- складання легенди до геологічної карти.
Створення стратиграфічної основи – набір стратиграфічних схем - означає проведення таких робіт, які б забезпечили детальне достовірне розчленування стратиграфічного розрізу і кореляцію виділених стратонів на площі проведення геолозйомочних робіт.
22. Класифікація осадових порід та їх поширення.
Геологи різних країн застосовують у практиці такі терміни, як: вапняки, піски, глини тощо, але до цих пір не існує єдиної класифікації осадових порід, тому що існує різноманітність різних характеристик цих порід, які повинні бути враховані в їх класифікації. Існують класифікації, які базуються на складі порід, на їх походженні, на ступені ущільнення, на структурно-текстурних особливостях тощо.
|
|
|
Виділяють три основні групи осадових порід:
- уламкові (включаючи пірокластичні);
- глинисті;
- хемогенні (включаючи органогенні).
Пірокластичні породи діляться на три групи:
- туфи і туфобрекчії
- туфіти
- туфогенно-осадові породи
Перерахованими типами осадових і вулканічних порід складена стратисфера, загальний об’єм якої за підрахунками складає (3-13)*108 км3. 75% осадових порід належить до геосинклінальних утворень, 25% - до платформних. Основними породами, які складають стратисферу є глини (сланці 50-55%), піски (пісковики 25%), вапняки (карбонати 15-25%). При цьому спостерігається закономірність: питома вага піщаних порід на платформах дещо більша, а глинистих порід дещо менша, ніж у рухливих областях. Основні об’єми піщаних порід пов’язані з континентальними, а карбонатних - з морськими серіями.
23. Верствуватість осадових порід.
Наявність в осадових породах верств є однією з найважливіших їх властивостей, яка має важливе значення при описі розрізів, при їх розчленуванні, при визначенні умов залягання осадових порід та їх генезису. Верствуватість - горизонтальне або первинно-нахилене розміщення компонентів осадку чи самих осадків, яке виникає при змінах:
- у складі відкладаємого матеріалу;
- у темпах нагромадження осадків;
- в умовах осадконакопичення.
Походження верствуватості пов’язане з змінами в режимі осадконакопичення, утворень поверхонь напластування, із призупиненням осадконаконичення та ущільненням раніше сформованого осадку. Але існують й інші варіанти формування верствуватості в осадових утвореннях – наприклад випадіння в осадок складових частинок грязево-муттєвих потоків, коли послідовно в осадок на дно випадають грубо-, крупно-, середньо-, дрібно-, тонкозернисті утворення під дією гравітації. Також верствуватість можна спостерігати у товщах, складених орієнтованими частинками, наприклад у річкових конгломератах.
24. Особливості накопичення осадових товщ. Перерви у формуванні осадків, незгідності та їх класифікація.
|
|
|
Вивчення речовинного і хімічного складу осадових порід дозволило встановити, що уже з початку PZ основним джерелом утворення осадових порід стали більш давні осадові породи. Дані по сучасному осадконакопиченню свідчать, що половина твердого стоку річок залишається в їх дельтах. До 40% решти - нагромаджується у межах морського мілководдя, і тільки 3-5% досягає глибоководних участків. Ймовірно, що подібні співвідношення характерні для геол. минулого, але геол. розрізи і профілі будь-якого басейну осадконакопичення показують, що максимальні потужності відкладів знаходяться не у периферійних, а у їх центральних частинах. Протягом будь-якого відрізку геол. часу відбувається безперервне переміщення уже відкладеного осадку від периферії до центру басейну седиментації. Цей процес призводить до випадіння з конкретних розрізів, у принципі, більшої частини початково відкладених осадків.
Найчастіше причиною перерв в осадконакопиченні є тектонічні рухи і пов’язані з цими рухами локальні і регіональні палеогеографічні зміни, але часто причинами цього можуть бути підводні розмиви, різка зміна темпів осадконакопичення, існування підводних течі. Перерви вміщують дуже важливу інформацію про тектонічний режим району, без аналізу негідностей (границь пластів) неможливо правильно оконтурити будь-який стратон, порівняти сусідні розрізи і з’ясувати історію геологічного розвитку.
|
|
|
