 |
С. М. в о з н я К. В с т у п д о ф і л о с о ф і ї. Івано-Франківськ, 2010. Тема І. Філософія і світогляд. Ключові терміни і поняття
|
|
|
|
С. М. В О З Н Я К
В С Т У П Д О Ф І Л О С О Ф І Ї
( Філософська пропедевтика )
Івано-Франківськ, 2010
УДК 101. 1
ББК 87
Возняк С. М. Вступ до філософії /Філософська пропедевтика/. Навчально-методичний посібник. – Івано-Франківськ. Видавець Третяк І. Я. – 2010.
Посібник містить основи філософських знань, предмет /зміст/ філософії, її структуру, специфіку філософського світобачення, методичні рекомендації та основні вимоги до знання, розуміння філософських проблем та вміння їх відстоювати.
Розрахований на студентів філософських спеціальностей.
Рецензенти:
– доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Ларіонова В. К.
– кандидат філософських наук, доцент, професор кафедри філософії Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Голянич М. Ю.
Рекомендовано до друку Вченою радою філософського факультету Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (протокол № 2 від 8 вересня 2010 р. )
Мета курсу “Вступ до філософії /Філософська пропедевтика/ ” – ввести людину в світ філософського світобачення, дати загальне уявлення про філософію, її предмет /зміст/, специфіку філософського мислення, багатоманітність філософських напрямів і течій, суспільну роль філософії.
Завдання вивчення курсу:
Після освоєння курсу треба:
* Знати:
– що таке філософія, її предмет /зміст/;
– специфіку філософського мислення, його відмінність від міфології, релігії, мистецтва, науки;
– основні філософські напрями;
– структуру філософії, основні філософські дисципліни;
|
|
|
– функції філософії.
* Вміти:
– давати визначення основних філософських понять (категорій);
– розрізняти філософські та інші (міфологічні, релігійні, буденні, наукові) знання;
– пояснювати (на конкретних прикладах) основні функції філософії.
* Розуміти:
– світоглядний характер філософського знання;
– людиновимірну сутність філософії, її зв’язок з фундаментальними проблемами людського життя;
– значення філософії для людини і суспільства.
Тема І. ФІЛОСОФІЯ І СВІТОГЛЯД
Після освоєння матеріалу треба:
* Знати:
– що таке світогляд, його структуру, типологію та історичні форми;
– місце філософії в структурі світогляду.
* Вміти:
– розрізняти світоглядні та інші види знання;
– виділяти в структурі світогляду складові філософського світобачення.
* Розуміти:
– специфіку світоглядних питань;
– сутність і значення ціннісних орієнтацій у житті людини і суспільства;
– світоглядний характер філософського знання.
План викладу:
1. Поняття світогляду. Специфіка світоглядних питань.
2. Структура світогляду, його типологія.
3. Історичні форми світогляду.
Ключові терміни і поняття
Світогляд – сукупність узагальнених уявлень людини про світ, про себе, свої стосунки зі світом, своє місце в світі та життєве призначення.
Філософія (від грецьк. – любов до мудрості) – теоретична форма світогляду, знання про світ в цілому.
Релігія (від лат. – побожність) – духовний феномен, який виражає віру в існування надприродного.
Міф (від грецьк. – розповідь, переказ) – символічні, чуттєво-образні, антропоморфні уявлення людей про світ.
Міфологія (від грецьк. – переказ і слово, вчення) – 1) наука про міфи; 2) система міфів і міфічна свідомість певного народу.
Світ – навколишня реальність у її існуванні і відношенні до людини.
Ідеал (від грецьк. – первообраз) – уявлення про найвищу досконалість, котра як взірець, норма і мета визначає спосіб і характер діяльності людини і суспільства.
|
|
|
Переконання – погляди людей, які сприймаються активно і відповідають всьому укладу їхньої свідомості, життєвим устремлінням.
Цінність – значимий для людини універсальний зразок, вимога, ідеал.
Основний зміст викладу
1. Логіка мислення така, що сутність одиничного розкривається через його родове поняття, загальне (напр., стіл – це предмет, людина – мисляча істота). Таким загальним для розуміння філософії є світогляд.
Світогляд – це найбільш загальний погляд людини на світ, на себе, на своє ставлення до світу. Але не тільки погляд, це спосіб осмислення і практичної орієнтації людини в світі. Це єдність уявлень, слів і дій; це особливий рівень самосвідомості, що поєднує у собі теоретичне і практичне освоєння світу.
Специфіка світоглядних питань полягає у їх універсальності, всезагальності: що являє собою світ, виник він у часі, чи існує вічно, що ним рухає, яка його будова; чи світ хаотичний, чи впорядкований, закономірний; як відносяться між собою матеріальне і духовне, що таке дух; що таке людина, що рухає її вчинками; що таке совість, добро і зло, справедливість тощо. Саме на рівні світоглядної самосвідомості схоплюються смисложиттєві проблеми.
2. Світогляд – утворення інтегральне. Він має свою структуру: знання, цінності , світовідчуття і світорозуміння.
Освоєння людиною світу відбувається у формі знань про нього. На основі знань формуються цінності – соціальні характеристики об’єктів, значимі для людини, виробляється ціннісна орієнтація, певна шкала ціннісних пріоритетів. У свою чергу на ґрунті ціннісних пріоритетів формуються ідеали.
Уявлення людини про світ і саму себе, своє ставлення до світу здійснюється на двох рівнях – чуттєвому (світовідчуття) і раціональному (світорозуміння). Світовідчуття – емоційно-психологічна сфера (почуття, емоції, афекти, стереотипи). Звідси залежать емоційні настрої (радість, оптимізм, песимізм, відчуття щастя тощо). Світорозуміння – інтелектуальний рівень, осягнення світу в категоріальній (понятійній) формі. На цьому рівні формуються переконання. Світорозуміння має два рівні – життєво-повсякденний (здоровий глузд, буденна масова свідомість) і теоретичний (осмислений, впорядкований), до якого належить філософія. Вона є ядром світогляду. Філософія дає теоретичне обґрунтування як змісту, так і способів досягнення узагальнених знань, а також принципів та ідеалів, які визначають мету, засоби і характер діяльності людини.
|
|
|
На основі різних спільних ознак світогляд прийнято класифікувати за видами: за носієм (індивідуальний, груповий, колективний, національний, релігійний та ін. ); за рівнем світобачення і усвідомлення (усвідомлений, неусвідомлений, буденний, філософський та ін. ); за історичними епохами /архаїчний, античний, середньовічний, ренесансний, сучасний світогляд та ін. /; за морально-ціннісними орієнтирами (егоїстичний, альтруїстичний, гуманістичний, цинічний, шовіністичний та ін. ); за будовою (цілісний, фрагментарний, суперечливий та ін. ); за ступенем адекватності сприйняття світу (реалістичний, фантастичний, викривлений та ін. ); за ставленням до визнання існування вищих сутностей (релігійний, атеїстичний, скептичний, агностичний). Є також типізація світогляду за ознакою соціальних станів та верств суспільства (селянський, міщанський та ін. ).
3. Існує три типи світогляду – міфологічний, релігійний та філософський. Міфологія була історично першою формою світогляду. Її характерні риси: антропоморфізм (уособлення природи, тобто перенесення на природу людських рис, одушевлення, олюднення явищ і сил природи), фантастичність (нереальність та чуттєво-образна форма відображення – думка виражалась в конкретних емоційних образах, метафорах). Міфологічна свідомість мала синкретичний характер, в ній різні уявлення пов’язані в одну образну картину, яка поєднує в собі реальність і фантазію, природне з надприродним, знання і віру, думку і емоції.
Друга історична форма світогляду – релігія. Їй властиве подвоєння світу на земний, який піддається сприйняттю органами чуття, і надприродний, надчуттєвий. Основою релігійного світогляду є віра в надприродне.
|
|
|
Віра – категорія світоглядна, – це одна з найважливіших специфічних здатностей людини сприймати належне за суще, бажане за дійсне, майбутнє як сучасне; сприймати не підтверджені соціально-історичними чи індивідуальним практичним або ж пізнавальним досвідом знання. Існує буденна віра (віра в людину, віра в любов тощо), наукова (напр., у політ людини на Марс) і віра релігійна. Особливість останньої - її догматичний характер. Як сказано в Катехизмі християнської віри: “Віра – це беззастережне прийняття за правду того, що Бог об’явив, а свята церква подає до вірування” (курсив наш – С. В. ).
Філософія є третьою історичною формою світогляду. Вона постає свідомою та усвідомленою індивідуальною діяльністю, знаменує виділення людини із природи, постає індивідуальною формою світоглядного самовизначення людини, характеризується дискурсивним, тобто аналітико-синтетичним мисленням. Філософія має творчий, критичний характер; вона є формою індивідуального вільнодумства.
План семінарського заняття:
1. Світогляд як форма самосвідомості, спосіб теоретичного і практичного освоєння світу. Специфіка світоглядних питань.
2. Структура світогляду. Ціннісна орієнтація. Світогляд як світовідчуття і світорозуміння. Переконання.
3. Історичні форми світогляду. Філософія як світоглядне знання.
|
|
|
