 |
Теми рефератів. Питання для самостійного опрацювання і самоконтролю. Тема 3. Філософія і філософування. Ключові терміни і поняття
|
|
|
|
Теми рефератів
1. Тотожність та відмінність філософії, міфології та релігії як форм світогляду.
2. Філософія як форма індивідуального вільнодумства.
3. Відмінність між філософським мисленням і здоровим глуздом.
4. Роль філософії в індивідуальному розвитку людини.
5. Соціальна функція філософії.
Питання для самостійного опрацювання і самоконтролю
1. У якому сенсі римський філософ Цицерон говорив, що “філософія є культура душі”, а Маркс – що вона є “жива душа культури”?
2. Як Ви розумієте, що предметним полем філософії є відношення “людина –світ”?
3. З чого починається філософія?
4. На основі яких чинників філософія є методологією науки і практики?
5. У чому полягає людиновимірність філософії?
6. Як Ви уявляєте значення філософії для себе?
Література
1. Вступ до філософі ї: історико-філософська пропедевтика. Підручник /Авт. кол. Волинка Г. І. – К., Вища школа, 1999. – С. 20-32.
2. Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук /Кульчицький О. – Мюнхен-Львів, Український вільний університет, 1995, – Розділ І.
3. Петрушенко В. Л. Філософія: Навчальний посібник, 3-є вид. /Петрушенко В. Л. Львів, Магнолія плюс., 2004. – Тема І.
4. Філософія. Посібник /Авт. кол. Причепій Є. М. – К., Академія, 2001. – С. 15-35.
5. Філософія: Курс лекцій /Авт. кол. Бичко І. В. – К., Либідь, 1993. – Лекція І.
6. Шинкарук В. І. Філософія і нові історичні реалії /Шинкарук В. І Філософська і соціологічна думка. – К., 1991. – № 1.
7. Шинкарук В. Філософія /В. Шинкарук, П. Йолан. Філософський енциклопедичний словник. – К., Абрис, 2002, – С. 670-674.
8. Степин В. С. Философия /Степин В. С. Новая философская энциклопедия, т. 4. – М., Мысль, 2001. – С. 195-200.
9. Лісовий В. Філософія як різновид діяльності / Лісовий В. Філософська і соціологічна думка, – К., 1992, № 3.
|
|
|
10. Практикум з філософії / Авт. кол. Петрушенко В. Л. – Львів, Магнолія плюс. – 2003. – С. 10-17.
Тема 3. ФІЛОСОФІЯ І ФІЛОСОФУВАННЯ
Після освоєння матеріалу треба:
* Знати:
– що таке філософування;
– сутність софійного і епістемного способів філософування;
– діалектику і метафізику як методів реалізації софійного і епістемного способів філософування.
* Вміти:
– розрізняти філософування та інші способи осягнення світу;
– пояснювати софійний характер філософії, її плюралістичність, діалогічність;
– застосовувати принципи, закони і категорії діалектики до аналізу теоретичних і практичних питань.
* Розуміти:
– протилежність діалектичного і метафізичного способів осягнення дійсності;
– рефлексивний характер філософського мислення;
– значення діалектичного методу для науки і практики.
План викладу:
1. Філософування як особливий різновид теоретичного осягнення світу. Поняття рефлексії та її види. Особливість філософської рефлексії.
2. Софійний та епістемний способи філософування. Діалектика та метафізика як методи їх реалізації.
3. Діалектика як система законів, принципів і категорій.
Ключові терміни і поняття
Філософування – категоріальне (понятійне) мислення, що прагне осягнути сутність, головне, загальне, в основі якого лежить відношення “людина-світ”, причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності.
Софійний спосіб філософування – плюралістичний, діалогічний підхід, націлений на пошуки відповіді на корінні питання буття у їх багатоманітних проявах і варіантах тлумачення.
Епістемний спосіб філософування (від грецьк. – епістема – знання, наука) – унітарний, однозначний погляд, спрямований на осягнення істини.
Рефлексія (від лат. – обернення назад) – здатність людської свідомості і думки осмислювати і усвідомлювати свої власні форми і передумови.
|
|
|
Закон (від грецьк. – звичай, закон) – об’єктивний, істотний, необхідний, сталий зв’язок або відношення між явищами.
Діалектика (від грецьк. – вести бесіду) – теорія і метод, згідно яких будь-який предмет і явище слід розглядати у взаємозв’язку, взаємодії і розвитку.
Принцип (від лат. – основа, першопочаток) – корінна ідея, логічна підстава теорії, вихідні положення, які систематизують увесь зміст теорії в систему взаємозв’язаних логічних тверджень.
Метафізика (від грецьк. – після фізики) – 1) філософське вчення про надчуттєві принципи і першооснови буття; 2) метод, протилежний діалектиці.
Основний зміст викладу
1. Існують різні види осягнення дійсності – науково-природничий, міфологічний, релігійний, художній, історичний тощо. Особливим його видом є філософування. Це не просто розмова на філософську тему. Філософування – це осмислення найзагальнішого, універсального через призму відношення суб’єкта і об’єкта, ідеального і матеріального, духа і природи. Філософування – це не просто констатація фактів, а з’ясування їх сутності, причинності, закономірності. В центрі філософування знаходиться людина, її життєва доля, сенс існування, місце в суспільстві. Предметом філософування є людські екзистенціали – добро і зло, щастя, доля, справедливість, совість, краса, мудрість тощо. Розмисли про них є, власне, тим, що ми називаємо філософуванням.
Особливістю мислення, і передусім філософування, є його рефлексивний характер. Рефлексія – принцип людського мислення, що спрямовує його на осмислення і усвідомлення “Я”; це самопізнання і самосвідомість. Це предметний розгляд самого знання, критичний аналіз його змісту, діяльність самосвідомості, яка розкриває внутрішню будову і специфіку духовного світу людини.
Розрізняють три види рефлексії: 1) елементарну рефлексію, яка полягає у розгляді і аналізі знань, роздумах про її межі і значення; 2) наукову рефлексію – критика і аналіз теоретичного знання, які проводяться на основі застосування і з’ясування тих методів і прийомів, які властиві даній галузі наукового дослідження; 3) філософську рефлексію – усвідомлення і осмислення граничних основ буття і мислення, людської культури в цілому.
|
|
|
2. Розрізняють два способи філософування – софійний та епістемний. Софійний спосіб полягає не у однозначності, завершеності відповіді на світоглядні питання, а у пошуках різних її варіантів. Це досягається шляхом діалогів, суперечок, критичного підходу. Засновником цього способу є старогрецький філософ Сократ, а реалізував його у творах-діалогах його учень Платон. Софійний, діалогічний спосіб філософування враховує множинність буття, багатоваріантність можливостей людського вибору.
Епістемний спосіб філософування – однозначний, монологічний варіант мислення, метою якого є досягнення істини, знання, однакового для всіх. Цей спосіб започаткував Аристотель, якому приписують слова: “Платон мені друг, але істина дорожча”. Саме Аристотель оголосив філософію наукою про суще як таке. Прирівнявши філософію до науки, яка прагне до наукової істини (а істина, як відомо, може бути лише одною), філософ обмежив філософування прагненням до однозначності, істинності.
Софійний і епістемний способи філософування реалізуються у двох методах пізнання – діалектиці і метафізиці. Якщо діалектичний метод вимагає розглядати явища і процеси з різних сторін, у взаємному зв’язку і взаємообумовленості, а також у розвитку, то він логічно веде до визнання багатоманітності проявів реальності у її постійних змінах, перетвореннях, тому не може бути єдиної думки, незмінної і на всі часи і для всіх однакової.
Метафізика ж, на протилежність діалектиці, виходить з думки про ізольованість, однобічність, незмінність, стабільність явищ, то звідси випливає однозначність оцінок, поглядів, як раз назавжди даних, однакових, непорушних. Це фактично догматичний підхід до дійсності.
3. Діалектика – теорія розвитку і метод пізнання. Розроблена представником класичної німецької філософії Г. Гегелем. Вона являє собою систему принципів, законів і категорій.
Є два основні принципи діалектики – взаємозв’язок і розвиток.
|
|
|
Принцип взаємозв’язку спирається на такі фундаментальні поняття, як зв’язок, взаємодія, відношення. Зв’язок відбиває взаємообумовленість речей і явищ, роздвоєних у просторі і часі. Існують зв’язки механічні, необхідні і випадкові, зовнішні, сталі і несталі, причинно-наслідкові тощо. Взаємодія – це процеси взаємовпливу різних об’єктів один на одного, зміна їхнього стану, взаємоперехід, а також породження одних об’єктів іншими. Відношення – взаємозалежність певної системи.
Принцип взаємозв’язку лежить в основі вимоги діалектичної логіки – конкретно-історичного підходу до явищ і процесів дійсності – враховувати час, місце і обставини. Порушення цього принципу веде до шаблонного, догматичного підходу.
Розвиток – незворотна, спрямована, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об’єктів. Це не будь-яка зміна, а якісна, докорінна.
За Г. Гегелем, існує три основні закони діалектики: взаємного переходу кількісних і якісних змін, єдності і боротьби протилежностей та заперечення заперечення.
Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває характер розвитку: процес розвитку – перехід від однієї якості (внутрішньої визначеності предмета) до іншої якості шляхом нагромадження кількісних (незамінних, поступових) змін. Формою переходу є стрибок (одноактний, раптовий чи поступовий).
Закон єдності і боротьби протилежностей розкриває джерела, рушійні сили розвитку. Умовою існування речей і явищ є єдність протилежностей – сторін, які взаємно себе покладають і взаємно виключать (позитивне і негативне, асиміляція і дисиміляція, добро і зло тощо). Єдність протилежностей тимчасова, відносна, а їх боротьба – абсолютна. Відношення між протилежностями становлять суперечність, яка і є джерелом саморуху, саморозвитку. Розрізняють суперечності внутрішні і зовнішні, основні і неосновні, антагоністичні і неантагоністичні.
Закон заперечення заперечення вказує на напрям розвитку, його тенденцію, наступність, нездоланність нового. Згідно з ним, розвиток є процес заперечення старого новим, причім при збереженні всього позитивного із старого. Проте нове в процесі розвитку устаріває і підлягає другому запереченню. Звідси – розвиток є заперечення заперечення. Заперечення заперечення має спіралеподібну форму – ніби повернення назад, але на вищій основі. Цим забезпечується прогресивний характер розвитку.
Філософське мислення має категоріальний характер, тобто реалізується з допомогою категорій (найзагальніших понять). Категорії – такі поняття, у яких виражені істотні властивості, зв’язки, відношення, що належать усім або майже всім предметам, явищам і процесам, які вивчаються певною наукою. Кожна наука має свою систему категорій. Особливість філософських категорій – їх універсальність. Вони поділяються на субстанційні (буття, світ, матерія, свідомість), атрибутивні (рух, простір, час, якість та ін. ) і релятивістські (відношення). Останні є категоріями діалектики: одиничне і загальне, сутність і явище, причина і наслідок, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, частина і ціле, зміст і форма.
|
|
|
План семінарського заняття:
1. Сутність філософування. Софійний і епістемний способи філософування.
2. Рефлексивний характер філософії. Види рефлексії.
3. Діалектика і метафізика як методи реалізації софійного і епістемного способів філософування.
|
|
|
