 |
Теми рефератів. Питання для самостійного опрацювання і самоконтролю. Література. Тема 2. Філософія, її проблематика і суспільна роль
|
|
|
|
Теми рефератів
1. Світогляд як спосіб духовно-практичного відношення до світу.
2. Духовні цінності та їх роль у житті людини і суспільства.
3. Ідеал як взірець досконалості; сутність національного ідеалу.
Питання для самостійного опрацювання і самоконтролю
1. Чи вірною є думка “У кожного своя філософія”, “Кожний сам собі філософ”?
2. Зміст світогляду, його значення в свідомому регулюванні людиною свого життя.
3. Складові світогляду та їх взаємозв’язок.
4. Шляхи гармонізації ціннісних пріоритетів.
5. Національний світогляд: сутність, складові, форми.
6. Основний зміст національного ідеалу.
7. Політичний міф, його прояви, соціальна сутність.
Література
1. Вступ до філософії: історико-філософська пропедевтика. Підручник /Авт. кол. Волинка Г. І. – К., Вища школа, 1999. – С. 14-20.
2. Возняк С. М. Ціннісні пріоритети українського народу: методологічний аспект /Авт. кол. Возняк С. М.. – І Духовні цінності українського народу, – Івано-Франківськ, Плай, 1995. С. 9-27.
3. Діденко В. Світогляд /В. Діденко, В. Табачковський. Філософський енциклопедичний словник, – К., Абрис, 2002. – С. 569-570.
4. Практикум з філософії /Авт. кол. Петрушенко В. Л. – Львів, Магнолія плюс. – 2003. – С. 6-10.
5. Петрушенко В. Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник. 3-тє вид. /Петрушенко В. Л. – Львів, Магнолія плюс, 2004. – С. 18-23.
6. Філософія. Посібник/ Авт. кол. Причепій Є. М, – К., Академія, 2001. – С. 19-15.
7. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник / Авт. кол. Бичко І. В. – К., Либідь, 1993. – С. 16-19.
Тема 2. ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПРОБЛЕМАТИКА І СУСПІЛЬНА РОЛЬ
Після освоєння матеріалу треба:
* Знати:
– що таке філософія, який її предмет;
– основні філософські проблеми (питання);
|
|
|
– тотожність та відмінність філософії, міфології, релігії, науки;
– основні філософські напрями;
– суспільну роль філософії.
* Вміти:
– розрізняти філософське мислення від звичайного (здорового глузду);
– застосовувати філософську методологію до аналізу явищ і процесів, науки;
– бачити зв’язок філософії з життям.
* Розуміти:
– відмінність предмету філософії від предмету наук;
– творчу, дискурсивну сутність філософії;
– внутрішній зв’язок основних функцій філософії між собою.
План викладу:
1. Сутність філософії. Специфіка філософського знання.
2. Предмет філософії, її метод і мета.
3. Багатоманітність філософії, її основні напрями.
4. Функції філософії. Філософія як методологія.
Ключові терміни і поняття
Мудрість – “знання істини ї життя в істині”, різновид практично орієнтованої свідомості, яка підпорядковується завданням засвоєння норм та правил “праведного життя”.
Матеріалізм (від лат. – речовинний) – філософське вчення, згідно з яким матерія первинна, а свідомість, дух вторинні.
Ідеалізм (від лат. – першообраз) – філософське вчення, згідно з яким свідомість, дух первинні щодо матерії.
Монізм (від грецьк. – один, єдиний) – філософський концепт, який визначає першість “одного”, “єдиного” стосовно множинного.
Дуалізм (від лат. – подвійний) – філософська позиція, що виходить із визнання подвійності (двоїстості) субстанцій (першооснов світу).
Субстанція (від лат. – сутність, підстава) – гранична засада, що дозволяє зводити багатоманітність і змінність властивостей до чогось постійного, відносно сталого і самостійно існуючого; деяка реальність, розглянута в аспекті її внутрішньої єдності.
Емпіризм (від грецьк. – досвід) – філософський напрям, що вважає досвід єдиним джерелом і критерієм вірогідного знання.
|
|
|
Раціоналізм (від лат. – розумний) – напрям у філософії, що визнає розум єдиною достовірною основою пізнання і поведінки людей.
Метод (від грецьк. – шлях, теорія, вчення) – систематизований спосіб досягнення теоретичного і практичного результату.
Методологія (від грецьк. – шлях дослідження чи пізнання) – сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності.
Основний зміст викладу
Термін “філософія” грецького походження. Він походить від двох грецьких слів: “філео” – любов, “софія” – мудрість, тобто “любов до мудрості” – любов до глибоких теоретичних міркувань (у Г. Сковороди – “любомудріє”). Вперше цей термін вжив давньогрецький мислитель Піфагор, а як назву специфічної галузі знань його вперше вжив давньогрецький філософ Платон.
Філософія є теоретичним світоглядом, заснованим на розумі, є знанням загального, універсального. Це споріднює філософію з наукою, яка, як і філософія, є знанням загального і націлена на пізнання, на істину. Обидві базуються на дискурсивному мисленні. Однак наука охоплює загальне як таке, само по собі, безвідносно до людських інтересів, тобто вона є “незацікавленим” знанням. Філософія ж знання “зацікавлене”, вплетене в суспільні інтереси, ідеологію, політику.
Основні риси філософського мислення: 1) Філософське мислення має гранично широкий рівень узагальнення (категорії, принципи), що виходять за межу буття і небуття. Філософське – значить максимально універсальне, всеохоплююче, істотне. 2) Воно постає формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого вибору. 3) Філософське мислення окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, але й такою, якою вона має бути. 4) Філософське мислення більшою мірою є мисленням про мислення, ніж мисленням та думкою про якусь реальність. 5) Воно постає внутрішньо пов’язаним, логічно послідовним, аргументованим і обґрунтованим. 6) І, нарешті, філософське мислення прагне поставити і розв’язати граничні, абсолютні проблеми людського життя.
2. Поняття “філософія” не дає прямої відповіді щодо її предмету. Спочатку філософія охоплювала все знання про світ. Але вже з Аристотеля (ІV ст. до н. е. ) починається виділення філософії з нерозчленованого знання. Цей процес був тривалим (до ХVІІ ст. ). Але і в XX ст. від філософії відокремились психологія, соціологія, політологія.
|
|
|
Сьогодні визначився предмет філософії, ним є світ у цілому /природа, суспільство, мислення/. Цим філософія відрізняється від конкретних наук. Якщо науки мають своїм предметом певний зріз реальності, то філософія прагне охопити всю реальність в єдності, як єдине ціле. Український філософ О. Кульчицький предмет філософії визначає як “світоглядне універсальне знання, спрямоване на тотальність (тобто цілісність – С. В. ) і сутність буття”. Якщо філософія є знання про світ в цілому, то її предметним полем є відношення “людина-світ”, тобто філософськими є ті проблеми, що містяться в межах цього відношення.
За своїм методом філософія є раціональним способом пояснення дійсності. Вона не задовольняється емоціями, символами, а прагне до логічного обґрунтування і аргументації.
Філософія є знання вільне від утилітарних практичних інтересів. Корисність не є її метою. Аристотель писав, що всі інші науки більш необхідні, ніж філософія, але “кращої її немає ні однієї”. Значення філософії в духовному очищенні, в моральному пафосі. Г. Сковорода писав, що філософія “дає життя духові нашому, благородство серцю, світлість думкам яко голові всього”. А німецький філософ XX ст. М. Шелер твердив, що філософія не є “знанням заради досягнень, панування”, а є “знанням заради спасіння”.
3. Як і в багатьох галузях культури і науки, у філософії є багато напрямів і шкіл. Хоч часто великий мислитель неповторний і його вчення можна трактувати як самостійний напрям, однак дослідники історії філософії мають право об’єднувати близькі між собою вчення у певні групи. Але не виправданим і не продуктивним є розведення усіх філософів на два ворожі табори – матеріалістів та ідеалістів, на “своїх” і “чужих”, як це було прийнято в офіційній радянській філософській школі. Насправді існує не два протилежні напрями, матеріалізм та ідеалізм, а багато напрямів, які розрізняються за різними параметрами.
|
|
|
Багатоманітність філософії проявляється насамперед у способі постановки і вирішення проблем. Передусім це питання субстанції, тобто основи буття світу. Одна частина філософів вважала і вважає, що цією основою є матеріальне, речовинне. Ці філософи належать до матеріалізму. Інші – що в основі світу знаходиться духовне, ідеальне (дух, свідомість). Такий напрям дістав назву ідеалізму. Є різні види матеріалізму: наївний, метафізичний, механістичний, вульгарний, діалектичний, історичний. Існує два різновиди ідеалізму – об’єктивний, який вважає субстанцією буття ідею, дух, існуючі незалежно від людини, тобто об’єктивно, та суб’єктивний, який розглядає предмети, явища як продукти людської свідомості, відчуттів. Визнання однієї, єдиної субстанції, матеріальної чи духовної, дістало назву філософського монізму, двох субстанцій – дуалізму, а багатьох – плюралізму.
Іншим суттєвим філософським питанням є питання “розумності” чи “нерозумності” світу, а звідси – питання пізнаванності світу. Поряд з філософами, що не сумніваються у можливостях пізнання (гносеологічний оптимізм), є ті, хто заперечує або бере під сумнів можливості досягнення істини. Такий погляд дістав назву агностицизму (від грецьк. – незнання), різновидами якого є скептицизм, релятивізм, догматизм.
У галузі теорії пізнання одне з чільних місць посідає питання джерел пізнання. Частина філософів такими джерелами вважає досвід, це – емпіризм, інші – відчуття, це – сенсуалізм, а ще інші – розум, це – раціоналізм.
Важливим є питання: про те, чи в світі існує певна закономірність, необхідність, чи світ – це хаос, нагромадження випадковостей. Відповідно існує два напрями – фаталізм (від грецьк. – доля), який виходить з положення про те, що в світі все наперед визначено необхідністю і людина є рабом долі, і волюнтаризм (від лат. – воля), згідно якого не існує жодної необхідності, закономірності, все залежить від людини.
Відмінність між філософськими вченнями полягає також у тематиці, яка залежить від постановки проблем, а також від актуальності тієї чи іншої теми в контексті відповідної епохи і певного суспільства, потреб суспільного розвитку, особливостей культури, розвитку наукового знання, уподобань окремих мислителів. Так, головною темою давньокитайської філософії була етико-політична тематика, європейської філософії Нового часу ХVІІ-ХVІІІ ст. – питання гносеології і методології, української філософії – проблеми людини.
|
|
|
І, нарешті, багатоманітність філософії проявляється у відмінності фундаментальних ідей і відповідних висновків з них. Наприклад, в німецькій класичній філософії – ідея активності суб’єкта в процесі пізнання (І. Кант), діяльно-творчої ролі людини (Й. Фіхте), в українській філософській думці ХІХ-ХХ ст. – національна ідея.
То, отже, під напрямами в філософії прийнято називати ряд учень (що належать різним авторам) близьких за постановкою проблем, за тематикою, фундаментальними ідеями і за відповідними висновками.
4. Філософія виконує певні функції. Основні з них – світоглядна, гносеологічна і методологічна. Як теоретичний світогляд, філософія допомагає людині знайти і обґрунтувати життєві орієнтири, виробити і надати їй інтелектуальні засоби для свідомого здійснення життєвого вибору. Як знання про світ в цілому, філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками досягнення істини. Філософія є методологія науки і практики. Вона узагальнює, синтезує, раціоналізує наукове знання і людський досвід, на основі яких формує загальні принципи, методи, категорії, які “повертає” науці і практиці в якості методологічних засад.
Окремі автори, крім названих, виділяють ще й такі функції філософії, як онтологічну, аксіологічну (І. Надольний), логічну, соціально-адаптичну, критичну (В. Петрушенко), прогностичну, гуманістичну, виховну (Є. Причепій). Такий плюралізм у поглядах на функції філософії відбиває багатство філософії, її суспільну роль. Цим самим підкреслюється її значимість для людини і суспільства.
План семінарського заняття:
1. Сучасні уявлення про філософію, її особливості у порівнянні з міфом, релігією, мистецтвом і наукою.
2. Природа філософських проблем, їх зв’язок з фундаментальними проблемами людського буття. Людиновимірна сутність філософії. Філософське обґрунтування гуманізму.
3. Предмет філософії. Проблема взаємовідношення буття і духу. Відношення “людина-світ” як предметне поле філософії.
4. Основні функції філософії.
|
|
|
