 |
1.10.16. Акт контрольної перевірки інвентаризації цінностей
|
|
|
|
1. 10. 16. Акт контрольної перевірки інвентаризації цінностей
Застосовується для відображення результатів контрольної перевірки інвентаризації. Складається в одному примірнику.
1. 10. 17. Книга реєстрації контрольних перевірок інвентаризацій
Застосовується для реєстрації проведених контрольних перевірок інвентаризацій і ведеться в одному примірнику. Відповідні записи проводяться бухгалтерією.
1. 10. 18. Відомість результатів інвентаризації
Застосовується для відображення результатів проведених у звітному році інвентаризацій і наводиться в пояснювальній записці до річного бухгалтерського звіту.
Материально-ответственные лица дают «Расписку» в том, что к началу проведения инвентаризации все приходные и расходные документы на ценности включены в отчеты, сданы в бухгалтерию; все ценности, поступившие на нашу ответственность, оприходованы, а выбывшие списаны в расход. Остатки на момент инвентаризации по данным нашего отчета составляют указанную сумму. Данные об имеющихся в наличие средствах (наименование, количество, цена, сумма) заносятся в инвентаризационные описи, которые подписываются всеми членами комиссии. Материально-ответственные лица дают «Подписку» о том, что все ценности проверены и в их присутствии внесены в опись, претензий к инвентаризационной комиссии у них нет. Инвентаризационные описи передаются в бухгалтерию для сопоставления данных, полученных в ходе проверки с данными бухгалтерского учета, и выявления результатов. Порядок проведение инвентаризаций по конкретным объектам учета и регулирование инвентаризационных разниц будут рассматриваться далее. Итак, с помощью документации и инвентаризации организуют первичное наблюдение за хозяйственными средствами предприятия.
|
|
|
О Ц І Н К А
Задля вимірювання об'єктів у бухгалтерському обліку використовуються натуральні, трудові та грошові показники.
Натуральні – це кількісні показники. До них відносять одиниці маси – кілограми, тони, центнери, грами та міліграми; одиниці довжини – сантиметри, метри, кілометри, дециметри та міліметри; одиниці об'єму – літри, декалітри, гектолітри, кубічні метри та кубічні сантиметри; одиниці площі – гектари, квадратні кілометри, метри та дециметри.
Так, у залежності від діяльності підприємства та його майна, наприклад, у роздрібній торгівлі наявність та рух продовольчих товарів обліковують у кілограмах – муку, крупу, цукерки; у банках – консерви рибні, овочеві; у пакетах – молоко, сік тощо. Сільські виробники зайняті площі під овес, пшеницю, капусту, помідори чи виноград вимірюють гектарами, а збираний урожай центнерами. У ресторанному господарстві – кількість виготовлених та реалізованих страв у блюдах. Будівельні матеріали в будівництві, наприклад, щебінь та пісок вимірюється кубічними метрами, електроенергію – кіловат-годинами. Транспортні підприємства розраховують використані паливно-мастильні матеріали на пробіг автомобіля в літрах на 100 кілометрів, стиснений природний газ – у метрах кубічних на 100 тонно-кілометрів. Промислові підприємства обліковують обсяг виробленої продукції у штуках (верстати, машини, водо-лічильники тощо). Використання натуральних показників у обліку є важливим для забезпечення контролю за збереженням матеріальних цінностей та оперативного керівництва господарською діяльністю.
|
|
|
Трудові вимірники використовують для розрахунків витраченої праці в одиницю часу. Робочий час вимірюється в годинах, хвилинах, днях роботи. Таки показники є необхідними для нарахування заробітної плати робітникам підприємств та організацій, розрахунку продуктивності праці. Так, одиницею вимірювання витрат праці робітників будівельних організацій є людино-дні, будівельних машин – машино-години; у готелях та санаторіях – ліжко-дні, в агрокомплексах – трудодні.
Незалежно від використання натуральних і/чи трудових показників усі об'єкти обліку повинні відображатися та обліковуватись у грошовому вимірюванні. Таким чином, грошове вимірювання представляє собою універсальний вартісний показник, котрий дає змогу узагальнювати різні господарські процеси та операції в єдиному вимірнику на різних рівнях будь-якого підприємства, регіону чи галузі.
Обов'язкове використання єдиного грошового вимірника є одним з основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності. У Законі України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» записано: «…вимірювання і узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці» [2]. Дотримання цього принципу забезпечує реальність показників діяльності у масштабах усього народного господарства.
Спосіб відображення в обліку та звітності майна та джерел їх утворення у грошовому вимірнику називають оцінкою. Підприємства ведуть бухгалтерський облік майна та зобов'язань у національній валюті – гривнях, копійках, а показники звітності, як правило, – у тисячах гривень.
Діючими Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (П(С)БО) визначені різні поняття грошової оцінки. Наприклад, П(С)БО 7 «Основні засоби» передбачає облік основних засобів у сумі грошових коштів, сплачених чи витрачених для їх придбання. Її називають первісною вартістю. Показники звітності відображають балансову – остаточну вартість (різниця між первісною вартістю основних засобів і сумою їх зносу (амортизації) [6]. Амортизація дає змогу систематично розподіляти вартість необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Порядок розрахунку амортизації розглядатиметься далі.
|
|
|
Придбані підприємством запаси зараховуються за первісною вартістю, яка складається з фактичних витрат – сум, що сплачені постачальнику, ввізного мита, непрямих податків, транспортно-заготівельних витрат та інших витрат, безпосередньо пов'язаних із їх придбанням (П(С)БО 9 «Запаси») [8]. Якщо на момент оприбуткування запасів неможливо достовірно визначити їх первісну вартість, такі запаси оцінюють за справедливою вартістю. Поняття справедливої вартості наведено у П(С)БО 19 " Об'єднання підприємств" – сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами [13].
У випадку виготовлення запасів самим підприємством їх оцінка буде включати прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати (до 01. 04. 2011р. ). Такі витрати називають виробничою собівартістю. Вони також належать до первісної вартості. Для облікового відображення вибуття запасів підприємства самостійно вибирають оцінку запасів за одним із методів, передбачених П(С)БО 9 «Запаси», а саме:
- ідентифікована собівартість відповідної одиниці запасів (для запасів, які відпускаються, та послуг, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запасів, які не замінюють один одного);
- середньозважена собівартість (кожна одиниця запасів розраховується, виходячи з ділення сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів);
|
|
|
- собівартість перших за часом надходження запасів (ФІФО – запаси використовуються у тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство (відображені у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів);
- нормативні затрати (оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Оцінка продукції за нормативними затратами коригується до фактичної виробничої собівартості);
- ціна продажу (застосовується підприємствами роздрібної торгівлі – до покупної вартості товару додають торговельну націнку на товар) [8].
Для всіх одиниць запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується лише один із дозволених методів оцінки їх вибуття» [1, ст. 140. 4].
У звітності запаси відображають за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застаріли, або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду. Чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці запасів вирахуванням з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.
Фінансові інструменти, наприклад контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов’язання або інструмента власного капіталу (акції) в іншого, первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю. Вона складається із справедливої вартості активів, зобов’язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов’язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов’язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо) [11].
На кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов’язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов’язань, призначених для перепродажу, і зобов’язань за похідними фінансовими інструментами (розрахунки за якими провадитимуться у майбутньому; вартість яких змінюється внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, валютного курсу, індексу цін, кредитного рейтингу (індексу) або інших змінних, що є базисними; які не потребують початкових інвестицій).
|
|
|
Балансова вартість фінансових активів, щодо яких не застосовується оцінка за справедливою вартістю, переглядається стосовно можливого зменшення їх корисності на кожну дату балансу на основі аналізу очікуваних грошових потоків. Сума втрат від зменшення корисності фінансового активу визначається як різниця між його балансовою вартістю та теперішньою вартістю очікуваних грошових потоків, дисконтованих за поточною ринковою ставкою відсотка на подібний фінансовий актив, з визнанням цієї різниці іншими витратами звітного періоду [11].
У П(С)БО 34 «Платіж на основі акцій» різниця між справедливою вартістю акцій, на які постачальник товарів (робіт, послуг) має за договором про платіж на основі акцій право підписатися або отримати, та вартістю, яку йому має бути сплачено за ці акціїназивається внутрішньою вартістю (ст. 3. 2). Крім того, цінні папери (облігації, ощадні сертифікати, векселі, та інші подібні документи) обліковуються за номінальною вартістю.
Товари на підприємствах торгівлі та у ресторанному господарстві оцінюють та відображають у бухгалтерському обліку за різними цінами: оптовими, роздрібними, договірними, вільними, покупними, продажними. Оптова – це ціна за якою виробник реалізує готову продукцію оптовим покупцям. Вона складається із вартості виробництва, податків та прибутку. Роздрібна – ціна за якою реалізується товар населенню через роздрібну торговельну мережу та дорівнює оптовій ціні плюс торговельна надбавка торгівельного підприємства, що дає змогу покрити витрати, пов'язані з реалізацією, та одержати прибуток. Договірна ціна припускає договір між виробником-продавцем та споживачем-покупцем товарів.
Вільна (ринкова) ціна – це ціна, що встановлюється продавцем у залежності від кон’юнктури ринку. Покупна – ціна за якої купують, продажна – реалізують сировину, продукцію, товар оптом чи в роздріб.
Податковим Кодексом України ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, вважається звичайною ціною та, як правило, збігається з договірною ціною. Звичайна ціна застосовується, наприклад, у випадках здійснення бартерних операцій (обміну). Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни наведені у Податковому Кодексібудуть використовуватися з 1 січня 2013 року (ст. 39).
Ціни, встановлені на підакцизні товари (продукцію) з урахуванням усіх видів податків (зборів), вищими за які не може здійснюватися продаж підакцизних товарів (продукції) у роздрібній торгівлі, називають максимальними. Максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію) встановлюються виробниками або імпортерами товарів (продукції) шляхом декларування таких цін.
Наявність грошових коштів у касі, на поточних рахунках у банках оцінюють та відображають у національній валюті. На валютних рахунках облік ведуть одночасно у валюті інших країн та у гривнях. Валюта підлягає обов'язковому перерахунку в гривню по курсу національного банку України, діючому на дати зміни курсу. У разі здійснення операцій з продажу чи придбання іноземної валюти та банківських металів до складу доходів або витрат платника податку відповідно включається позитивна або від'ємна різниця між доходом від продажу та балансовою вартістю такої валюти, металів або вартістю на дату здійснення операції, якщо вона була проведена після дати звітного балансу. Термін " балансова вартість іноземної валюти" означає вартість іноземної валюти, визначену за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, на дату звітного балансу, а термін " вартість іноземної валюти на дату здійснення операції" означає вартість іноземної валюти, визначену за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, на дату здійснення операції (ПК ст. 153. 1. 4).
Зобов'язання, наприклад, з кредитів оцінюють за умовами кредитних договорів, з постачальниками – за умовами договорів продажу-покупки та підтверджуючих надходження матеріальних цінностей документів тощо.
За Законом України " Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" пріоритетною є оцінка активів підприємств, виходячи з витрат на їх виробництво чи придбання активів, яку називають історичною (фактичною) собівартістю.
|
|
|
