Калькуляція як елемент методу бухгалтерського обліку

 Калькуляція як елемент методу бухгалтерського обліку

 

Калькуляція – це представлений у табличній формі бухгалтерський розрахунок витрат у грошовому вираженні на виробництво одиниці виробу або партії виробів, а також на виконання робіт і послуг [4, с. 247]. Точність розрахунку залежить від розподілу витрат між готовою продукцією і незавершеним виробництвом. Чим точнішою є оцінка залишків незавершеного виробництва, тим вірогідніше розрахована собівартість виготовленої продукції. Залишок незавершеного виробництва визначається за допомогою інвентаризації або за даними оперативного обліку та оцінюється за плановою (нормативною) собівартістю.

Таким чином, задля визначення собівартості одиниці продукції використовується елемент методу бухгалтерського обліку – калькуляція.

Калькуляція базується на обліку виробничих витрат, який повинен забезпечити угрупування витрат не тільки за видами діяльності; видами виробництва (основне, допоміжне); підрозділами (цехи, виробництва, ділянки і т. п. ); виробами, видами вироблюваної продукції; економічними елементами витрат, але також за статтями калькуляції.  

Типова номенклатура статей калькуляції (рис. 4. 1):

- сировина та матеріали;

- покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби;

- роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

- паливо і енергія на технологічні цілі;

- зворотні відходи (віднімаються);

- основна заробітна плата;

- додаткова заробітна плата;

 - відрахування на соціальне страхування;

- витрати на утримання та експлуатацію обладнання;

- загальновиробничі витрати;

- втрати від браку;

- попутна продукція (вираховується).

Питома вага окремих видів витрат у собівартості продукції залежить від особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі. Наприклад: для хімічної, металургійної галузей промисловості, даний перелік статей калькуляції доповнюється статтями " Попутна продукція", " Напівфабрикати власного виробництва"; для нафтохімічної, деревообробної галузей промисловості з наведеного вище переліку статей калькуляції не використовується стаття " Попутна продукція" [4, с. 157].

Способи калькулювання собівартості одиниці продукції різні і залежать від характеру і виду виробництв. Зупинимося на окремих з них. Наприклад, якщо випускається один вид продукції або облік виробничих витрат ведуть за замовленнями чи деталями, рекомендується застосовувати калькулювання способом розрахунку за прямими ознаками. У цьому випадку сума витрат на виготовлення виробів за статтями калькуляції ділиться на кількість виготовлених виробів.

 

                        

                    Рис.  Типова номенклатура статей калькуляції

Якщо ж об'єктом обліку витрат є технологічні комплекти, наприклад, у суднобудуванні, то калькулювання собівартості судна проводять способом підсумовування витрат по окремих його частинах.

В окремих галузях, наприклад, хімічній, харчовій застосовують варіант
калькулювання способом виключення витрат. Справа в тому, що при виробництві основної продукції може бути отримана, так звана, попутна продукція.

Наприклад, при виробництві аміаку з природного газу виділяється вуглекислий газ. Незважаючи на те, що вартість попутної продукції по відношенню до загальної суми витрат, як правило, незначна, вона повинна знижувати собівартість основної продукції, тобто, із загальної суми витрат на виробництво необхідно виключати собівартість попутної продукції.

    Пропорційний спосіб калькулювання собівартості одиниці продукції отримав найбільш широке поширення. Сутність цього способу калькулювання полягає в тому, що собівартість сукупного випуску продуктів розподіляється між продуктами пропорційно якійсь базі, наприклад, пропорційно вазі, основній заробітній платі виробничих робітників і т. ін., а собівартість одиниці продукції розраховується по кожному виду прямим способом.
   Нормативний спосіб калькулювання собівартості продукції ґрунтується на застосуванні діючих норм та обліку відхилень від них. Нормативні калькуляції є основою для розрахунку фактичної собівартості продукції та виробів, оцінки незавершеного виробництва та браку продукції.

Облік відхилень від встановлених норм ведеться за основними калькуляційними статтями витрат на виробництво, такими як:

- сировина та матеріали;

- напівфабрикати; паливо і енергія на технологічні цілі;

- основна та додаткова заробітна плата виробничих робітників.

Способи калькулювання собівартості наведені на рис.

Для визначення собівартості одиниці продукції необхідно до розрахунку включити всі витрати пов'язані, наприклад, з виробництвом продукції та результат розділити на кількісний (натуральний) показник, який характеризує її приналежність до конкретного вимірника – штуки, кілограми, метри, літри тощо.

Як би не оцінювали майно чи/і зобов'язання підприємства, в основі оцінки лежить їх с о б і в а р т і с т ь, тобто затрати які були здійсненні чи при покупці (надходженні), чи при виробництві, чи при реалізації. Так, собівартість продукції (робіт, послуг) представляє вартісну оцінку: сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів, інших матеріалів, палива, електроенергії, основних засобів, трудових ресурсів тощо, використаних у виробництві продукції (робіт, послуг) та її реалізації.

Рекомендовані способи калькулювання собівартості одиниці продукції			Сутність способу
Спосіб розрахунку за прямими ознаками			Сума витрат на виготовлення виробу за статтями калькуляції ділиться на кількість виготовлених одиниць
Спосіб підсумовування витрат			Собівартість одиниці продукції розраховують шляхом підсумку витрат за окремими частинами виробу
Спосіб виключення витрат			З загальної суми витрат виробництва віднімається собівартість попутної продукції
Коефіцієнтний спосіб			Всі продукти відповідно до коефіцієнтів переводяться в умовні одиниці, після чого визначається їх собі вартість, а потім собівартість одиниці
Пропорційний спосіб			Собівартість сукупного випуску продуктів розподіляється між продуктами пропорційно, наприклад, пропорційно основній заробітній плати виробничих робітників
Комбінований спосіб			Способом розрахунку за прямими ознаками; способом виключення витрат; пропорційний спосіб; коефіцієнтний спосіб
Нормативний спосіб			До розрахованої нормативної собівартості додають виявлені відхилення від норм

 

Рис. 4. 2. Способи калькулювання собівартості одиниці продукції та їх сутність

 

П(С)БО 16 «Витрати» (п. 21) групує витрати за такими економічними елементами:

   - матеріальні затрати (вартість витрачених у виробництві сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари і тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів);

- витрати на оплату праці (заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці);

- відрахування на соціальні заходи (відрахування на пенсійне забезпечен­ня, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи);

 - амортизація (су­ма нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів);

- інші операційні витрати (витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених вище, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плати за розрахунково-касове об­слуговування, уцінка активів тощо).

Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» підприємство самостійно обирає

перелік і склад калькуляційних статей, характеризуючи виробничу собівартість продукції (робіт, послуг), а саме:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

   Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, по­слуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, не­ розподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Ст. 138. 8 Податкового кодексу було передбачено з другого кварталу 2011р. розраховувати собівартість виготовлених і реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг виходячи з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

- прямих матеріальних витрат;

- прямих витрат на оплату праці;

- амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи.

У цьому переліку відсутні змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати, передбачені П(С)БО 16. Податковим Кодексом (ст. 138. 10) з 1. 04. 2011р. загальновиробничі витрати, а саме витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, ділянками; відрахування на соціальні заходи від заробітної плати апарату управління; витрати на службові відрядження персоналу цехів та інші; амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення; витрати на ремонт, утримання, експлуатацію, оренду основних засобів загальновиробничого призначення; витрати на опалення, освітлення та інше утримання виробничих приміщень та інші витрати на обслуговування виробничого процесу) мали обліковуватись у складі інших витрат, до яких також віднесені адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством; витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інші операційні витрати; фінансові витрати та інші витрати звичайної діяльності. Найбільш повна класифікація та характеристика витрат буде наведена далі.

  Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07. 07. 2011 № 3609-VI внесено зміни, у тому числі стосовно загальновиробничих витрат. Їх повернуто до статті 138 додатковою ст. 8. 5 і виключено зі складу статті 138. 10 «Інші витрати».
   Із врахуванням технології та переліку витрат, пов’язаних з виробництвом, використовують різні методи калькулювання. Якщо на підприємстві нормуються витрати, то в основу калькуляції фактичної собівартості покладено нормативну (планову) собівартість за розробленими та затвердженими підприємством нормами витрат ресурсів. Якщо за даними обліку виявлено відхилення фактичної собівартості від встановлених норм у бік збільшення, то їх додають до нормативної собівартості. У разі протилежного результату – у бік зменшення, тобто: фактична собівартість менша за нормативну, – відхилення вираховують. Отже, у будь якому випадку в системі бухгалтерського обліку відображається фактична собівартість.

Ідеальний варіант – коли нормативна собівартість (калькуляція) дорівнює фактичній собівартості (калькуляції). На думку фахівців, на даний час його не застосовують, оскільки відсутня нормативна база витрат, а узалежнювати фактичні витрати від норм у багатьох випадках є недоцільним і навіть недоречним. Більше розповсюдження знайшли такі методи калькулювання як простий, передільний, позамовний. Розрізняються ці методи за об’єктами обліку витрат.

 Цікавою є методика калькуляції «директ-костинг». За цим методом виробничі витрати поділяються на змінні, котрі залежать від обсягу виробництва, та постійні – не залежать від обсягу виробництва.

Такий варіант обліку виробничих витрат відносять до методу управлінського обліку витрат неповної собівартості, що дає змогу, наприклад, визначати мінімальні ціни, точку беззбитковості випуску або реалізації продукції підприємства. При цьому визначають, так званий, маржинальний дохід, як різницю між відпускною вартістю реалізованої продукції і змінними витратами. Якщо із суми маржинального доходу відняти постійні витрати, отримаємо дохід (дохід перевищує постійні витрати), або збиток (постійні витрати перевищують маржинальний дохід), або нуль (дохід дорівнює сумі постійних витрат). В останньому варіанті підрахунку визначається " мертва точка" або точка критичного обсягу реалізації.

Калькулювання в ресторанному господарстві має особливості, пов'язані з розрахунком не собівартості, а визначенням відпускної ціни страви (блюда), тобто фактичної собівартості інгредієнтів, використаних при приготуванні їжі та торгової надбавки.

 

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: