Основна частина.

Культурологія – це цілісна система знань, яка розкриває сутність, структуру й функції культури як складного суспільного феномена. Це інтегративна наука, яка поєднує гуманітарні, природничі та соціологічні аспекти вивчення культури. Навчальний курс інтегрує знання зі сфери таких дисциплін, як філософія, етика, естетика, історія, антропологія, етнографія, археологія, літературознавство, мовознавство, релігієзнавство, мстецтвознавство, музикознавство, які спрямовані на вивчення процесів діяльності людини.

Курс „культурологія” дає студентам знання про розвиток і походження людської культури, її місце та роль у житті людини та суспільства.

Тематика навчального курсу охоплює найважливіші періоди розвитку української та зарубіжної культури, починаючи з історичних витоків та закінчуючи сучасними проблемами духовного відродження. Зміст навчального предмету дає конкретне уявлення про виникнення людської культури, закономірності її розвитку і форми існування, функції та роль у житті суспільства і особистості. Навчальний курс віддзеркалює основні історичні етапи розвитку європейської культури, процес створення матеріальних і духовних цінностей, життя і творчість видатних діячів культури. Головна увага приділяється найважливішим чинникам духовної культури – світогляду, освіті та вихованню, літеатурі та мистецтву. Саме ці компоненти певної духовної парадигми мають велике практичне значення для формування і розвитку як культури окремої осоьистості, так і культури усього суспільства.

Тематичний план навчального курсу містить наступні лекції та відповідно семінарські заняття:

- Вступ. Поняття „культура”, „культурологія”. Функції та типи культури.

- Культура первісного суспільства. Періоди, їх особливості. Ранні форми релігії.

- Культура найдавніших земних цивілізацій. Стародавній Єгипет.

- Антична культура. Етапи розвитку давньогрецької літератури. Міфологія – основа мистецтва та літератури.

- Культура Давнього Риму.

- Історико-культурний феномен античності.

- Культура Середньовічча. Характери, риси. Культура Візантії і Київської Русі.

- Епоха Відродження. Італійське та Північне відродження. Титани Відродження.

- Гуманістична культура доби Відродження.

- Історичні умови та особливості розвитку культури в ХVІІ – ХVІІІ ст.

- Культура Європи та США ХІХ ст. (романтизм, реалізм, імресіонізм, постімпресіонізм).

- Культура ХХ ст. Її характерні риси. Художні стилі ХХ ст.

- Українська культура ХVІІ – ХХ ст.

- Українська культура ХХ ст. Національно-культурне піднесення 20-х рр., особливості слов’янського авангарду. Сучасне -національно-культурне відродження 80-х – 90-х рр. ХХ ст.

Вивчення тематики курсу спрямоване на оволодіння студентами теоретичними категоріями і конкретними знаннями фактів і подій з історії культури, формування наукового за змістом і гуманістичного за характером світогляду майбутніх спеціалістів з вищою освітою.

Головною педагогічною метою викладання навчального курсу є формування духовно розвиненою особистості, висококультурного фахівця.

Як наукова дисципліна „Культурологія” своїми витоками сягає античності, але сам термін „культурологія” ввів в науковий обіг американський антрополог Леслі Уайт (1900 – 1975), який розробив теорію культури.

Культура... Досить знайоме і у той час загадкове поняття. У сучасних засобах масової інформації це слово згадується досить часто. Але слід відрізняти побутове і наукове його вживання. Вживання терміну „культура” багатозначне, багатопланове та об’ємне. Між іншим, в якому б аспекті ми не вживали його, воно завжди вказує на шось спільне, започатковане в ньому.

Слово „культура” – латинського походження. Буквально це означає: „оброблення”, „вирощування”. У Давньому Римі спочатку це слово вживалось стосовно праці на землі, тобто носило сільськогосподарський характер. Незабаром воно стало поширюватись на інші види людської діяльності, підкреслюючи досконалість, корисність, красу усього того, що зроблено людиною завдяки його розуму, рукам, майстерності. Таким чином, поняття культури історично пов’язане з творчо-перетворюючою працею, що має життєве значення (цінність) для людини і суспільства.

Культуру неможливо зрозуміти як саму по собі, як деяку абстракцію, яка існує незалежно від розвитку суспільства. Культура і людина – ці поняття взаємопов’язані. Культура завжди показує якого матеріального розвитку досягло дане суспільство. Кожен індивід стає особистістю тільки у суспільстві. Тому розвиток кожної людини, її діяльність та результати цієї діяльності залежать від того, якою мірою вона засвоює та творчо розвиває культурні здобутки людства.

Культурними не народжуються. Культурними стають. Отже, велике – дійсно живе значення мають виховні та пізнавальні аспекти людської культури.

Тільки глибокі знання, широка ерудиція, високі духовні якості особистості є запорукою її успішної діяльності.

Продукти та результати людської діяльності називають артефактами (речі, думки, будови).

Культуру поділяють на матеріальну і духовну, проте межі між ними часто умовні, рухливі.

Матеріальна культура – це сукупність засобів виробництва і матеріальних благ (їжа, житло, матеріальні цінності, механізми та ін. ).

Духовна культура пов’язана зі словом „дух” – філософським поняттям, що означає нематеріальне начало, на відміну від матеріального начала світоіснування і його уявлення. Духовна культура містить в собі усі сфери духовного виробництва (наука, мистецтво, моральні норми, виховання, освіта).