Розділ 1. Землеустрій як навчальна дисципліна

Розділ 1. Землеустрій як навчальна дисципліна

1. 1. Виникнення землеустрою (землерозподілу) і перші землевпорядні дії

Кожному способу суспільного виробництва, рівню розвитку виробничих сил і виробничих відносин відповідають визначені земельні відносини, які обумовлені пануючою формою власності на землю та інші засоби виробництва, а також властиві їм форми і зміст землеустрою. Для того, щоб правильно зрозуміти суть і основні шляхи підвищення ефективності землеустрою, обґрунту­вати його зміст та розкрити закономірності розвитку для викорис­тання їх у майбутньому, необхідно прослідкувати його історич­ний зв'язок з іншими явищами та конкретний історичний досвід.

В основі виникнення і розвитку людського суспільства та будь-якого виробництва матеріальних благ лежить праця.

Земля є продуктом природи, природною основою, першою матеріальною передумовою та умовою процесу виробницт­ва і праці.

Для здійснення процесу виробництва необхідно прикласти пра­цю до землі через різні засоби виробництва. Тому на всіх етапах історичного розвитку людського суспільства проходило поєднан­ня і взаємопристосування землі (території) в процесі праці та різних засобів виробництва.

В первіснообщинному суспільстві це поєднання і пристосуван­ня носило відносно випадковий характер, який полягав у розме­жуванні сфер використання земель для різних цілей. З появою власності і розвитком суспільного розподілу праці між скотарсь­кими і землеробськими племенами, родовими общинами вини­кає необхідність розмежування землі, а саме - встановлення меж територій, які використовувались. Спочатку при такому розмежуванні земель бранли до уваги природні рубежі (великі річки, озе­ра, межі угідь, балки та інші елементи рельєфу). Потім стали зас­тосовуватись спеціально обумовлені знаки і помітки, які встанов­лювались на межах (каміння, стовпи, дороги тощо).

У подальшому, з розвитком нових суспільно-економічних фор­мацій поєднання і взаємопристосування землі, різних засобів ви­робництва і живої праці такі дії перетворюються у форму свідо­мої діяльності людей із цілеспрямованою організацією викорис­тання земель та регулювання земельних відносин. Така діяльність отримала назви: спочатку - землерозподіл і межування, а зго­дом і до сьогодення - землевпорядкування (землеустрій)

Необхідність проведення землерозподільних робіт виникла у глибоку давнину. Народи Індії, Єгипту, Греції та інших країн за декілька тисячоліть до нашої ери ділили земельні масиви на час­тини, вели суворий облік земель, здійснювали різні вимірювання для будівництва каналів, зведення споруд, проводили відмежу­вання й обміри земель, облік їх якості для обкладання податком.

Наприклад, грецький історик Геродот писав про єгипетського царя Сесотріса (1878 - 1841 рр. до н. е. ), який розподілив землю між своїми підданими, давши кожному з них квадратні ділянки рівної величини, і зобов'язав їх платити щорічно земельний пода­ток. У випадку розмиву земель водами Нілу цар Сесотріс направ­ляв посильних для визначення збитків, щоб знизити розмір по­датку. Геродот вважав, що " при цьому і було винайдено земле- розподільне мистецтво, а потім перенесено в Елладу (Грецію)" [1].

У стародавньому Римі з метою закріплення прав власності на землю було проведено опис земель, початок якого приписується Сервію Туллію (IV ст. до н. е. ). Для цього були заведені спеціальні реєстри, в які заносились дані про розмір земельних ділянок, спосіб їх обробітку, якості і доходності земель. На бронзові таб­лиці наносились плани, назви, межі і розміри землеволодінь, дані про якість земель і саме господарство. Наприклад, у Галії, як і в Інших римських колоніях, опис земель спочатку було проведено за часів Юлія Цезаря (100-44 рр. до н. е. ). Спадкоємець Цезаря Октааіан Август (63 - 44 рр. до н. е. ) ввів точне вимірювання зе­мель зі складанням їх опису, карт, визначенням якості, що дозво­лило вдвоє збільшити податок грішми і натурою [2].

Середньовічні описи земельних володінь та їх окремих ділянок були детальні і складні, деякі з них супроводжувались географічними нари­сами без дотримання масштабу та пропорцій об'єктів, які відобража­лись. Головним було визначення площі. В основі побудови тих неба­гатьох карт, які при цьому складались, були лише лінійні виміри.

Здебільшого землеописи почали створюватись у Стародавньо-му Римі з V - IV ст. до н. е. Тому і виникла потреба у людях із певною кваліфікацією, які б могли вимірювати землі, описувати їх, професій­но складати плани місцевості (карти) для обліку і розподілу земель, нарізати земельні ділянки і перерозподіляти їх різним чином: ділили на частини, об'єднувати, робити прирізки. Ці люди вміли планувати територію і в сучасному розумінні були одночасно геодезистами і зем­левпорядниками.

Так виникла землевпорядна дія у вигляді геодезії[1], або землерозподіл.

У процесі виділення земель своїм підданим, властителі дер­жави, крім опису земель, почали встановлювати межі суміжних землеволодінь і землекористувань з метою ліквідувати земельні спори між сусідніми землеволодіннями. При цьому межі земле­володінь і землекористувань обов'язково позначались на місце­вості межовими знаками й описувались. Ряд істориків Давньої Русі до таких межевих знаків відносить камінь Степана (рис. 1. 1), який XI -XIII ст. встановлювався, як передбачається, на межах полів, що належали окремим особам. Даний камінь був знайдений у Калінінській області Росії [3].

 

                          Рис. 1. 1. Камінь Степана

Відбувалось також погодження розміщення (встановлення) меж між сусідами; вони робили запис про згоду і скріплювали її своїм підписом. Таким чином, встановлення меж являло собою не тільки технічну дію, але і юридичний акт, порушення якого каралось дер­жавою. Така землевпорядна дія одержала назву межування земель (від слова " межа" ).

Отже, межування земель являло собою дію з встановлен­ня меж земельної власності з використанням різних техніч­них прийомів (вимірювань), закріплення цих меж (зазначен­ня на місцевості) межовими знаками і видача документів, які посвідчували право земельної власності.

Метою межування земель був їх поділ для встановлення і за­кріплення прав земельної власності, а також для визначення розміру податку в казну держави в залежності від площі та якості земель. Тому діяльність рабовласницьких і феодальних держав була пов'язана з такими діями, як облік і оцінка земель (таксація земель). Це було не­обхідно, в першу чергу, для фіскальних завдань, пов'язаних з оподат­куванням.

Проте, більшість правителів держав вимагали від землевлас­ників раціонального й ефективного (високодоходного) викорис­тання своїх земель, що було обумовлено збільшенням чисель­ності населення, а також вимогами землеробства. У зв'язку з цим, землеволодільці були вимушені впорядковувати (облаштовувати) свою територію (прокладати зрошувальні канали, будувати дороги, закладати сади тощо). Дані роботи теж виконувалися зем­лемірами, а впорядкування (облаштування) території стало од­нією з важливих землевпорядних дій.

З розвитком капіталістичного способу виробництва землевпо­рядні дії стали набувати все більше державного характеру і були направлені не тільки на зміцнення прав земельної власності, але й на організацію використання земель. На території України зем­леустрій мав свої особливості, він почав розвиватися майже од­ночасно з утворенням давньоруської держави.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: