Розділ 3. Теоретичні основи землеустрою

Розділ 3. Теоретичні основи землеустрою

3. 1. Мета, характер і зміст землеустрою

Відповідно до статті 182 Земельного кодексу України метою землеустрою є забезпечення раціонального використання і охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища, поліпшення природних ландшафтів.

У зв’язку з тим, що основа ефективності землеустрою лежить у суспільному виробництві, він повинен бути головним важелем дер­жави н здійсненні земельних перетворень.

Це дозволяє зробити такі висновки:

1. Землеустрій є головним механізмом утворення землеволодінь і землекористувань в усіх галузях народного господарства. Зокрема, без проведення землеустрою, складання проекту, його розгляду, погодження, затвердження, відведення земельних діля­нок в натурі (на місцевості), видача документів, які посвідчують право землеволодіння або землекористування, не можна розпочати виробництва.

2. При землеустрої проходить взаємопристосування виробниц­тва і території, зокрема, здійснюється територіальна організація виробництва, в процесі якої, з врахуванням придатності ґрунтів, місцерозміщення земель, обґрунтовується найкраще і найбільш вигідне використання землі та організовується територія земле­володіння або землекористування. Тому, субстанція ефективності землеустрою лежить в економіці землекористування (виробництві підприємства). Це положення підтверджує також те, що в про­цесі землеустрою вирішуються питання охорони земель та екологізації землекористування. У цьому полягає основний інтерес держави.

3. При землеустрої створюються оптимальні (для даного рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин) організаційно-територіальні умови землеволодіння і землекористування, що важливо на стадії формування ринкової економіки і ринкового приватного землекористування.

4. Землеволодіння і землекористування, як і властиві їм систе­ми організації виробництва і території, функціонують у загальній системі земельно-господарського устрою країни. Між ними є ба­гато економічних, організаційних, технологічних і соціальних взає­мозв'язків. Також, враховуючи госпрозрахунковий (а в умовах ринку - комерційний) характер економічних взаємовідносин у народному господарстві, ефективність землеустрою слід розгля­дати з точки зору всього суспільного виробництва і по відношен­ню до конкретного підприємства (або громадянина).

Отже, землеустрій має народногосподарську і госпрозрахунко­ву (комерційну) ефективність. У першому випадку землеустрій виступає в якості державного важеля регулювання земле­володіння і землекористування при будь-яких змінах земель­них відносин Госпрозрахунковий (комерційний) ефект земле­устрою властивий, в першу чергу, сільськогосподарським підприємствам, які використовують землю як головний засіб ви­робництва.

Із наведених висновків випливає, що під час широкомасштаб­них земельних і економічних перетворень, повсюдної реоргані­зації виробництва і територій, перерозподілу земель першочер­гового значення набуває землеустрій. У процесі землеустрою по­винен забезпечуватись перехід до нового земельного ладу з но­вими формами господарювання, землеволодіння і землекористування, оскільки основним змістом його, відповідно статті 184 Земельного кодексу України, є:

а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністратив­но-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;

б) розробка загальнодержавної та регіональних програм вико­ристання і охорони земель;

в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-еконо- мічних обґрунтувань використання і охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень;

г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

ґ) складання проектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових;

д) складання проектів відведення земельних ділянок;

е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних діля­нок;

є) підготовка документів, що посвідчують право власності або право користування землею;

ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколо- го-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а та­кож розроблення заходів щодо охорони земель;

з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням і охороною земель;

и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання і охорони земель;

і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунто­вих, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

3. 2. Принципи та завдання землеустрою

Зміни земельних відносин, нові соціально-економічні та при­родоохоронні проблеми у використанні землі визначили новий ха­рактер землеустрою. У нових умовах землеустрій повинен базу­ватись на визначених принципах, які випливають з ролі землі в суспільному виробництві, зміцненні конституційних гарантій прав громадян на землю та особливої охорони державою землі як ос­новного національного багатства.

Враховуючи, що в процесі землеустрою земля задіяна як при­родний ресурс, головний засіб виробництва й об'єкт соціально- економічних зв'язків і відносин, землеустрій базується на певних принципах [25]. Основними принципами є:

1. Першочергове вирішення природоохоронних завдань, що вимагає виключення із розгляду будь-якого варіанту перероз­поділу земель і організації території, які наносять збитки навко­лишньому природному середовищу.

2. Максимальний облік природних, еколого-господарських властивостей території та екологічної стійкості окремих її частин при реорганізації землеволодінь, землекористувань і терито­ріальному розміщенні виробництва та його галузей, що обумов­лює адаптивний характер землеустрою, його ефективність.

3. Пріоритет природоохоронного і сільськогосподарсько­го землеволодіння і землекористування при перерозподілі зе­мель між категоріями земельного фонду, земельними власника­ми, користувачами та орендарями, а також окремими видами угідь, що викликає необхідність обґрунтування при землеустрої рівня інтенсивності використання землі, захисту сільськогосподарських угідь від вилучення для несільськогосподарських цілей, консер­вації порушених земель.

4. Дотримання при землеустрої вимог законодавства, що викликає необхідність встановлення при землеустрої визначено­го правового режиму і умов господарювання, суворого дотриман­ня землевпорядного процесу, створення організаційно-територі­альних умов для регулювання земельних відносин.

5. Комплексний характер організації території та виробниц­тва, що визначає необхідність забезпечення пропорційності та збалансованості між землею, яка виділяється (з її кількісними і якісними характеристиками) і фондоозброєністю, працезабезпе- ченістю та іншими параметрами підприємств, а також своєчасно­го й обов'язкового створення необхідної виробничої та соціаль­ної інфраструктури для забезпечення процесу виробництва.

6. Екологічна, економічна і соціальна ефективність органі­зації території, що вимагає обґрунтування всіх заходів із вдоско­налення землекористування і землеустрою.

7. Забезпечення стабільності землекористування і збере­ження стійких елементів організації території (доріг, лісосмуг, сівозмін тощо), що обумовлює пристосування організації вироб­ництва і праці при землеустрої до організаційно-територіального каркасу, який склався.

8. Забезпечення інтересів суб'єктів права на землю для на­селення, що проживає на території, яка підлягає землеустрою.

9. Врахування перспектив і комплексності розвитку тери­торії.

Виходячи із викладених принципів, перед землеустроєм постав­лені нові завдання. Так, згідно статті 183 Земельного кодексу Ук­раїни основними завданнями землеустрою є:

а) реалізація політики держави щодо науково-обґрунтованого перерозподілу земель, формування раціональної системи земле­володінь і землекористувань з усуненням недоліків у розташуванні земель, створення екологічно стійких ландшафтів і агросистем;

б) інформаційне забезпечення правового, економічного, еко­логічного і містобудівного механізму регулювання земельних відно­син на національному, регіональному, локальному, господарсь­кому рівнях шляхом розробки пропозицій по встановленню особ­ливого режиму й умов використання земель;

в) встановлення на місцевості меж адміністративно-територі альних утворень, територій з особливим природоохоронним, рек реаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів,

г) здійснення заходів щодо прогнозування, планування, органі­зації раціонального використання і охорони земель на національ­ному, локальному та господарському рівнях;

ґ) організація територій сільськогосподарських підприємств із створенням просторових умов, що забезпечують еколого-еконо- мічну оптимізацію використання і охорони земель сільськогоспо­дарського призначення, впровадження прогресивних форм орга­нізації управління землекористуванням, удосконалення співвідно­шення і розміщення земельних угідь, системи сівозмін, сінокосо- і пасовищезмін;

д) розробка системи заходів щодо збереження і поліпшення природних ландшафтів, відновлення і підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землювання малопро­дуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушен- ня, зсувів, вторинного засолення і заболочення, ущільнення, заб­руднення промисловими відходами і хімічними речовинами та інших видів деградації, щодо консервації деградованих і мало­продуктивних земель, попередження інших негативних явищ;

е) організація територій несільськогосподарських підприємств, організацій і установ з метою створення умов ефективного зем­лекористування та формування обмежень і обтяжень у викорис­танні земель.

У системі перетворень, які повинні повернути економіку Украї­ни на історично обґрунтовану траєкторію розвитку, на перше і єдине місце поставлені заходи з радикального реформування суспільних відносин, в тому числі земельних, їх форсованому перетворенню із соціалістичних планових в капіталістичні рин­кові Модернізація ж виробничих сил залишена поза увагою, ви­ведена " за дужки" як дещо вторинне, похідне від процесу перебу­дови виробничих відносин. Передбачається, що із введенням приватної власності на землю і майно, розробкою і прийняттям необ­хідних юридичних норм і створенням ринкової інфраструктури всі накопичені деформації та проблеми української аграрної еконо­міки будуть вирішені самі собою, в результаті ініціативи та енту­зіазму господарюючих суб'єктів. І це для економіки України, яка відстала по рівню розвитку продуктивних сил аграрного сектору на 15-25 років від прогресивних світових стандартів!

Погодитись з таким підходом означає знову поставити під удар економічну реформу взагалі та земельну зокрема. Необхідно пе­ребороти цей стереотип думок, знайти вірне, збалансоване рішен­ня проблем економічного переходу в цілому. Зробити це можна виключно на основі детально розробленої, системно обґрунтова­ної комплексної цільової програми формування багатоукладного земельного ладу.

Основною ланкою земельних перетворень виступає землеустрій, завдання якого на сучасному етапі реформування землекористу­вання викладені на рис. 3. 1. Структура завдань землеустрою в межах проблемної ситуації будується на перетині наступних фун­даментальних, структуроутворюючих універсальних баз:

1) масштаб і глибина їх аналітичної розробки,

2) цільові завдання в залежності від аналізу проблемної ситу­ації;

3) диференціація землекористування в розрізі характерного цільового призначення;

4) диференціація по категоріях типових регіональних територі- ально-міжгалузевих комплексів;

5) диференціація регіональних землекористувань по ступеню антропогенного навантаження та допустимому режиму госпо­дарської дії.

Цільові завдання, в залежності від аналізу проблемної ситу­ації, містять такі проблемні блоки:

Особливі, поодинокі

Масштаб аналізу проблемної ситуації

Особливі, поодинокі

Загальні

Диференціація землекористування за цільовим призначенням

Сільськогосподарське

Цільові завдання в залежності від аналізу проблемної ситуації

Суб'єкти регіонів у цілому

Диференціація по категоріях регіонально-міжгалузевих компонентів

Містобудівне

Природо-заповідне та природоохоронне

Орієнтація ідеології землеустрою щодо реформування землекористування на відтворення реальних мотивацій ефективної економічної поведінки товаровиробників

Селища і села

Рекреаційно-туристичне та санаторно-курортне

Переорієнтація практики приватизації земель на поетапне відновлення загальних умов ефективної організації екологічного землекористування та економічного процесу

Середні та малі міста

Лісогосподарське

Опора на створення ефективних землеволодінь і землекористувань нового типу та активне освоєння інноваційних факторів економічного росту

Крупні і великі міста, в тому числі Київ та Севастополь

Промислове

Формування системи і механізмів ефективного управління землекористуванням на етапі переходу до ринкових земельних відносин і багатоукладного земельного ладу

Диференціація земель по ступеню деградації та допустимому режиму господарської дії

Без обмежень

При обмеженнях

З унікальними ландшафтами та ічторико-культурними об’єктами

Рис. 3. 1. Структура завдань землеустрою на сучасному етапі реформування землекористування

1) підвищення мотиваційного ефекту в перетвореннях земле­користування шляхом пропозиції ефективних землевпорядних заходів;

2) освоєння стимулюючого потенціалу приватизаційного про­цесу на основі коректування його змісту, форм і механізмів,

3) орієнтація земельних перетворень на освоєння інновацій­них факторів економічного росту;

4) удосконалення інституційної основи і механізму регулюван­ня процесу переходу до багатоукладного земельного ладу.

Масштаб аналізу проблемної ситуації означає виділення про­блем трьох рівнів:

· загальні - відіграють ключову роль у формуванні ефектив­ного сільськогосподарського землекористування і в рівній мірі характерні для територіального землеустрою на всій території України;

· фособливі - існують для різних категорій землекористувань, що відділені між собою на регіональному або місцевому рівні;

· одиничні - властиві, виключно, конкретному типу землеко­ристування.

Третій і четвертий блоки структури завдань землеустрою 1 це диференціація землекористування за основними видами цільо­вого призначення і характерними типами територіально-міжгалу­зевих комплексів.

Із цих позицій визначальними факторами розподілу земле­користування за цільовомим використанням є наступне:

1) місце і роль земельного ресурсу в складі компонентів галу­зевого комплексу та факторів його функціонування (предмет і засіб виробництва, просторовий базис ландшафтного різноманіття, рекреаційних, туристичних, бальнеологічних ресурсів, носій ко­рисних копалин і ін );

2) стан галузі, її збалансованість із суміжними галузями, рівень власної внутрішньої модернізації;

3) наявність земель, придатних для ефективного використан­ня в галузі, об'єктивні можливості та фактична ступінь адаптації до умов ринку і, в першу чергу, до ринкової конкуренції;

4) державна економічна політика підтримки галузі та регулю­вання економічного розвитку;

5) специфіка загальних умов функціонування галузі на конку­рентному етапі економічного розвитку (платоспроможний попит на продукцію галузі, податки, інвестиції, конкуренція, ринок, ступінь і зміст державного втручання тощо).

Щодо вказаних факторах виділяються напрями землеустрою та категорії формування землекористування:

а)  сільськогосподарська;

б) містобудівна;

в) природно-заповідна та природоохоронна;

г) рекреаційно-туристична та санаторно-курортна;

д) ґ) лісогосподарська;

е) лінійні комунікаційні системи;

ж) надрокористування;

з) промислова.

Поєднуючи наведену класифікацію функціонально-галузевого землекористування з розподілом їх по категоріях в залежності від ступеню антропогенного навантаження і допустимого режиму господарського використання, одержуємо відносно повний, тео­ретичний набір ситуацій для визначення завдань землеустрою.

Розмежування територіально-міжгалузевих комплексів на типові їх категорії для врахування ситуацій у процесі земле­ устрою здійснюється по сукупності ознак, у склад яких входять усі групи, які взаємоперетинаються. їх можна розподілити за типологічними ознаками:

1) адміністративно-територіальний статус і ієрархічний рівень конкретного територіально-міжгалузевого комплексу (для сільсько­го господарства - зерновий, тваринницький тощо);

2) специфіка складу, стану і умов функціонування територіаль­но-міжгалузевих комплексів відповідного рівня адміністративно- територіальної ієрархії.

До першої групи відноситься землекористування на рівні дер­жави (Української академії аграрних наук, Міністерства аграрної політики тощо); в зонах крупних і великих міст, в т. ч. Києва та Севастополя; в зонах середніх і малих міст; в зонах селищ і сіл.

По другій групі диференціюючих факторів комплекси поділя­ються в залежності від:

І наявного в регіоні ресурсного потенціалу, його складу, ве­личини, якісних характеристик, ступеня освоєння і розміру невикористовуваних ресурсів;

· розміру землезабезпеченості населення, особливостей і стійких традицій історико-культурного розвитку;

· галузевої спеціалізації регіонального міжгалузевого госпо­дарського комплексу (аграрний, аграрно-індустріальний, індустріально-аграрний, індустріальний, рекреаційно-ку­рортний, туристичний і т. п. );

· загальних умов господарської діяльності в регіоні (ступінь екстремальності природнокліматичної, соціально-економіч- ної, екологічної, демографічної, податкової, інвестиційної, бюджетної, фінансово-кредитної та іншої політики);

· стану виробничого потенціалу і економічного простору ре­гіону в цілому (кризовий, депресивний, відносно стійкий роз­виток, інтенсивно розвивається).

Поєднуючи визначені дві групи типологічних ознак регіональ­них міжгалузевих землекористувань, виділяємо узагальнені їх таксони для визначення напрямів і завдань землеустрою.

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: