Розділ 4. Землеустрій у системі суспільного виробництва

Розділ 4. Землеустрій у системі суспільного виробництва

4. 1. Земельно-територіальний ресурс у системі суспільних інтересів і відносин

Земельно-територіальний ресурс - поняття комплексне, яке об'єднує у своєму змісті визначення терміну " земля" як соціаль- но-економічну суть універсального фактору суспільного виробниц­тва і терміну " територія" як географічну (просторову) категорію.

У науковій доповіді " Оцінка земельно-ресурсного потенціалу України і проблеми забезпечення його ефективного використан­ня" Дорогунцов С. І., Новоторов О. С., Ніколаєнко Т. С. [27 с. 82] відмічають, що, як і будь-яке узагальнююче поняття, поняття " те­риторія" є складним і багаторівневим категоріальним утворенням, яке характеризується ієрархічною структурою. На їх думку, є підстави досить чітко виділити такі ієрархічно поєднані смислові рівні поняття землі як території:

1) загально-науковий (застосовується тільки в певних науко­вих дисциплінах);

2) фізико-географічний;

3) економіко-географічний;

4) міжнародно-правовий.

За умови різнопланового тлумачення понять земля і терито­рія в землеустрої їх економічну суть інтерпретуємо в понятті зе­мельно-територіального ресурсу як ресурсу природи. Адже і земля, і територія мають двоїсту функцію як продукт природи і виступають як:

1) елементарний ресурс - просторовий, операціональний ба­зис будь-якого виду людської діяльності;

2) інтегральний ресурс природного і антропогенного походження (територія − простір, територія − надра, " земля − територія" − родючість, " земля − територія" − фонди тощо).

Разом з тим, Дорогунцов С. І., Новоторов О. С. і НіколаєнкоТс відмічають [27 с. 4], що в загальноекономічному відношенні термін " земля" має декілька значень: від гранично широкого, що охоп­лює всі природні фактори і умови виробництва (включаючи його базис, первинні предмети і засоби виробництва) до гранично вузь­кого, обмеженого її роллю, територіального операційного базису В першому випадку, за висловом К. Маркса, йде мова про " дже­рело усякого виробництва і всякого існування", а в другому - " зокрема в землеробстві" - земля як засіб виробництва діє знаряддям виробництва.

Стосовно землі ще вживаються такі терміни як земельні ре- сурси або земельно-ресурсний потенціал. У цих випадках мова йде про земельну ділянку як об'єкт земельних відносин (влас­ності або володіння). Таким чином, виходячи з триєдиної функції землі, як власне просторового операційного базису, як інтеграль­ного природного ресурсу - джерела продовольства і засобу ви­робництва, як носія соціальних інтересів (земельних відносин) і екологічних умов життя населення в системі суспільних інтересів і відносин її необхідно розглядати як земельно-територіальний ресурс.

Отже, розкриті деякі характерні ознаки земельно-територі­ального ресурсу, які виділяють його у складі факторів відтворювального процесу в особливу соціально-економічну катего­рію. Зокрема, мова йде про те, що земля як природний ресурс не є продуктом попередньої праці, вона володіє рентоутворюючими факторами, а земельна рента являє собою загально-історичну генетичну основу рентних відносин у цілому. В пла­нетарному масштабі земельно-територіальні ресурси обмежені і мають кінцеву величину. Даний ресурс не переміщується в географічному просторі не тільки фізично, але й економічно, тому, що як природне тіло не амортизується і не переносить свою вартість на мобільні товари. І останнє, встановлено, що земельно-територіальний ресурс не замінюється іншими ре­сурсами, володіє багатофункціональною продуктивністю, ви­ступає носієм природних ресурсів і технологій, які забезпечу­ють на природній основі відтворення життєвих засобів, необ­хідних для існування людської популяції. Земельноальний ресурс як економічна категорія, характеризується рядом принципових положень.

1. В сукупності перерахованих вище властивостей земельні ресурси виступають як багатофункціонапьний фактор відтворювального процесу:

· предмет праці та засіб виробництва в сільському і лісово­му господарстві;

· природний ресурс і носій корисних копалин;

· просторовий базис усієї сукупності форм і видів суспіпьної діяльності;

· територіальна основа державності та національного само­визначення.

Все це означає, що земля є предметом інтересу всіх, без ви­нятку, категорій, груп і прошарків населення; це складний вузол загальнонаціональних, групових (відомчих, територіальних) та індивідуальних (приватних) взаємних претензій. Звідси і відноси­ни у сфері освоєння та використання земельного фонду носять всезагальний універсальний багатосуб'єктний, багатомірний і ба­гаторівневий характер.

2. Земля є специфічним товаром, економічне існування яко­го зачіпає не тільки інтереси всіх прошарків населення, але і че­рез механізм ринкового цінового саморегулювання охоплює, про­никає, є основою всього різноманіття форм, видів і сукупностей суспільних відносин як базисних, так і надбудовних. Дійсно, ви­робничі затрати на господарське використання землі як товару включаються в загальну затратну складову сфери виробництва життєвих засобів і ресурсів, оскільки ціна землі входить у вартість вироблюваної на ній продукції, а через споживчу корзину всіх гро­мадян - в ринкову ціну і на робочу силу.

3. Земля як економічна категорія бере участь у відтворю- вальному процесі і та сферах розподілу, обміну та споживання. Так, через механізм оподаткування землекористування реалізу­ються суспіпьні функції перерозподілу земельної ренти. Та чи інша ступінь інфраструктурного освоєння частини території землі та її географічні параметри мають вппив на швидкість руху товарної маси і, відповідно, на оборот капіталу, тобто поєднуються зі сфе­рою обміну та споживання. Причому ці зв'язки мають універсальний характер і охоплюють як відтворення засобів виробництва, так і " виробництво" робочої сили, товарної маси, поспуг тощо.

Виступаючи як об'єкт загапьних інтересів і наскрізний фактор суспільного відтворювального процесу, земепьний ресурс слу­жить основою для формування і виділення в єдиній системі сус­пільних відносин її специфічної складової - суспільних земель­них відносин. Під земельними відносинами розуміються об'­єктивно обумовлені соціально-економічні зв'язки і відно­сини (залежності) між людьми з приводу розпорядження, володіння і користування землею [28]. Ці відносини виника­ють у зв'язку з розподілом, використанням і відновленням ко­рисних властивостей земельно-територіальних ресурсів.

Специфіка земельних відносин викликана своєрідністю об'єкту цих відносин, взятого як специфічна категорія власності.

В умовах ринку земля як товар відрізняється від інших груп товарів і категорій нерухомості двома суттєвими положення­ми:

1) земельно-територіальний ресурс, на відміну від інших груп товарів, не можна фізично вилучити і перемістити в просторі, " пе­реробити" і " розчинити" в іншій просторово мобільній продукції, використати і амортизувати без залишку. Дане положення має принципове значення, адже жорстка географічна " прив'язка" зе­мельної власності до конкретних координат географічного про­стору віддає кожного землевласника суспільству у владу, яка ста­вить під сумнів можливість стійкого і повноцінного здійснення прав власності на землю. Тому права власника землі об'єктивно більш обмежені, ніж власників інших категорій власності. Суспільство стає головним консолідованим власником земельних ресурсів, який делегує конкретним земельним власникам розподільчі та інші функції в досить вузьких і відкритих для змін межах права корис­тування земельною власністю. Відповідно і вся система ринко­вих операцій із землею носить умовний характер, оскільки зали­шає власнику право володіння і розпорядження не конкретною матеріальною субстанцією, а в певній мірі тільки правом користу­вання нею;

2) земельно-територіальний ресурс у вигляді конкретної зе­мельної ділянки, набуваючи ринкову вартість і залишаючись об'­єктом всезагальних інтересів та наскрізним фактором відтворю- вального процесу, стає не периферійним, а центральним, базо­вим об'єктом суспільних відносин. Земельні відносини переміщу­ються в структурі суспільних відносин в їх основу, фундамент стає регулятором всієї іншої сукупності суспільних зв'язків і залежнос­тей, включаючи не тільки економічну, але і соціально-демографіч­ну, політичну, екологічну та інші сфери і складові частини.

Таким чином, специфіка земельних відносин виражається, з одного боку, у відносному для конкретного суб'єкта обмеженні володіння і розпорядження земельними ресурсами, а з іншого - в багатосуб'єктивності, багатомірності, багатофункціональності та соціальній універсальності цих відносин.

Земельні відносини, а відповідно і землеустрій, виділяються в особливу соціально-економічну категорію не тільки із-за специфі­ки землі як унікального об'єкта всезагальних багатоцільових інте­ресів. Є ще одна особливість, яка визначає своєрідність змісту суспільних інтересів, що формуються з приводу розподілу, пере­розподілу, використання і відновлення земельних ресурсів. Мова йде про двоїстий стан земельного фонду, який виступає у відтворювальному процесі одночасно і як природне тіло, і як товар, включений в систему товарно-грошових відносин. Відповідно, земельні інтереси, які виникають в суспільстві можна розподіли­ти на дві групи:

1) інтереси з приводу ефективного освоєння природних влас­тивостей земельного ресурсу (техніко-економічні інтереси);

2) інтереси з приводу товарно-грошових параметрів земельної власності (соціально-економічні інтереси).

У сфері розподіпу і перерозподілу земельних ресурсів перша група суспільних земельних інтересів (техніко-технологічна) орієн­тується на параметри функціонально-господарської структури земельного фонду, а саме фокусується на масштабах, пропорці­ях і пріоритетах його розподілу по ступеню господарського осво­єння (освоєні, слабо освоєні та неосвоєні), видах і категоріях (рілля, сіножаті, пасовища, території під забудовою, лісові угіддя, чагарники, болота тощо), типах цільового використання (сільське господарство, забудова міст та інших населених пунктів, рекреа­ція, розміщення промисловості, транспорту тощо), інтенсивності експлуатації і антропогенної дії. Як суспільні, так і індивідуальні інтереси, як правило, в рівній мірі орієнтовані на підтримання найефективнішої функціонально-господарської структури земель­ного і територіального фонду, яка організовується в процесі зем­леустрою.

Друга соціально-економічна група суспільних земельних інте­ресів у сфері розподілу і перерозподілу земельного і територіаль­ного фонду направлена на структуру земельної власності за скла­дом, поєднанню і пропозиціях, які відповідають її соціально-еко­номічним формам. У даному випадку мова йде про формування в процесі землеустрою співвідношення між величиною власності на землю держави, певних груп населення і конкретних осіб; круп­них, середніх і дрібних власників; вітчизняних і іноземних земле­власників; активних і пасивних власників тощо.

При цьому інтереси суспільства орієнтуються не тільки на збе­реження в розпорядженні держави необхідної частини земель для вирішення загальних завдань розвитку земельних і територіаль­них ресурсів, але і на те, щоб даний життєво важливий фактор у цілому знаходився в руках у тих власників, які здатні найбільш розумно і з максимальною користю розпорядитись землею для всіх членів суспільства.

Інтереси окремих власників направлені на збереження за кож­ним із них прав володіння, користування і розпорядження земель­ною власністю, незалежно від ефективності її експлуатації. Відпо­відно, протиріччя з приводу фактичного землеволодіння безумовні і потребують урегулювання.

Отже, існують два зрізи суспільних інтересів з приводу ефек­тивного використання землі.

1. Концентрація інтересів навколо гранично допустимих ан­тропогенних навантажень на довкілля і земельні ресурси.

2. Відображення інтересів у стійкому, низько затратному і висо­копродуктивному землеволодінні та землекористуванні, резуль­тати якого досягаються за рахунок найбільш повної відповідності суспільному споживчому попиту, а витрати мають стійку тенден­цію до зниження за рахунок активного освоєння досягнень науко­во-технічного прогресу і соціальних мотивацій до високопродуктивної праці.

При цьому суспільство зацікавлене в тому, щоб висока продук­тивність освоєння та використання землі поєднувались з макси­мальним збереженням і примноженням її корисних властивостей і якостей. Особливо актуальні ці суспільні інтереси у зв'язку з різким загостренням у даному столітті екологічної ситуації, яка постави­ла на перше місце необхідні для виживання людства вимоги здійснення екологічно стійкого землеволодіння та землекористу­вання як головного критерію його ефективності. Це не означає, що інтереси високодохідного освоєння земельних і територіаль­них ресурсів втратили своє значення. Вони зайняли відповідне їм місце в глобальному забезпеченні історичної перспективи людсь­кої популяції та збереження її як біологічного виду. Отже, освоєн­ня земельних ресурсів усе більше підкоряється об'єктивній необ­хідності екологізації землеволодіння і землекористування, пошу­ку найбільш обґрунтованих, з точки зору охорони довкілля, форм і способів економічно продуктивного, ефективного і стійкого зем­лекористування.

⇐ Предыдущая13141516171819202122Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: